Постанова

від 17.12.2024 по справі 523/5066/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6124/24

Справа № 523/5066/23

Головуючий у першій інстанції Бузовський В.В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання договору недійсним, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» (далі ПрАТ «ОЗГТВ») та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі Регіональне відділення) та просив визнати недійсним Договір «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку» (далі Договір від 08.12.86р.) укладеного 08.12.1986 року між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом та визнати за ним право власності на дерев`яний каркасний будиночок для відпочинку «Ф», веранду «ф», згідно до технічного паспорту від 11.05.2005р та 20.03.2023р., що розташований на водноспортивній станції ПрАТ «ОЗГТВ» Миколаївська дорога № 140, в м. Одесі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що на підставі Договору від 18.12.86р., якого не існувало та не існує до теперішнього часу, Постановою Південно-західного апеляційного суду від 16.11.2020р., за державою України в особі Регіонального відділення було визнано право власності на одинадцять будинків відпочинку в тому числі на дерев`яний будинок «Ф», який належить йому на праві власності. Таким чином, на підставі наданих доказів просить ухвалити рішення яким визнати за ним право власності на дерев`яний каркасний будинок «Ф» та веранду «ф».

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішення суду, ОСОБА_4 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін по справі, які з`явились до судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3 до ПАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання договору недійсним, визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення ОСОБА_3 , із зазначеним позовом до Суворовського районного суду м. Одеси, право власності Регіонального відділення підтверджується не Договором від 08.12.1986 року, укладеним між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом не встановлено Договором «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку», а на підставі не скасованого у встановленому порядку, тобто діючого судового рішення Південно-Західного апеляційного господарського суду у справі №916/67/20, згідно з яким за Регіональним відділенням Фонду державногомайна Українипо Рівненськійта Житомирськійобластяхвизнано право власності на двокімнатний дерев`янийбудинокпід літ. «Ф» розміром3.76м на7.07м.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи та з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що:

- 08.12.1986 року, між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом було укладено договір «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку»;

- згідно з Актом перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ «Острозький ШРЗ» від 31.05.2000 року встановлено наступні інвентаризаційні об`єкти, а саме будиночки відпочинку 13 одиниць , що розташовані в м. Одеса, загальною площею 136,5 кв. м.;

- у зв`язку із невизнанням ПрАТ «ОЗГТВ» права власності Регіонального відділення на зазначені будинки, Регіональне відділення звернулося до суду із позовом до ПрАТ «ОЗГТВ» про визнання права власності;

- постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року у справі №916/67/20 визнано право власності за державою України в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на 11 (одинадцять) будинків відпочинку, з яких:

- 9 (дев`ять) двокімнатних дерев`яних будинка («Б» розміром 3.76 м на 7.12 м; «В» розміром 3.60 м на 4.25 м; «Д» розміром 3.64 м на 7.07 м; «Г» розміром 7.08 м. на 3.60 м; «Е» та «Е1» розміром 3.64 м. на 16.03 м.; «Н1» розміром 3.60 м на 7.07 м.; «Ф» розміром 3.76 м на 7.07 м; «У» розміром 6.91 м на 5.42 м), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200;

- 2 (два) цегляних двохрівневих будинка («А» розміром 6.85 м на 9.80 м та «Х» розміром 6.68 м на 9.80 м.), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200.

- вказана постанова вступила в законну силу:

- ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 916/67/20 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року;

- ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 року клопотання Приватного акціонерного товариства Одеський завод гумових технічних виробів задоволено. Повернено Приватному акціонерному товариству Одеський завод гумових технічних виробів зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 842,00 грн., сплачений згідно із платіжним дорученням про сплату судового збору від 02.12.2020 №559 на суму 3842,00 грн. та повернуто оригінал платіжного доручення про сплату судового збору від 02.12.2020 №559 на суму 3842,00 грн.;

-ухвалою Касаційногогосподарського судувід 31.01.2023року відхиливкасаційну скаргуПрАТ «ОЗГТВ»,та касаційнускаргу ОСОБА_3 касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постановуПівденно-західногоапеляційного господарськогосуду від16.11.2020року усправі № 916/67/20 закрито.

Закриваючи касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року, як особи, яка не брала участі у цій справі, але оскарженою постановою у якій, як ця особа вважає, вирішено питання про її права та законні інтереси, Верховний Суд зазначив наступне:

«У справі, що розглядається, предметом позову є вимога РВ ФДМУ, заявлена до ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», про визнання за державою Україна в особі позивача права власності на 11 будинків відпочинку, у тому числі: 9 двокімнатних дерев`яних будинків («Б» розміром 3,76 м на 7,12 м; «В» розміром 3,60 м на 4,25 м; «Д» розміром 3,64 м на 7,07 м; «Г» розміром 7,08 м на 3,60 м; «Е» та «Е1» розміром 3,64 м на 16,03 м; «Н1» розміром 3,60 м на 7,07 м; «Ф» розміром 3,76 м на 7,07 м; «У» розміром 6,91 м на 5,42 м) та 2 цегляних дворівневих будинки («А» розміром 6,85 м на 9,80 м; «Х» розміром 6,68 м на 9,80 м), що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200 на території водноспортивної станції, що належить ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів».

Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі встановлено, що 08.12.1986 між Одеським заводом гумових технічних виробів (Завод) та Острозьким шиноремонтним заводом (Підприємство) укладено договір про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку, за умовами якого Завод та Підприємство, виходячи із принципів належної турботи про відпочинок працівників своїх підприємств, які виконують двоєдину виробничу програму по забезпеченню народного господарства резино-технічною продукцією та населення товарами народного споживання, вступають у співпрацю строком на 30 років у сфері організації будівництва будинків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку Заводу, розташованій по Дорозі Котовського, 136, у прибережній зоні моря (пункту 1.1); у рамках спільної співпраці сторони приймають рішення про дольову участь Підприємства в будівництві водноспортивної бази відпочинку Заводу (пункт 1.2).

Згідно з підпунктом б) пункту 2.2 договору Підприємство своїми силами та за рахунок своїх коштів протягом одного (1987-го) року здійснює будівництво тринадцяти двокімнатних будиночків на відведеній ділянці території бази Заводу (із них два цегляних, дачного типу) та приймає остаточно збудовані двокімнатні будиночки на баланс Підприємства.

За змістом пунктів 5.1, 5.2 договору, частина власності Острозького шиноремонтного заводу (Підприємства) у загальній діяльності після проведення будівництва та реконструкції будиночків становить 13, із них два цегляних, дачного типу. Збудовані на базі відпочинку Заводу на відведеній земельній ділянці за кошти Підприємства тринадцять будиночків відпочинку є власністю Підприємства. Їм присвоюються порядкові номери згідно з загальною нумерацією будиночків на базі відпочинку Заводу.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом 30 років в період з 18.12.1986 до 18.12.2016 (пункт 7.1 договору).

У 1995 році Острозький шиноремонтний завод було включено до Переліку підприємств, що підлягають обов`язковій приватизації в 1995 році (додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.1995 № 343).

Відповідно до наказу РВ ФДМУ по Рівненській області від 23.05.1996 № 585 затверджено склад комісії з підготовки до приватизації Острозького шиноремонтного заводу, а згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 20.06.1996 №1 комісією були затверджені інвентаризаційні акти.

Згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії Острозького шиноремонтного заводу від 24.06.1996 № 2 погоджено дооцінку основних засобів, на які нараховано 100 % знос, на загальну суму 715095 тис. крб; вирішено вилучити з акта оцінки: вартість незавершеного будівництва житлового фонду (7768291 тис. крб), об`єктів, які не підлягають приватизації (3903960 тис. крб), щодо якого встановлено пільги (130835 тис. крб), а також вирішено підтвердити оціночну вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб.

У подальшому наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 28.06.1996 № 744 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу, визначивши вартість цілісного майнового комплексу в сумі 107553812 тис. крб та розмір статутного фонду в сумі 96465850 тис. крб.

Відповідно до пункту 14.4 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Острозького шиноремонтного заводу вартість об`єктів, що не підлягають приватизації, становить 4034795 крб; як свідчить зміст цього акта та додаток 4а до нього, під час приватизації заводу до статутного капіталу не увійшли будиночки в м. Одеса, які введені в експлуатацію в квітні 1990 року.

Згідно з наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 17.07.1996 № 826 Державне підприємство «Острозький шиноремонтний завод» перетворено у ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», а також затверджено статут останнього, а згідно з розпорядженням голови виконкому Острозької міської ради народних депутатів від 25.07.1996 № 330 це товариство та його статут зареєстровано.

Відповідно до статуту ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» товариство засновано відповідно до РВ ФДМУ по Рівненській області від 17.07.1996 № 826 шляхом перетворення Державного підприємства «Острозький шиноремонтний завод» у ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 № 699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» (пункт 1.1); засновником товариства є РВ ФДМУ по Рівненській області (пункт 4.1).

Як свідчить Перелік державного майна, що не увійшло в статутний фонду ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», до статутного фонду не увійшли розташовані у м. Одеса будиночки в кількості 13 штук загальною площею 136,5 кв. м (стан задовільний; використовуються як база відпочинку).

Згідно з інвентарним описом основних засобів № 1, складеним за результатами проведеної інвентаризації станом на 01.10.1997, у складі державного майна, що не увійшло до статутного фонду ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», під порядковим номером 2 зазначені будиночки у м. Одеса, 1990 року виготовлення, в кількості 13 штук вартістю 2647,95 крб.

У протоколі засідання інвентаризаційної комісії ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» від 25.10.1997 зазначено про прийняття рішення щодо залишення на балансі заводу обладнання їдальні, а будівлі бази відпочинку вирішено і надалі використовувати за призначенням.

В акті перевірки використання та збереження державного майна, що не увійшло в статутний фонд ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», від 31.05.2000 зазначено, що в ході перевірки інвентаризаційних об`єктів установлено, що будиночки відпочинку у кількості 13 штук, розташовані в м. Одеса, загальною площею 136,5 кв. м, балансова вартість яких становить 2 647,95 грн, залишкова вартість 0 грн., знаходяться в задовільному стані та використовуються за призначенням.

Зі змісту переліку нерухомого майна, що передано у власність ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» у процесі перетворення Орендного підприємства «Одеський завод гумових технічних виробів», який є додатком до листа РВ ФДМУ по Одеській області від 21.08.2001 № 1/3664, адресованому ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», вбачається, що будиночки відпочинку у власність останнього не передавалися.

Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів від 30.06.2011 № 1 проведено зняття фактичних залишків, що рахуються на балансових рахунках ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», та встановлено наявність на обліку 13 будиночків відпочинку на суму 21 757,64 грн.

Згідно з актом б/н від 30.06.2011, складеним за результатами перевірки будиночків відпочинку в кількості 13 штук, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , причал № НОМЕР_1 , під час проведення цієї перевірки об`єктів державної власності встановлено відсутність 2 дерев`яних будиночків.

Згідно із схематичним планом ділянки, розташованої за наведеною адресою, наявні об`єкти, позначені літерами: «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «El», «Н1», «Х», «Ф», «У», у тому числі: цегляні будинки «А» розміром 6,85 м на 9,80 м та «Х» розміром 6,68 м на 9,80 м; дерев`яні будинки: «Б» розміром 3,76 м на 7,12 м, «В» розміром 3,60 м на 4,25 м, «Д» розміром 3,64 м на 7,07 м, «Г» розміром 7,08 м на 3,60 м, «Е» та «Е1» розміром 3,64 м на 16,03 м, «Н1» 3,60 м на 7,07 м, «Ф» розміром 3,76 м на 7,07 м, «У» розміром 6,91 м на 5,42 м.

За інформацією, наведеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» припинено 11.01.2013 року.

За актом про перевірку стану ефективного використання, утримання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», але залишилося на його балансі, б/н від 30.10.2013, складеним РВ ФДМУ по Одеській області, засвідчено обставини того, що керівництвом ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» було порушено вимоги чинного законодавства з питань бухгалтерського обліку та інвентаризації державного майна, зокрема, в частині відсутності на об`єктах державної власності інвентарних номерів. Крім того, надано пропозиції РВ ФДМУ по Рівненській області щодо присвоєння інвентарних номерів на об`єкти та реєстрації права державної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 140, причал 200, що в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Острозький шиноремонтний завод», а також щодо прийняття відповідних ефективних управлінських рішень стосовно вказаних об`єктів нерухомого майна.

РВ ФДМУ по Рівненській області у листі від 08.05.2018 №11-05-01882, адресованому відповідачу, просило допустити представників РВ ФДМУ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нове БТІ» для здійснення технічної інвентаризації об`єктів державної власності на території водноспортивної бази, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , причал 200.

ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» у відповідь на це звернення у листі від 05.06.2018 № 03/01-121 повідомило про відмову у допуску працівників позивача, посилаючись на безпідставність та протиправність таких дій, а також неотримання переліку документів, які підтверджували б факт передачі товариству відповідних будиночків.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивачем належними і допустимими доказами доведено обставини того, що в процесі приватизації Острозького шиноремонтного заводу спірні будиночки до статутного капіталу ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» не увійшли, а залишились у державній власності. Оскільки відповідач, вважаючи зазначене майно своєю власністю, заперечує належність цього майна до об`єктів державної власності та протиправно перешкоджає вжиттю позивачем заходів щодо здійснення державної реєстрації права власності на зазначене майно, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, у сукупності з наданими на його підтвердження доказами, задовольнив позов на підставі статті 392 ЦК України.

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_3 убачається, що підставу звернення до суду касаційної інстанції скаржник аргументує порушенням оскаржуваним судовим рішенням його прав і законних інтересів щодо майна (будинку «Ф»), яке, на думку скаржника, входить до переліку майна, право власності на яке визнано за державою в особі РВ ФДМУ. На підтвердження цього скаржником до касаційної скарги додано копії, зокрема, договору від 25.10.2004 № 11, укладеного між скаржником і фізичною особою ОСОБА_5 , щодо передачі ОСОБА_3 каркасного дерев`яного дачного будинку в кількості 1 шт; додатку № 1 до цього договору щодо характеристик зазначеного будинку «Ф», зокрема, статус якого визначено як тимчасова споруда (без зазначення інформації щодо місцезнаходження цього майна); акта прийому-передачі товару (об`єкта продажу) як додаток № 2 до договору від 25.10.2004 № 11 за підписами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ; дозволу на установку каркасного будинку на водно-спортивній станції за адресою: АДРЕСА_1 , за підписом голови правління ВАТ «ОЗГТВ», дислокації до дозволу від 22.12.2004; договору про надання транспортних послуг від 04.11.2004 № 12; акта здачі-прийому виконаних робіт від 04.11.2004 та інш.

Суд касаційної інстанції зазначає, що ОСОБА_3 до касаційної скарги не додано жодного документа, що відповідно до вимог чинного законодавства підтверджує право власності скаржника на спірне майно.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 загалом зводяться до заперечення права власності держави на спірне майно, натомість будь-яких доводів та відповідних доказів на підтвердження того, що оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції вирішено питання про права та законні інтереси скаржника, що відповідно до наведених норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, матеріали касаційної скарги не містять.»

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_3 звернувся з вимогами, в яких просив:

- визнати недійсним Договір «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку» (далі Договір від 08.12.86р.) укладеного 08.12.1986 року між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом;

- визнати за ним право власності на дерев`яний каркасний будиночок для відпочинку «Ф», веранду «ф», згідно до технічного паспорту від 11.05.2005р та 20.03.2023р., що розташований на водноспортивній станції ПрАТ «ОЗГТВ» Миколаївська дорога № 140, в м. Одесі.

Колегія суддів погоджується з тим, що ОСОБА_3 дійсно не був учасником справи на час розгляду справи в суді першої та перегляду в суді апеляційної інстанції та ухвалення під час ухвалення Південно-західним апеляційним господарським судом рішення від 16.11.2020 року, але разом з тим ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, яку аргументує, зокрема тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору не було залучено скаржника до участі у справі, проте оскарженим судовим рішенням було вирішено питання про його права та законні інтереси, оскільки будинок «Ф» (із наведеного переліку спірного майна) з прибудованою до нього верандою літ «ф» та підведеними до нього комунікаціями належить скаржнику на праві власності, що підтверджується доданими до касаційної скарги документами, також у касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості визнання судом права власності на майно (в тому числі нерухоме) без підтвердження факту його існування на момент звернення до суду; судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/25314/13; судом апеляційної інстанції встановлено обставини у справі, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_3 та дослідивши ті документи, що були додані ним на підтвердження наведених у скарзі обставин та обгрутувань, дійшов до висновку, що ОСОБА_3 до касаційної скарги не додано жодного документа, що відповідно до вимог чинного законодавства підтверджує право власності скаржника на спірне майно, а доводи його касаційної скарги загалом зводяться до заперечення права власності держави на спірне майно, натомість будь-яких доводів та відповідних доказів на підтвердження того, що оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції вирішено питання про права та законні інтереси скаржника, що відповідно до наведених норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, матеріали касаційної скарги не містять, у зв`язку з чим закрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 .

Після цього ОСОБА_3 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства до Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та просив визнати за ним право власності на дерев`яний каркасний будиночок для відпочинку «Ф», веранду «ф», згідно до технічного паспорту від 11.05.2005 року та 20.03.2023 року, що розташований на водноспортивній станції ПрАТ «ОЗГТВ» Миколаївська дорога № 140, в м. Одесі та визнати недійсним Договір «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку» (далі Договір від 08.12.86 року) укладеного 08.12.1986 року між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_3 до позову додано копії, зокрема, договору від 25.10.2004 року № 11, укладеного між скаржником і фізичною особою ОСОБА_5 , щодо передачі ОСОБА_3 каркасного дерев`яного дачного будинку в кількості 1 шт; додатку № 1 до цього договору щодо характеристик зазначеного будинку «Ф», зокрема, статус якого визначено як тимчасова споруда (без зазначення інформації щодо місцезнаходження цього майна); акта прийому-передачі товару (об`єкта продажу) як додаток № 2 до договору від 25.10.2004 року № 11 за підписами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ; дозволу на установку каркасного будинку на водно-спортивній станції за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140, за підписом голови правління ВАТ «ОЗГТВ», дислокації до дозволу від 22.12.2004 року; договору про надання транспортних послуг від 04.11.2004 року № 12; акта здачі-прийому виконаних робіт від 04.11.2004 року. договір № 13 від 14.07.2005 року щодо будівництва 2-х веранд згідно хзаствердженорї дислокації, акту здачі-прийомки виконаних робіт від 14.09.2005 року, дозволу від 22.12.2004 року на будівництво ОСОБА_3 веранд на водно-спортивній станції за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140, за підписом голови правління ВАТ «ОЗГТВ»; договору № 14 від 22.07.2005 року щодо монтажу електрокомунікацій в будинок у літ. «Ф», дозволу від 04.04.2005 року голови правління ВАТ «ОЗГТВ» на підключення будинку ОСОБА_3 до електричних мереж, водопроводу на вході та каналізації на вході; акту здачі-приймки виконаних робіт від 22.08.2005 року; договору № 15 від 08.08.2005 року щодо монтажу електрокомунікацій в будинок у літ. «Ф»; акту здачі-приймки виконаних робіт від 08.10.2005 року; договору № 16 від 05.01.2005 року про відшкодування послуг у вигляді плати за земелю, охорони, поточниних ремонтів, електроенергії, інтернету, постачання води та утримання каналізації, вивезення сміття, неочікуваних витрат; абонентських книжок « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на ім`я ОСОБА_3 за 2010, 2013, 2017 роки; технічного паспорту від 17.03.2023 року будівель за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ТОВ «Одеськебюро технічної інвентаризації на замовлення ПрАТ «ОЗГТВ»; технічного паспорту від 11.05.2005 року будівель за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140, вигтолвленого КП «ОМБТІ та РОН».

Тобто, йдетьсяпро тісамі документи,якими ОСОБА_3 аргунментовував своюпозицію укасаційній скарзіна постанову Південно-західногоапеляційного господарськогосуду від16.11.2020року усправі № 916/67/20, щодо порушення його прав та законних інтересів через не залучення його до участі у справі № 916/67/20 та визнання апеляційним господарським судом права власності на належний йому будинок для відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » розташованого на водноспортивній станції ПрАТ «ОЗГТВ» Миколаївська дорога № 140, в м. Одесі.

Оскільки Верховний Судв ухвалівід 31.01.2023року прозакриття касаційногопровадження висунуввисновок,що ОСОБА_3 до касаційноїскарги недодано жодногодокумента,що відповіднодо вимогчинного законодавствапідтверджує правовласності скаржникана спірнемайно,а самідоводи касаційноїскарги ОСОБА_3 загалом зводятьсядо запереченняправа власностідержави наспірне майно,натомість будь-якихдоводів тавідповідних доказівна підтвердженнятого,що оскаржуваноюпостановою судуапеляційної інстанціївирішено питанняпро правата законніінтереси скаржника,що відповіднодо наведенихнорм процесуальногоправа єпідставою дляскасування оскаржуваногосудового рішення,матеріали касаційноїскарги немістять,колегія суддівпогоджується звисновком судупершої інстанції,щоправо власності Регіонального відділення підтверджується не Договором від 08.12.1986 року, укладеним між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом не підтверджується Договором «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку», а на підставі не скасованого у встановленому порядку, тобто діючого судового рішення Південно-Західного апеляційного господарського суду у справі №916/67/20, згідно з яким за Регіональним відділенням Фонду державногомайна Українипо Рівненськійта Житомирськійобластяхвизнано право власності на двокімнатний дерев`янийбудинокпід літ. «Ф» розміром 3.76 м на 7.07 м.

Слід звернутиувагу,що добудованадо будинкуверанда неє самостійнимоб`єктом нерухомості,а можевиступати лишеприналежністю основноїречі,зокрема будинкупід літ. «Ф» розміром 3.76 м на 7.07 м. за адресою: АДРЕСА_1 , причал 200, право власності на який позивачем не доведено, а наявність судового рішення, яке вступило в законну силу і яким визнано право власності на даний будинок за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на даний будинок і визнання недійсним договору «Про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, експлуатації водноспортивної бази відпочинку» укладеного 08.12.1986 року між Одеським заводом гумових технічних виробів та Острозьким шиноремонтним заводом.

Що стосується доводів апеляційної скарги про ідентичність місцязнаходження будівель за адресою: м. Одеса, дорога Котовського 136 та м. Одеса, вул.. Миколаївська дорога 140, то колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Касаційного господарського суду від 15.03.2023 року у справі №916/67/20 відмовлено Приватному акціонерному товариству «Одеський завод гумових технічних виробів» у задоволенні заяви про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду від 31.01.2023 року у справі № 916/67/20.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 15.03.2023 року вбачається, що після закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 (особи, яка не брала участі у справі) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року у справі № 916/67/20 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до Приватного акціонерного товариства «Одеський завод гумових технічних виробів» про визнання права власності, 20.02.2023 року до Верховного Суду надійшла заява ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» про виправлення описки в ухвалі Верховного Суду від 31.01.2023 року, в якій ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» просить виправити описки в «мотивувальній» частині ухвали від 31.01.2023 року, зазначивши вірний зміст листа № 03/01-121 від 05.06.2018 і вірну адресу водно-спортивної станції.

Зокрема ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» у заяві до Верховного Суду зазначив, що на сторінці 7 ухвали Верховного Суду від 31.01.2023 року зазначено «…на водноспортивній базі відпочинку Заводу, розташованій по Дорозі Котовського, 136…», проте, за твердженням заявника, це не є адресою їхньої водно-спортивної станції; адреса останньої: Дорога Котовського, 140, а з 1996 року - Миколаївська Дорога, 140; чисельні докази справжньої адреси є в матеріалах справи.

Верховний Суд зазначив, що:

" з огляду на зміст судових рішень у справі № 916/67/20 судами першої та апеляційної інстанцій установлено, зокрема, що: «…08 грудня 1986 року між Одеським заводом гумовотехнічних виробів (Завод) та Острозьким шиноремонтним заводом (Підприємство, Острозький ШРЗ) був укладений договір про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку (далі Договір), за умовами якого Завод та Підприємство, виходячи із принципів належної турботи про відпочинок працівників своїх підприємств, що виконують двоєдину виробничу програму по забезпеченню народного господарства резино-технічною продукцією та населення товарами народного споживання, вступають в співпрацю строком на 30 років у сфері організації будівництва будиночків, благоустрою території та відпочинку працівників заводу на водноспортивній базі відпочинку Заводу, розташованого по дорозі Котовського, 136, в прибережній зоні моря…», що і було відображено в ухвалі Верховного Суду від 31.01.2023 як обставини, встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі.

Такі обставини підтверджуються змістом наявної у матеріалах справи копії зазначеного договору про врегулювання відносин сторін щодо спільної діяльності, будівництва та експлуатації водноспортивної бази відпочинку від 08.12.1986 (пункт 1.1 договору; т. 1 а.с.10 зворот).

Отже, наведені в заяві твердження ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» про наявність описок в ухвалі Верховного Суду від 31.01.2023 є необґрунтованими, такими, що спростовуються обставинами, встановленими як судами першої та апеляційної інстанцій, про що зазначено в судових рішеннях, так і матеріалами справи № 916/67/20.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» вже зверталося до Південно-західного апеляційного господарського суду з заявою аналогічного змісту про виправлення описки в постанові суду апеляційної інстанції від 16.11.2020 у справі № 916/67/20 стосовно адреси об`єктів, що були предметом договору від 08.12.1986, а саме: «…дорога Котовського, 136, в прибережній зоні моря".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 року у справі № 916/67/20 відмовлено в задоволенні заяви ПрАТ «Одеський завод гумових технічних виробів» про виправлення описки в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 року у справі № 916/67/20. У цій ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, між іншим, що як свідчать матеріали справи (зокрема, технічний паспорт, виготовлений 11.05.2005 року за замовленням ВАТ «Одеський завод гумових технічних виробів», листи ВАТ «Острозький шиноремонтний завод» від 14.10.2009 року №31, від 17.08.2011 № 45 тощо), а також постанова Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 року у справі № 35/17-3274-2011, вказані будиночки, які є предметом спору у справі № 916/67/20, розташовані на території бази відпочинку (водно-спортивна станція) відповідача за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140, а адреса: АДРЕСА_2 , є колишньою адресою цих будиночків. Отже, зазначення місця розташування спірних об`єктів за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 140, а не за адресою: АДРЕСА_2 , не є опискою в розумінні статті 243 Господарського процесуального кодексу України»

Доводи апеляційної скарги в інтересах ОСОБА_3 зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд ,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 30.12.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова