Постанова

від 10.12.2024 по справі 947/3536/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3814/24

Справа № 947/3536/23

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У січні 2023 року позивач АТ «Укрсиббанк» звернулось до суду з вказаним вище позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11027533000 від 14.08.2006 року по кредиту та процентам у розмірі 13 263, 9 дол.США, посилаючись на те, що АКІБ «УкрСиббанк» (яке змінило назву на АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11027533000 від 14.08.2006 року, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 26 000 дол. США шляхом перерахування коштів на рахунок Відповідача, а Відповідач зобов`язався кожного місяця повертати кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашень кредиту, але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 14.08.2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Всупереч умов Кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року позов АТ «Укрсиббанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11027533000 від 14 серпня 2006 року по кредиту та процентам у розмірі 13 263,9 дол. США. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 ,посилаючись про залишення судом поза увагою пропуску позивачем строку позовної давності, а також те, що він, як військовослужбовець, звільнений від сплати відсотків за користування кредитом та того, що надані позивачем розрахунки заборгованості не є первинними банківськими документами, просить скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Учасники у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.,

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам, з огляду на таке.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач не здійснює своєчасно платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам впродовж тривалого часу, чим порушує взяті на себе договірні зобов`язання та на день подання банком позову заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11027533000 від 14.08.2006 року по кредиту та процентам становить 1 3263, 9 дол.США.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою, другою статті 638ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За частиною першою статті 1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 , ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики . Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між АКІБ «Укрсиббанк» (поточне найменування АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 14.08.2006 року було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11027533000.

Відповідно до умов кредитного договору Банк надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) у сумі 26 000 дол. США, шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався кожного місяця повертати кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашень кредиту, але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 14.08.2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п. 1.1, 1.2, 1.4 кредитного договору).

За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплатити проценти у розмірі 10.3 % річних та у порядку, встановленому п. 1.3 кредитного договору. Сторони домовилися, що умовами п. 10.2 договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки (п.1.3.2 кредитного договору).

Звертаючись до суду з цим позовом АТ «Укрсиббанк» вказав на те, що всупереч умов Кредитного договору ОСОБА_1 не здійснює своєчасно платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Станом на день подання позову зобов`язання щодо погашення вказаної заборгованості не виконуються.

Вказані обставини не заперечує і відповідач ОСОБА_1 , зазначаючи у апеляційній скарзі, про здійснення ним останнього внеску за кредитом 14 серпня 2019 року, що відповідає наданому позивачем АТ «Укрсиббанк» розрахунку заборгованості.

Так, з розрахунку заборгованості убачається, що станом на 11.01.2023 року заборгованість за кредитним договором по кредиту та процентам становить у розмірі 13263.9 дол. США (Тринадцять тисяч двісті шістдесят три долари США 90 цнт.), з яких: 9759.55 дол. США - заборгованість за кредитом, 3504.35 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на викладене, колегія суддів, відхиляючи протилежні доводи скаржника, виснує, що позивачем АТ «Укрсиббанк», відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, доведено факт надання відповідачу ОСОБА_1 кредиту у розмірі 26 000 дол. США, зокрема, первинними банківськими документами: випискою за кредитним договором, меморальним ордером; заявою на видачу готівки.

При цьому, відповідач, посилаючи виключно на неналежність наданих позивачем доказів, не посилався та не надав суду жодного доказу на підтвердження здійснення платежів за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11027533000 від 14.08.2006 року у розмірі більшому, ніж про це зазначено позивачем.

Щодо посилань скаржника на безпідставне не застосування судом першої інстанції статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", колегія суддів звертаю увагу на таке.

За змістом пункту 15 частини 14 Закону України"Просоціальний іправовий захиствійськовослужбовців тачленів їхсімей" військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року N 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року N 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Верховний суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі N 642/548/21 (провадження N 61-9565св22) зазначив, що відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України"Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодоудосконалення оборонно-мобілізаційнихпитань підчас проведеннямобілізації"від 20травня 2014року статтю 14Закону України"Просоціальний іправовий захиствійськовослужбовців тачленів їхсімей" доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних Ї з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України"Промобілізаційну підготовкута мобілізацію" особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу ПрезидентаУкраїни "Прочасткову мобілізацію"від 17березня 2014року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1Закону України"Промобілізаційну підготовкута мобілізацію" особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3Закону України"Промобілізаційну підготовкута мобілізацію" зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1Закону України"Промобілізаційну підготовкута мобілізацію" надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі N 813/402/17 (провадження N 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі N 522/12270/15-ц (провадження N 61-21025св18).

У постановіВерховного Судувід 15липня 2020року усправі N199/3051/14(провадженняN61-10861св18)викладено правовийвисновок проперелік необхіднихдокументів доведеностістатусу особи,яка маєправо напільги,визначені пунктом15частини третьоїстатті 14Закону України"Просоціальний іправовий статусвійськовослужбовців тачленів їхсімей",який полягаєу тому,що длязвільнення віднарахування штрафів,пені тавідсотків закористування кредитоммобілізовані позичальникиповинні надатибанку перелікдокументів,встановлений листомМіністерства оборониУкраїни від21серпня 2014року N 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

За таких обставин, колегія суддів виснує, про недоведеність відповідачем, у порушення вимог ст.ст.12, 77-81 ЦПК України, підстав для застосування відносно нього пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відхиляє колегія суддів і посилання скаржника про хибність визначення судом першої інстанції суми, що підлягає стягненню з нього у долларах США, так як, у національному законодавстві відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Щодо посилань скаржника ОСОБА_1 , на пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, однак з матерів справи убачається, що відповідач ОСОБА_1 , був обізнаний про розгляд цієї справи, судом першої інстанції, зокрема, в особі свого представника, користувався своїми процесуальними правами на власний розсуд проте, не заявляв у суді про застосування строків позовної давності.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, ст. 257, цього Кодексу, яка визначає загальну позовну давність тривалістю три роки, продовжуються на строк дії такого карантину, а згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Водночас, колегія суддів, вважає слушними посилання скаржника стосовно не надання доказів на підтвердження направлення йому позивачем АТ «Укрсиббанк» досудової вимоги про достроково повернення кредиту, при цьому вважає, що таке, зважаючи на викладене вище, не впливає на правильність вирішення судом першої інстанції справи по суті, оскільки звернувшись до суду із цим позовом про стягнення із позичальника кредитної заборгованості у повному обсязі, Банк реалізував своє право на дострокове пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.

Стосовно посилань ОСОБА_1 в якості доводів апеляційної скарги на висновки Верховного Суду щодо обов`язку суду повідомляти учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії та видати копії судових рішень учасникам справи, колегія суддів зауважує, що доводів про порушення судом норм процесуального права які б стали підставою для обов`язкового скасування рішення суду апеляційна скарга не містить, і скаржником не зазначено, що судом не дотримано вказаних вимог процесуального закону.

При цьому, колегія зауважує про належне направлення відповідачу ОСОБА_1 судом першої інстанції копії позову АТ «Укрсиббанк» та повідомлень про дату, час і місце судових засідань, які відповідачем отримано, відповідно до вимог п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України, отже останній був повідомлений судом про розгляд цієї справи.

Колегія суддів також ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

Порушень судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, чи стали підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов