Постанова

від 06.01.2025 по справі 279/2272/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 279/2272/23

номер провадження №22-ц/824/2143/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Київської міської прокуратури - Котляр Тетяни Михайлівни

на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 березня 2024 року /суддя Кухленко Д.С./

у справі з позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органу досудового розслідування, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органу досудового розслідування, прокуратури.

Вказував, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме незаконного перебування під слідством 8 місяців та 25 днів, в тому числі 3 доби під вартою, незаконного накладення арешту на майно позивача, яке триває досі, позбавлення особи - інваліда опіки, позивачу завдана моральна шкода у розмірі 220 000,00 (двісті двадцять тисяч) гривень 00 копійок, які просив стягнути із Державного бюджету України. Також просив стягнути витрати на проведення дослідження у розмірі 6700 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 березня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ), моральну шкоду у розмірі 77 000 (сімдесят сім тисяч) 00 коп.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) витрати на проведення соціально- психологічного дослідження № 06-02-23 для діагностики моральної шкоди у розмірі 6 700,00 (шість тисяч сімсот гривень) 00 копійок.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. /т. 2 а.с. 52-63/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Київської міської прокуратури - Котляр Т.М. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення змінити, зменшивши розмір стягнення на користь позивача моральної шкоди за період перебування під слідством і судом до мінімально визначеного ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 р. Зменшити стягнення з Державного бюджету України на судові витрати, пов`язані з розглядом справи за проведення соціально-психологічного дослідження та надання професійної правничої допомоги у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права - ст.ст. 23, 1176 ЦК України, та порушенням норм процесуального права ст. ст. 10, 12, 13, 77-78, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України. Судом першої інстанції не застосовано ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та помилково застосовано ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», яка не підлягає застосуванню. Також вказувала, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 8 місяців та 23 дні. Наголошувала, що судом не враховано, що ОСОБА_1 міг відлучатися із населеного пункту, в якому проживав (м. Ірпінь, Київської області), але з дозволу слідчого, прокурора або суду, міг змінити місце свого проживання, що не позбавляло позивача належним чином виконувати обов`язки опікуна над недієздатним дядьком. Водночас, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин завдання моральної шкоди пов`язаних із перебуванням позивача під слідством та судом не надано. Окремо наголошувала, що ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Наведений мінімальний розмір шкоди, який гарантований державою, є досить значним, а тому є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Вказувала і щодо непропорційності стягнення судових витрат.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказувала, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та повно з`ясував обставини справи, що мають істотне значення для справи. Позов у даній справі подавався 11 квітня 2023 року, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду розраховувався відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік». Даним законом встановлено на час звернення позивача до суду, мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2023 року становить 6700,00 грн. Наголошувала, що обмеження свободи відбулись з моменту затримання, строк судом першої інстанції вирахувано вірно. Також вказувала, що позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом апеляційної скарги у Київському апеляційному суді витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 10 000, 00 (десять тисяч гривень) 00 копійок, що просила стягнути.

Представник Державної казначейської служби України Жилін О.Ф. звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Вказував, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Крім того, судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане. Також вказував, що суд першої інстанції не звернув уваги, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Наголошував, що в силу приписів частини другої статті 141 ЦПК України витрати щодо стягнення витрат на правничу допомогу та витрат за проведення експертизи можуть бути стягнуті винятково зі сторони у справі, однак не з Державного бюджету України. Державний бюджет України (за жодною бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати судового збору у цивільній справі. Отже, обраний судом способу відшкодування судових витрат, який суперечать принципу цільового використання бюджетних коштів. Щодо самих витрат за проведення дослідження, наголошував, що спеціаліст ОСОБА_3 був залучений саме як спеціаліст, а не експерт, тому вважати Висновок №06-02-23 від 12.02.2013 висновком експерта є недоцільним. Казначейство вважає, що у Висновку, якій надано позивачем, питання, які ставив перед спеціалістом Позивач не можуть підтвердити факт психотравмуючого фактору внаслідок рішення державного органу. Спеціаліст надав лише інформацію щодо стану здоров`я. Необґрунтовано стягнуто і витрати на правову допомогу. Предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 19.10.2018 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками поліції о 16 годині 45 хв.

20 жовтня 2018 року, позивачу повідомлено про підозру у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, що підтверджується повідомленням про підозру від 20 жовтня 2018 року.

22 жовтня 2018 року відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва, до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 (змінено на АДРЕСА_2 ) строком дії до 20 квітня 2019 року включно.

Постановою прокуратури міста Києва від 13.07.2019 року про закриття кримінального провадження в частині, встановлено, що в ході аналізу матеріалів кримінального провадження вбачається, що повідомлення про підозру від 20.10.2019 року позивачу у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України було передчасним, та аргументовано і беззаперечно спростовується зібраними матеріалами, що свідчить про можливу непричетність останнього до вчинення протиправних дій, які є предметом розслідування у даному кримінальному провадженні, в частині вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України. У зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання та продовження досудового розслідування за даним фактом, кримінальне провадження №12018100000000981 від 12 жовтня 2018 року відносно позивача закрите на підставі п.3 ч, 1 ст. 284 КПК України внаслідок не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

ОСОБА_1 перебував під слідством 8 (вісім) місяців 25 днів, в тому числі 3 (три) доби під вартою. Під час перебування під слідством, на його майно, а саме нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , безпідставно було накладено арешт на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2018 року у справі №752/21814/18.

Під час затримання 20 жовтня 2018 року, було проведено обшук затриманої особи, під час якого виявлено та вилучено ряд речей: металеву обручку жовтого кольору, металевий ланцюжок жовтого кольору та металевий хрестик жовтого кольору, шкіряний гаманець із грошовими коштами, банківськими картками, посвідченням водія, паспорт громадянина України, посвідчення помічника адвоката, дві в`язки ключів, військовий квиток, тощо, що підтверджується протоколом затримання особи. Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року на вилучене майно Позивача, накладено арешт, який знято 25 серпня 20l9 року (через 10 місяців) на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 25 серпня 2019 року у справі №752/21814/18.

Також встановлено, що у зв`язку з підривом авторитету та поширення недовіри до позивача зі сторони учасників ОСББ «МЮНХАУЗЕН» - жильців дому, що підтверджується повідомленням із месенджера "VIBER" позивача було знято з посади Голови ОСББ «МЮНХАУЗЕН», що підтверджується Протоколом №2 зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЖК «МЮНХАУЗЕН» від 14 грудня 2018 року.

Внаслідок тривалого психічного напруження на підставі знаходження під слідством у кримінальному провадженні № 12018100000000981 від 12 жовтня 2018 року. Позивач зазнав сильних душевних страждань, що підтверджується Висновком соціально - психологічного дослідження № 06-02-23 моральної шкоди потерпілого від 12 лютого 2023 року.

Також встановлено, що протягом всього часу знаходження під слідством позивач не зміг належно виконувати обов`язки опікуна, щодо свого дядька-інваліда, які встановлені рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 12 травня 2016 року у справі №286/220/16-ц, пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 адже починаючи з 22 жовтня 2018 року до 20 квітня. 2019 року включно, позивач знаходився під домашнім арештом в місті Ірпінь Київської області, та не міг відвідувати свого дядька-інваліда, що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 .

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормою ст. 23 ЦК України, якою передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ст. 4 Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Отже, суд першої інстанції вірно застосував розмір мінімальної заробітної плати на момент подачі позову.

Доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційним судом відхиляються, оскільки позов у даній справі позивачем подавався 11 квітня 2023 року, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду розраховувався відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік».

Даним законом встановлено на час звернення позивача до суду, мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2023 року становить 6700,00 грн., позов подано до прийняття положення Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік»

Згідно зі ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, зокрема, внаслідок її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно положень п.5 ст.3, ст.13 Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода, розмір якої визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а саме незаконного перебування під слідством 8 місяців та 25 днів, в тому числі 3 доби під вартою, незаконного накладення арешту на майно ОСОБА_1 , позбавлення особи - інваліда опіки яким ОСОБА_1 опікується, останнім отримано моральну шкоду.

З урахуванням конкретних обставин справи, характеру й обсягу заподіяних моральних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості, наслідків й інших негативних впливів внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках із членами сім`ї, суспільством, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити у сумі 77 000 гривень.

Враховуючи положення ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди позивачеві необхідно здійснити шляхом стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку.

Витрати на правову допомогу позивача підтверджується доказами, а саме: Договором про надання правової допомоги № 14/12-2022 від 14 грудня 2022 року, квитанцією про сплату № 1КК4-ТВВХ-1533-1Х9С від 17 січня 2023 року, актом наданих послуг № 09 від 07 квітня 2023 року, платіжною інструкцією № МВ75957768 від 14 грудня 2022 про перерахування коштів; платіжною інструкцією № 406257045 від 17 січня 2023 про перерахування коштів. У зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню у розмірі 30 000 грн.

Доводи апеляційної скарги, щодо неправильного розрахунку днів, апеляційним судом також відхиляються, оскільки відповідно до протоколу затримання в порядку ст. 208 КПК України, 19 жовтня 2018 року позивач був затриманий працівниками поліції о 16 годині 45 хв. Тобто, конституційні права позивача на свободу пересування внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, обмежені з 19 жовтня 2018 року, а тому строк перебування позивача під слідством та судом рахується з моменту його затримання 19 жовтня 2018 року та становить 8 місяців 25 днів.

Доводи відзиву представника Державної казначейської служби України Жиліна О.Ф. та вимоги відзиву скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі, взагалі не заслуговують на увагу суду, оскільки за змістом відзив не повинен підміняти собою апеляційну скаргу, яку Казначейством подано не було.

Крім того, апеляційний суд зауважує на тому, що саме висновок №06-02-23 від 12.02.2013 р., спеціаліста взятий до уваги судом першої інстанції для визначення обсягу та вартісного вираження моральної шкоди. /т. 1 а.с. 85/

Вказаний висновок відповідачами у справі не спростовано.

Щодо судових витрат, як і відсутності порушених прав Казначейства, апеляційний суд вказує на те, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то вони компенсуються йому за рахунок держави.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та витрат за проведення експертизи, яку взято за основу у визначенні суми відшкодування судом першої інстанції.

При цьому, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Щодо викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зауважує, що ч. 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається в частині його оскарження - в межах доводів апеляційної скарги.

Повторно судом апеляційної інстанції зауважується, що Казначейством не подано апеляційної скарги, водночас, апеляційна скарга Прокуратури доводів щодо способу списання коштів не містить.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях і не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Позивач поніс у зв`язку з розглядом апеляційної скарги у Київському апеляційному суді витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 10 000, 00 грн, що підтверджується договором №14/12- 2022 від 14 грудня 2022 року, рахунком на оплату № 151 від 07 жовтня 2024 року, інформаційним повідомленням про зарахування коштів №647690898.1 від 07 жовтня 2024 року, актом виконаних робіт.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Апеляційним судом встановлено, що правова допомога у справі надавалась в обсягах, що відповідають зазначеним в акті.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вказує, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи, вказані витрати є співмірними із складністю справи та виконаною роботою, заперечення відповідачами не висловлені щодо витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, а відтак, доходить висновку щодо наявності підстав для їх стягнення, водночас, без вказівки на спосіб виконання.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника Київської міської прокуратури - Котляр Тетяни Михайлівни на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 березня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 березня 2024 року - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 (десять тисяч) гривень 00 копійок у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: