Постанова

від 08.01.2025 по справі 320/15757/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/15757/24 Головуючий у І інстанції - Скрипка І.М.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Василенка Я.М., Собківа Я.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: ОСОБА_1 , в якій просило визнати протиправним та скасування наказ Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 12 від 07.02.2024 «Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва».

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваний наказ прийнято всупереч положень чинного законодавства, замість розпорядження голови Київської міської державної адміністрації, яке має містити його підпис, видано наказ Департаменту охорони культурної спадщини.

Вказано, що нежилі приміщення і споруди стадіону не мають ознак об`єкта культурної спадщини згідно Методичних рекомендацій щодо визначення предмета охорони об`єктів історії і це виключає можливість віднесення такого об`єкта до переліку об`єктів культурної спадщини та пам`яток культурної спадщини.

Наголошено, що з аналізу оскаржуваного наказу та додатку до нього не вбачається за якими саме критеріями стадіон заводу «Арсенал» має історичну, культурну, наукову чи іншу цінність, а також яку роль відіграє в історичному процесі.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Також наголошено, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки надані Відповідачем документи не підлягали врахуванню судом при розгляді даної справи з підстав не надсилання їх копій Позивачу та Третій особі.

Відзиву Відповідача, Третьої особи на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» до Шостого апеляційного адміністративного суду подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, в якому просить здійснювати розгляд апеляційної скарги АБ «Укргазбанк» у справі № 320/15757/24 у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Проте, згідно пункту 3 частини 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому підстави для розгляду справи за участю учасників справи з повідомленням про день та час слухання справи відсутні.

Таким чином, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про придбання з прилюдних торгів від 01.10.2012 (№ 5834), витягу про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 29.12.2012 № 37069387, реєстраційний номер нерухомого майна 38908140, свідоцтва про придбання з прилюдних торгів від 01.10.2012 (№ 5833), витягу про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 21.03.2013 № 1447791, реєстраційний номер нерухомого майна 25166980000 (т. 1, а.с. 13-17), Позивачу належать на праві власності приміщення і споруди спортивного клубу ВО «Завод Арсенал» загальною площею 536,3 кв.м., земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:033:0013 площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 36.

23.11.2023 Департамент молоді та спорту КМДА звернувся до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА із проханням розглянути питання можливості збереження стадіону «Арсенал» по вул. М. Грушевського, 36 та внесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини як щойно виявленого об`єкта культурної спадщини (т. 2, а.с. 9-10).

Як вбачається із службової записки Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій від 01.02.2024 № 066/1-113 (т. 2, а.с. 8), фахівцями центру проведено історико-бібліографічні і натурні дослідження та опрацьовані матеріали щодо історії спорудження стадіону «Арсенал» та проведених на ньому змагань.

Вказано, що в результаті проведеної роботи розроблено історичну довідку, доповнену графічними та ілюстрованими матеріалами у відповідності до наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 № 501, для подальшого опрацювання згідно з діючим законодавством для можливості занесення стадіону «Арсенал» до Переліку об`єктів культурної спадщини.

Наказом Відповідача «Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва» від 07 лютого 2024 року № 12, відповідно до статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», розділу II Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року 158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 року за № 528/23060 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 серпня 2019 року за № 941/33912), враховуючи звернення Департаменту молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 листопада 2023 року № 078-3897, лист установи «Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій» від 01 лютого 2024 року № 066/1-113, в межах повноважень, визначених Положенням про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 02 березня 2023 року № 6022/6063, стадіон заводу «Арсенал» у Печерському районі по вул. Михайла Грушевського, 36, власником якого є АБ «Укргазбанк», занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва (т. 1, а.с. 19-22).

У додатку до вказаного Наказу зазначено: вид - історія, за типологією: визначне місце; автентичність збережено. У графі цінність Об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду наведено наступне: Об`єкт зберіг свою автентичність: матеріальну структуру, розпланувальну просторову композицію в межах первісних параметрів поля стадіону, геометричну форму чаші стадіону, місце розташування в забудові кварталу, що обмежений вулицями М. Грушевського, Князів Острозьких, Кловським узвозом та Кріпосним провулком. Становить цінність з історичного погляду як визначне місце, де існував протягом шестидесяти років спортивний комплекс, на якому проводили ігри та тренування відомі спортсмени та спортивні діячі, зокрема, майстри спорту СРСР ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_6. Належить до рідкісної типології об`єктів, що зберіг свою первісну спортивну, тренувальну та видову функції.

Не погоджуючись із вищевказаним наказом Відповідача, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України та реалізував делеговані йому повноваження з метою виявлення та дослідження об`єктів м. Києва при прийнятті оскаржуваного наказу про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 4, 5 статті 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» від 20.09.2006 № 165-V (165-16) ратифіковано Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року (далі - Конвенція), відповідно до статті 3 якої кожна Сторона зобов`язується:

1. вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини;

2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Статтею 4 Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема, запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.

Законодавство держав-учасниць має передбачати вимоги щодо подання до відповідного компетентного органу, що стосується архітектурного ансамблю або будь-якої його частини чи визначного місця і передбачає: спорудження нових будівель; значну зміну вигляду, яка переінакшує характеристики будівель або визначних місць.

Відповідно до статті 9 Конвенції кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов`язати правопорушника зруйнувати новоспоруджену будівлю, якщо вона не відповідає встановленим вимогам, або реставрувати об`єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської території, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.

Положеннями статті 1 Конвенції визначено, що для цілей цієї Конвенції вираз «архітектурна спадщина» включає такі нерухомі об`єкти:

1. пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення;

2. архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак;

3. визначні місця: створені спільно людиною та природою частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (далі - Закон № 1805-III).

Відповідно до преамбули Закону № 1805-III, об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначеннями, викладеними у частині 1 статті 1 Закону № 1805-ІІІ культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини.

Об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;

Щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Закону № 1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

За змістом частини 1 статті 14 Закону № 1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки.

При цьому об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (частина 2 статті 14 Закону № 1805-III).

Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060, затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, відповідно до пунктів 1, 4 розділу II якого взяття на облік об`єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об`єкта, шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини; рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації.

Згідно з частиною 1 статті 42 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що система місцевого самоврядування включає в тому числі виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

На виконання статті 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 № 887 затверджено Типове положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації та Методичні рекомендації з розроблення положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації у сфері культури, затверджені Наказом Міністерства культури України 20.12.2012 № 1560.

Відповідно до пункту 1 Типового положення структурний підрозділ місцевої держадміністрації (далі - структурний підрозділ) утворюється головою місцевої держадміністрації, входить до її складу і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на цей підрозділ завдань.

Пунктом 2 Типового положення передбачено, що структурний підрозділ підпорядкований голові місцевої держадміністрації, а також підзвітний і підконтрольний відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Згідно з пунктом 4 Типового положення основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.

Відповідно до пункту 6 Типового положення структурний підрозділ відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання, в тому числі:

- організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та здійснює контроль за їх реалізацією;

- забезпечує у межах своїх повноважень захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

Згідно з пунктом 10 Типового положення керівник структурного підрозділу, зокрема:

- здійснює керівництво структурним підрозділом, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності, сприяє створенню належних умов праці у підрозділі;

- подає на затвердження голові місцевої держадміністрації положення про структурний підрозділ;

- видає у межах своїх повноважень накази, організовує контроль за їх виконанням.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов`язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня.

Згідно з ч. 1 статті 10 Закону України «Про столицю України - місто- герой Київ» київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 3 частини 2 статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Рішенням від 01.06.2017 № 421/2643 «Про деякі питання діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» утворено Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 № 381 (у редакції Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2020 № 771) затверджено Положення про Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до пункту 5.26 якого цей Департамент приймає рішення (видає накази) про затвердження переліку об`єктів культурної спадщини, розташованих на території міста Києва, та про занесення об`єктів культурної спадщини до цього переліку в установленому порядку.

Пунктом першого вищенаведеного Положення передбачено, що Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді.

В силу вимог частини 1 статті 42 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій здійснюють керівництво галузями управління, несуть відповідальність за їх розвиток.

Згідно з пунктом 5 Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 № 887, основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що, Департамент, як структурний підрозділ, створений з метою реалізації функцій Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері охорони культурної спадщини, наділений повноваженням щодо прийняття рішення про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/28045/20.

Отже, Відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва» діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України та реалізував делеговані йому повноваження з метою виявлення та дослідження об`єктів м. Києва та подальшим занесенням їх до реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (далі - Порядок № 158) питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі:

- фотофіксації об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників);

- історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.

Згідно з пунктом 5 розділу III Порядку № 158 історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук: мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва; архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних; історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Порядку № 158 в занесенні об`єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.

Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що приміщення і споруди, які розташовані у м. Києві по вул. М. Грушевського, 36 не мають ознак об`єкта культурної спадщини, оскільки відсутні конкретизації критеріїв для такого об`єкта.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 02 травня 2023 року у справі № 460/1864/20 зазначено, що вирішення питання про занесення об`єкта архітектури до Переліку як виду об`єкта культурної спадщини здійснюється уповноваженим органом на підставі історичної довідки, яка має містити інформацію щодо його автентичності та загальні характеристики історичної та архітектурної цінності, підписаної уповноваженої особою. Також Верховним Судом вказано, що оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта здійснюється саме на етапі занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, а оцінюючи правомірність рішення про включення об`єкта до Переліку суд має перевірити чи вчинені такі дії уповноваженим органом, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто виключно щодо дотримання уповноваженим органом процедури занесення об`єкту до Переліку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Відповідач надав до суду історичну довідку стадіону «Арсенал» із додатками.

У вказаній довідці наявні: інформація про об`єкт стадіон заводу «Арсенал» з урахуванням вимог Порядку № 158; довідка підписана особою, яка має науковий ступінь кандидата наук за спеціальністю «Музеєзнавство. Памяткокознавство»; до довідки додані матеріали фотофіксації об`єкта.

Такими чином, приписи пункту 3 розділу ІІ Порядку № 158 в частині дотримання передумов для звернення про включення об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини - дотримано.

Оскаржуваний наказ містить наступні відомості про об`єкт: найменування; власник; місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено); цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки Відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України та реалізував делеговані йому повноваження з метою виявлення та дослідження об`єктів м. Києва при прийнятті оскаржуваного наказу про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва, з чим погоджується і колегія суддів.

Аналогічний висновок в подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 640/28045/20.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи правомірно врахована на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги у вказаній частині не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки надані Відповідачем документи не підлягали врахуванню судом при розгляді даної справи з підстав не надсилання їх копій Позивачу та Третій особі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Частиною 10 ст. 79 КАС України встановлено, що докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не визначено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Оскільки подання Відповідачем доказів у справі було здійснено без використання Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а шляхом їх подання до суду власноручно, суд першої інстанції, прийнявши вказані докази до уваги та ухваливши рішення у справі на їх підставі без наявності підтвердження отримання їх Позивачем, Третьою особою, допустив порушення норм процесуального права, установлених КАС України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 810/344/17.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Розглянувши доводи Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Я.М. Собків