Рішення

від 17.12.2024 по справі 446/287/24

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 446/287/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 м.Кам`янка-Бузька

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Котормус Т. І.

секретар судового засідання Карпа Г.М.

Справа № 446/287/24;

Провадження №2/446/409/24;

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

позивач ОСОБА_3 ,

відповідачі Новояричівської селищної ради

Львівського району Львівської області,

ОСОБА_4 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

09.02.2024 ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.09.2024 подали до суду позовну заяву до Новояричівської селищної ради Львівської області, ОСОБА_4 , в якій просили суд:

- визнати недійсним рішення тридцять третьої сесії VII скликання Запитівської селищної ради №20 від 07.06.2019 про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,10 га. по АДРЕСА_1 ;

- визнати в порядку спадкування право на завершення приватизації та здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку площею 0,1325 га. для ведення особистого селянського господарства

В обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що сторони у справі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 і такий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,34 га., яка на підставі рішення Запитівської селищної ради, передана у спільну сумісну власність спадкодавцям позивачів ОСОБА_1 , малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та відповідачці ОСОБА_4 . Однак, рішенням Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №32 від 25.06.2012 вищевказане рішення було відмінене. Разом з тим, у 2023 році позивачам стало відомо, що рішенням Запитівської с/ради №20, відповідачці ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою на вищевказану земельну ділянку, одна її співвласники своєї згоди на приватизацію ще однієї ділянки відповідачкою не надавали. Стверджують, що у селищної ради не було підстав для прийняття зазначених вище рішень, більше того, на засідання сесії де вирішувалися такі питання їх запрошено не було, а тому їхнє право було порушено. Відтак, просять скасувати такі рішення селищної ради. Також зазначають, що у них відсутні можливості для завершення приватизації та здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку 0,11 га., а тому змушені звернутись з цим питанням до суду.

Ухвалою суду від 29.02.2024 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

26.04.2024 від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Валігури В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні вимоги про визнання рішення Запитівської с/ради №20 щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та визнання за позивачами в порядку спадкування права на завершення приватизації та здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.

Такий відзив обґрунтовано тим, що раніше судом вже було відмовлено у задоволенні вимог спадкодавців позивачів про поділ земельної ділянки і цим рішенням встановлено, що право спадкодавців на цю земельну ділянку не зареєстроване, а рішення про її надання відмінене самим органом, який його прийняв. На думку відповідачки та її представника, така земельна ділянка не перебувала у власності спадкодавців і права на неї не успадковані позивачами, що доводиться їхніми свідоцтвами про право на спадщину.

28.05.2024 позивачами подано заяву про зміну предмету позову, де вони просили також суд визнати недійсним рішення Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №32 від 25.06.2012 "Про відміну рішення двадцять четвертої сесії V дем.скликання №11 від 22.01.2009р. "Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства" та. Також ОСОБА_1 просить.

28.06.2024 до суду надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову, де відповідачка просила суд відмовити також у задоволенні такої позовної вимоги.

20.09.2024 до суду надійшла заява позивачів якою вони уточнили свої позовні вимоги та просили суд визнати за ними право на завершення приватизації земельної ділянки площею не 0,11 га., а 0,1325 га.

Ухвалою суду від 23.09.2024 прийнято до розгляду заяву представника позивачів про зміну предмету позову, підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_7 підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, які наведені у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області - Федейко Ю.Ф. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог та вказав, що рішення, які позивачі просять визнати недійсними є законними та не порушують будь-яких прав позивачів. Вважає, що позов є безпідставним, оскільки виділеної селищною радою землі, буде достатньо для задоволення усіх потреб сторін у справі.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні також заперечили щодо задоволення позову, зокрема з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до договору дарування від 15.05.1997, ОСОБА_9 подарував, а ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняли у дар житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с.16).

Як видно з довідки, виданої виконкомом Запитівської селищної ради від 14.04.2009 №517, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які проживають у смт. Запитів про те, що вони користуються 15 років земельною ділянкою площею 0,1995 га. Для ведення особистого селянського господарства (а.с.21).

Згідно з рішенням двадцять четвертої сесії V демократичного скликання Запитівської селищної ради від 22.01.2009 №11 вирішено передати ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спільну сумісну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,1995 га., яка знаходиться в смт. Запитів, якою раніше користувалися (а.с.22).

На підставі вказаного рішення та заяви ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку (а.с.23-26).

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а спадкоємцем до його майна є його донька, позивачка у справі ОСОБА_1 , зокрема на її ім`я видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого, ОСОБА_1 зокрема успадкувала 35/100 частки у праві власності на цегляний будинок АДРЕСА_1 (а.с.10).

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 і відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.06.2023 її спадкоємцем є позивач ОСОБА_2 , 05.03.2013, інтереси якого представляє ОСОБА_3 . Спадщину, на яку видано свідоцтво про правоьна спадщину і яка складається з 36/100 частин будинку АДРЕСА_1 (а.с.13).

Сторонами не заперечується та матеріалами справи доводиться, що ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за життя не здійснили державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для ведення ОСГ на підставі рішення №11 від 22.01.2009.

Одночасно судом встановлено, що рішенням 14 сесії VI скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №32 від 25.06.2012, відмінено рішення 24 сесії V скликання №11 від 22.01.2009 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства» (а.с.87).

В подальшому, рішенням 33 сесії VII скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №20 від 07.06.2019, ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,10 га. в АДРЕСА_1 (а.с.33).

Зі схеми розміщення земельних ділянок (а.с. 202) судом встановлено, що земельна ділянка, дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо її відведення, який наданий відповідачці ОСОБА_4 рішенням №20 від 07.06.2019, накладається на земельну ділянку, яка була передана у власність спадкодавцям позивачів та самій відповідачці рішенням від 22.01.2009 №11.

Суд бере до уваги даний доказ як належний та допустимий, а інших доказів, які б спростовували таке накладання земельних ділянок суду не надано.

Судом також із даної схеми розміщення земельних ділянок (а.с. 202) встановлено, що на земельній ділянці, яка була надана у власність рішенням від 22.01.2009 №11 наявна і інша земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 для ведення ОСГ площею 0,0801 га.

Так, як видно з рішення Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №31 від 08.08.2013 ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,08 га., яка знаходиться в смт. Запитів (а.с. 27).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.09.2023, ОСОБА_4 є власницею в цілому земельної ділянки площею 0,8001 га., кадастровий номер 4622155400:01:008:0214 для ведення особистого селянського господарства (а.с.28).

Однак така земельна ділянка і пов`язані з нею акти не є предметом даного спору.

А тому, спір між сторонами виник лише щодо рішення селищної ради про відміну рішення «Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства» та надання селищною радою дозволу ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, яка вже передана у власність рішенням с/ради №11 від 21.01.2009.

Вирішуючи даний спір суд виходив з наступних мотивів та положень закону.

Щодо недійсності рішення №32 від 25.06.2012

Так, вирішуючи питання визнання недійсним рішення Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №32 від 25.06.2012 "Про відміну рішення двадцять четвертої сесії V дем.скликання №11 від 22.01.2009р. "Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства", суд виходив з такого.

Як вже зазначалося вище, рішенням двадцять четвертої сесії V демократичного скликання Запитівської селищної ради від 22.01.2009 №11 було вирішено передати ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спільну сумісну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,1995 га., яка знаходиться в смт. Запитів, якою раніше користувалися (а.с.22).

Однак, рішенням 14 сесії VI скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №32 від 25.06.2012, відмінено рішення 24 сесії V скликання №11 від 22.01.2009 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства» (а.с.87).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, де зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень… (п. 15) та вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин… (п. 34).

Згідно з ч. 10 ст. 59 зазначеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Водночас Законом не врегульовано питання відміни органом місцевого самоврядування власного рішення.

Проте Конституційним Судом України у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 по справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст.46, ч. ч. 1,10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. КСУ у даному рішенні відзначив, що це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Також, відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

А згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Беручи до уваги вищенаведене та те, що прийнятим Запитівською селищною радою від 22.01.2009 №11 є актом ненормативного характеру, оскільки ним було передано ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,1995 га., якою вони раніше користувалися, а відповідно таке рішення органу місцевого самоврядування породило суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси, воно є одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його виконання, то рішення селищної ради №32 від 25.06.2012 "Про відміну рішення двадцять четвертої сесії V дем.скликання №11 від 22.01.2009р. "Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства" є незаконним і повинно бути скасоване у межах даного спору, так як воно погіршує становище, яке існувало у таких осіб до його прийняття.

Щодо недійсності рішення №20 від 07.06.2019

Вирішуючи питання визнання недійсним рішення 33 сесії VII скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №20 від 07.06.2019, суд дійшов наступних висновків.

Так, важливим питанням, на яке належить відповісти суду при вирішенні даної позовної вимоги є те, чи породжує права позивача оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Так, як відомо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18).

А у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Тобто, Верховний Суд притримується послідовної практики про те, що наданий органом місцевого самоврядування дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не створює правових наслідків, а тому вимоги про скасування такого рішення не підлягають до задоволення.

Проте, обставини даної справи вказують на те, що застосування такого правого підходу не може мати місця з огляду на правовий статус спірної земельної ділянки.

Так, з обставин справи судом встановлено, що рішенням Запитівської селищної ради від 22.01.2009 №11 було вже передано у спільну сумісну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,1995 га., яка знаходиться в смт. Запитів співвласникам ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.22).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вже було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на земельну ділянку (а.с.23-26).

Тобто, судом беззаперечно встановлено, що орган місцевого самоврядування надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо частини земельної ділянки, яка вже перебувала у спільній сумісній власності та щодо якої вже було розроблено технічну документацію із землеустрою.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянкиіз земельдержавної абокомунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянкидержавної чикомунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, частинами п`ятою, шостою статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" встановлено, що Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Таким чином, орган місцевого самоврядування може надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, а у даному випадку було надано такий дозвіл щодо частини земельної ділянки, яка вже раніше була передана у спільну сумісну власність.

Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 29.09.2020у справі№ 688/2908/16-ц серед іншого вказала, що Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права, однак неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи (п. 37, 41).

Однак, у даній постанові вказано, що може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи (п. 39).

Оскільки у даній справі встановлено, що орган місцевого самоврядування достеменно знав про наявність свого ж рішення щодо надання цієї земельної ділянки у власність, як і знав про те, що має місце накладання земельних ділянок у певній частині, з чим погодився представник селищної ради у судовому засіданні, то суд дійшов висновку, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність є недобросовісною поведінкою органу місцевого самоврядування.

Додатковою підставою для висновку про недобросовісність поведінки органу місцевого самоврядування у даних правовідносинах є те, що спірна земельна ділянка первинно мала цільове призначення «Для ведення особистого селянського господарства», а спірним рішенням надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_4 «Для садівництва».

Вказану обставину визнав і представник селищної ради у судовому засіданні, який пояснив, що цільове призначення земельної ділянки не змінювалося, а надано було ОСОБА_4 з формулюванням «Для садівництва», так як своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням «Для ведення особистого селянського господарства» вона вже використала.

З огляду на таку недобросовісну поведінку органу місцевого самоврядування, суд дійшов висновку, що у позивачів наявне порушене право, а тому вимога про визнання недійсним органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою підлягає судовому розгляду, а порушене право відповідно судовому захисту.

Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. (Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18).

За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договору оренди цієї земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 363/3641/17 (провадження № 61-36341св18).

За таких фактичних обставин справи, суд погоджується з доводами позивачів та їх представниці, що оскаржуваним рішенням селищної ради, яким надано відповідачці дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення частини земельної ділянки, яка вже перебувала у спільній сумісній власності у власність для ведення садівництва порушується їхні суб`єктивні права. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що така земельна ділянка уже надана у власність, щодо неї вже розроблена технічна документація, а тому будь-які дії органу місцевого самоврядування, без згоди власників, щодо повторного визначення долі такої земельної ділянки, в тому числі надання дозволу на розроблення проекту щодо її відведення у власність з іншим цільовим призначенням чи надання на неї будь-яких прав іншим особам є недопустимим.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про підставність позову в частині визнання недійсним рішення 33 сесії VII скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №20 від 07.06.2019.

Щодо вимоги про завершення права на приватизацію

У своїй позовній заяві позивачі просили суд визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування право на завершення приватизації та здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку площею 0,1325 га. для ведення особистого селянського господарства

Таку вимогу мотивували тим, що позивачі, як спадкоємці не можуть завершити раніше розпочату спадкодавцями процедуру приватизації земельної ділянки.

Розглянувши таку вимогу суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на такі мотиви.

Так, як видно з рішення Запитівської селищної ради від 22.01.2009 №11, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було передано у спільну сумісну власність земельна ділянка на підставі ст. 118 ЗК України (а.с.22)

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 померли, а їх спадкоємцями є позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до отриманих ними свідоцтв про право на спадщину.

ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України).

Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК України та у порядку, визначеному статтями 116, 118, 122 ЗК України.

Зазначений висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 14-652цс18 та узгоджується з судовою практикою Верховного Суду висловленою у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Аналіз норм матеріального права та судової практики свідчить, що позивачі мають право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яка була надана їх спадкодавцям у власність рішенням Запитівської селищної ради від 22.01.2009 №11, однак на переконання суду позивачі помилково визначають у своїх позовних вимогах, що їм належить право на приватизацію земельної ділянки площею саме 0,1325 га.

З матеріалів справи видно, що спадкодавці набули право на земельну ділянку у спільну сумісну власність, а не у спільну часткову, тобто частки між ними виділені не були.

Більше того, у матеріалах справи наявне рішення Апеляційного суду Львівської області від 30.05.2013 у справі №1311/2-1183/11, яким спадкодавцям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про реальний розподіл такої земельної ділянки, виділення часток з неї в натурі (а.с. 90-93).

До складу спадщини відповідно до статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За таких умов, позовні вимоги про визнання будь-яких прав на земельну ділянку площею 0,11 га. є безпідставним, у тому числі і права на завершення приватизації, оскільки такого права спадкодавці позивачів не набували, а відповідно таке право не може перейти до їх спадкоємців.

Водночас суд вважає за необхідне відзначити, що відмова у задоволенні такої позовної вимоги не перешкоджатиме позивачам у їх звернення до суду із вимогою щодо визнання за ними права на завершення приватизації того обсягу прав на земельну ділянку, який належав їхнім спадкодавцям.

Оцінюючи вимогу про визнання за позивачами права на здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку суд враховує також практику Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 26.11.2020 № 632/1910/18, де судом касаційної інстанції зазначено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права на державну реєстрацію права власності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що після завершення приватизації земельної ділянки, позивач не позбавлений права звернутися до державного реєстратора та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку.

За таких умов, позовні вимоги позивачів підлягають до часткового задоволення з вищенаведених мотивів. Заперечення відповідачів суд відхиляє як такі, що не спростовують встановлених судом обставин, є явно необґрунтованим та неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України).

Одночасно суд вважає за необхідне вирішити питання судових витрат у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України. Зокрема, стягненню з відповідачів Новояричівської селищної ради та ОСОБА_4 сплачений судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення чотирнадцятої сесії VI скликання Запитівської селищної ради Кам`янка-Бузького району Львівської області №32 від 25.06.2012 "Про відміну рішення двадцять четвертої сесії V дем.скликання №11 від 22.01.2009р. "Про передачу земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства".

Визнати недійсним рішення тридцять третьої сесії VII скликання Запитівської селищної ради №20 від 07.06.2019 про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,10 га. по АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з Новояричівської селищної ради Львівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн., на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн., на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн.

Повний текст рішення складено 26 грудня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивачі:

- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 );

- ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідачі:

- Новояричівська селищна рада Львівського району Львівської області (місцезнаходження: 80465, Львівська область, Львівський район, смт. Новий Яричів, пл. Єдності, 22, ЄДРПОУ 04374134);

- ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ).

Суддя Т.І.Котормус