Постанова

від 23.12.2024 по справі 283/257/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/257/23 Головуючий у 1-й інст. Саланда О.М.

Категорія 72 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання Журавської Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №283/257/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Малинської міської ради про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Малинської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Саланда О.М.

встановив:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування позову вказувала, що 20.11.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який розірвано 12.03.2014 року. Після розірвання шлюбу у колишнього подружжя народилась спільна донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 лютого 2015 року рішенням Малинського районного суду Житомирської області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі частини заробітку доходу відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Після припинення шлюбних відносин спільна донька проживає та перебуває на утримання позивача.

08 листопада 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено шлюб. В період даного шлюбу у подружжя народилось двоє дітей, а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час ОСОБА_6 та ОСОБА_1 разом з дітьми, в тому числі ОСОБА_10 , проживають у житловому будинку в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності позивачу.

Відповідач по справі самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків по відношенню до дитини, не дбає про дитину, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення дитиною батьківської турботи, не цікавився її інтересами, особистими потребами та навчанням. Під час розгляду цивільної справи про стягнення з ОСОБА_2 аліментів, позовну заяву не визнав, так як вказував, що не є батьком ОСОБА_3 , після проведеної експертизи позов визнав частково.

На даний час позивач забезпечила всі належні умови проживання для дитини, дитина проживає у житловому будинку, має окрему кімнату. В дитини склались гарні відносини з вітчимом - ОСОБА_6 , вона визнає його своїм батьком. ОСОБА_3 навчається в Малинському ліцеї № 6. Відповідач 11.01.2023 року написав заяву, відповідно до якої ОСОБА_2 відмовився від батьківських прав відносно малолітньої дитини (дочки) ОСОБА_3 . Позивач разом зі своїм чоловіком самостійно виховують ОСОБА_3 , несуть всю відповідальність за неї, піклуються про її майбутнє, при цьому відповідач не спілкується з дитиною. Відповідач з власної ініціативи усунувся від покладених на нього прав і обов`язків по вихованню дитини. ОСОБА_1 не чинила перешкод щодо його участі, як батька у житті дитини. На переконання позивача поведінка відповідача є нічим іншим як свідомим нехтуванням своїми батьківськими обов`язками, що у свою чергу надає право на звернення до суду з метою позбавлення його батьківських прав.

У березні 2023 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати брати участь у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 . Встановити відповідачу для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою такі способи участі: встановити можливість перебування дочки 6 днів на місяць у батька за погодженням з матір`ю, надати можливість забирати дитину з дому або школи у дні побачень особисто, систематичні побачення з дочкою щосуботи та щонеділі з 10 год. до 18 год. через один тиждень щомісяця, необмежене спілкування з дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дочкою, 10 днів влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що із 20.11.2013 року по 12.03.2014 року вони із ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася їх дочка - ОСОБА_3 . Фактично з самого моменту народження дитини у позивача із відповідачем почалися непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні дитини батьком, відвідуванні її, зі сторони відповідача створювалися штучні перешкоди у спілкуванні із дитиною. На його неодноразові звернення щодо побачень з донькою відповідач не реагувала, в наступному у 2016 та 2017 роках він регулярно спілкувався та проводив свій вільний час з дочкою у присутності відповідача.

Потім відповідач почала перешкоджати бачитися та спілкуватися з дочкою, аргументуючи заборону тим, що вона перебуває у відносинах з іншим чоловіком, який буде новим татом для спільної дочки. Вона заборонила відвідувати дочку у дошкільному виховному закладі, попередивши вихователів про те, що у дочки батька немає, потім у ліцеї, де навчається дитина, повідомила, що позивач не є батьком дитини, а в неї інший батько. Маючи намір брати участь у вихованні дочки, та зважаючи на перешкоджання у цьому відповідача, позивач звертався з відповідною заявою у Службу у справах дітей Малинської міської ради, однак відповіді на своє звернення не отримав. Після багатьох марних спроб вирішити дане питання шляхом переговорів з відповідачкою, взаємних поступок з метою недопущення негативного впливу на дитину, змушений звернутися до суду із даною позовною заявою.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2024 року у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено ОСОБА_2 для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою такі способи участі: - встановлено можливість перебування дочки 6 днів на місяць у батька за погодженням з матір`ю; - надано можливість ОСОБА_2 забирати дитину з дому або школи у дні побачень особисто; - систематичні побачення з дочкою щосуботи та щонеділі з 10 год. до 18 год. через один тиждень щомісяця; - необмежене спілкування з дочкою особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дочкою; - 10 днів влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов про позбавлення батьківських прав задовольнити, а у задоволенні зустрічної позовної заяви про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що визначальною умовою щодо позбавлення батьківських прав є доведення вини, яка на її думку, у даній справі є доведеною. Зокрема, після народження дитини відповідач не приймав жодної участі у житті доньки, не цікавився її життям, особистими потребами, тобто не виконував жодних батьківських обов`язків. Навпаки після народження дочки саме вона була ініціатором всіх зустрічей дитини із відповідачем, наполягала на тому, щоб він приймав безпосередню участь у вихованні доньки. Така участь у житті спільної доньки, була припинена батьком за власним рішення, доказом чого є його висловлена позиція в суді першої інстанції, щодо його свідомого припинення спілкування з донькою та відмови від побачень з нею. Так, відповідач при поданні позовної заяви (зустрічної позовної заяви) долучив до матеріалів справи копію спільних фотографій з дитиною в період 2016 - 2017 року. На даний час дитині виповнилось 9 років, тобто батько не брав участі у її житті майже 7 років. При розгляді справи в суді першої інстанції, відповідач визнав факт припинення участі у житті дитини з 2017 року по даний час, при цьому докази наявності якихось труднощів чи перешкод, щодо такої участі, які нібито чинились позивачем до суду надано не було. Крім того, хоча відповідач вказував про неможливість його участі у житті дитини саме з ініціативи матері, однак такі твердження не знайшли будь-якого підтвердження в суді.

Поряд з цим, відповідач в період з 2017 року по 2023 рік не звертався до Служби у справах дітей з метою визначення його участі у житті дитини, так як такої участі взагалі не було, тобто, дана обставина також свідчить про свідоме самоусунення батька від виховання дитини. Отже, лише після подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав відповідач звернувся до Служби у справах дітей у 2023 році, при цьому доказів таких звернень за період з 2017 року по 2022 рік надано не було.

Звертає увагу суду, що відповідач свідомо 11.01.2023 року склав нотаріально посвідчену заяву, у відповідності до змісту якої відмовився від батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 .

Підсумовуючи все вищевикладене, вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, адже відповідач з власної ініціативи припинив участь у житті дитини, досить тривалий час не спілкувався з дитиною (майже 7 років), самостійно склав нотаріально посвідчену заяву про відмову від батьківських прав, що у свою чергу доводить його вину.

Додає, що судом першої інстанції здійснено розгляд справи (в частині зустрічного позову про усунення перешкод) без отримання відповідного висновку органу опіки та піклування, який мав бути складений для забезпечення належного та об`єктивного розгляду справи. Наведене в свою чергу свідчить про порушення імперативного правила (ст. 19 СК України) встановленого для відповідної категорії справ.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що він намагався брати участь у вихованні та розвитку дитини, однак позивач активно йому у цьому перешкоджала, у той час він активно відкликався на її прохання щодо вчинення дій в інтересах дитини. На його неодноразові висловлювання щодо бажання побачень з дитиною позивач не реагувала, а лише в серпні 2015 року йому було вперше показано його дочку. В 2016 та 2017 роках їх спілкування з дочкою стало регулярним. При цьому твердження апеляційної скарги, що саме позивач була ініціатором всіх його зустрічей з дочкою є надуманими. Він добросовісно виконує обов`язок щодо утримання дитини, у нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів.

Додає, що йому на байдужа доля його дочки, він із задоволенням із нею спілкувався поки позивач не припинила їхні зустрічі та почала перешкоджати їх побаченням.

Стосовно посилання апелянта на те, що ним складена заява, із змісту якої вбачається, що він відмовився від батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , то це не так. Слід зазначити, що текст заяви складено не ним, а нотаріусом, до якого він прийшов разом з позивачем на її прохання, і діючими нормами законодавства добровільна відмова від батьківських прав не передбачена, як і не можливо встановити опіку (про яку зазначено в заяві) при наявності батьків дитини. Тобто, зміст вказаної заяви не ґрунтується на нормах діючого законодавства. Підписав він її під тиском та вмовлянням з боку позивача, не усвідомлюючи, для чого їй це потрібно, а тому вказана заява не свідчить про його волевиявлення та є незаконною за змістом.

Позивач за первісним позовом та її представник у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити її вимоги, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов про позбавлення батьківських прав задовольнити, а у задоволенні зустрічної позовної заяви про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини відмовити.

Відповідач за первісним позовом та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін.

Представник органу опіки та піклування Виконавчого комітету Малинської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що шлюб між сторонами шлюб розірвано 12.03.2014 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.9, т.1).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 09.07.2014 року ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , а її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.10, т.1).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади 2022/002365859 від 27.12.2022 адреса проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : АДРЕСА_1 (а.с.11, т.1).

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 24.02.2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі частини заробітку доходу відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.12-13, т.1).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 07.11.2018 року (а.с.14, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у подружжя народились діти: ОСОБА_8 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ) та ОСОБА_9 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ) (а.с.17,19, т.1).

Відповідно до довідки сектору ведення реєстру Малинської міської територіальної громади від 23.01.2023 року № 438 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.21, т.1).

Згідно довідки Малинського ліцею № 6 від 13.01.2023 року батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 контакту із закладом освіти не підтримує, із вчителями не спілкується. Дитину до закладу освіти приводить і забирає мати (а.с.22, т.1).

Відповідно до акту обстеження житлових умов від 13.01.2023 року № 45, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 прописані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Сім`я виховує трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Біологічним батьком старшої дитини ОСОБА_3 є ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Проте дана особа від народження дитини не приймає ніякої участі у її вихованні. ОСОБА_12 зовсім не цікавиться життям дитини, не дарує їй подарунків на день народження, жодного разу не відвідав дитину вдома, в дитячому дошкільному закладі, в Малинському ліцеї №6, що підтверджується відповідними письмовими показами директора школи та сусідів даної сім`ї. Протягом останніх п`яти років Анжеліку виховує ОСОБА_6 . ОСОБА_13 вважає та називає татом. Також зі слів сусідів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 саме ОСОБА_16 виконує всі батьківські обов`язки стосовно дитини ОСОБА_3 і характеризується хорошим батьком (а.с.23, т.1).

Згідно заяви від 11.01.2023 року ОСОБА_2 , добровільно, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки, повністю і безумовно відмовляється від своїх батьківських прав відносно своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 в місті Житомир, та не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , а також не заперечує щодо встановлення опіки над його малолітньою дочкою, іншою особою, згідно з діючим законодавством України (а.с.24, т.1).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 318030796 від 19.12.2022 року у власності ОСОБА_1 перебуває приватний будинок по АДРЕСА_1 з господарськими спорудами (а.с.26, т.1).

На підтвердження спілкування з дитиною відповідачем надано суду фотознімки проведення спільного часу з дитиною (а.с.43-46, т.1).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради, який затверджений рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради №82 від 28.03.2023 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав батька ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.63,64, т.1).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Малинським ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрального МУ МЮ (м. Київ) станом на 01.02.2023 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня (а.с.86-87, т.1).

У суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні надала пояснення, що знає позивача, її сім`ю, вони спілкуються. Зі слів ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не приймає участі у житті своєї дитини ОСОБА_3 , чи сплачує аліменти та чи дитина знає свого біологічного батька їй не відомо.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні надав пояснення, що з ОСОБА_1 вони знайомі, товаришують. ОСОБА_2 був чоловіком ОСОБА_1 . В розмовах з ОСОБА_19 вона називає батьком ОСОБА_20 . Зі слів ОСОБА_1 . ОСОБА_2 допомоги на дитину ОСОБА_19 не надає.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову про позбавлення батьківських прав суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про винну поведінку відповідача по ухиленню від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні спору суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, заслухавши пояснення сторін, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та бажання відповідача брати участь у вихованні й спілкуванні з дочкою, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено й судом не встановлено.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд першої інстанції вірно з ним не погодився.

Окрім того, вказаний висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам усунення відповідача від виховання дитини, ставлення дитини до батька та матері на час складання висновку.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки позивач не довела належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками. Позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.

ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно дочки, так як бажає спілкуватися із нею, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до дитини і має намір на відновлення відносин із нею.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності заяви ОСОБА_2 про відмову від батьківських прав є необґрунтованими, оскільки право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Тому відмова батька від батьківських прав на дитину є нікчемною, оскільки відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав, передбачених Сімейним кодексом України.

Задовольняючи позов про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначаючи способи участі у вихованні дитини батька, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення позивача права щодо участі у спілкуванні та вихованні дочки може позбавити дитину ОСОБА_3 родинних зв`язків з батьком, любові та турботи з боку останнього, тому суд вважав, що відповідача за зустрічним позовом слід зобов`язати не чинити перешкод у спілкуванні з дочкою та визначити спосіб спілкування позивача-відповідача та його участі у вихованні дочки.

Суд вважав за можливе, з урахуванням віку дитини, встановити наступний порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із малолітньою дочкою ОСОБА_3 : встановити можливість перебування дочки 6 днів на місяць у батька за погодженням з матір`ю; надати можливість ОСОБА_2 забирати дитину з дому або школи у дні побачень особисто; систематичні побачення з дочкою щосуботи та щонеділі з 10 год. до 18 год. через один тиждень щомісяця; необмежене спілкування з дочкою особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та дочкою; 10 днів влітку для сумісного відпочинку та оздоровлення дитини за попередньою домовленістю з матір`ю дитини. Визначений судом спосіб участі батька у вихованні дитини за певних обставин може бути змінений у майбутньому або за домовленістю сторін, або за рішенням суду, якщо цього будуть вимагати інтереси дитини.

Колегія суддів в повній мірі не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце, час і порядок їхнього спілкування.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних й світових історичних і культурних цінностей, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Колегія суддів зауважує, що батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Водночас, відновлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком перебуває у площині належного виконання обома батьками своїх обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі, яка переглядається, установлено, що між сторонами справи - батьками малолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , існує спір щодо участі батька у вихованні дочки, який не вдалося вирішити у позасудовому порядку.

Законодавством передбачено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Тоді як створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

З урахуванням вищевказаного, матір - ОСОБА_1 повинна не чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У свою чергу колегія суддів проходить до висновку, що визначені судом першої інстанції способи участі батька у вихованні та спілкуванні з дочкою не відповідають інтересам дитини, оскільки на даний час між батьком та дочкою відсутні сталі стосунки та емоційний контакт.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було витребувано у органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради висновок щодо визначення способу участі батька - ОСОБА_2 у вихованні і спілкуванні з дочкою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно висновку виконавчого комітету Малинської міської ради як органу опіки та піклування Малинської міської ради про визначення способів участі батька ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спілкуванні із нею, який затвердження рішенням №495 від 09.10.2024 року за доцільне визначено такий порядок участі батька у спілкуванні та вихованні дитини:

- систематичні побачення з дочкою у перші та треті вихідні щомісячно в суботу та неділю з 10.00 год. до 18.00 год., за умови згоди дитини, за попередньою домовленістю з матір`ю;

- необмежене спілкування батька з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, за згодою дитини.

Психологічним висновком психолога ОСОБА_21 на підставі листа служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради №287/ від 04.09.2024 року встановлено, що у дитини наявні гарні стосунки з мамою, з татом ОСОБА_20 , ОСОБА_19 відчуває тепло і захист у родині. Відносно біологічного батька ОСОБА_22 у дитини спостерігаються негативні емоційні прояви, наявні страхи. З метою гармонійного розвитку дитини, недопущення негативних емоційних проявів у дитини, несприятливих стресових ситуацій пов`язаних із рідним батьком ОСОБА_23 , а саме випадкові зустрічі на вулиці, плітки однолітків, матері дівчини рекомендовано познайомити доньку з її біологічним батьком ОСОБА_22 , і надалі врахувати думку дитини, її психоемоційний стан щодо подальших можливих способів взаємодії з рідним батьком.

Із акту обстеження умов проживання від 27.08.2024 року ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 вбачається, що батько має намір бачитися із донькою, хоче налагодити контакт з дитиною, однак лише за бажанням дитини. Останнім створено належні умови для проживання та зустрічей з дитиною.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. Водночас думка дитини не завжди може відповідати її найкращим інтересам.

З огляду на право дитини бути вислуханою способами забезпечення реалізації такого права у справах, зокрема щодо визначення способу участі у вихованні дитини, можуть бути: заслуховування думки безпосередньо від дитини в залі судового засідання; отримання інформації щодо думки дитини з висновку органу опіки і піклування, експерта та/або спеціаліста.

Заслуховування думки дитини в судовому засіданні не є допитом свідка, малолітнього/неповнолітнього свідка відповідно до статей 230, 232 ЦПК України, оскільки не спрямоване на з`ясування обставин справи, а має на меті з`ясування суб`єктивної думки дитини, яку суд враховує залежно від фактичних обставин справи та найкращих інтересів дитини, які можуть не відповідати висловленій думці.

У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції за участю представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Малинської міської ради була з`ясована думка дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо участі її батька у вихованні та спілкуванні із нею. Зокрема, дитини вказала, що батька ОСОБА_22 вона не знає, спілкуватися та зустрічатися із ним не має бажання, своїм батьком вважає ОСОБА_20 .

Колегія суддів установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача за зустрічним позовом спілкуватися з дочкою, та врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, поведінку батька та його активне бажання брати участь у вихованні та спілкуванні зі своєю дочкою, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, необхідність спілкування дитини як із батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, приходить до висновку про можливість визначення наступного способу участі батька у виховані та спілкуванні з дитиною:

- систематичні побачення з дочкою у перші та треті вихідні щомісячно в суботу та неділю з 10.00 год. до 18.00 год., за умови згоди дитини, за попередньою домовленістю з матір`ю;

- необмежене спілкування батька з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, за згодою дитини.

Жодних належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право батька на спілкування із малолітньою дочкою, чи обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про спілкування батька з дочкою, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини судом не встановлено, відповідачем за зустрічним позовом не доведено, а матеріали справи таких доказів не містять.

На думку суду, висловлене малолітньою ОСОБА_19 небажання спілкуватися з батьком викликане відсутністю стійкого емоційного контакту, і не може бути підставою для усунення батька від участі у її вихованні, проте вказує на необхідність налагодження стосунків між дочкою і батьком в процесі їхніх зустрічей.

З урахуванням вищевикладеного, визначений способів участі батька у вихованні дитини забезпечить якнайкращі її інтереси і розумний баланс у праві на участь обох батьків у вихованні дитини.

За умови зміни обставин у справі, батьки можуть визначити інші способи участі позивача за зустрічним позовом у вихованні дочки.

Оскаржуване судове рішення вирішує по суті проблеми у спілкуванні та вихованні дитини двома батьками у зв`язку з неможливістю її виховання у повноцінній сім`ї, створює передумови для її розвитку, формування особистості, забезпечує її міцними життєвими зв`язками з обома з батьків, що є надзвичайно важливим у житті дитини.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині задоволення зустрічного позову про визначення способу участі батька у вихованні дитини та ухвалення в цій частині нового судове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 12 березня 2024 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення способу участі батька у вихованні дитини скасувати та увалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визначити наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :

- систематичні побачення з дочкою у перші та треті вихідні щомісячно в суботу та неділю з 10.00 год. до 18.00 год., за умови згоди дитини, за попередньою домовленістю з матір`ю;

- необмежене спілкування батька з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, за згодою дитини.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2024 року.

Головуючий Судді