Постанова

від 08.01.2025 по справі 127/12920/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 127/12920/23

провадження № 61-13132св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2024 року в складі судді: Шаміної Ю. А., та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.

Позов мотивований тим, що 24 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 24/07/2007/840-КВ/32, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 40 000 дол. США із терміном користування до 24 липня 2017 року. Відповідно до пункту 1.2 договору цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 24 липня 2007 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_2 придбає нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 . Пунктом 2.2. кредитного договору передбачено, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене. У разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 зобов`язана укласти з банком додатковий договір до кредитного договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою. Пунктом 2.5. кредитного договору визначено, що за домовленістю сторін заставна вартість житлового будинку разом із земельною ділянкою складає 228 585 грн.

24 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є об`єкт нерухомого майна - цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 . Згідно абз. 2 пункту 1.5 договору іпотеки право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене; у разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 зобов`язана укласти з банком додатковий договір до кредитного договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою.

Позивач вказував, що реєстрація обтяжень підтверджується записами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 липня 2007 року за реєстраційним номером 5359510, від 24 липня 2007 року за реєстраційним номером 5360327.

30 липня 2008 року ОСОБА_2 було отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0316 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510136600:02:017:0040. Однак жодних дій щодо виконання умов кредитного та іпотечного договорів ОСОБА_2 вчинено не було, свої зобов`язання за кредитним договором вона фактично з серпня 2007 року належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 21 липня 2009 року складала 40 578,01 дол. США. У зв`язку з цим у 2009 році ВАТ КБ «Надра» звернулось до суду із позовом про стягнення заборгованості за згаданим вище кредитним договором.

08 грудня 2009 року рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці у справі № 2-5386/09 у задоволенні позову ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення вказаної суми заборгованості за кредитним договором, розірвання договору відмовлено. Однак 15 лютого 2010 року рішенням апеляційного суду Вінницької області вказане рішення Ленінського районного суду м. Вінниці скасовано, позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в розмірі 310 917,10 грн., що еквівалентно 40 578, 01 дол. США, а також 1 958,50 грн. судових витрат, розірвано кредитний договір №24/07/2007/840-КВ-32, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 24 липня 2007 року. 16 квітня 2010 року на виконання цього рішення судом було видано виконавчий лист.

13 червня 2010 року Вишенським відділом державної виконавчої служби ВМУЮ відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення у цій справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

01 березня 2012 року при примусовому виконанні зазначеного рішення Ленінським відділом державної виконавчої служби ЗМУЮ була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження його майна. Цим майном були незакінчений будівництвом будинок та земельна ділянка площею 0,0316 га за адресою: АДРЕСА_1 .

12 вересня 2013 року Ленінським відділом державної виконавчої служби ВМУЮ надана відповідь за № 22796/07-31/11 про те, що при проведенні огляду експертом з`ясовано, що майно, а саме: незакінчений будівництвом будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить іншій особі - ОСОБА_3 , що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку та копією обкладинки технічного паспорту на житловий будинок.

Позивач вказував, що із доданої до цієї відповіді копії акту на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №851010007003925 10 жовтня 2012 року, банку стало відомо про рішення Ленінського районного суду м. Вінниці у справі №212/7145/2012 від 13 червня 2012 року. Цим рішенням було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору безвідсоткової позики та договору іпотеки дійсними та стягнення боргу. Визнано договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 року та договір іпотеки від 01 вересня 2008 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дійсними. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 150 000 грн. за рахунок іпотечного майна, а саме земельної ділянки, площею 0,0316 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0510136600:02:017:0040, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 30 липня 2008 року. Визнано право власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

Позивач вказував, що ОСОБА_2 , знаючи про свої зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки, наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення заборгованості з неї на користь ВАТ КБ «Надра», та те, що на указану вище земельну ділянку було накладено арешт, уклала 01 вересня 2008 року договір безпроцентної позики із ОСОБА_3 в довільній формі, для забезпечення якого передала земельну ділянку площею 0,0316 га, яка розташована за вказаною вище адресою, в іпотеку. Отже ОСОБА_2 вчинила дії направлені на уникнення від виконання умов кредитного договору та договору іпотеки з метою неможливості стягнення з неї кредитної заборгованості, тобто діяла на шкоду кредитору - ВАТ КБ «Надра».

04 листопада 2013 року рішенням Апеляційного суду Вінницької області скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці у справі №212/7145/2012 від 13 червня 2012 року, а в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору безвідсоткової позики та договору іпотеки дійсними та стягнення боргу відмовлено.

21 липня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UА-ЕА-2020-05-12-000017-b від 22 травня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладений договір про відступлення прав вимоги №GL48N718070_I_4. За умовами даного договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 24/07/2007/840-КВ/32 від 24 липня 2007 року, що укладався між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за договором іпотеки від 24 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра». За рахунок кредитних коштів ОСОБА_2 було придбано нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 , яке було передано для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором відповідно до умов договору іпотеки від 24 липня 2007 року.

Після укладення договору про відступлення права вимоги позивачу із кредитної справи стало відомо про наявність рішення Апеляційного суду Вінницької області від 04 листопада 2013 року у справі № 212/7145/2012 про скасування рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року. У зв`язку з цим позивачем було вирішено перевірити чи проведена на цей час державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_3 після скасування рішення суду першої інстанції від 13 червня 2012 року.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про те, що земельна ділянка має іншу адресу - АДРЕСА_2 .

04 серпня 2021 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надано відповідь за № 197/432/21 про те, що 11 жовтня 2012 року ОСОБА_3 було видано державний акт на земельну ділянку, площею 0,0316 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (старий кадастровий номер земельної ділянки 0510136600:02:017:0040) зі зміною кадастрового номеру на 10510100000:02:017:0040.

22 жовтня 2021 року з наданої відповіді Виконавчого комітету Вінницької міської ради за №01-00-011-70637 стало відомо, що 27 березня 2016 року рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради житловому будинку, розташованому на земельній ділянці, площею 0,0316 га, кадастровий номер на 0510100000:02:017:0040, було присвоєно адресу - АДРЕСА_2 .

ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» просило

визнати земельну ділянку площею 0,0316 га, яка знаходиться у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510100000:02:017:0040, іпотечним майном та предметом іпотеки за договором іпотеки від 24 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2024 року в задоволенні позову ТОВ«Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

договором іпотеки від 24 липня 2007 року визначено, що предмет іпотеки являє собою об`єкт нерухомого майна - цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовано: цілий житловий будинок з прибудовами, цегляний, 1963 року побудови, означений на плані літерою «А», сарай «Б», огорожа №1, загальною площею 40,8 кв. м. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Пунктом 1.5 договору іпотеки визначено, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлено. У разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку іпотекодавцем зобов`язаний укласти з іпотекодержателем додатковий договір до даного договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою. З викладеного вбачається, що іпотека за цим договором поширюється й на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, яке є предметом цього договору. Таким чином, за змістом положень договору сторони визначили предметом іпотеки не тільки домоволодіння, а і земельну ділянку, на якій воно розташоване;

згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 лютого 2021 року № 244737492 цільове призначення земельної ділянки, площею 0,0316 га, 0510100000:02:017:0040, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). З викладеного вбачається, що відповідач отримавши державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та зареєструвавши право приватної власності на неї, не повідомив про це банк та не передав земельну ділянку у іпотеку банку, відтак діяв приховано та недобросовісно. Таким чином, земельна ділянка, площею 0,0316 га кадастровий номер: 0510100000:02:017:0040 за адресою: АДРЕСА_2 , є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 24 липня 2007року;

як встановлено судом укладеним між сторонами договором іпотеки передбачено, що після оформлення права власності на зазначену земельну ділянку Іпотекодавець зобов`язаний укласти з іпотекодержателем додатковий договір до даного договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою;

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Путілін Є. В. заявив про застосування позовної давності;

якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України);

представник позивача зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що як Банк так і Позивач не були обізнані про те, що перереєстрація права власності на предмет іпотеки та земельну ділянку відбулись шляхом зміни поштової адреси та зміни власника шляхом реконструкції предмету іпотеки. Як вбачається з наданих Інформаційних довідок, на теперішній час в Державному реєстрі наявна інформація про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за старою адресою. Жодної інформації про те, що право власності перейшло до третьої особи не вбачається. Отже після витребування додаткових доказів Позивач дізнався про те, що предмет іпотеки змінив адресу, а право власності перейшло до ОСОБА_1 . А отже позивач звернувся у межах трирічного строку з моменту порушення своїх прав передбаченого статтею 261 ЦК України, у зв`язку з чим позовна давність пропущена з поважних причин та може бути поновлена;

однак, як вбачається із позовної заяви позивач вказує, що з відповіді Ленінського ВДВС ВМУЮ № 22796/07-31/11 від 12 вересня 2013 року позивач дізнався про наявність рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року в справі № 212/7145/2012, яким встановлено, що земельна ділянка площею 0,0316 га належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 30 липня 2008 року та на підставі вказаного рішення за ОСОБА_3 визнано право власності на вказану земельну ділянку. Таким чином, ВАТ КБ «Надра» в рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-5386/09, стягувач достовірно знав про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0316га та визнання права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3

згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).

позивач в своїх запереченнях вказує, що позовна давність не пропущена, так як він дізнався про те, що предмет іпотеки змінив адресу, а право власності перейшло до ОСОБА_1 після витребування додаткових доказів, однак суд не погоджується з цим твердженням, оскільки про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та визнання права власності за ОСОБА_3 банк дізнався ще 2013 році з відповіді Ленінського ВДВС ВМУЮ, що є достатньою підставою для висновку про обізнаність стягувача, як ВАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». А тому, враховуючи викладене, суд зробив висновок, що на час укладення договору відступлення права вимоги 21 липня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» позовна давність вже була пропущена ПАТ КБ «Надра». Тому позивач набувши права первісного кредитора на підставі статті 262 ЦК України також пропустив позовну давність, а тому позов поданий з порушенням трирічної позовної давності. Поважних причин пропущення позовної давності, які підтверджені будь-якими доказами, позовна заява не містить. Обставини зупинення та переривання перебігу позовної давності не встановлено. Представником відповідача у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності;

ці правовідносини повинні розглядатися станом на 2013 року, на час, коли кредитором був ВАТ КБ «Надра», який і мав право на позов та за відсутності позовної заяви з боку кредитора, який мав право на позов та з плином часу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладаючи договір про відступлення права вимоги від 21 липня 2020 року, несло власні ризики та не набуло права на позов про визнання земельної ділянки предметом іпотеки;

таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про встановлення факту порушення права позивача та обґрунтованості заяви про застосування позовної давності, оскільки дії, вчинені первісним кредитором, є обов`язковими для його правонаступника, яким є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити. З огляду на зазначене, суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2024 року Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 7 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

як слідує із детального опису робіт №ПЄ-00001 від 30 квітня 2024 року виконавцем були проведені наступні роботи (надані такі послуги) надання правничої допомоги, згідно договору №55 від 30 травня 2023 року по справі № 127/12920/23, що включає: підготовка відзиву на позовну заяву та додатків до нього та направлення сторонами та в суд (1 год 30 хв); підготовка адвокатського запиту та його подання (20 хвилин); підготовка заяви про ознайомлення та ознайомлення із справою 212/7145/2012 (30 хв); підготовка заяви про витребування доказів (20 хв); підготовка заяви про проведення засідання без участі та її подання (10 хв); підготовка заяви про долучення доказів та направлення сторонам та в суд (30 хвилин); підготовка заяви про ознайомлення із справою та ознайомлення (15 хвилин); підготовка вступного слова та подання його в суд (45 хвилин); підготовка заяви та документів про стягнення судових витрат та направлення сторонам та в суд (35 хвилин); участь у судових засіданнях (1 год 45 хв); підготовка заяви про надання копії рішення та подання до суду (10 хв). Тобто загальна вартість робіт (послуг) становить 7 000 грн з урахуванням виконання роботи 6 годин 50 хвилин з розрахунку 40% прожиткового мінімуму за 1 годину роботи;

згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 сплачено адвокату Путіліну Є. В. 7 000 грн за надані послуги на підставі договору №55 від 30 травня 2023 року та детального опису 30 квітня 2024 року. Суд врахував, що зазначені витрати пов`язані з розглядом цієї справи є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правову допомогу), розмір останніх обґрунтований та пропорційний до предмету спору, докази про їх неспівмірність відсутні, позивачем клопотання про їх неспівмірність не заявлялося, а тому суд вважав за можливе розподілити їх між сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року:

апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишено без задоволення;

рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов`язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець (частини пята, шоста статті 6 Закону України «Про іпотеку»);

перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Аналіз стану поінформованості особи у статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше;

позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц);

суд першої інстанції, встановивши, що про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та визнання права власності за ОСОБА_3 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року у справі № 212/7145/2012 банк дізнався ще у 2013 році з відповіді Ленінського відділу державної виконавчої служби ВМУЮ, про що позивач зазначає у позові, тобто саме тоді банк довідався про порушення свого права і вже мав право на звернення до суду із позовом, натомість ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», укладаючи договір про відступлення права вимоги від 21 липня 2020 року, взяло на себе певні ризики, оскільки воно не набуло права на позов про визнання земельної ділянки предметом іпотеки, бо на час укладення цього договору про відступлення права вимоги позовна давність вже була пропущена ПАТ КБ «Надра», а дії, вчинені первісним кредитором, є обов`язковими для його правонаступника, яким є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», та зазначивши, що поважних причин пропуску позовної давності позовна заява не містить, обставин зупинення та переривання перебігу позовної давності не встановлено, було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності;

твердження скаржника про те, що позивачу стало відомо про наявність рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року у справі №212/7145/2012 лише після укладення договору про відступлення права вимоги та про те, що зобов`язання, що виникли з договору іпотеки є триваючими і повинні виконуватись саме протягом строку дії такого договору, а тому позивач має право на звернення до суду за захистом свого права у будь-який час протягом такого порушення, але за умови існування такого порушення на момент звернення до суду із позовом, відхиляються апеляційним судом, зважаючи на наступне. У справі № 201/3422/20 Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2022 року вказав, що встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, предмет спору, зробив обґрунтовані висновки про те, що вимога позивача про визнання майна предметом іпотеки є належним та ефективним способом захисту за встановлених фактичних обставин справи, за якою позовна давність не спливла, оскільки перебіг позовної давності за такою вимогою розпочався не з моменту порушення прав іпотекодержателя у зв`язку з невиконанням боржником основного зобов`язання, а з моменту відчуження іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя предмета іпотеки. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 725/2206/19, у якій окрім того вказано, що початком перебігу позовної давності до позовної вимоги про визнання майна предметом іпотеки є день, коли банк довідався або міг довідатися про порушення свого права. Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

з урахуванням зазначеної практики Верховного Суду та приписів законодавства можна зробити висновок, що у цій справі за вказаною позовною вимогою перебіг позовної давності розпочався ще з моменту, коли саме банк довідався про порушення свого права, яке полягало у відчуженні іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя предмета іпотеки, а на момент подачі позову у травні 2023 року фінансовою компанією, яка набула права вимоги банку, позовна давність вже сплила, натомість сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову (частини третя, четверта статті 267 ЦК України). З огляду на те, що зазначені висновки Верховного Суду не допускають двозначного тлумачення, а банк і фінансова компанія є однією і тією ж стороною у зобов`язанні, тому не має правового значення за обставин даної справи те, коли фінансова компанія дізналась про порушення права іпотекодержателя, оскільки позивачем не заперечується те, що банк (іпотекодержатель у договорі іпотеки від 24 липня 2007 року) ще у 2013 році дізнався про порушення свого права, тобто банк тривалий час зволікав із вжиттям заходів щодо його захисту, однак не був позбавлений можливості вчинити дії, направлені на захист свого порушеного права.

Аргументи учасників справи

24 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, у якій просило:

оскаржені судові рішення скасувати;

прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп»;

стягнути сплачений позивачем судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини. Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок щодо двостороннього правочину викладно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20));

в порушення вимог діючого законодавства та фактичних обставин справу суд першої інстанції застосував позовну давності. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування позовної давності до виконання умов Договору іпотеки протягом його дії, тобто умови діючого кредитного договору та договору іпотеки можуть бути виконані протягом дії таких договорів, а отже строк давності до таких правовідносин не може бути застосований;

припинення зобов`язання можливе за умови його належного виконання. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повного погашення кредитної заборгованості та виконання кредитних зобов`язань;

зобов`язання, що виникли із договору іпотеки, є триваючими і повинні виконуватись саме протягом строку дії такого договору, а тому позивач має право на звернення до суду за захистом прав у будь-який час протягом такого порушення, але за умови існування такого порушення на момент звернення /з позовом. Суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що як кредитним договором, так і договором іпотеки не було визначено строк протягом якого повинна була бути укладено угода до договору іпотеки щодо передачі земельної ділянки в іпотеку. Більш того, право власності на спірну земельну ділянку, після скасування рішення Ленінського районного суду м. Вінниці по справі № 212/7145/2012 від 13 червня 2012 року апеляційною інстанцією, не було поновлено за боржником. Натомість як предмету іпотеки так і земельній ділянці було присвоєно іншу адресу;

суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наступні обставини: предметом даної справи є саме визнання земельної ділянки площею 0,0316 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 кадастровий номер на 0510100000:02:017:0040 предметом іпотеки; тобто на час звернення до суду зазначена земельна ділянка не була передана в іпотеку; як вбачається з матеріалів справи, як житловому будинку так і земельній ділянці було присвоєно іншу адресу та змінено кадастровий номер;

рішення суду про передачу права власності на земельну ділянку третій особі було скасовано, однак внаслідок протиправних дій земельній ділянці було присвоєно іншу адресу з метою унеможливлення стягнення предмету забезпечення в рахунок виконання кредитних зобов`язань. На момент реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 право власності вже було скасовано за рішенням суду. Достеменно знаючи про зазначені обставини, Третя особа здійснив дії направлені на зміну адреси та кадастрового номеру спірної земельної ділянки. Про присвоєння іншої адреси як предмету іпотеки - житловому будинку так і земельній ділянці Позивачу стало відомо після отримання адвокатського запиту та доказів, які були витребувані на підставі ухвали суду по цій справі. А отже судами було безпідставно застосована позовну давність;

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше». До отримання відповіді на адвокатський запит та документів, які були витребувані судом, Позивач не міг знати про те, що земельна ділянка та житловий будинок за іншою адрескою є тим самим об`єктом, що було передано та повинно було бути передано (земельна ділянка) за договором іпотеки;

суди безпідставно застосували позовну давність, проігнорувавши той факт, що право власності на спірну земельну ділянку за боржником не було поновлено, а перейшло до інших осіб лише у 2017 році, а також не надано доказів, що позивач міг дізнатися раніше про порушення свого права, враховуючи той факт, що ідентифікаційні дані земельної ділянки були змінені;

суди в порушення норм процесуального права не врахували, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору: на позивача покладено обов`язок щодо доказування факту, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. А повністю поклав тягар доведення лише на Позивача, при цьому повністю проігнорувавши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження звернення з цим позовом в межах позовної давності.

20 листопада 2024 року ОСОБА_1 через адвоката Путіліна Є. В. в Електронному суді подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:

залишити касаційну скаргу без задоволення;

оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

судами у даній цивільній справі було встановлено, що про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та визнання права власності за ОСОБА_3 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року банк дізнався ще у 2013 році з відповіді Ленінського ДВС, тобто саме з цього моменту банк довідався про порушення свого права, однак з позовом звернувся в 2023р. Вказані обставини щодо пропуску позовної давності суди встановили в цій цивільній справі в повному обсязі. У цій цивільній справі позивачем пропущено позовну давність для пред`явлення позову про застосування якого була зроблена заява зі сторони відповідача, яка цілком обґрунтовано була врахована судом першої інстанції.

посилання скаржника на те, що він дізнався про порушення свого права після можливістю доступу представника стягувача до єдиного державного реєстру речових прав необґрунтоване, адже ніщо не перешкоджало стягувачу звернутись до державного виконавця чи державного реєстратора речових прав за отриманням інформаційної довідки и витягу з реєстру з метою з`ясування обставин наявності у боржника майна;

стосовно доводів скаржника про відсутність правого висновку Верховного Суду в цих правовідносинах, то вони є помилковими. У постанові від 06 квітня 2022 року в справі № 757/46058/20-ц зроблено висновок щодо застосування позовної давності в подібних правовідносинах;

слід звернути увагу суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-203цс21) в якій зазначено, що для того, щоб захід втручання у право мирного володіння земельною ділянкою узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що виділення такої ділянки приватну власність не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння земельною ділянкою за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

29 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в Електронному суді подало пояснення, у яких просило:

оскаржені судові рішення скасувати;

прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».

Пояснення мотивовані тим, що:

для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (постанова Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 369/11118/17 (провадження № 61-7952св23). З огляду на викладене вбачається, що початком перебігу є день, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права - зміну адреси предмета іпотеки та подальше його відчуження без згоди іпотекодавця;

позивач звернувся у межах трирічного строку з моменту як дізнався про порушення своїх прав передбаченого статтею 261 ЦК України, зокрема щодо перереєстрації права власності на предмет іпотеки та земельну ділянку, у зв`язку з чим позовна давність не пропущена. Крім того, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»;

суди безпідставно застосували позовну давність, проігнорувавши той факт, що право власності на спірну земельну ділянку за боржником не було поновлено, а перейшло до інших осіб лише у 2017 році, зі зміненими ідентифікаційними даними земельної ділянки, що свідчить про наявність обставин, за яких повивач не міг раніше дізнатися про порушення свого права.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

19 листопада 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 листопада 2024 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2023 року у справі № 936/721/21; від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21; від 25 квітня 2022 року у справі № 138/28/20; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц; від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 24 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 24/07/2007/840-КВ/32, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 40 000 дол. США із терміном користування до 24 липня 2017 року:

цільове використання кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 24 липня 2007 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_2 придбає нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 (пункт 1.2. договору);

право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене. У разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 зобов`язана укласти з банком додатковий договір до кредитного договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою (пункт 2.2. договору);

за домовленістю сторін заставна вартість житлового будинку разом із земельною ділянкою складає 228 585 грн (пункт 2.5. договору).

24 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є об`єкт нерухомого майна - цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 :

іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язання, що випливає з кредитного договору № 24/07/2007/840-КВ/32, цим передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає у іпотеку предмет іпотеки (пункт 1.1. договору);

право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, не оформлене; у разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 зобов`язана укласти з банком додатковий договір до кредитного договору щодо доповнення предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою (абз. 2 пункту 1.5 договору).

30 липня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 0316 га.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2010 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/8020480):

апеляційну скаргу ВАТ КБ «Надра» задоволено частково;

рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 08 грудня 2009 року скасовано;

позовні вимоги ВАТ КБ «Надра» задоволено;

стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в розмірі 310 917,10 грн, що еквівалентно 40 578,01 дол. США, а також 1 958,50 грн судових витрат, розірвано кредитний договір №24/07/2007/840-КВ-32, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 24 липня 2007 року;

в позові ОСОБА_2 до ВАТ КБ «Надра» про зміну умов кредитного договору, зобов`язання укласти додаткову угоду відмовлено.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року в справі №212/7145/2012 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/24872077):

позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору безвідсоткової позики та договору іпотеки дійсними та стягнення боргу задоволено;

визнано договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 року та договір іпотеки від 01 вересня 2008 року укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дійсними;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у сумі 150 000 грн за рахунок іпотечного майна, а саме земельної ділянки, площею 0,0316 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0510136600:02:017:0040, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 30 липня 2008 року;

визнано право власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,0316 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0510136600:02:017:0040, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 30 липня 2008 року.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 04 листопада 2013 року в справі №212/7145/2012 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/34705784):

апеляційну скаргу ПАТ «Комерційний Банк «Надра» задоволено;

рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року скасовано;

в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору безвідсоткової позики та договору іпотеки дійсними і стягнення боргу відмовлено.

У справі №212/7145/2012 встановлено, що:

пунктом 2.2. Кредитного договору передбачено, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований Предмет іпотеки, не оформлене. У разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 зобов`язана укласти з Банком додатковий договір до Кредитного договору щодо доповнення Предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою;

пунктом 2.5. Кредитного договору визначено, що за домовленістю сторін заставна вартість житлового будинку разом із земельною ділянкою складає 228585 грн;

24 липня 2007 між Банком та ОСОБА_2 укладений Договір іпотеки згідно абзацу 2 пункту 1.5 якого між сторонами досягнуто аналогічної згоди пункту 2.2 Кредитного договору, а саме: що право власності на земельну ділянку, на якій розташований Предмет іпотеки, не оформлене. У разі оформлення права власності на зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 зобов`язана укласти з Банком додатковий договір до Кредитного договору щодо доповнення Предмета іпотеки вказаною земельною ділянкою;

реєстрація обмежень підтверджується записами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 липня 2007 року за реєстраційним номером 5359510, про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек від 24 липня 2007 року за реєстраційним номером 5360327.

з метою укладення договору іпотеки ОСОБА_2 надала до Банку копію довідки-характеристики, видану КП «ВОО БТІ» від 24 липня 2007 року № 9556;

фактично з серпня 2007 року ОСОБА_2 не належним чином виконувала своє зобов`язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків, що призвело до утворення заборгованості, яка вже станом на 21 липня 2009 року склало 40 578,01 дол. США, що підтверджується доданим скаржником розрахунком заборгованості. Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх обов`язків по Кредитному договору щодо погашення кредиту, Банк на захист своїх інтересів звернувся із позовом до суду;

30 жовтня 2009 року Ленінським районним судом м. Вінниці відкрито провадження по справі № 2-5386/09 за позовом ВАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2010 року позовні вимоги ВАТ «КБ «Надра» задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 310 917,10 грн, що відповідно до курсу долару США становить 40 578,01 дол. США, а також 1 958,50 грн судових витрат та розірвано кредитний договір № 24/07/2007/840-КВ-32, укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 24 липня 2007 року;

29 квітня 2010 року за №36-02-01/01-3216 до Ленінського ВДВС ВМУЮ для примусового виконання направлений виконавчий лист №2-5386-09 від 16.04.2010 року про стягнення солідарно боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_5

13 червня 2010 року Вишенським ВДВС ВМУЮ відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-5386-09 від 16.04.2010 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

01 березня 2012 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-5386/09 від 16 квітня 2010 року про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ВАТ «БК «Надра» Ленінським ВДВС ВМУЮ проведено опис та арешт майна, а саме: незакінчений будівництвом будинок та земельної ділянки площею 0,0316 га за адресою АДРЕСА_1 .

12 листопада 2012 року по виконавчому провадженні № 23797043 старшим державним виконавцем Слободяном О. В. Ленінського ВДВС ВМУЮ винесено постанову про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою доручено ОСОБА_6 надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна з питань визначення ринкової вартості майна боржника;

11 вересня 2013 року до Ленінського ВДВС ВМУЮ направлено запит про проведення оцінки описаного майна ОСОБА_2 по виконавчому провадженню 23797043;

12 вересня 2013 року за № 22796/07-31/11 Ленінський ВДВС ВМУЮ надав відповідь, що оцінка майна, яке описане 01 березня 2012 року експертом не проводилась, оскільки при проведенні огляду експертом з`ясовано, що майно, а саме: незакінчений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 належить іншій особі - ОСОБА_3 , що підтверджується копіями наданих останнім документів - копією державного акту на право власності на земельну ділянку та копією обкладинки технічного паспорту на житловий будинок;

з доданої до відповіді Ленінського ВДВС ВМУЮ копії акту на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №851010007003925 від 10 жовтня 2012 року, Банку стало відомо про рішення Ленінського районного суду м. Вінниці по справі №212/7145/2012 від 13 червня 2012 року;

16 січня 2012 року Вишенським ВДВС ВМУЮ по виконавчому провадженню №30702545 з примусового виконання виконавчого листа №2-447-2011, виданого 09.12.2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» боргу на загальну суму 1 015 457,46 грн, винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. За вказаною постановою накладений арешт на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 та заборонено здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику;

ОСОБА_2 при не запереченні проти позову ОСОБА_3 приховала від суду наявність принаймні двох виконавчих проваджень про стягнення заборгованості з неї на користь ВАТ КБ «Надра», те що земельна ділянка описана та арештована в рамках виконавчого провадження, а також про існування умов Кредитного договору та договору іпотеки, який посвідчений нотаріально, щодо обов`язку укладення додаткових договорів про доповнення предмета іпотеки саме земельною ділянкою 0,0316 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 062381 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 0316 га.

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 581 від 27 березня 2016 року «Про присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна» вирішено присвоїти адресу житловому будинку по АДРЕСА_1 , розташованому на земельній ділянці площею 0,0316 га, кадастровий №0510100000:02:017:0040, АДРЕСА_1 .

15 грудня 2016 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 3007 «Про часткові зміни в рішенні виконкому міської ради від 17 березня 2016 року №581» внесено зміни в п. 13 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради «Про присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна» від 17 березня 2016 року № 581 та викладено його в новій редакції: «13. Присвоїти адресу житловому будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0316 га, кадастровий номер № 0510100000:02:017:0040, АДРЕСА_2 ».

30 січня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_3 передав безоплатно (подарував) ОСОБА_1 , а остання прийняла у дарунок земельну ділянку площею 0,0316 га, кадастровий номер 0510100000:02:017:0040 за адресою: АДРЕСА_2 , в межах згідно з планом.

21 липня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_I_4. За умовами цього договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 24/07/2007/840-КВ/32 від 24 липня 2007 року, що укладався між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра», у тому числі за договором іпотеки від 24 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 лютого 2021 року цільове призначення земельної ділянки, площею 0,0316 га., 0510100000:02:017:0040, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

02 червня 2023 року у відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності (том 1, а. с. 74 - 76)

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23))

Іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).

У справі за позовом іпотекодержателя про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки належним відповідачем є особа, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказано, що:

«7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що:

«9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки».

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не має вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки.Сутність вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. Касаційний суд, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Укладення договору відступлення права вимоги не є підставою для переривання позовної давності згідно зі статтею 264 ЦК України. Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 201/11812/23 (провадження № 61-7195св24)).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що:

«для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що «сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що: земельна ділянка, площею 0,0316 га. кадастровий номер: 0510100000:02:017:0040, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є предметом іпотеки згідно договору іпотеки від 24 липня 2007 року; про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та визнання права власності за ОСОБА_3 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 червня 2012 року у справі № 212/7145/2012 банк дізнався ще у 2013 році з відповіді Ленінського відділу державної виконавчої служби ВМУЮ, про що позивач зазначає у позові, тобто саме тоді банк довідався про порушення свого права і вже мав право на звернення до суду із позовом; ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», укладаючи договір про відступлення права вимоги від 21 липня 2020 року, взяло на себе певні ризики, бо на час укладення цього договору про відступлення права вимоги позовна давність вже була пропущена ПАТ КБ «Надра», а дії, вчинені первісним кредитором, є обов`язковими для його правонаступника, яким є ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»; банк (іпотекодержатель у договорі іпотеки від 24 липня 2007 року) ще у 2013 році дізнався про порушення свого права, тобто банк тривалий час зволікав із вжиттям заходів щодо його захисту, однак не був позбавлений можливості вчинити дії, направлені на захист свого порушеного права; поважних причин пропуску позовної давності позовна заява не містить, обставин зупинення та переривання перебігу позовної давності не встановлено; відповідачем було зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

За таких обставин, встановивши, що за позовними вимогами ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки іпотечним майном та предметом іпотеки позивачем пропущена позовна давність, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Хоча суди й мали відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання земельної ділянки іпотечним майном та предметом іпотеки ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_2 внаслідок того, що вона є неналежним відповідачем, про те це не вплинуло на прийняття правильних по суті та законних рішень.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков