Постанова

від 08.01.2025 по справі 936/1072/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 936/1072/22

провадження № 61-12869св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Гукливський заклад дошкільної освіти № 3 Воловецької селищної ради Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Гукливського закладу дошкільної освіти № 3 Воловецької селищної ради Закарпатської області на заочне рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року у складі судді Павлюка С. С., ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Гукливського закладу дошкільної освіти (дитячого садка) № 3 Воловецької селищної ради Закарпатської області (далі - Гукливський ЗДО № 3) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 08 листопада 2018 року її було призначено вихователем Гукливського дошкільного навчального закладу № 3 (дитячий садок), правонаступником якого є Гукливський ЗДО № 3, на 0,25 ставки, тимчасово, на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 з 08листопада 2018 року по 10 березня 2019 року.

Крім того, 26 листопада 2018 року на підставі її заяви від 23 листопада 2018 року її також було призначено музичним керівником цього дошкільного навчального закладу, тимчасово, у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 з 26 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року.

Після закінчення строку, на який її було призначено на посаду вихователя (0,25 ставки) та на посаду музичного керівника, тобто після 10 березня 2019 року, вона продовжувала працювати на обох цих посадах у Гукливському ЗДО № 3. Вона продовжувала працювати на цих посадах і після виходу на роботу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 .

У липні 2019 року дошкільний навчальний заклад надав їй відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами, а після неї - відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Однак, у кінці вересня 2022 року директор Гукливського ЗДО № 3 усно повідомила її, що у листопаді 2019 року вона була звільнена з роботи через вихід з декретної відпустки основного працівника - ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим, вона звернулася письмово до Гукливського ЗДО № 3 із вимогою видати їй копію наказу про звільнення, а також трудову книжку. На це звернення директор закладу дошкільної освіти надіслала їй заяву (без дати), оригінал трудової книжки, деякі документи особової справи працівника (особова картка працівника, оригінали її заяв про призначення на роботу), а також рукописну виписку з наказу по Гукливському ЗДО № 3 від 19 листопада 2019 року № 28 (а) «Про звільнення з посади ОСОБА_3 ».

Після ознайомлення з випискою із наказу про звільнення, а також із записами в трудовій книжці їй стало зрозуміло, що її було звільнено з роботи з порушенням вимог трудового законодавства України.

Так, Гукливський ЗДО № 3 не повідомляв її про звільнення з роботи 19 листопада 2019 року, не видавав (або не надсилав) їй копії наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми, оригінал трудової книжки. Відповідач також не надсилав на її адресу поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Відтак, вона до отримання листа, яким їй було надіслано виписку із наказу про звільнення, оригінал трудової книжки, а також деякі документи особової справи, не мала достовірної інформації про те, що звільнення її з роботи дійсно мало місце, лист із вказаними документами вона отримала лише 08 жовтня 2022 року, тому місячний строк оскарження наказу про звільнення нею не пропущено.

Зважаючи на те, що вона продовжувала працювати після закінчення строку, на який первісно укладався трудовий договір, роботодавець не мав права звільняти її з роботи після закінчення 19 листопада 2019 року строку дії трудового договору, так як відповідно до положень частини першої статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Крім того, її було звільнено з посади, на якій вона не працювала: у наказі про звільнення вказано посаду, з якої її було звільнено, як посаду музвихователя Гукливського ДНЗ № 3, тоді як вона працювала на посадах вихователя і музичного керівника дошкільного навчального закладу. Записи про роботу та звільнення в її трудовій книжці не відповідають змісту наказу про звільнення щодо посади, яку вона обіймала, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58,

Посилаючись на вищевказані обставини, виходячи з незаконності свого звільнення та необхідності захисту порушених трудових прав, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Гукливського дошкільного навчального закладу № 3 (дитячий садок) від 19 листопада 2019 року № 28 (а) «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »;

- поновити її на попередній роботі;

- стягнути з Гукливського ЗДО № 3 на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу внаслідок звільнення без законної підстави.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Гукливського дошкільного навчального закладу № 3 (дитячий садок) від 19 листопада 2019 року № 28 (а) «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »

Поновлено ОСОБА_1 на посаді музичного керівника у Гукливському закладі дошкільної освіти № 3 Воловецької селищної ради Закарпатської області.

Стягнуто з Гукливського ЗДО № 3 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 109 223,40 грн з відрахуванням обов`язкових платежів (податків і внесків).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності. З позивачкою було укладено строковий трудовий договір на період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами іншого працівника, однак, зі спливом цього строку трудовий договір став договором, укладеним на невизначений строк, тому роботодавець не мав підстав звільняти позивачку з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Визначаючи середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався положеннями статті 235 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи із середньоденної заробітної плати

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнуто з Гукливського ЗДО № 3 на користь ОСОБА_1 6 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, а понесенні нею судові витрати на професійну правничу допомогу підтвердженні належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача. При цьому, суд першої інстанції врахував, що відповідачем заперечень щодо розміру заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу не надано.

У березні 2023 року представник Гукливського ЗДО № 3 - Герасько М. М. звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 22 березня 2023 року заяву представника Гукливського ЗДО № 3 - Гераська М. М. про перегляд заочного рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу Гукливського ЗДО № 3 залишено без задоволення. Заочне рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 08 листопада 2018 року позивачку було призначено вихователем, а з 26 листопада 2018 року також - музичним керівником Гукливського ДНЗ № 3, тимчасово, на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2. з 08 листопада та, відповідно, з 26 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року. Після закінчення строку, на який позивачку було прийнято на роботу, тобто після 10 березня 2019 року, остання продовжувала працювати у Гукливському ДНЗ № 3. При цьому, позивачка продовжувала працювати також після виходу на роботу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 (серпень 2019 року). З 17 вересня 2019 року по 19 листопада 2019 року включно, ОСОБА_1 знаходилася в декретній у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується довідкою від 25 листопада 2022 року № 576, виданої комунальним підприємством «Воловецька центральна лікарня» Воловецької селищної ради Закарпатської області.

У вересні 2022 директор Гукливському ДНЗ № 3 повідомила позивачку про те, що її звільнено з роботи через вихід з декретної відпустки основного працівника - ОСОБА_2 .

Згідно з трудової книжки ОСОБА_1 , запис № 11 від 19 листопада 2019 року, остання звільнена з посади музичного керівника у зв`язку з закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 19 листопада 2019 року № 28), а згідно з запису № 12 від 19 листопада 2019 року трудової книжки ОСОБА_1 , остання звільнена з посади музичного керівника Гукливського ДНЗ № 3 у зв`язку з закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 19 листопада 2019 року № 28 (а).

Отже, вказаними доказами підтверджено, що між позивачкою та відповідачем 08 листопада 2018 року було укладено строковий трудовий договір на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 по 10 березня 2019 року. Проте, з 10 березня 2019 року строковий трудовий договір трансформувався в трудовий договір з невизначеним строком, оскільки після закінчення періоду строкового договору ОСОБА_1 продовжувала працювати на посаді вихователя та музичного керівника до тих пір, допоки не пішла у відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами. Тобто, строкові трудові відносини перейшли у статус безстрокових та керівник Гукливського ДНЗ № 3 не заперечувала щодо продовження роботи позивачки на зазначених посадах, як і не ставила вимогу про припинення трудових відносин внаслідок закінчення таких.

У зв`язку з цим, роботодавець не мав законних підстав для звільнення 19 листопада 2019 року позивачки у період перебування її у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами за спливом строку дії строкового трудового договору, який закінчив свою дію ще 11 березня 2019 року.

Крім того, позивачку було звільнено з займаної посади 19 листопада 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, однак, із вказаним наказом позивачку було ознайомлено лише 08 жовтня 2022 року, коли остання отримала лист директора Гукливського ДНЗ № 3 Чорней І. В., про що свідчить копія поштового конверту.

Отже, оскільки позивачка була звільнена з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, наказ про її звільнення є незаконним і вона підлягає поновленню на роботі на посаді музичного керівника у Гукливському ДНЗ № 3.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вірно керувався положеннями Порядку № 100, виходячи із середньоденної заробітної плати, яка становила 140,03 грн.

Щодо доводів відповідача про неповідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції, то такі спростовуються матеріалами справи. Гукливський ДНЗ № 3 було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та повідомленнями (т. 1, а. с. 52, 53, 54, 55). Крім того, про наявність судового розгляду справи Гукливський ДНЗ № 3 було повідомлено самою позивачкою (т. 1, а. с. 35-37). Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Гукливський ЗДО № 3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Воловецького районного суду Закарпатської області. У задоволенні клопотання Гукливського ЗДО № 3 про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до Гукливського ЗДО № 3 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Гукливського ЗДО № 3 на заочне рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року, ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2024 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Гукливського ЗДО № 3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що процесуальні права відповідача були порушені під час розгляду справи судом першої інстанції, внаслідок чого він не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, тому був позбавлений можливості заперечити проти задоволення позову та довести свою позицію у справі. Зокрема, районним судом було призначено перше судове засідання у строк, що був меншим, ніж строк, установлений для подання відзиву на позов. Доказів надсилання відповідачу копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та матеріалів позову відсутні. Судами не враховано, що з грудня 2021 року роботу Гукливського ЗДО № 3 призупинено, а з 02 березня 2022 року у закладі тимчасово розміщені внутрішньо переміщені особи. Тому ніхто з посадових осіб Гукливського ЗДО № 3 не міг отримувати кореспонденцію від суду.

Суди попередніх інстанцій не здійснили жодних дій для встановлення дійсних обставин справи, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Позивачку було призначено на посаду вихователя Гукливського ЗДО № 3 тимчасово з 08 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника - ОСОБА_4 . Крім того, у зв`язку з виробничою необхідністю (за внутрішнім сумісництвом), позивачку було також тимчасово призначено з 26 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року на посаду музичного керівника на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_4 07 березня 2019 року позивачку було звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії договору (накази від 07 березня 2019 року № 2, № 3 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 »). При цьому позивачка погодилася із цими наказами про звільнення, про що свідчить її підпис, тому трудові відносини припинилися 07 березня 2019 року.

У подальшому виникла виробнича необхідність на укладення нових строкових договорів з позивачкою, тому наказами від 11 березня 2019 року № 5, № 6 «Про призначення на посаду ОСОБА_1 » позивачку тимчасово призначено на посаду вихователя, а також за внутрішнім сумісництвом - на посаду музичного вихователя на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника - ОСОБА_4 з 11 березня 2019 року по 16 січня 2021 року.

З 17 липня 2019 року по 19 листопада 2019 року ОСОБА_1 було надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами (наказ від 10 червня 2019 року № 22 «Про надання відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_1 »). Під час перебуванні позивачки у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами основний працівник - ОСОБА_4 з 01 серпня 2019 року припинила відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Тому наказами від 19 листопада 2019 року № 28 та № 28 (а) «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » позивачку було звільнено з посади вихователя та музичного вихователя за сумісництвом у зв`язку із закінченням строку дії договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. При цьому, ОСОБА_1 заяву про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку роботодавцю не подавала і наказ про таку відпустку не видавався. Про звільнення та про необхідність отримати трудову книжку позивачку повідомляли телефоном, проте вона на виявила бажання отримати копію наказу про звільнення і трудову книжку.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не встановили, не дослідили, а тому дійшли помилкового висновку про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Гукливського ЗДО № 3, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань, яких було декілька. При цьому, про кожне судове засідання інформація була висвітлена на офіційному сайті Судової влади відповідно до встановлених правил. Крім того, відповідача також було повідомлено про розгляд справи нею особисто шляхом направлення йому відповідних листів, про що суду першої інстанції повідомлялося. Тому, відповідач був обізнаний про розгляд справи та мав можливість заперечити проти задоволення позову та довести свою позицію.

Обставини про її звільнення з роботи згідно з наказами від 07 березня 2019 року № 2 та № 3 та подальше її працевлаштування з 11 березня 2019 року, на які посилається відповідач, не відповідають дійсності, спростовуються записами у її трудовій книжці.

Посилання в касаційній скарзі на відповідні судові рішення Верховного Суду є нерелевантними до обставин цієї справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 08 листопада 2018 року була призначена вихователем Гукливського ДНЗ № 3 на 0,25 ставки, тимчасово, на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 з 08 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року.

Крім того, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року та копії її трудової книжки останню було призначено музичним керівником Гукливського ДНЗ № 3, тимчасово, на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 з 26 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року (наказ від 26 листопада 2018 року № 32).

Після закінчення строку, на який позивачку було призначено на посаду музичного керівника, тобто після 10 березня 2019 року, ОСОБА_1 продовжувала працювати у Гукливському ДНЗ № 3. ОСОБА_1 продовжувала працювати також після виходу на роботу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 (серпень 2019 року).

З 17 вересня 2019 року по 19 листопада 2019 року включно, ОСОБА_1 знаходилася у декретній відпустці у зв`язку вагітністю та пологами, що підтверджується довідкою від 25 листопада 2022 року № 576, виданої комунальним підприємством «Воловецька центральна лікарня» Воловецької селищної ради Закарпатської області.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 712-р., 16 березня 2021 року Гукливський дошкільний навчальний заклад № 3 (дитячий садок) змінив назву на Гукливський ЗДО № 3 (дитячий садок) Воловецької селищної ради Закарпатської області.

У вересні 2022 директор Гукливського ЗДО № 3 повідомила позивачку про те, що її звільнено з роботи через вихід з декретної відпустки основного працівника - ОСОБА_2 .

Згідно з трудової книжки ОСОБА_1 , запис № 11 від 19 листопада 2019 року, остання звільнена з посади музичного керівника у зв`язку з закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 19 листопада 2019 року № 28), а згідно з запису № 12 від 19 листопада 2019 року трудової книжки ОСОБА_1 , остання звільнена з посади музичного керівника Гукливського ДНЗ № 3 у зв`язку з закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 19 листопада 2019 року № 28 (а).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до положень частини першої статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

У постановах Верховного Суду: від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, провадження № 61-24657св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, провадження № 61-44171св18, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21, провадження № 61-10694св22, зроблено висновки, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 08 листопада 2018 року була призначена вихователем, а з 26 листопада 2018 року також - музичним керівником Гукливського ДНЗ № 3, тимчасово, на час відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 з 08 листопада та, відповідно, з 26 листопада 2018 року по 10 березня 2019 року. Після закінчення строку, на який позивачку було прийнято на роботу, тобто після 10 березня 2019 року, остання продовжувала працювати у Гукливському ДНЗ № 3. При цьому, позивачка продовжувала працювати також після виходу на роботу з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 (серпень 2019 року).

З 17 вересня 2019 року по 19 листопада 2019 року включно, ОСОБА_1 знаходилася в декретній у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується довідкою від 25 листопада 2022 року № 576, виданої комунальним підприємством «Воловецька центральна лікарня» Воловецької селищної ради Закарпатської області. У вересні 2022 директор Гукливському ДНЗ № 3 повідомила позивачку про те, що її звільнено з роботи через вихід з декретної відпустки основного працівника - ОСОБА_2 .

Згідно з трудової книжки ОСОБА_1 , запис № 11 від 19 листопада 2019 року, остання звільнена з посади музичного керівника у зв`язку з закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 19 листопада 2019 року № 28), а згідно з запису № 12 від 19 листопада 2019 року трудової книжки ОСОБА_1 , остання звільнена з посади музичного керівника Гукливського ДНЗ № 3 у зв`язку з закінченням строку на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (наказ від 19 листопада 2019 року № 28 (а).

Отже, вищевказаними доказами підтверджено, що між позивачкою та відповідачем 08 листопада 2018 року було укладено строковий трудовий договір на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 по 10 березня 2019 року. Проте, з 10 березня 2019 року строковий трудовий договір трансформувався в трудовий договір з невизначеним строком, оскільки після закінчення періоду строкового договору ОСОБА_1 продовжувала працювати на посаді вихователя та музичного керівника до тих пір, допоки не пішла у відпустку у зв`язку із вагітністю та пологами. Тобто, строкові трудові відносини перейшли у статус безстрокових та керівник Гукливського ДНЗ № 3 не заперечувала щодо продовження роботи позивачки на зазначених посадах, як і не ставила вимогу про припинення трудових відносин внаслідок закінчення таких.

У зв`язку з цим, роботодавець не мав законних підстав для звільнення 19 листопада 2019 року позивачки у період перебування її у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами за спливом строку дії строкового трудового договору, який закінчив свою дію ще 11 березня 2019 року.

Зазначених обставин відповідач не спростував, відповідних доказів суду не надав, хоча мав таку можливість, оскільки знав про наявність судового розгляду, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про неповідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції є безпідставними, так як Гукливський ДНЗ № 3 належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань, яких було декілька, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа та повідомленнями, які отримувалися за довіреністю Чорней І. В. (т. 1, а. с. 52, 53, 54, 55), яка й підписала касаційну скаргу, тобто є директором Гукливського ДНЗ № 3.

Крім того, про наявність судового розгляду справи Гукливський ДНЗ № 3 було повідомлено самою позивачкою (т. 1, а. с. 35-37). При цьому, інформація про кожне судове засідання була висвітлена на офіційному сайті Судової влади відповідно до встановлених правил.

Отже, суд першої інстанції вжив заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів щодо належного повідомлення відповідача про час, місце та дату судового засідання.

Таким чином, відповідач був обізнаний про розгляд справи та мав можливість заперечити проти задоволення позову та довести свою позицію.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, правильно виходили із його обґрунтованості та доведеності, оскільки встановлено, що з позивачкою було укладено строковий трудовий договір на період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами іншого працівника, однак, зі спливом цього строку трудовий договір став договором, укладеним на невизначений строк, тому роботодавець не мав підстав звільняти позивачку з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Крім того, позивачку було звільнено з займаної посади 19 листопада 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, однак, із вказаним наказом позивачку було ознайомлено лише 08 жовтня 2022 року, коли остання отримала лист директора Гукливського ДНЗ № 3 Чорней І. В., про що свідчить копія поштового конверту.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

Отже, оскільки позивачка була звільнена з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, наказ про її звільнення є незаконним і вона підлягає поновленню на роботі у Гукливському ДНЗ №3.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій вірно керувалися положеннями Порядку № 100, виходячи із середньоденної заробітної плати, яка становила 140,03 грн.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Отже, доводи касаційної скарги Гукливського ДНЗ № 3 висновки судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Гукливського закладу дошкільної освіти № 3 Воловецької селищної ради Закарпатської області залишити без задоволення.

Заочне рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 року, ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець