Постанова

від 10.12.2024 по справі 520/13945/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/126/24

Справа № 520/13945/15-ц

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК», треті особи: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Форвард» про визнання договору поруки припиненим, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Васильків О.В., 20 грудня 2019 року у м. Одеса, -

встановила:

У жовтні 2015 року ПАТ «МТБ БАНК» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Форвард» про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 2-4, 205-210).

В обґрунтування позову посилалося на те, що між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ БАНК» та ОСОБА_1 , 20.04.2006 року був укладений кредитний договір № 00137/RО, згідно з яким банк надав відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у сумі 121845,00 доларів США із терміном погашення по 19.04.2021 року включно, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 9% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку. В забезпечення зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Станом на 23.06.2015 року позичальником порушено умови договору, ОСОБА_1 має прострочену кредитну заборгованість, вимога щодо дострокового погашення заборгованості не виконана, в зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16.12.2015 року позов ПАТ «Марфін Банк» було задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Форвард» на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №00137/RO від 20.04.2006 року у розмірі 56091,38 доларів США та 97507,87 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Форвард» на користь ПАТ «Марфін Банк» судовий збір у розмірі 19255,46 грн. (т. 1 а.с. 134-136).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.03.2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 1612.2015 року було задоволено. Скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.12.2015 року (т. 1 а.с. 196-197).

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із зустрічним позовом до ПАТ «МТБ БАНК», треті особи: ОСОБА_1 , ТОВ «Форвард» про визнання договору поруки припиненим (т. 1 а.с. 218-220).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що заборгованість по кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 виникла з 01.10.2014 року, тобто право вимоги дострокового стягнення заборгованості виникло у позивача за первісним позовом 01.11.2014 року, в зв`язку із чим, на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припинилася з 01.05.2015 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси 20.12.2019 року у задоволенні позову ПАТ «МТБ БАНК» було відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір поруки № 00171rО від 20.04.2006 року з подальшими змінами та доповненнями, укладений між ВАТ «МТБ» (правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк») та ОСОБА_2 , припиненим. Стягнуто з ПАТ «МТБ БАНК» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн. (т. 2 а.с. 238-245).

В апеляційній скарзі представник ПАТ «МТБ БАНК» просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ПАТ «МТБ БАНК» задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити, стягнути судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 3 а.с. 5-9).

Сторони про розгляд справи на 10.12.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник ПАТ «МТБ БАНК», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Форвард» у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Форвард», які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ПАТ «МТБ БАНК» підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2006 року між ВАТ «Морський транспортний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00137/RO, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у сумі 121845 доларів США, з терміном погашення по 19.04.2021 року включно, та зі сплатою відсотків у розмірі 9% річних (т.1 а.с.5-10).

В подальшому, 18.03.2010 року та 16.09.2014 року, між Банком та позичальником були укладені додаткові угоди до кредитного договору (т.1 а.с.12-33).

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 21.04.2006 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Комісаровою С.О., за яким в іпотеку передано нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 (т.1 а.с.46-52). Вказаний іпотечний договір 16.04.2014 року за згодою сторін було розірвано (т.1 а.с.53).

Також, 21.04.2006 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку передано нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_2 ; та земельна ділянка, площею 0,1645 за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.54-67). До вказаного договору іпотеки 30.08.2007 року та 18.03.2010 року були внесені зміни (т.1 а.с.61-67).

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2 20.04.2006 року був укладений договір поруки № 00171rO (т.1 а.с. 40-45), згідно умов якого Поручитель зобов`язався перед Кредитором відповідати за виконання Боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №00137/RO від 20.04.2006 року. До вказаного договору поруки 18.03.2010 року та 16.09.2014 року були укладені відповідні додаткові угоди.

Крім того, 18.03.2010 року між Банком та ТОВ «Форвард» в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 03700rO (т.1 а.с.34-39).

12.11.2010 року ВАТ «Морський транспортний банк» змінив своє найменування на ПАТ «Марфін Банк» (т.1 а.с.102-105).

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що ВАТ «Морський транспортний банк» у повному обсязі виконав свої зобов`язання по наданню кредитних коштів позичальнику.

Однак, позичальник ОСОБА_1 не виконав зобов`язання по поверненню суми отриманого кредиту та оплати відповідної плати за користування кредитом, чим порушив умови кредитного договору, в зв`язку з чим банком на адресу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Форвард» 23.06.2015 року було направлено лист, в якому Банк вимагав дострокового погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії та неустойки в повному обсязі протягом шістдесяти днів з дня отримання даного повідомлення (т.1 а.с.75).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вказане повідомлення 02.07.2015 року.

На підтвердження уточнених позовних вимог, ПАТ «Марфін Банк» надав суду розрахунок заборгованості станом на 02.03.2017 року, згідно якого заборгованість за кредитним договором становила:

заборгованість по кредиту та відсоткам - 61689,92 доларів США (45669,57 доларів США поточної заборгованості за кредитом+16020,35 доларів США заборгованості по сплаті відсотків);

заборгованість по комісії - 182162,29 грн.;

заборгованість по комісії - 266231,65 грн.;

заборгованість за пенею за несплату комісії за користування кредитом -198273,08 грн.;

заборгованість за пенею за несплату відсотків за користування кредитом - 364391,35 грн. (т.1 а.с.205-206).

З Висновку експерта №18-2312/2313 від 28.02.2019 року вбачається, що проведеним дослідженням наявних в матеріалах справи документів визначено суму заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 00137/RО від 20.04.2006 року, станом на 17.09.2014 року, по основному боргу з повернення кредиту в сумі 28436,34 доларів США, а не в сумі, визначеній ПАТ «Марфін Банк» у Розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 00137/RО від 20.04.2006 року станом на 05.10.2015 року та станом на 02.03.2017 року в розмірі 45669,57 доларів США (т.2 а.с.140-153).

Різниця 17233,33 доларів США, на думку експерта, виникла за рахунок неврахування банком при розрахунку заборгованості за залишком кредиту, зарахованих коштів 16.09.2014 року в сумі 8844,65 доларів США, в сумі 4273,18 доларів США, та 17.09.2014 року в сумі 4115,4 доларів США із сум отриманих коштів від позичальника ОСОБА_1 16.09.2014 року в сумі 26500 доларів США, 17.09.2014 року в сумі 4115,40 доларів США та 27.08.2015 року в сумі 200 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Марфін Банк», суд першої інстанції виходив з того, що докази, надані стороною позивача, не є достатніми для підтвердження позовних вимог в сенсі ст. 80 ЦПК України.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, виходячи з наступного.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, згідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях як зазначено у ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно до ст.76 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що Висновок експерта №18-2312/2313 від 28.02.2019 року не може бути визнаний належним та допустимим доказом в сенсі ст. ст. 77, 78 ЦПК України, виходячи з наступного.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).

Згідно ч. 2 ст. 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання.

У даному випадку колегія суддів приймає до ваги, що, як вказано самим експертом Бочкарьовим Д.О. у Висновку експерта №18-2312/2313 від 28.02.2019 року - провести розрахунки заборгованості за наявними в матеріалах справи документами, щодо сплати відсотків, комісії, пені за несплату основного боргу кредиту, пені за несплату комісії за користування кредитом, пені за несплату процентів за користування кредитом, пені за несплату комісії за користування кредитом - експертом не вбачалось за можливе у зв`язку із тим, що банком сума заборгованості за залишком кредиту позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 00137/RО від 20.04.2006 року станом на 05.10.2015 року та станом на 02.03.2017 року необґрунтовано визначена, та надані на дослідження документи не визначають методичну формулу здійснення розрахунку нарахування процентів за користування кредитом за фактичний період користування кредитом від фактичної суми заборгованості за кредитом, і також від суми фактичної заборгованості за кредитом нарахування до сплати комісії щомісячно у валюті України за офіційним курсом НБУ, що діяв на дату нарахування комісії у відповідності до положень Наказу №571 від 30.12.2005 року «Про облікову політику банку за 2006 рік» з додатком «Облікова політика ВАТ «МТБ» на 2006 рік» та Положення про кредитування ПАТ «Марфін Банк».

Присутній в судовому засіданні 23.10.2019 року судовий експерт Бочкарьов Д.О. суду першої інстанції пояснив, що у Висновку експерта №18-2312/2313 від 28.02.2019 року ним надані всі можливі відповіді на поставлені питання з урахуванням наявних документів в матеріалах справи, що були направлені для проведення експертизи.

З доповідної записки секретаря судового засідання Белінської Г.С. (т.2 а.с.188) вбачається, що наданий представником Банку у судовому засіданні 05.09.2019 року розрахунок містить інформацію, яка в деяких позиціях не була викладена в розрахунку при призначенні та проведенні експертизи по справі. Щодо платіжних доручень, секретар сповістила суд першої інстанції, що до експертної установи направлялись вказані документи на 21 арк., тоді як представник ПАТ «МТБ БАНК» надав документи на 70 арк.

Відповідно, судовим експертом Бочкарьовим Д.О. при складанні Висновку експерта №18-2312/2313 від 28.02.2019 року не були враховані всі наявні у матеріалах справи та матеріалах кредитного договору докази, у зв`язку із чим висновок експерта не може бути визнаний повним.

Висновок експерта про неврахування Банком суми у розмірі 17233,33 доларів США, сплачених позичальником, спростовуються розгорнутим розрахунком заборгованості, наданим Банком, де знайшла своє відображення і вказана сума. Зокрема, зі вказаного розрахунку вбачається, що у графі «погашення» містяться суми у розмірі 8844,65 доларів США+4273,18 доларів США, що разом становить 13117,83 доларів США, які були спрямовані позивачем на погашення основного боргу. Суми 4115,40 доларів США+200 доларів США містяться у графі «погашення за відсотками».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що покладений в основу рішення суду першої інстанції Висновок експерта №18-2312/2313 від 28.02.2019 року не відповідає положенням ст. с. 79, 80 ЦПК України про достовірність та достатність доказів, а відтак, відхиляється судом апеляційної інстанції.

На підставі встановлених вище обставин, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість наданого ПАТ «Марфін Банк» розрахунку заборгованості станом на 02.03.2017 року, в частині наявної у ОСОБА_1 заборгованості по кредиту та відсоткам в сумі 61689,92 доларів США (45669,57 доларів США поточної заборгованості за кредитом+16020,35 доларів США заборгованості по сплаті відсотків), та заборгованості за пенею за несплату відсотків за користування кредитом в сумі 364391,35 грн.

Згідно ч. 1 ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

До договору кредиту, згідно положень ст. 1054 ЦК України, застосовуються загальні положення про договір позики.

Згідно зі ст. ст. 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України ).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).

У ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів повного погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять.

Згідно ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення позичальником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позикодавця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

З урахуванням викладеного, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів, надавши оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшла висновку про те, що Банк умови кредитного договору виконав, надавши позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 121845,00 доларів США, однак позичальник умови кредитного договору не виконував, кредитні кошти не повертав, відсотки за користування кредитом не сплачував, що є підставою для задоволення позовних вимог ПАТ «Марфін Банк» в частині стягнення, солідарно, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Форвард» заборгованості по кредиту та відсоткам в сумі 61689,92 доларів США та заборгованості за пенею за несплату відсотків за користування кредитом в сумі 364391,35 грн.

Щодо вимог ПАТ «Марфін Банк» про стягнення комісії за користування кредитом та заборгованості за пенею за несплату комісії.

У п. 3.2.2 кредитного договору передбачено сплату комісії згідно з п. 1.1, 5.1, 5.2, 5.8 договору.

Пунктом 6.1 кредитного договору визначено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених п. 1.1, 3.2.2, 5.1, 5.2, 5.8 кредитного договору, позичальник виплачує банку, за кожен випадок порушення, пеню в розмірі 0,3% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу на рахунок банку.

Сплата інших видів комісії умовами договору не передбачена.

Однак, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 09.12.2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок, тому є нікчемними.

Вказаний правовий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 року у справі №202/3936/16.

З урахуванням того, що на час укладення кредитного договору від 20.04.2006 року діяли ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то вимоги банку про стягнення комісії, та встановлення, всупереч вимогам нормативно-правових актів, вказаних невиправданих платежів, - спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Відповідно, такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними, а тому вимога позову ПАТ «Марфін Банк» про стягнення з відповідачів комісії в сумі 182162,29 грн. та в сумі 266231,65 грн., заборгованості за пенею за несплату комісії в сумі 198273,08 грн., є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Частинами 1 та 2 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов`язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У даній справі сторони договору поруки від 20.04.2006 року визначили, що цей договір діє до повного погашення боржником та поручителем всіх сум, що мають бути сплачені кредитору за кредитними договором (т.1, а.с. 40). За умовами кредитного договору строк повного погашення кредиту було визначено до 19.04.2021 року.

Аналізуючи зміст ч. 4 ст. 559 ЦК України, слід дійти висновку, що визначений вказаною нормою строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.

Зазначений правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11.11.2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19).

Оскільки у даному випадку строк дії поруки не визначено у договорі, то колегія суддів враховує, що вимога ПАТ «МТБ БАНК» про дострокове повернення кредитної заборгованості була отримана ОСОБА_2 03.07.2015 року, якою, граничний строк виконання зобов`язання, було встановлене банком, 01.09.2015 року.

Таким чином, ПАТ «МТБ БАНК» використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 3.3.2 кредитного договору право на односторонню зміну умов цього договору, надіславши 23.06.2015 року вимогу поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних з ним платежів не пізніше 01.09.2015 року. Відповідно, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання, передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Банком позовна заява до суду про стягнення боргу з боржника та поручителів була подана 08.10.2015 року, тобто у межах шестимісячного строку відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Оскільки звернення ПАТ «МТБ БАНК» до суду із позовом до ОСОБА_2 відбулося у межах строку чинності поруки, то порука останньої не є припиненою, а відтак, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

При вищевказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із юридичною природою спірних правовідносин і законом, що їх регулює, у зв`язку із чим рішення Київського районного суду м. Одеси 20.12.2019 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «МТБ БАНК», та про відмову у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 з підстав, викладених у даному судовому рішенні.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «МТБ БАНК» в процесі розгляду справи було сплачено: судовій збір за подачу позовної заяви в загальній сумі 35241,30 грн. (1 985,84+19255, 46=35241,30); судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 53821,95 грн. (29844+23977,95=53821,95), а всього - 89063,25 грн.

У позовній заяві ПАТ «МТБ БАНК» просив суд стягнути на його користь суму заборгованості за кредитом у розмірі: 61689,92 доларів США (45669,57 доларів США поточної заборгованості за кредитом+1020,35 доларів США заборгованості по сплаті відсотків); заборгованість по комісії - 182162,29 грн.; заборгованість за пенею за несплату комісії за користування кредитом -198273,08 грн.; заборгованість за пенею за несплату відсотків за користування кредитом - 364391,35 грн. (всього у гривні - 744826,72 грн.).

Постановою Одеського апеляційного суду від 10.12.2024 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто на користь ПАТ «МТБ БАНК» з відповідачів заборгованість за кредитом у розмірі: 61689,92 доларів США (45669,57 доларів США поточної заборгованості за кредитом+16020,35 доларів США заборгованості по сплаті відсотків); заборгованість за пенею за несплату відсотків за користування кредитом - 364391,35 грн.

Тобто, позовні вимоги про стягнення заборгованості у доларах США задоволені судом апеляційної інстанції у повному обсязі.

Позовні вимоги у гривні, у пропорційному вираженні, задоволені судом на 49% (364391,35х100/744826,72=48,92).

Відповідно, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Форвард», рівних частках, на користь ПАТ «МТБ БАНК» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 80526,38 грн. (89063,25 грн.х49%=43641 грн.).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2019 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Арцизьким РВ УМВС України в Одеській області 26.03.1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 03.02.1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» (Одеська область, м. Чорноморськ, пр-т Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966) заборгованість за кредитним договором №00137/RO від 20 квітня 2006 року в сумі 61689,92 доларів США (шістдесят одна тисяча шістсот вісімдесят дев`ять доларів США та дев`яносто два центи) та 364391,35 гривень (триста шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто одну гривню та тридцять п`ять копійок), в тому числі: 45669,57 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом (основний борг); 16020,35 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків; 364391,35 гривень - заборгованість за пенею за несплату відсотків за користування кредитом.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Арцизьким РВ УМВС України в Одеській області 26.03.1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» (65026, м. Одеса, Деволанівський узвіз, будинок 7, код ЄДРПОУ 31081975) на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» (Одеська область, м. Чорноморськ, пр-т Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966) заборгованість за кредитним договором №00137/RO від 20 квітня 2006 року в сумі 61689,92 доларів США (шістдесят одна тисяча шістсот вісімдесят дев`ять доларів США та дев`яносто два центи) та 364391,35 гривень (триста шістдесят чотири тисячі триста дев`яносто одну гривню та тридцять п`ять копійок), в тому числі: 45669,57 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом (основний борг); 16020,35 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків; 364391,35 гривень - заборгованість за пенею за несплату відсотків за користування кредитом.

В решті позову Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК», треті особи: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Форвард» про визнання договору поруки припиненим - відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Арцизьким РВ УМВС України в Одеській області 26.03.1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 03.02.1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард» (65026, м. Одеса, Деволанівський узвіз, будинок 7, код ЄДРПОУ 31081975) на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» (Одеська область, м. Чорноморськ, пр-т Миру, 28, код ЄДРПОУ 21650966) витрати по сплаті судового збору у сумі 80526,38 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 09 січня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе