Рішення

від 14.11.2024 по справі 758/3781/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/3781/23

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

представника позивача Мазаєва С.О.,

представників відповідачів Терещенко О.М., Піхотного М.Д., Антоненка А.В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарний Олександр Вікторович, про визнання договорів дарування та договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності,-

В С Т А Н О В И В :

06.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ» звернулося до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарний Олександр Вікторович, про визнання договорів дарування недійсними.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 22.07.2021 між ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» та ТОВ «САТ АГРО» було укладено договори фінансового лізингу №210722-1/ФЛ-Ю-С та №210722-2/ФЛ-Ю-С, відповідно до умов яких позивач передав ТОВ «САТ АГРО» в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікаціях до договору, а ТОВ «САТ АГРО» зобов`язалось прийняти майно (предмет лізингу) та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки, передбачені такими договорами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеними договорами лізингу 26.07.2021 між ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №210726-11/11, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась відповідати перед позивачем за виконання ТОВ «САТ АГРО» зобов`язань за договорами фінансового лізингу від 22.07.2021 №20722-1/ФЛ-Ю-С та №20722-2/ФЛ-Ю-С у повному обсязі.

Всупереч прийнятих обов`язків ТОВ «САТ АГРО» зобов`язання за договорами лізингу щодо сплати лізингових платежів виконувались не в повному обсязі, внаслідок чого ТОВ ««БЕСТ ЛІЗИНГ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовами про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.11.2022 було відкрито провадження у справі №911/1898/22 за позовом ТОВ ««БЕСТ ЛІЗИНГ» до ТОВ «САТ АГРО», ОСОБА_2 про солідарне стягнення.

Крім того, ухвалою Господарського суду Київської області від 23.11.2022 було відкрито провадження по справі №911/2390/22 за позовом ТОВ ««БЕСТ ЛІЗИНГ» до ТОВ «САТ АГРО», ОСОБА_2 , ТОВ «Світ Агротехніки» про солідарне стягнення.

Відповідно до ухвал Господарського суду Київської області від 14.12.2022 та від 25.01.2023 ОСОБА_2 про дату та час судових засідань по справі №911/1898/22 була повідомлена належним чином.

В ухвалах Господарського суду Київської області від 21.12.2022 та від 25.01.2023 також зазначено, що ОСОБА_2 про дату та час судових засідань по справі №911/2390/22 була повідомлена належним чином.

Враховуючи вищенаведене, є зрозумілим, що ОСОБА_2 (Відповідач-1) обізнана про хід розгляду Господарським судом Київської області справ №911/1898/22 та №911/2390/22, розуміє наслідки прийняття судом рішень про стягнення заборгованості та свій обов`язок щодо їх виконання.

Разом із цим, у березні 2023 року позивачу стало відомо, що у грудні 2022 року ОСОБА_2 було укладено ряд правочинів, за якими вона відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно.

Так, 22.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за №3051, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй 1/2 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, 22.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за №3052, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належні їй житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0007, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

Крім того, 22.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за №3053, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку площею 0,1686 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0008, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

Позивач стверджує, що зазначені вище договори дарування вчинені ОСОБА_2 з метою ухилитись від виконання майбутніх судових рішень та без наміру створення правових наслідків, обумовлених такими договорами, оскільки вони були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після відкриття проваджень у справах господарського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .

При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у прямих зв`язках.

Вказане свідчить про те, що дії сторін договорів дарування були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання, шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судових рішень Господарського суду Київської області по справах №911/1898/22 та №911/2390/23 про стягнення грошових коштів.

Із зазначених підстав, посилаючись на положення статей 203, 204, 234 ЦК України, позивач просив визнати вказані договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.12.2022, недійсними.

10.04.2023 представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на усе нерухоме майно, відчужене за оспорюваними договорами.

Ухвалою суду від 11.04.2023 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення вказаних недоліків.

Крім того, ухвалою суду від 11.04.2023 відмовлено у задоволені заяви представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 04.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.06.2023 частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

10.07.2023 представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.07.2023 таку заяву судом задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міськім, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, яке належить відповідачу ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яким є:

- 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0007, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка площею 0,1686 га, кадастровий номер 3222781502:0:002:0008, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою АДРЕСА_2 .

19.07.2023 представником ОСОБА_3 (Відповідача-1) - адвокатом Терещенко О.М. подано відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність. Представник, зокрема, зазначила, що за умовами оспорюваних договорів підтвердженням прийняття дарунку є прийняття ОСОБА_3 примірнику такого договору. За заявами ОСОБА_3 зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна, які є дарунками за оспорюваними договорами дарування. Дана обставина безпосередньо підтверджена позивачем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо суб?єкта №326121066 від 17.03.2023. Таким чином, ОСОБА_8 прийняла дарунки (нерухоме майно), та набула право власності на таке нерухоме майно, а отже, настали правові наслідки, визначені спірними договорами дарування, а саме: майно передано обдарованому у власність та прийнято ним. Спірні договори дарування є виконаними. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.03.2021 у справі №201/2832/19, у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Ознака вчинення правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №6-19714, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 у справі №379/1256/15-ц та від 08.02.2018 у справі №756/9955/16-ц. З огляду на зазначене, до спірних правовідносин не може бути застосована ст. 234 ЦК України, оскільки спірні договори дарування не є фіктивними, укладені з метою реального настання правових наслідків, що обумовлені договорами дарування, та такі договори є виконаними, з огляду на передання дарувальником майна у власність та прийняття обдарованим таких дарунків. Крім того, представник Відповідача-2 посилається на те, що позивачем не зазначено, в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання його права відповідачами та яким чином факт укладення спірних договорів порушив права позивача, який не є стороною спірних договорів дарування.

20.07.2023 представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 21.07.2023 таку заяву судом задоволено та, із урахуванням ухвал суду від 24.07.2023 та 01.08.2023, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міськім, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, нотаріусам та іншим особам будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, що належало відповідачу ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яким є:

- 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 ;

- житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0007, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

- земельна ділянка площею 0,1686 га, кадастровий номер 3222781502:0:002:0008, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою АДРЕСА_2 .

24.08.2023 представником позивача надано до суду письмові пояснення по суті справи.

07.09.2023 представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, у якій позивачем крім первісних позовних вимог додатково пред`явлено вимоги до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними:

- договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , посвідченого 06.07.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., зареєстрованого в реєстрі за №3319;

- договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_2 та земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0007, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого 11.07.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тюріною В.Б., зареєстрованого в реєстрі за №1316;

- договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1686 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0008, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого 11.07.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тюріною В.Б., зареєстрованого в реєстрі за №1319.

Крім того, у новій редакції позовної заяви щодо усіх вищезазначених об`єктів нерухомого майна позивачем заявлено позовні вимоги про застосування наслідків недійсності вказаних правочинів шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідачів на такі об`єкти.

У поданій заяві, зокрема, зазначено, що оспорювані договори купівлі-продажу були укладені після отримання Відповідачем-2 відомостей щодо звернення позивачем до суду із заявою про забезпечення позову та з метою уникнення накладення арешту на майно в якості забезпечення позову, щоб в подальшому у позивача були перешкоди у зверненні стягнення на майно, належне Відповідачу-1, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину (шо перебувають в тісному родинному зв`язку) вивести нерухоме майно з власності спочатку Відповідача-1, а потім і Відповідача-2, під час існування майнового спору за участю ОСОБА_2 як відповідача у справах №911/1898/22 та №911/2390/23, з метою подальшого уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду. Крім того, позивач зазначив, що ОСОБА_4 (Відповідач-3), якому ОСОБА_3 (Відповідач-2), перебуваючи в тісному родинному зв`язку з ОСОБА_2 , перепродала 1/2 частину квартиру, є пов`язаною особою з ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_4 разом в ОСОБА_9 (чоловік ОСОБА_2 ) є засновниками ТОВ «МастерКлаас» (ЄДРПОУ 39101464), керівником якого є ОСОБА_9 , на підтвердження чого позивачем надано до суду роздруківку з сайту Opendatabot.

Ухвалою суду від 27.09.2023 прийнято заяву представника позивача про зміну предмета позову та постановлено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням такої заяви.

13.10.2023 до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., у яких нотаріус зазначила, що при посвідченні нею договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , укладеного 06.07.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , нею були виконані всі вимоги, встановлені чинним законодавством для такого роду правочинів, зокрема, перевірено відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що сформовані відповідні інформаційні довідки. Оскільки інформації, яка б свідчила про наявність будь-яких заборон щодо відчуження вищезазначеної квартири нею не було виявлено, законні та обґрунтовані підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії були відсутні. Крім того, продавцем квартири ОСОБА_3 їй було повідомлено про відсутність судових спорів щодо відчужуваної квартири, а також про те, що договір купівлі-продажу не порушує прав третіх осіб, обтяжень та будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає.

16.10.2023 представником ОСОБА_3 (Відповідача-1) - адвокатом Терещенко О.М. подано відзив на позовну заяву у новій редакції, у якому вона просить відмовити в задоволенні позову із тих же підстав, що були нею зазначені у першому відзиві. Крім того, щодо доповнених позовних вимог позивач зазначила, що позивач взагалі не навів обставин, з якими законодавець пов`язує можливість визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, не зазначив підстав недійсності.

31.10.2023 представником позивача надано до суду письмові пояснення по суті справи.

01.11.2023 представником ОСОБА_4 (Відповідача-3) - адвокатом Піхотним М.Д. подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про невизнання позову. У відзиві представник посилається на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог до Відповідача-3, вказуючи на те, що останній є добросовісним набувачем за оспорюваним договором купівлі-продажу, а також на те, що позивачем не наведеного жодного обґрунтування підстав визнання такого правочину недійсним.

12.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником ОСОБА_5 (Відповідача-4) - адвокатом Антоненком А.В., а також клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву. У відзиві представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 , вказуючи на те, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 була обізнана про наявність заборгованості ТОВ «САТ АГРО» перед ТОВ «Бест Лізинг» за відповідними договорами лізингу та про наявність позовів про стягнення з неї суми заборгованості на користь ТОВ «Бест Лізинг», а також про відкриття судом проваджень по таких позовах. Вказане свідчить про те, що позивачем не доведено протиправної поведінки ОСОБА_2 при укладенні з ОСОБА_3 договорів дарування нерухомого майна. Для того, щоб передбачати негативні наслідки у випадку примусового виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, перш за все необхідно мати відомості про наявність заборгованості та відповідного судового рішення, при примусовому виконанні якого можливе звернення стягнення на належне відчужувачу нерухоме майно. Водночас, діючим законодавством не передбачено заборону на укладання договорів дарування між близькими родичами. Щодо укладання 11.07.2023 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_2 , представник зазначив, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були обізнані про судові справи відносно стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ТОВ «Бест Лізинг» та про позовну заяву щодо визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок, які було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , та про намагання ТОВ «Бест Лізинг» забезпечити зазначений позов. Окремо представник зазначив, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем житлового будинку АДРЕСА_2 та земельних ділянок з кадастровими номерами 3222781502:002:0007 та 3222781502:002:0008, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на вказані об`єкти нерухомого майна він набув в порядку, визначеному чинним законодавством України. На момент укладання відповідних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, а саме станом на 11.07.2023, відомості про будь-які обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні, що підтверджується змістом самого договору. Таким чином, відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Також представник вказує на необґрунтованість доводів позивача в частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, придбане ОСОБА_5 , стверджуючи, що позивачем не наведено правового обґрунтування таких позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.02.2024 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, задоволено клопотання представника Відповідача-4 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, із встановленням відповідних процесуальних строків іншим учасникам справи, відмовлено у задоволенні клопотання представника Відповідача-2 про залишення без розгляду заяви про зміну предмета позову.

06.02.2024 представником позивача подано до суду відповідь на відзив ОСОБА_5 (Відповідача-4).

20.02.2024 представником ОСОБА_4 (Відповідача-3) на виконання ухвали суду від 02.02.2024 надано до суду копію розписки ОСОБА_3 про отримання коштів від 06.07.2023.

05.03.2024 третьою особою по справі - приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарним О.В. надано до суду витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 15.03.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 30.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення процесуального строку для подання додаткових доказів у справі.

У судовому засіданні представники сторін та третя особа - приватний виконавець Кошарний О.В. підтримали свої доводи та заперечення, наведені у поданих ними до суду заявах по суті справи та надані в ході судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_2 та треті особи - приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Чмирук О.В., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

В матеріалах справи містяться заяви нотаріусів Чмирука О.В. та Тюріної В.Б. про розгляд справи за їх відсутності, а також письмові пояснення нотаріуса Бовбалан Н.Р.

За таких обставин, з урахуванням думки присутніх учасників справи, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, 22.07.2021 між ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» та ТОВ «САТ АГРО» було укладено договори фінансового лізингу №210722-1/ФЛ-Ю-С та №210722-2/ФЛ-Ю-С, відповідно до умов яких позивач передав ТОВ «САТ АГРО» в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікаціях до договору, а ТОВ «САТ АГРО» зобов`язалось прийняти майно (предмет лізингу) та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки, передбачені такими договорами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеними договорами лізингу 26.07.2021 між ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №210726-11/11, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась відповідати перед позивачем за виконання ТОВ «САТ АГРО» зобов`язань за договорами фінансового лізингу від 22.07.2021 №20722-1/ФЛ-Ю-С та №20722-2/ФЛ-Ю-С у повному обсязі.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «САТ АГРО» своїх зобов`язань за укладеними договорами лізингу щодо сплати лізингових платежів ТОВ ««БЕСТ ЛІЗИНГ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовами про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.11.2022 відкрито провадження у справі №911/1898/22 за позовом ТОВ ««БЕСТ ЛІЗИНГ» до ТОВ «САТ АГРО», ОСОБА_2 про солідарне стягнення 1 252 449,67 грн.

Крім того, ухвалою Господарського суду Київської області від 23.11.2022 відкрито провадження у справі №911/2390/22 за позовом ТОВ ««БЕСТ ЛІЗИНГ» до ТОВ «САТ АГРО», ОСОБА_2 , ТОВ «Світ Агротехніки» про солідарне стягнення 2 277 579 грн. 62 коп.

Копії відповідних ухвал господарського суду містяться в матеріалах справи.

Встановлено також, що 22.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за №3051, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй 1/2 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, 22.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за №3052, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належні їй житловий будинок з відповідними надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0007, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

Крім того, 22.12.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за №3053, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку площею 0,1686 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0008, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями таких договорів, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено також, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується наданими приватним виконавцем Кошарним ОВ. до суду витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Матеріалами справи підтверджується і те, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.07.2023, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н.Р., зареєстрованого в реєстрі за №3319, ОСОБА_3 відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_4 .

Крім того, 11.07.2023 ОСОБА_3 було укладено два договори купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тюріною В.Б., із ОСОБА_5 , на підставі яких у власність останнього перейшло наступне нерухоме майно ОСОБА_3 :

- за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.07.2023, зареєстрованого в реєстрі за №1316 - житловий будинок АДРЕСА_4 , а також земельна ділянка, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0007, розташована за тією ж адресою;

- за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.07.2023, зареєстрованого в реєстрі за №1319 - земельна ділянка, площею 0,1686 га, кадастровий номер 3222781502:02:002:0008, розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Із урахуванням наведеного, суд вважає доведеною ту обставину, що усі оспорювані правочини були укладені після відкриття проваджень у справах господарського суду №911/1898/22 та №911/2390/23 про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Бест Лізинг».

При цьому, суд критично оцінює доводи представників відповідачів про те, що ОСОБА_2 не було достовірно відомо про існування вказаних судових справ, оскільки такі їхні доводи нічим не доведені, а інформація щодо відкриття проваджень по вказаних справах є загальнодоступною та у відповідних ухвалах суду, які набрали законної сили, зазначено, що відповідач ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд таких справ.

Разом із цим, вирішуючи обґрунтованість решти доводів позивача, наведених в обґрунтування позову, та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цілому, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правомірність правочину та набуття права власності, в тому числі, державної реєстрації права власності, презюмується (ст. 204 та ч. 3 ст. 215 ЦК України). Ніхто не може бути позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні за відсутності передбачених для цього діючих норм відповідного закону.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі №522/23819/15-ц.

У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №379/1256/15-ц, від 08.02.2018 у справі №756/9955/16-ц, від 21.05.2020 у справі №468/1736/17-ц.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків (див. правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.06.2021 у справі №910/6671/20).

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, і з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 ст.13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Такі ж правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків

Указана судова практика є усталеною.

Аналогічна позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження №6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц, зазначивши таке.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

На час звернення з позовом частиною другою статті 11 ЦПК України передбачався принцип диспозитивності, згідно з яким особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У контексті статті 31 ЦПК України у зазначеній редакції саме позивач наділений правом визначення та зміни предмета та підстави позову. Обмеження щодо реалізації цих прав визначаються на певній стадії розгляду справи.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження №6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зазначені постанови Верховного Суду України, від правових висновків у яких висловила намір відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не містять узагальнюючих висновків щодо правильності застосування згаданих норм матеріального права. У постановах вказано, що справи вирішено всупереч процесуального закону та зроблені висновки про неможливість ухвалити законні й обґрунтовані рішення через невиконання судами попередніх інстанцій процесуальних дій. Зокрема, суди під час вирішення спорів не встановили обставин, що мають значення для справ, не надали їм юридичної оцінки, не дослідили та не надали оцінки всім доказам, наданим сторонам, що виключає можливість відступу від такої позиції, яка визначає обсяг зобов`язань суду щодо ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі №646/3972/16-ц (провадження №61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Також, положеннями ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у відповідності до яких укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такого особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Ураховуючи наведені вище положення законодавства та висновки Верховного Суду, встановивши, що усі оспорювані правочини були укладені після відкриття Господарським судом міста Києва проваджень у справах №911/1898/22 та №911/2390/23 за позовом ТОВ «Бест Лізинг» до ОСОБА_2 , суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що такі правочини були укладені з метою подальшого уникнення виконання ОСОБА_2 , як відповідача у справах №911/1898/22 та №911/2390/23, відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.

Водночас, при розгляді даної справи суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 27.11.2024 у справі №204/8017/17, згідно з якою належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача. Велика Палата Верховного Суду дійшла цього висновку виходячи з такого.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 38), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (пункт 72), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13.10.2020 у справі №369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 42), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 у справі №904/1448/20 (пункт 5.31), від 22.02.2022 у справі №761/36873/18 (пункт 9.21).

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Також позов не може містити вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це стверджує позивачка і достеменно встановили суди).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі №372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження №12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13)]. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (від нім. buchbesitz - книжкове володіння) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 70)].

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відтак, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, й далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) дійшла висновку, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. пункт 72 вказаної постанови).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі №522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168].

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)] без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п.7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (п.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, п.77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №523/8951/20 (провадження № 61-10813св21).

З огляду на наведене, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним, оскільки належним способом захисту прав позивача в даному випадку є пред`явлення ним відповідного віндикаційного позову, з метою витребування майна із чужого незаконного володіння, а тому суд відмовляє у позові із цієї підстави.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарний Олександр Вікторович, про визнання договорів дарування та договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування учасників справи:

- позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛІЗИНГ», місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літера «Б», код ЄДРПОУ 33880354;

-відповідачі:

ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

- треті особи:

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, місцезнаходження: м. Київ, просп. Правди, буд. 123, оф. 212;

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Надія Ростиславівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 22, оф. 24;

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тюріна Валерія Броніславівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6-А, кв. 1,2, оф. 24 ;

приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарний Олександр Вікторович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 12, оф. 400-Б.

Повний текст рішення складено 25.11.2024.

Суддя О. О. Ковбасюк