Постанова

від 27.12.2024 по справі 465/5240/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/5240/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюри С.М.

Провадження № 22-ц/811/1720/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства Львівської обласної ради «Львівська станція швидкої допомоги» (далі КП ЛОР «Львівська станція швидкої допомоги») (після перетворення - Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі - КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК)), ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, в якому просив:

- стягнути з КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК на користь ОСОБА_1 115600 грн 00 коп. у відшкодування майнової шкоди;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50000 грн 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 17 липня 2015 року у м. Львові по вул. В. Великого, 51 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Peugeot Boxer (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та Opel Astra (реєстраційний номер НОМЕР_2 ). В момент настання дорожньо-транспортної пригоди автомобілем Peugeot Boxer керував водій ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах із КП ЛОР «Львівська станція швидкої медичної допомоги. Автомобілем Opel Astra, який належить на праві власності ОСОБА_1 , в момент настання дорожньо-транспортної пригоди керувала ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля Opel Astra ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, автомобіль зазнав значних технічних ушкоджень. Момент настання дорожньо-транспортної пригоди зафіксовано відеореєстратором, який знаходився у автомобілі, що рухався поруч в цей час. На відеозаписі із відеореєстратора чітко видно, що водій автомобіля Peugeot Boxer рухався на червоне світло (заборонений сигнал світлофора) в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем Opel Astra. По даному факту було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140030000496 від 17.07.2015. В ході досудового розслідування слідчим було встановлено та відображено у відповідній постанові, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стали дії водія ОСОБА_2 , яким керував автомобілем «Пежо Боксер», які суперечили чинним вимогам ПДР України, а саме: п.п. 1.5; 2.3 (б, д) та 8.7.3 (г, е), і виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки, відповідним чином не реагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці Дорожнього руху, рухався через перехрестя вул. В. Великого між будинкового проїзду (буд. №35а), на сигнал світлофора, який забороняє рух (жовтий та червоний), що і призвело до настання дорожньо-транспортної пригоди та отримання тілесних ушкоджень, пасажиром автомобіля «Пежо Боксер» ОСОБА_4 та водієм автомобіля «Опель Астра» ОСОБА_3 . Цивільна відповідальність власника автомобіля Peugeot Boxer була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна») згідно договору страхування (поліс) №А17959700 від 23 березня 2015 року, страхувальник - КП ЛОР «Львівська станція швидкої медичної допомоги» 10 вересня 2015 року до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» було подано письмове повідомлення про страховий випадок по даній події. Згідно звіту № PZU/1830/15 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням КТЗ від 15 вересня 2015 року, зробленого в межах розгляду заяви про страховий випадок по даній події, вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу складових КТЗ автомобіля Opel Astra (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) складає 229142 грн 11 коп. Одночасно у звіті № PZU/1830/15 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням КТЗ від 15 вересня 2015 року зазначено, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує дійсну (ринкову) вартість автомобіля (135488 грн 57 коп.) відповідно проводити відновлювальні роботи автомобіля економічно недоцільно то вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових приймається рівним дійсній (ринковій) вартості автомобіля на момент дослідження без врахування аварійних пошкоджені і становить 135488 грн 57 коп. Згідно страхового акту № UA2015091000026/L01/01 від 28 жовтня 2015 року ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна»» кваліфіковано дану подію як страховий випадок і було прийнято рішення про відшкодування збитків та проведено виплату в розмірі 19888 грн 57 коп. Відтак, розмір шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, який повинен бути відшкодований його власником становить 115 600 грн 00 коп. (135 488, 57 грн (ринкова вартість) - 19 888, 57 грн. (страхова виплата) = 115600,00 грн). Пошкодженням автомобіля Opel Astra його власнику спричинено також моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 50 000 грн 00 коп., яка полягає у моральних переживаннях щодо відновлення пошкодженого автомобіля, незручностях, пов`язаних із позбавленням можливості вільно пересуватися на власному транспортному засобі, втратою часу та іншими негативними змінами, які виникли в житті, у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки вина відповідача ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, в результаті якого було пошкоджено належний позивачу автомобіль, не встановлена та не доведена позивачем, відсутні правові підстави для покладення на відповідачів відповідальності по відшкодуванню майнової та моральної шкоди.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в червні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року, ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд в оскаржуваному рішенні не звернув уваги, що під час досудового розслідування за фактом ДТП, яка мала місце 17 липня 2025 року встановлено лише вину відповідача ОСОБА_2 , що і призвело до настання цієї ДТП. Вина третьої особи ОСОБА_3 , як під час досудового розслідування, так і в межах справи про адміністративне правопорушення, не встановлена. Відносно ОСОБА_3 працівниками поліції не складався протокол про адміністративне правопорушення за фактом згаданої ДТП. Вказує на те, що місцевий суд залишив поза увагою той факт, що відповідальність настає незалежно від наявності вини, якщо це було наслідком джерела підвищеної небезпеки. Тобто, відповідачем не спростовано презумпцію вини, відтак на нього покладається обов`язок її відшкодування незалежно від вини. Зазначає про те, що дана ДТП кваліфікована страховиком відповідача (КП ЛОР «Львівська станція швидкої медичної допомоги») як страховий випадком, за яким здійснено страхове відшкодування. Вважає, що позивачем подано докази, які підтверджують як факт завдання шкоди, так і її розмір.

Апеляційна скарга містить також клопотання про призначення у справі автотехнічної експертизи та про виклик свідків.

В червні 2024 року від КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення.

В серпні 2024 року надійшло клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу, в якому заявник просить провести розгляд справи в загальному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін, яке мотивоване тим, що дана справа є значною для сторін, складною, по справі слід призначити експертизу та провести ряд інших дій, які можливі лише під час розгляду справи в судовому засіданні.

Розглянувши клопотання, колегія суддів доходить висновку, що таке не підлягає задоволенню з таких підстав.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою (частина перша статті 368 ЦПК України).

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до статті 369 ЦПК України (в редакції, діючій на момент відкриття апеляційного провадження) апеляційні скаргина рішеннясуду усправах зціною позовуменше старозмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,крім тих,які непідлягають розглядув порядкуспрощеного позовногопровадження,розглядаються судомапеляційної інстанціїбез повідомленняучасників справи. Апеляційніскарги наухвали суду,зазначені впунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40частини першоїстатті 353цього Кодексу,розглядаються судомапеляційної інстанціїбез повідомленняучасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що призначення справи у судове засідання з повідомленням (викликом) учасників справи у випадках, передбачених частинами першою та другою статті 369 ЦПК України вирішується судом апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, які у справі, що переглядається не встановлено, адже ціна позову в даній справі становить менше старозмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб(намомент відкриттяапеляційного провадження),справа невідносить докатегорії справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Щодо клопотань особи, яка подала апеляційну скаргу про призначення у справі автотехнічної експертизи та про виклик свідків, враховуючи заперечення подані відповідачем, в задоволенні таких слід відмовити виходячи з того, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач в суді першої інстанції звертався до суду з клопотанням про призначення відповідної експертизи, в задоволенні якого було би відмовлено. Оскільки розгляд даної справи в суді апеляційної інстанції відбувається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, викликати та допитати свідків по справі не видається можливим.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).

Судом встановлено, що 17 липня 2015 року у м. Львові біля будинку по вул. Володимира Великого, 51 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Peugeot Boxer (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) (швидка допомога) під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Opel Astra (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_3 . На момент ДТП водій автомобіля Peugeot Boxer ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з КП ЛОР «Львівська станція швидкої медичної допомоги» катастроф». В результаті ДТП обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобіля Peugeot Boxer ОСОБА_4 та водій автомобіля Opel Astra р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження.

По факту даного ДТП було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140030000496 від 17.07.2015 та розпочато досудове розслідування.

З матеріалів справи убачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Peugeot Boxer (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) на момент ДТП було застраховано у ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі полісу № А17959700 від 23 березня 2015 року. Страхова компанія на підставі письмового повідомлення позивача та замовленого звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням КТЗ №PZU/1830/15 від 15 вересня 2015 року, виплатила позивачу страхового відшкодування в розмірі 19888 грн 57 коп.

Щодо відшкодування майнової шкоди.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон зобов`язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

За частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, передбаченої цією нормою потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди.

При цьому, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкода може бути завдана як власникам (володільцям), наприклад, транспортних засобів, так і третім особам, зокрема пасажирам, пішоходам.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, стаття 1188 ЦК України), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (див. постанову Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 904/2830/20).

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №465/674/19 (провадження № 61-12514св21) зазначено про те, що тлумачення статті 1188 ЦК України свідчить, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 07 лютого 2018 року в справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року в справі № 927/623/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 686/4557/18.

У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі №641/2795/16-ц (провадження № 61-120728св19) зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. В ДТП в якій брали участь два автомобілі як джерела підвищеної небезпеки, які є такими в силу частини першої статті 1187 ЦК України, та, враховуючи вимоги статті 1188 ЦК України, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки, відповідальність будується на загальному принципі вини. При цьому, з урахуванням приписів статті 1188 Цивільного кодексу України необхідно встановити також наявність або відсутність вини особи, якій заподіяно шкоду. Відповідно, на відповідачів покладається обов`язок з доведення відсутності вини (за обставинами цієї справи водія) у заподіянні шкоди.

Отже, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним з їх володільців перед іншим, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців з вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден з них не має права на відшкодування (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2019 року у справі № 927/120/18).

У цій справі Верховний Суд вважає, що прийняття судового рішення у даній справі не свідчить про відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16 та від 16.04.2019 у справі № 927/623/18, оскільки останні приймалися за фактично-доказової бази, відмінної від тієї, яка має місце в цій справі, що зумовлювало лише певну зовнішню схожість відповідних справ, але не свідчило про подібність правовідносин у них.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 55 постанови від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вважає, що з огляду на аргументацію її постанови у цій справі висновки про застосування частини другої статті 1188 ЦК України, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 2 липня 2019 року № 689/1388/16-к і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 грудня 2018 року у справі № 715/1586/17, потребують конкретизації таким чином:

За змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання, зокрема для запобігання заподіянню шкоди. З огляду на це припис частини другої статті 1188 ЦК України застосовний не тоді, коли встановлена вина кожного з власників (володільців), наприклад, транспортних засобів, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки яких завдана шкода третій особі (тобто не тоді, коли встановлено невжиття залежних від цих власників (володільців) заходів для запобігання заподіянню такої шкоди), а тоді, коли поведінка кожного із власників (володільців) була неправомірною (зокрема, якщо кожен із них порушував правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, у зв`язку з чим відбулася вказана взаємодія та була завдана шкода третій особі). Встановлення неправомірності діяння кожного з власників (володільців), які спільно завдали шкоди третій особі внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, достатньо для покладення на цих власників (володільців) солідарного обов`язку з відшкодування шкоди.

За змістом частини другої статті 1188 ЦК України іншою особою, якій унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки власники (володільці), наприклад, транспортних засобів спільно завдали шкоди, є будь-яка третя особа. Вона може бути, зокрема, пішоходом або пасажиром транспортного засобу, від зіткнення із яким іншого транспортного засобу завдано шкоди. Іншою, ніж та, яка завдала шкоди, особою може бути і власник транспортного засобу, який передав право керування, а сам був пасажиром.

У пункті 35 цієї постанови зазначено таке: «Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, обов`язок із відшкодування завданої позивачці моральної шкоди слід розділити тільки між страхувальником, вину якого суд встановив, і страховиком, який зобов`язаний виплатити страхове відшкодування у межах страхової суми. Апеляційний суд теж вважав необґрунтованим твердження про відповідальність за шкоду, завдану третій особі внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох власників транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду загалом із наведеним висновком погоджується, але не тому, що суди не встановиливиниводія автомобіля, в якому їхала позивачка, у спричиненні ДТП і завданні шкоди, а тому, що не встановили у його діяхознак неправомірної поведінкипід час керування автомобілемі зв`язку між такою поведінкою та завданою позивачці шкодою».

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди (зокрема вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили), зазначена обставина підлягає доведенню на загальних підставах в ході розгляду цивільної справи.

При цьому, відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи убачається, що в діях ОСОБА_3 ознак неправомірної поведінки (порушення ПДР) під час керування автомобілем, належним позивачу і зв`язку між такою поведінкою та настанням ДТП, немає. Тобто, вина ОСОБА_3 як водія відсутня. Не доведено вину ОСОБА_3 також і відповідачем - КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК. У той час як вина водія КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК, який керував іншим автомобілем під час ДТП, доведена матеріалами досудового розслідування, якими не встановлено невідповідності дій ОСОБА_3 вимогам ПДР, котрі б знаходили у причинному зв`язку з настанням ДТП. Протилежного цим відповідачем перед судом не доведено.

Враховуючи наведене, колегія суддів, загалом, погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідальним за спричинення шкоди майну позивача є КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК.

Щодо розміру шкоду.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо іншене встановленозаконом,з урахуваннямобставин справисуд завибором потерпілогоможе зобов`язатиособу,яка завдалашкоди майну,відшкодувати їїв натурі(передатиріч тогож родуі такоїж якості,полагодити пошкодженуріч тощо)або відшкодуватизавдані збиткиу повномуобсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1. статті 9 Закону № 1961-IV).

Згідно зпунктом 36.4статті 36Закону №1961-IVвиплата страховоговідшкодування (регламентнавиплата)здійснюється безпосередньопотерпілому (іншійособі,яка маєправо наотримання відшкодування)або погодженимз нимособам,які надаютьпослуги зремонту пошкодженогомайна,сплатили страховевідшкодування задоговором майновогострахування (крімрегламентної виплати,передбаченої підпунктом"а"пункту 41.1статті 41цього Закону),лікування потерпілихта іншіпослуги,пов`язаніз відшкодуваннямзбитків. Страховик здійснює компенсаціювитрат страхувальникаабо особи,відповідальність якоїзастрахована,а МТСБУкомпенсує витратиособи,звільненої відцього видуобов`язковогострахування напідставі пункту13.1статті 13цього Законуабо відповідальністьякої застрахованаіноземною страховоюкомпанією відповіднодо умовМіжнародної системиавтомобільного страхування"Зеленакартка",за умови,що таківитрати здійснюютьсяза згодоюстраховика (МТСБУ).У компенсаціївитрат можебути відмовленоповністю абочастково,якщо таківитрати здійсненібез попередньогопогодження ізстраховиком (МТСБУ). Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Згідно зістаттею 28Закону №1961-IVшкода,заподіяна врезультаті дорожньо-транспортноїпригоди майнупотерпілого,-це шкода,пов`язана: зпошкодженням чифізичним знищеннямтранспортного засобу; зпошкодженням чифізичним знищеннямдоріг,дорожніх споруд,технічних засобіврегулювання руху; зпошкодженням чифізичним знищенняммайна потерпілого; зпроведенням робіт,які необхіднідля врятуванняпотерпілих урезультаті дорожньо-транспортноїпригоди; зпошкодженням транспортногозасобу,використаного длядоставки потерпілогодо відповідногозакладу охорониздоров`я,чи забрудненнямсалону цьоготранспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону № 1961-IV).

За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) викладено такі висновки щодо застосування норм права:

«У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» устраховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Аналогічний засвоїм змістомвисновок буловикладено впостанові ВерховногоСуду від19вересня 2018року усправі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) згідно з яким: «При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування».

При цьому, порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону №1961-IV України, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19 та від 09 лютого 2023 року у справі № 369/7115/20, в подальшому підтриманий Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

З матеріалів справи убачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача згідно звіту № PZU/1830/15 від 15 вересня 2015 року з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу становить 135488 грн 57 коп. (без урахування коефіцієнта фізичного зносу 229142 грн 11 коп.), а згідно страхового акта вартість залишків становить 115600 грн 00 коп. вартість ТЗ на момент страхового випадку (ДТП) становить 135488 грн 57 коп. Позивачу виплачено страхове відшкодування у розмірі 19888 грн 57 коп. (135488, 57-115600, 00).

Згідно висновку № 56/15 експертного авто товарознавчого дослідження, складеного 22 грудня 2015 року ринкова вартість автомобіля позивача станом на момент ДТП становить 138758 грн 00 коп., а утилізаційна вартість 71370 грн 00 коп.

Згідно даних Єдиного державного реєстру ТЗ, позивач здійснив відчуження свого автомобіля 17 грудня 2021 року за вказану в договорі суму 105000 грн 00 коп.

Наведені дані відповідачем не спростовано.

За таких обставин, виходячи з принципу розумності, враховуючи, що КНП ЛОР ЛОЦ ЕМД МК є відповідальним за заподіяну позивачу шкоду, з нього як заподіювача шкоди на користь потерпілого підлягає стягненню різниця між вартістю залишків ТЗ, визначного страховиком та вартістю за яку вони були відчужені, і така становить суму в розмірі 10600 грн 00 коп. (115600, 00 -105000, 00).

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що розмір шкоди, заподіяної позивачу слід обраховувати, виходячи з різниці між ринковою вартістю автомобіля та сумою виплаченого йому страхового відшкодування, адже такі ґрунтуються на помилковому тлумаченні ним норм матеріального права, якими врегульовано спірні відносини сторін у справі.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою-роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту Глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18), та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц (провадження № 61-31268св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16 (провадження № 61-11969св18), а також підтримується Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду, див. постанови від: 19 червня 2019 року у справі № 630/163/16-к (провадження № 51-9067км18), 14 березня 2019 року у справі № 632/1400/16-к (провадження № 51-8992км18), 29 жовтня 2019 року у справі № 133/1041/17 (провадження № 51-2909 км 19), 26 травня 2020 року у справі №201/722/18 (провадження № 51-5406км19), що свідчить про єдиний підхід до цього питання під час розгляду справ як цивільної, так і кримінальної юрисдикції.

При цьому під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (див: постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41)).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22).

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді (частина перша статті 184 ЦПК України).

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Аналіз змісту як позовної заяви, так і апеляційної скарги свідчить, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена саме до відповідача ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 в момент заподіяння шкоди перебував у трудових відносинах з КП ЛОР «Львівська станція швидкої допомоги», саме останнє є належним відповідачем по заявленій вимозі.

Відтак, пред`явлення певних позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в їх задоволенні.

Схожий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року в справі № 592/9529/21 (провадження № 61-6399св22) у подібних правовідносинах.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів не убачає підстав для детального аналізу доводів апеляційної скарги щодо вирішення цієї позовної вимог по суті, зокрема її обґрунтованості чи необґрунтованості.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення в частині вирішення цієї позовної вимоги слід змінити, шляхом викладення його мотивувальної частини щодо цієї вимоги в редакції даної постанови.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід змінити, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасувати, ухвали в цій частині нове рішення про її часткове задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути 105 грн 98 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 158 грн 98 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про відшкодування майнової шкоди скасувати, ухвали в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 10600 (десять тисяч шістсот) грн 00 коп. на відшкодування майнової шкоди.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 травня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині в редакції даної постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 105 (сто п`ять) грн 98 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 158 (сто п`ятдесят вісім) грн 98 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 31 грудня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич