Постанова

від 30.12.2024 по справі 507/1726/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 507/1726/22

провадження № 61-4886св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Гранат»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Каскад-Юг»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 29 червня 2023 року у складі судді Вужиловського О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року Фермерське господарство «Гранат» (далі - ФГ «Гранат») звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Каскад-Юг» (далі - ФГ «Каскад-Юг»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що земельна ділянка загальною площею 3.58 га, кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, яка розташована на території Любашівського району Одеської області, належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії від 03 червня 2005 рокуЯА № 091607.

29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ФГ «Гранат» був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який 02 липня 2012 року зареєстрований у відділі Держкомзему в Любашівському районі Одеської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис № 512330004001420.

02 липня 2012 року на підставі вказаного договору ОСОБА_2 передала, а ФГ «Гранат» прийняло у строкове користування строком на 10 років зазначену земельну ділянку, до 02 липня 2022 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_1 та 11 лютого 2022 року отримала свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, яка розташована на території Любашівського району Одеської області, яка перебуває у користуванні ФГ «Гранат».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року внесено зміни до законодавчих актів України, та, зокрема, до Перехідних положень ЗК України, відповідно до яких вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Таким чином указаний договір був автоматично продовжений до 02 липня 2023 року.

Проте 16 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклала з ФГ «Каскад-Юг» договір оренди землі щодо вказаної земельної ділянки строком на 20 років та 16 серпня 2022 року державний реєстратор управління «Центр надання адміністративних послуг» Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко О. В. зареєструвала право оренди на неї за ФГ «Каскад-Юг».

Посилаючись на те, що оспорюваний договір укладений відносно земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ФГ «Гранат», у період дії договору, який був укладено 29 липня 2011 року із ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 16 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Каскад-Юг» щодо земельної ділянки кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, право оренди якого зареєстровано 16 серпня 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право: 47636869.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 29 червня 2023 року позов ФГ «Гранат» задоволено.

Визнано недійним договір оренди землі від 16 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Каскад-Юг» щодо земельної ділянки кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, право оренди якої зареєстровано 16 серпня 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право: 4736869.

Суд першої інстанції виходив із того, що до закінчення дії договору оренди землі від 29 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Гранат», укладено новий договір оренди цієї самої земельної ділянки між відповідачами. Оскільки одна і та сама земельна ділянка не може бути одночасно об`єктом оренди двох договорів, укладених із різними орендарями, суд першої інстанції визнав недійсним оспорюваний правочин.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Любашівського районного суду Одеської області від 29 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Наседкін О. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 20 листопада 2019 року в справі № 669/930/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Зазначає, що первісному орендарю ФГ «Гранат» було достеменно відомо про смерть ОСОБА_2 та про успадкування зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 , проте про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк позивач, у передбачений частиною другою статті 33 Закону України «Про оренду землі» строк, ОСОБА_1 не повідомляв.

Строк дії договору оренду землі, укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ФГ «Гранат», на якому міститься напис про його реєстрацію у Відділі Держкомзему у Любашівському районі Одеської області 02 липня 2012 року, мав сплинути 02 липня 2022 року.

16 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ФГ «Каскад-Юг» укладений оспорюваний договір оренди землі строком на 20 років, проведення державної реєстрації права оренди за яким було відкладено до закінчення дії договору оренди землі від 29 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Гранат», й було здійснено 16 серпня 2022 року.

Дії ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, були законними та добросовісними, адже в силу частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вже після укладення ОСОБА_1 та ФГ «Каскад-Юг» договору оренди землі від 16 лютого 2022 року, Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07 квітня 2022 року, розділ X «Перехідні положення» ЗК України був доповнений, зокрема пунктом 27, згідно з яким вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

На момент укладення договору оренди землі від 16 лютого 2022 року жодних норм законодавства ОСОБА_1 та ФГ «Каскад-Юг» не порушували, тому висновки судів першої та апеляційної інстанції про протилежне є помилковими.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Любашівського районного суду Одеської області цивільну справу № 507/1726/22 за позовом Фермерського господарства «Гранат» до Фермерського господарства «Каскад-Юг», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі.

У травні 2024 року матеріали справи № 507/1726/22 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 29 липня 2011 року ОСОБА_2 уклала з ФГ «Гранат» договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, яка розташована на території Любашівського району Одеської області, строком на 10 років. Договір оренди землі був зареєстрований 02 липня 2012 року у відділі Держкомзему в Любашівському районі Одеської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис № 512330004001420.

09 липня 2012 року ОСОБА_2 , на підставі акту приймання-передачі, передала, а ФГ «Гранат» прийняло у строкове користування вказану земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_1 та 11 лютого 2022 року отримала свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, яка розташована на території Любашівського району Одеської області.

16 лютого 2022 року ОСОБА_1 уклала з ФГ «Каскад-Юг» договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, яка розташована на території Любашівського району Одеської області, строком на 20 років.

16 серпня 2022 року державний реєстратор управління «Центр надання адміністративних послуг» Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко О. В. зареєструвала право оренди за ФГ «Каскад-Юг» на земельну ділянку кадастровий номер 5123381400:01:001:0121, яка розташована на території Любашівського району Одеської області

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 20 листопада 2019 року в справі № 669/930/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, ФГ «Гранат» посилалося на те, що оспорюваний договір оренди від 16 лютого 2022 року укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Каскад-Ю» укладений у період чинності попереднього договору оренди, на підставі якого позивач набув права користування спірною земельною ділянкою, що суперечить вимогам законодавства та порушує право законного орендаря.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Частиною першою статті 90 ЗК України передбачено право власників земельних ділянок продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесено зміни до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Відповідно до пп. 1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції зазначеного Закону, вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: приватної власності.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ФГ «Гранат» був укладений договір оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстрований 02 липня 2012 року у відділі Держкомзему в Любашівському районі Одеської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис № 512330004001420, строк дії договору до 02 липня 2022 року.

16 лютого 2022 року ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_2 , уклала з ФГ «Каскад-Юг» договір оренди землі щодо вказаної земельної ділянки строком на 20 років. 16 серпня 2022 року державний реєстратор управління «Центр надання адміністративних послуг» Любашівської селищної ради Одеської області Самойленко О.В. зареєструвала право оренди за ФГ «Каскад-Юг» на вказану земельну ділянку.

Враховуючи те, що станом на дату укладення оспорюваного договору, земельна ділянка ще перебувала в оренді ФГ «Гранат», відповідач не мав права повторно передавати її в оренду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 та частини першої статті 203 ЦК України, так як є укладеним з порушенням вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту саму земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.

Вказані правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, провадження № 14-411цс19, від 09 жовтня 2019 року у справі № 387/1095/17, провадження № 14-414цс19, від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц, провадження № 14-486цс19, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, провадження № 14-442цс19; постановах Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 394/1030/19, провадження № 61-8430св21, від 05 січня 2023 року у справі № 342/1026/21, провадження № 61-6886св22, від 20 лютого 2023 року у справі № 342/1025/21, провадження № 61-6885св22.

Оскільки одна і та сама земельна ділянка не може бути одночасно об`єктом оренди двох договорів, укладених між різними орендарями, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ФГ «Гранат».

Окрім того, 07 квітня 2022 року набрав чинності Закон України від 24 березня 2022 року № 2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» й строк укладеного 29 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ФГ «Гранат», який закінчувався 02 липня 2022 року, вважається автоматично продовженим на один рік до 02 липня 2023 року. На момент укладення оспорюваного договору, земельна ділянка вже перебувала в оренді ФГ «Гранат» та відповідач не мала права повторно передавати її в оренду новому орендарю.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустила порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Оскільки на момент укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ФГ «Гранат» та відповідач не мав права повторно передавати її в оренду іншому орендареві, тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги з приводу того, щопри його укладенні відповідачі жодних порушень прав позивача не допустили.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 29 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун