Постанова

від 25.12.2024 по справі 202/3914/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/49/24 Справа № 202/3914/17 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2022 року,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійснення права власності на квартиру шляхом виселення, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_2 зі згоди його дружини ОСОБА_3 , він є власником квартири АДРЕСА_1 . Після укладення договору купівлі-продажу відповідачі звернулися до нього з проханням дозволити їм тимчасово мешкати у квартирі до придбання іншого житла. За усною домовленістю він дозволив відповідачам мешкати у квартирі до весни 2017 року за умови зняття з реєстраційного обліку. 04 листопада 2016 року ОСОБА_3 надала йому довіреність на представництво її інтересів щодо зняття її з реєстраційного обліку. В подальшому вона цю довіреність скасувала. З квітня 2017 року він неодноразово звертався до відповідачів з приводу їх виселення з квартири, але вони відмовляються у добровільному порядку звільнити житлове приміщення, не допускають його до квартири, комунальні платежі не сплачують. Проживання відповідачів у належній йому квартирі створює для нього перешкоди у користуванні власністю, оскільки вони не є членами його сім`ї, квартира набувалася ним для особистого проживання. У зв`язку з наведеним позивач просив усунути йому перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також будь-кого іншого з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення; визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідачі послалися на те, що вони не мали наміру продавати своє єдине житло. Із застосуванням погроз були введені в оману ОСОБА_4 , який таким шляхом отримав довіреність на розпорядження квартирою та дозвіл дружини на продаж майна. Так, у своєму зустрічному позові відповідачі зазначили, що з лютого по серпень 2016 року ОСОБА_2 працював у ОСОБА_4 водієм автомобіля таксі. За час своєї роботи у ОСОБА_4 . ОСОБА_2 заборгував останньому гроші. Крім того, на початку літа 2016 року ОСОБА_2 пошкодив у ДТП автомобіль ОСОБА_4 . Коштів у ОСОБА_2 на ремонт автомобіля та повернення боргу ОСОБА_4 не було. ОСОБА_4 шляхом погроз примусив ОСОБА_2 скласти нотаріально посвідчену довіреність для того, щоб ОСОБА_4 у разі неповернення коштів у строк до 31 серпня 2016 року міг передати квартиру ОСОБА_2 під заставу. До 31 серпня 2016 року ОСОБА_2 не повернув гроші ОСОБА_4 . Останній, продовжуючи здійснювати моральний тиск на ОСОБА_2 , наказав йому привести 26 вересня 2016 року дружину для надання нотаріальної згоди на передачу майна в заставу. ОСОБА_3 погодилася надати згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 , щоб той особисто міг бути присутнім при отриманні грошей. 30 вересня 2016 року ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_2 , що квартира передана в заставу ОСОБА_5 , який передав позичені до 30 жовтня 2016 року гроші через ОСОБА_4 . Відповідачі вважають, що ОСОБА_4 ввів їх в оману, обманним шляхом отримав довіреність на право продажу квартири та заяву про згоду на розпорядження майном. Крім того, ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі з 05 січня 2012 року. Також в спірній квартирі з моменту народження мешкає їх малолітня дитина. Отже, на думку відповідачів, перед укладанням договору купівлі-продажу квартири обов`язковим було отримання дозволу органу опіки та піклування, а тому договір купівлі-продажу спірної квартири від 30 вересня 2016 року через порушення прав дитини на користування житлом може бути визнаний недійсним. За цих підстав відповідачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 30 вересня 2016 року приватним нотаріусом Кокосадзе Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960, а також зобов`язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 сплачену ним суму за покупку спірної квартири відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , а також виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вказаної квартири без надання іншого житлового приміщення.

В свою чергу, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відмовлено.

Згідно з постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 22.11.2019 року про закінчення виконавчого провадження № 60407270 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року було виконано.

В подальшому постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не встановили дотримання принципу пропорційності при позбавленні родини ОСОБА_6 разом із малолітньою дитиною житла та не перевірили, чи не покладено на них виселенням зі спірної квартири надмірний тягар. Крім того, судами не було перевірено, чи не порушуються оспорюваною угодою права малолітньої дитини.

Під час нового судового розгляду представник позивача - адвокат Каліна Ю.О. уточнила предмет позову та просила усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, а також визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Заява про зміну предмета позову обґрунтована тим, що реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_8 у спірній квартирі було здійснено в період розгляду судом даної цивільної справи, що створило позивачу додаткові перешкоди у здійсненні своїх прав як власником житла. Жоден із батьків дитини не має права користування житлом, належним позивачу.

Крім того, зазначає, що відповідно до листа відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Тернівської міської ради від 13.11.2020 р. № 3524 ОСОБА_2 є зареєстрованим з 10.08.2000 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена квартира є двокімнатною, загальною площею 49,0 кв.м. (том 3 а.с.173-179).

Реєстрацією місця проживання дитини ОСОБА_8 в спірній квартирі порушено вимоги статті 29 ЦК України, оскільки вона має бути зареєстрованою за місцем реєстрації своїх батьків або одного з них.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 25.11.2020 року, складеного службою у справі дітей Індустріального районної у місті Дніпрі ради, дитина ОСОБА_9 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 не проживає, в квартирі відсутні дитячі речі, іграшки, місце для навчання і розвитку дитини.

Згідно з листом відділу освіти Тернівської міської ради від 03.12.2020 № 632 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахована до комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 6 «Зоряний» м. Тернівка» відповідно до наказу комунального закладу від 19 березня 2018 року «Про зарахування дітей».

Реєстрація малолітньої дитини в належній ОСОБА_1 квартирі створює для нього перешкоди у здійсненні права власності, так як дитина не є членом його родини, квартира набувалася ним для особистого проживання та проживання членів його сім`ї.

В добровільному порядку ОСОБА_6 знімати свою дитину з реєстраційного обліку не бажають, участі в оплаті комунальних послуг не приймають.

Отже, на думку представника позивача, реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 є формальною, правові підстави для подальшої реєстрації дитини в квартирі відсутні.

При цьому представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Пащенко В.І. була подана заява про доповнення підстав її зустрічного позову, в якій зазначено, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , мали характер боргових правовідносин.

Укладений 30 вересня 2016 року договір купівлі-продажу квартири, на її думку, є удаваним правочином, вчиненим за зловмисною домовленістю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , з особистою заінтересованістю та з метою приховування реального договору застави і фактично звернення стягнення на майно ОСОБА_2 за борговими зобов`язаннями перед ОСОБА_4 .

Тому наполягала на задоволенні зустрічного позову та визнанні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Крім того, просила допустити поворот виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року шляхом вселення ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 та поновлення ОСОБА_3 на реєстраційному обліку у вказаній квартирі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним - задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 30.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960.

В іншій частині зустрічного позову - відмовлено.

Допущено поворот виконання рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 08 листопада 2018 року: вселити ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 та поновити її право користування цією квартирою.

Також вирішено питання щодо судових витрат (том 4 а.с.89-104)

В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог (том 4 а.с.109-123).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва від 13 лютого 2012 року ОСОБА_2 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х житлових кімнат загальною площею 48,2 кв. м.

З 05 січня 2012 року у зазначеній квартирі була зареєстрована його дружина ОСОБА_3 .

30 червня 2016 року ОСОБА_2 надав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 , якою уповноважив останнього бути його представником з питання продажу будь-якій особі за ціну і на умовах йому відомих та на його розсуд належної йому квартири АДРЕСА_1 .

29 вересня 2016 року ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену заяву про згоду на розпорядження її чоловіком ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 та на укладання та підписання будь-яких дозволених законодавством правочинів цивільно-правового характеру, в тому числі укладати договори купівлі-продажу, міни, дарування та інші.

30 вересня 2016 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 30 червня 2016 року приватним нотаріусом Несеном В.А., та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений 30.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960.

Відповідно до умов даного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,2 кв.м.

Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу продаж зазначеної квартири вчиняється за домовленістю сторін за ціною 149459 грн., які представник продавця одержав від покупця під час оформлення цього договору.

При цьому в пункті 5 договору купівлі-продажу було зазначено, що внаслідок його укладання не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати за законом або договором, договір не укладається під впливом тяжких для продавця обставин.

Цим же пунктом договору передбачено, що якщо повідомлена інформація не відповідає дійсності, покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про право третіх осіб на квартиру.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.09.2016 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,2 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м.

На момент укладення договору купівлі-продажу в спірній квартирі була зареєстрована лише ОСОБА_3 - дружина продавця спірної квартири ОСОБА_2 .

Після укладення договору купівлі-продажу відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом зі своєю малолітньою дитиною ОСОБА_10 за згодою позивача продовжили проживати в квартирі АДРЕСА_1 .

04 листопада 2016 року ОСОБА_3 надала на ім`я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останнього бути її представником з питань, пов`язаних зі зняттям її з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Наступного дня, 05 листопада 2016 року, ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Несену В.А. заяву про скасування довіреності, виданої нею 04 листопада 2016 року ОСОБА_1 .

Крім того, 12 червня 2017 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Несену В.А. заяву про скасування довіреності, виданої ним 30 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_4 .

Після цього, 23.06.2017 року у вказаній квартирі була зареєстрована дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, судом 1 інстанції ОСОБА_4 був допитаний в якості свідка, який пояснив, що в 2015-2016 роках працював на СТО - ПП « ОСОБА_11 », де обслуговувався ОСОБА_2 . Останній неодноразово позичав у нього грошові кошти. ОСОБА_6 просив його допомогти продати квартиру, щоб розрахуватися з боргами. Говорив, що переїдуть до іншого міста. Після цього їх знайомий ОСОБА_12 познайомив його з ОСОБА_1 , який сказав, що може сплатити 18000 доларів США. ОСОБА_2 погодився. Ціна була нижче ринкової. Документи на квартиру йому передав ОСОБА_2 , сказав, що дружина зніметься з реєстрації. На ОСОБА_2 ніхто не тиснув. Про те, що в квартирі мешкала дитина, ні він, ні ОСОБА_1 не знав. Уклали у нотаріуса договір купівлі-продажу. ОСОБА_1 передав йому 18000 доларів США. Зі свого боку, він передав ОСОБА_1 розписки ОСОБА_2 про позичання коштів. Після на СТО вони розрахувалися з ОСОБА_6 , останній не мав до нього ніяких претензій.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог та частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що укладеним 30 вересня 2016 року договором купівлі-продажу було порушено права малолітньої дитини, оскільки не було дотримано гарантії збереження її права на житло. Матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_3 та її дитини ОСОБА_7 на праві власності чи праві користування іншого житла, а тому суд вважає, що виселення з квартири та визнання ОСОБА_3 та її малолітньої дитини ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування цим житлом, може призвести до виникнення негативних для них наслідків, пов`язаних із відсутністю в житла. В даному випадку з урахуванням конкретних обставин справи дії сторін договору купівлі-продажу щодо відчуження спірної квартири були недобросовісними, зокрема стосовно малолітньої дитини, оскільки питання щодо забезпечення її права на житло сторонами договору не було вирішено, тому суд вважав, що укладення договору купівлі-продажу та позбавлення тим самим дитини житла було явно невиправданим та таким, що порушує баланс пропорційності втручання у право на житло та захист права власності. За таких обставин суд вбачав наявними підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 30.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1960, оскільки при його укладенні не були дотримані права малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки, зазначений договір не відповідав вимогам добросовісності з огляду на право користування дитини цим житлом. Задоволення частково зустрічного позову виключає підстави задоволення первісного позову.

Однак, із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі, окрім інших прав, гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У відповідності зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні їм права користування та розпорядження своїм майном.

Право членів сім`ї власника будинку користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є, із припиненням права власності втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений 30.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1960, від 30 вересня 2016 року, який був укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 30 червня 2016 року приватним нотаріусом Несеном В.А., та ОСОБА_1 .

Зазначений договір було укладено за нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 про згоду на розпорядження її чоловіком ОСОБА_2 спірним майном.

На час укладання спірної угоди в квартирі, що є предметом розгляду справи, була зареєстрована лише дружина власника - ОСОБА_3 .

Органом опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради в особі служби у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради була надана заява, в якій зазначено, що на момент укладення 30.09.2016 року договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , малолітня дитина ОСОБА_7 не була зареєстрована та не мала права користування житловим приміщенням за вказаною адресою, оскільки була зареєстрована в цьому житлі лише 23.06.2017 року, тому набагато пізніше укладання спірного договору, а отже дозволу органу опіки та піклування для укладення договору купівлі-продажу не було потрібно. Відповідно й права малолітньої дитини при укладанні спірного договору не порушувалися, оскільки на той час не існували.

На час укладання договору ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_2 не зверталися до нотаріусів щодо скасування наданих ними довіреностей щодо продажу спірної квартири. Також на час укладання договору вони не зверталися до правоохоронних органі. Належних та допустимих доказів щодо недійсності правочину ними також не надано.

Як зазначає позивач ОСОБА_1 , проживання та реєстрація відповідачів та їх малолітньої дитини, які не є членами його родини, перешкоджає йому у користуванні його власністю, що підтверджується наявними у справі доказами.

Враховуючи зазначені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо усунення йому перешкод в здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та визнання ОСОБА_3 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Що стосується зустрічних позовних вимог, то відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово брав у борг гроші у різних осіб.

Так, 07.10.2014 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_13 суму у розмірі 77000 грн. (том 1 а.с. 107), а 27.08.2015 року - 1900 доларів США (том 1 а. с. 108), що підтверджується складеними власноруч ОСОБА_2 розписками.

При укладанні посвідченого приватним нотаріусом Черниш Є.В. договору позики від 07.10.2014 року з ОСОБА_13 в іпотеку ОСОБА_2 було передано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с. 130-133).

29.09.2016 року ОСОБА_13 подав приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. заяву повідомлення (том 2 а с. 5), якою повідомив, що ОСОБА_2 на виконання зобов`язань за договором позики від 07.10.2014 року, виплатив йому 77000 грн. та просив вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження та запис про іпотеку відносно предмета обтяження (іпотеки), а саме квартири АДРЕСА_1 .

25.08.2016 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_4 66480 грн. під заставу своєї квартири, про що склав власноруч написану розписку (том 1 а.с. 109).

Однак, ОСОБА_2 не зміг вказати фактичну суму його заборгованості перед ОСОБА_4 останній в свою чергу повідомив суду, що загальна сума заборгованості склала близько 11000 доларів США, включаючи суму боргу у розмірі 66480 грн. по розписці від 25.08.2016 року.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на те, що їх реальні наміри були спрямовані не на відчуження квартири, а на передачу її в заставу ОСОБА_4 в якості гарантії повернення суми боргу.

Однак колегія суддів критично ставиться до даного твердження позивачів за зустрічним позовом, оскільки дослідженими доказами по справі у їх сукупності спростовується таке твердження.

Так, ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність саме на право продажу належної йому квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

За цією довіреністю ОСОБА_4 не мав права на передачу квартири в іпотеку.

Крім того, на час надання даної довіреності ОСОБА_14 було достовірно відомо, що спірна квартира є предметом іпотеки за договором позики, укладеним з ОСОБА_13 .

Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надала 29.09.2016 року нотаріально посвідчену згоду на розпорядження майном - квартирою АДРЕСА_1 , а саме на укладання та підписання будь-яких дозволених законодавством правочинів цивільно-правового характеру, в тому числі договору купівлі-продажу, міни, дарування, застави тощо.

Дана заява була зроблена ОСОБА_3 за один день до вчинення спірного правочину.

Крім того, про реальність намірів саме на продаж квартири свідчить також довіреність, вдана 04.11.2016 року ОСОБА_3 на ім`я нового власника квартири - ОСОБА_1 на право зняття її з реєстраційного обліку у спірній квартирі.

Позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано ані суду 1 інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що обставини, щодо яких вони помилялися, існували саме на момент складання договору купівлі-продажу.

Тобто позивачами по зустрічному позові не надано доказів, що помилка щодо істотних обставин правочину насправді мала місце.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно вела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Ознакою омани, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

Позивачі, як сторона, яка діяла під впливом обману, не довели наявність умислу з боку ОСОБА_1 чи ОСОБА_4 і сам факт обману.

ОСОБА_2 не надано суду жодного доказу на підтвердження його перебування у трудових правовідносинах з ОСОБА_4 та психологічного тиску, погроз чи залякувань з боку ОСОБА_4 через можливість втрати ОСОБА_15 роботи.

Апеляційний суд критично ставиться до твердження ОСОБА_2 про наявність погроз та залякувань з боку ОСОБА_4 , оскільки він надав на ім`я ОСОБА_4 довіреність на продаж належної йому квартири влітку 2016 року і до моменту укладання спірного договору купівлі-продажу мав реальну можливість скасувати цю довіреність, звернутися до правоохоронних органів з приводу погроз чи залякувань з боку ОСОБА_4 , однак ОСОБА_2 таких дій не вчинив.

Ще одним обґрунтуванням недійсності договору купівлі-продажу спірної квартири позивачі у зустрічному позову зазначають порушення житлових прав їх малолітньої дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов`язані протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтерес дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Як встановлено матеріалами справи, подружжя ОСОБА_6 має доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі з 05.01.2012 року. ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_4 .

На момент укладання спірного договору купівлі-продажу квартири малолітня дитина подружжя ОСОБА_6 зареєстрована у квартирі не була. До того ж, згідно листа відділу освіти Тернівської міської ради від 03.12.2020 № 632 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахована до комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 6 «Зоряний» м. Тернівка» відповідно до наказу комунального закладу від 19 березня 2018 року «Про зарахування дітей». Як зазначалося вище, в цьому населеному пункті зареєстрований її батько ОСОБА_2 .

Згідно довідки Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 7843 від 13.06.2017 року (том 1 а. с. 56) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 23.06.2017 року, тобто вже після укладання спірного договору й звернення ОСОБА_1 до суду з позовом.

Як вже зазначалося вище, згідно письмових пояснень Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, на момент укладання та підписання договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 30.09.2018 року малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не була зареєстрована та не мала права користування житловим приміщенням за вищезазначеною адресою, про що свідчить довідка про реєстрацію місця проживання особи, яка надана Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 23.06.2017 року, тому дозволу органу опіки та піклування щодо укладання договору купівлі-продажу не було потрібно.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 25.11.2020 року, складеного службою у справі дітей Індустріального районної у місті Дніпрі ради, дитина ОСОБА_9 в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 не проживає, в квартирі відсутні дитячі речі, іграшки, місце для навчання і розвитку дитини.

Аналізуючи всі докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позивачі за зустрічним позовом, як батьки малолітньої ОСОБА_8 , маючи по відношенню до неї обов`язки та будучи офіційними представниками дитини, фактично за спільною згодою вирішили питання про зміну місця проживання їх сім`ї разом із малолітньою дитиною.

ОСОБА_2 має право на користування житлом у АДРЕСА_4 , де зареєстрований ще з 2012 року, яким не позбавлені можливості користуватися його дружина й дитина.

Враховуючи зазначене, виходячи з того, що підстави визнання договору купівлі-продажу недійсним відсутні, зокрема, при його укладанні права малолітньої дитини порушено не було, колегія суддів вважає, що заявлені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зустрічні позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та в частині задоволення зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ухваливши в цій частині нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_16 - задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - відмовити.

На підставі ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подачу позовної заяви та за подачу апеляційної скарги у розмірі 2054,00 грн. з кожного окремо.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2022 року - скасувати в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням і виселення, та в частині задоволення зустрічного позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Визнати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження № НОМЕР_3 , виданого 12.05.2015 року Індустріальним ВДРАЦС Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі 2054,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі 2054,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: