Постанова

від 06.12.2024 по справі 753/19295/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 грудня 2024 року місто Київ

справа № 753/19295/23

провадження №22-ц/824/13491/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О. І., суддів - Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К. С.,

Сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Горбовим Володимиром Анатолійовичем,

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Гусак О. С.,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Шістнадцята київська державна нотаріально контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності та внесення змін до свідоцтв про право на спадщину.

Позов обгрунтовано тим, що 18 листопада 1961 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті було заведено спадкову справу, спадкоємцями за заповітом та за законом є позивач, як дружина померлого, та його дочка ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось наступне майно, а саме: земельна ділянка, автомобіль та грошові вклади, на які держаним нотаріусом було видано свідоцтва. Інше нерухоме майно - садовий будинок АДРЕСА_1 , не увійшов до складу спадщини та на нього не було видано свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності, оскільки вказаний садовий будинок на дату смерті ОСОБА_4 не був зареєстрований за останнім на праві власності в органах БТІ та Державному реєстрі речових прав. Даний садовий будинок був побудований подружжям у 1985 році на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 .

У зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності за померлим ОСОБА_4 на садовий будинок, що розташований АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:887:0155, Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 вересня 2022 року №1685/02-31, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні документи, які підтверджують право власності на садовий будинок.

Позивач вказує, що позбавлена можливості зареєструвати право на частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, та право на спадщину шляхом звернення до нотаріуса, через відсутність правовстановлюючих документів та державної реєстрації на будинок за померлим ОСОБА_4 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Шістнадцята київська державна нотаріально контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності та внесення змін до свідоцтв про право на спадщину задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майно, що набуте подружжям за час шлюбу: - земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0488 Га, що знаходиться по АДРЕСА_2 (код ЄДРПОУ 24256307), кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2635882080000; - садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 82,2 кв.м, основною площею 45,3 кв.м, у садівничому товаристві «Сонячний» Дарницького району м. Києва (код ЄДРПОУ 24256307), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:90:887:0155, з усіма господарськими будівлями та спорудами: Садовий будинок літера «А»; веранда літера «а»; Гараж літера «Б»; Хвіртка літера «№1»; Огорожа літера «№2»; Свердловина літера «№3».

Визнано в порядку поділу спільного майна, набутого ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за час шлюбу, за ОСОБА_1 право власності на: - частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 (код ЄДРПОУ 24256307), кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2635882080000; - частки садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 82,2 кв.м, основною площею 45,3 кв.м, у садівничому товаристві «Сонячний» Дарницького району м. Києва (код ЄДРПОУ 24256307), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:90:887:0155, з усіма господарськими будівлями та спорудами: Садовий будинок літера «А»; веранда літера «а»; Гараж літера «Б»; Хвіртка літера «№1»; Огорожа літера «№2»; Свердловина літера «№3».

Визнано в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_1 право власності на: -1/12 частки садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 82,2 кв.м, основною площею 45,3 кв.м, в садівничому товаристві «Сонячний» Дарницького району м. Києва (код ЄДРПОУ 24256307), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:90:887:0155, з усіма господарськими будівлями та спорудами: Садовий будинок літера «А»; веранда літера «а»; Гараж літера «Б»; Хвіртка літера «№1»; Огорожа літера «№2»; Свердловина літера «№3».

Визнано в порядку спадкування за заповітом, за ОСОБА_2 право власності на 5/12 частки садового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 82,2 кв.м, основною площею 45,3 кв.м, в садівничому товаристві «Сонячний» Дарницького району м. Києва (код ЄДРПОУ 24256307), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:90:887:0155, з усіма господарськими будівлями та спорудами: Садовий будинок літера «А»; веранда літера «а»; Гараж літера «Б»; Хвіртка літера «№1»; Огорожа літера «№2»; Свердловина літера «№3».

Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане ОСОБА_1 , як спадкоємцю 1/6 частки за законом (право на обов`язкову частку у спадщині), виданого 20 вересня 2022 року Трапезніковою З.О., державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори (зареєстровано в реєстрі за N 1- 281), зазначивши, що: спадщина, на яку в указаній частині видане це свідоцтво, складається з: - частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 6 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, вид використання земельної ділянки - для ведення садівництва. Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частку земельної ділянки видане ОСОБА_1 . Право власності на 1/12 частку земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Внесено зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке було видане ОСОБА_2 , як спадкоємцю 5/6 частки за заповітом, виданого 13 жовтня 2022 року Трапезніковою З.О., державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори (зареєстровано в реєстрі за № 1-309), зазначивши, що: спадщина, на яку в указаній частині видане це свідоцтво, складається з: - частки земельної ділянки АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ №156063, виданого 6 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, вид використання земельної ділянки - для ведення садівництва. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 частки земельної ділянки видане ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частки земельної ділянки видане ОСОБА_1 . Право власності на 5/12 частки земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Горбового В. А. про перерозподіл судового збору та стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду від 15 травня 2024 року, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Горбовий В. А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає про те, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судом не взято до уваги, що згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б., 30 березня 2012 року о 14 год. 10 хв. ОСОБА_4 , все своє майно, яке належить йому на день смерті, де б воно не знаходилося та з чого не складалось, в тому числі належну на праві приватної власності земельну ділянку, яка розташована на території АДРЕСА_3 ), заповів дочці ОСОБА_2 . Заповіт є чинним, ніким не оскаржувався та під сумнів не ставився.

Спадкоємицями ОСОБА_4 за заповітом є його дочка ОСОБА_2 та за законом - його дружина ОСОБА_1 . Інша дочка ОСОБА_3 не подавала заяву про прийняття спадщини та спадщину те отримувала.

Спільне сумісне майно подружжя складається з наступного: - автомобіля марки М-412 ИС, 1982 року та грошових вкладів з відповідними відсотками, що знаходяться на зберіганні в АТ «Державний Ощадний банк України». Садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площі 82,2 кв.м, основною площею 45,3 кв.м, у СТ «Сонячниій» Дарницького району м. Києва, що розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:90:887:0155, з господарськими будівлями та спорудами не був включений нотаріусом до складу (переліку) спадкового майна, так як на останній були відсутні правовстановлюючі документи (він є самочинною і аварійною спорудою).

Також зазначено, що до розгляду справи не залучено в якості співвідповідача нотаріальну контору і державного нотаріуса, які оформляли спадщину, видавали свідоцтва про право на спадщину і вносили відповідні відомості до єдиного реєстру нерухомого майна.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії виданого ОСОБА_4 згідно рішення Київської міської ради від 24 грудня 1998 року № 103-3/204 передалася у власність земельна ділянка площею 0,0488 гектарів, що розташована на території м.Київ у Харківському районі, а приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, а є їх особистою власністю.

Садовий будинок, який побудований на зазначеній земельній ділянці - є самочинним, побудований без відповідних дозволів та погодження, без проектної документації, а також не введений експлуатацію, тому на даний будинок не було оформлено право власності, будинок є самочинним та аварійним.

Суд першої інстанції ухваленим рішенням здійснив незаконний перерозподіл спадщини, чим порушив право заповідача і змінив заповіт.

Не враховано і не надано оцінку письмовим доказам, які підтверджують, що спірний будинок, не має порядкового номеру (поштової адреси), і останні йому ніколи не присвоювалися. Не враховано і те, що неможливо провести інвентаризацію та оформити технічний паспорт на будинок, який не закінчений будівництвом та є самочинним, в якому відсутні несучі стіни і конструкції.

Порядковий номер земельної ділянки «№ 155», присвоєно самовільно побудованій споруді, яка знаходиться в аварійному стані. Не враховано і не надано оцінку відсутності дозвільної і проектної документації на будинок.

Суд безпідставно визнав право власності на самочинно побудовану споруду (яка знаходиться в аварійному стані, на яку відсутні проект та дозвіл на початок будівельних робіт, а також відсутні докази прийняття об`єкту в експлуатацію) за спадкодавцем ОСОБА_4 , який не був залучений до участі в справі, не бравучасть під час розгляду справи, і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дії та рішення державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезнікової З. О. ніким із спадкоємців не заперечувалися та не оспорювалися (і не оспорюються) під час (дату) оформлення та видачі вказаних свідоцтв про право на спадщину за законом.

Судом не зазначено, які вимоги діючого законодавства та які нормативно правові акти не дотримався і порушив нотаріус під час оформлення спадщини відповідно до умов заповіту.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Андрушко І. П. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи їх безпідставними, просив відмовити у задоволені апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Інші учасники справи (їх представники) своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Горбовий В. А. підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити з викладених у ній доводів та з урахуванням письмових додаткових пояснень до апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Андрушко І. П. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

У судове засідання треті особи Шістнадцята київська державна нотаріально контора та ОСОБА_3 , не з`явилися. Про місце, день і час засідання суду нотаріальна нонтора була повідмолена шляхом направлення судового повідомлення до її електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Факт повідомлення шляхом направленння на поштову адресу ОСОБА_3 судової повістки підтверджується конвертом з рекомендованим повідомленням про повернення поштового відправлення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Будь-яких заяв від осіб, які не з`явилися в судове засідання, до суду не надходило. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О. І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Судом установлено, що 18 листопада 1961 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_2 , виданим Палацом одруження м. Київ. Прізвище чоловіка « ОСОБА_4 », дружини « ОСОБА_4 ».

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилась дочка ОСОБА_8 , 1967 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , яка в подальшому внаслідок укладення другого шлюбу 2 грудня 2003 року змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 .

Згідно із копією заповіту, наявною в матеріалах справи, ОСОБА_4 30 березня 2012 року все своє майно, в тому числі належну йому земельну ділянку, яка розташована на території АДРЕСА_3 (СТ «Сонячний») заповів дочці ОСОБА_2 .

Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 06 січня 2020 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0488 га за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення КМР Ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року № 103-3/204.

Згідно довідок садівничого товариства «Сонячний» № 544 від 9 грудня 2021 року та № 581 від 9 липня 2022 року ОСОБА_4 був членом садового товариства АДРЕСА_5, та володів земельною ділянкою за даною адресою (кадастровий номер 8000000000:90:887:0155). На земельній ділянці господарським способом побудований будинок та допоміжні приміщення у 1985 році.

30 липня 2021 року до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 щодо прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_4 , яка має право на обов`язкову частку після смерті чоловіка.

Також після смерті батька заяву про прийняття спадщини за заповітом подано ОСОБА_2

20 вересня 2022 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О., ОСОБА_1 , як дружині померлого спадкоємця 1/6 частки за законом, було видано свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме:

- на право власності на 1/6 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 6 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968 (зареєстровано в реєстрі за N 1-281);

- на право власності на 1/12 частки автомобіля марки М-412 ИЗ, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний № НОМЕР_7 , зареєстрований 10 квітня 1982 року МРЕВ міста Києва, що належав померлому на підставі технічного паспорту серії НОМЕР_8 , виданого 10 квітня 1982 року МРЕВ міста Києва (зареєстровано в реєстрі за № 1-283); - право власності на 1/12 частки грошових вкладів з відповідними відсотками (зареєстровано в реєстрі за № 1-285).

13 жовтня 2022 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О., ОСОБА_2 як спадкоємцю 5/6 частки за заповітом, було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме:

- на право власності на 5/6 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 156063, виданого 06 січня 2000 року Київською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 90-2-01968 (зареєстровано в реєстрі за № 1-309);

- на право власності на 5/12 частки автомобіля марки М-412 ИЗ, 1982 року випуску, двигун № НОМЕР_5 , шасі № НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний № НОМЕР_7 , зареєстрований 10 квітня 1982 року МРЕВ міста Києва, що належав померлому на підставі технічного паспорту серії НОМЕР_8 , виданого 10 квітня 1982 року МРЕВ міста Києва. - право власності на 5/12 частку грошових вкладів з відповідними відсотками.

10 червня 2022 року на замовлення ОСОБА_1 складено технічний паспорт на садовий будинок з адресою: АДРЕСА_3 , який містить схему розташування будівель та споруд, експлікацію до схеми розташування будівель та споруд, за яким на земельній ділянці розташовано садовий будинок (літера А) з балконами та сходами та приналежні речі: гараж (літера Б), хвіртка (літера № 1), огорожа та свердловина, характеристику садового будинку, відповідно до якої рік побудови садового будинку - 1985.

21 вересня 2022 року Андрушко І. П. , в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, Трапезнікової З. О. із заявою, в якій просив видати його довірителю свідоцтво про право на спадщину на належну їй частину садового будинку АДРЕСА_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_4 .

22 вересня 2022 року Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1685/02-31, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні документи, які підтверджують право власності ОСОБА_4 на садовий будинок.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначала, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, побудований у період перебування їх у шлюбі, проте за життя спадкодавця, право власності на вказаний будинок не було оформлено відповідними документами. У той же час, відсутність оформленого права власності на будинок не є перешкодою для реалізації права спадкоємців на оформлення спадщини після померлого ОСОБА_8 . Відповідно до технічного паспорту, який було виготовлено у січні 2022 року на замовлення ОСОБА_1 , садовий будинок загальною площею 82,2 кв.м збудовано у 1985 році, підставою виникнення права власності на жилий будинок був сам факт збудування його особою і вказані правові акти не пов`язували виникнення права власності на будинок із проведенням його реєстрації. Такий будинок не є самочинним будівництвом, оскільки, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна до самочинного будівництва не належать будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року.

При цьому, ОСОБА_2 не визнає право власності позивача ОСОБА_1 ані на частку земельної ділянки, ані на частку садового будинку, як і право ОСОБА_1 на обов`язкову частку у спадщині.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на норми законодавства України, що діялина час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога про визнання земельної ділянки та садового будинку спільним майном подружжя, та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки земельної ділянки і 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , як частку у спільному майні подружжя, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Оскільки ОСОБА_1 , 1938 року народження, на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка було 86 років, суд вважав, що вона є особою, яка, відповідно до приписів статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині. Також суд першої інстанції виходив із того, що у позивача наявне право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки садовий будинок за адресою АДРЕСА_3 був побудований під час перебування ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, відтак спірний садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позовні вимоги в частині щодо визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0488 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 , у садівничому товаристві «Сонячний» Дарницького району м. Києва (код ЄДРПОУ 24256307), кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:887:0155, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2635882080000 та про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/12 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування обов`язкової частки суд вважав обґрунтованими.

Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суд вважав похідними від основних вимог. Відповідно рішення суду про визнання права власності за учасниками справи на садовий будинок та земельну ділянку є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. А тому підстав для їх задоволення суд не вбачав.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Подібним чином питання спільної власності подружжя регулює і чинний СК України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Таким чином конструкція статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Як вбачається, судом під час розгляду справи було встановлено, що відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку, виданого 6 січня 2020 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0488 га за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення КМР Ради народних депутатів від 24 грудня 1998 року № 103-3/204.

На цій земельній ділянці у 1985 році подружжям було побудовано садовий будинок господарським способом, проте право власності на такий будинок не було оформлено за життя спадкодавця.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відтак до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється, що по об`єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.

За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

У серпні 2012 року до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 404 внесені зміни до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції та в абзаці 82 зазначено, що прибудови до індивідуальних (садибних) житлових будинків та господарські (присадибні) будівлі та споруди, які побудовані до 5 серпня 1992 року, до самочинного будівництва не належать.

Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію таких прибудов та будівель і споруд, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 569/5518/15-ц.

Судом установлено, що 10 червня 2022 року складено технічний паспорт на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , який містить схему розташування будівель та споруд, експлікацію до схеми розташування будівель та споруд, за яким на земельній ділянці розташовано садовий будинок (літера А) з балконами та сходами та приналежні речі: гараж (літера Б), хвіртка (літера № 1), огорожа та свердловина, характеристику садового будинку, відповідно до якої рік побудови садового будинку - 1985.

Вказаний технічний паспорт містить визначені Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Державного комітету України з питань житлового комунального господарства № 127 від 24 травня 2001 року, всі складові частини та внесений до реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Зокрема факт будівництва спірного будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 , господарським способом у 1985 році підтверджується довідками СТ «Сонячний» № 544 від 9 грудня 2021 року та № 581 від 9 липня 2022 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок не є самочинним будівництвом, оскільки, відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна до самочинного будівництва не належать будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, а тому фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування цього об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений 10 червня 2022 року за результатом його технічної інвентаризації.

Отже, вирішуючи спір у цій частині, суд застосував норми відповідних законів та підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того апеляційний суд ураховує, що статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13.

На вказаному наголошено і в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).

Пленумом Верховного Суду України у пункті18-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції від 19 березня 2010 року), роз`яснено, якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті120 ЗК України у поєднанні з нормою статті125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

З огляду на викладене, врахувавши рівність часток подружжя у спірному домоволодінні, що підлягає поділу, суд дійшов правильного висновку про визнання за позивачем права власності на частку спірної земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що спірний будинок побудовано в період шлюбу позивача та спадкодавця, а отже це майно є спільною сумісною власністю подружжя, відтак за ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 1/2 частки земельної ділянки і 1/2 частку садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , як частку у спільному майні подружжя.

Доводи відповідача про те, що споруда не могла бути збудованою у 1985 році тому, що була збудована після 1992 року, судом першої інстанції правильно не взято до уваги, з огляду на те, що вони не підтверджені доказами. При цьому наявність фотографій будинку, на які послається відповідач, не можуть підтверджувати рік зведення будинку, а тільки фіксують його зовнішній вигляд. Факт того, що житловий будинок збудовано до 05 серпня 1992 року судом встановлено на підставі чинного технічного паспорту і відповідач не надав доказів, що могли спростувати вказаний факт.

Відсутність у данному випадку правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно та відсутність документів, які свідчать про прийняття цього будинку в експлуатацію, не може слугувати підставою для визнання вказаного вище об`єкта нерухомості самочинним будівництвом, про що у апеляційній скарзі зазначає сторона відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний будинок перебуває у аварійному стані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються належними чи допустимими доказами у справі. Стороною відовідача не було надано суду у визначеному законом порядку, доказів того, що технічний стан будівлі в цілому аварійний, мають місце дефекти та/або ушкодження конструкцій будівлі, об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, зокрема наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта та подальша експлуатація житлового будинку в нормальному режимі неможлива.

У ході перегляду справи апеляційним судом адвокатом Горбовим В. А. було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження перебування спірного будинку у аварінйому стані, а саме: оригінал технічного звіту. складений за результатами комплексного технічного інструментального обстеження об`єкту будівництва - садвого будинку АДРЕСА_1 .

Однак такі докази не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки такі докази подані стороною відповідача з порушенням процесуальних строків подання доказів.

Згідно зі ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, представником відповідача не надано апеляційному суду доказів неможливості подання вказаних вище письмових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак такі докази не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Хибними є доводи апеляційної скарги у тому, що суд першої інстанції ухваленим рішенням здійснив незаконний перерозподіл спадщини, чим порушив право заповідача і змінив заповіт, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, до складу спадщини входять виключно ті права спадкодавця, які належали йому на момент смерті.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 306/197/15-ц.

Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У частині першій статті 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Згідно із частиною третьою статті 75 СК України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Сутність права на обов`язкову частку полягає у тому, що на користь осіб, визначених у частині першій статті 1241 ЦК України, відкривається спадщина у вигляді половини від тієї частки, право на яку б належало їм при спадкуванні за законом, незалежно від того, яким є зміст заповіту.

Суд першої інстанції установив, що спадкодавця пережили його дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 , які є спадкоємцями першої черги. Дочка спадкодавця ОСОБА_3 не подала заяву про прийняття спадщини та спадщину те отримувала. ОСОБА_1 1938 року народження, на час відкриття спадщини після смерті її чоловіка їй було 86 років, тому була непрацездатною особою, і мала право на обов`язкову частку.

Установивши, що чоловік позивача залишив заповіт на ім`я дочки ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано керувавсь тим, що позивач як непрацездатна особа на момент відкриття спадщини після смерті свого чоловіка, успадковує ту частку майна, розмір якої дорівнює частки від частини спадкового майна, яка б належала їй у випадку спадкування за законом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ураховуючи зміст заповіту ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким охоплено увесь обсяг спадкового майна, та наявність інших спадкоємів першої черги за законом, позивачем доведено наявність підстав для спадкування нею обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті її чоловіка у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом у цій справі з`ясовано, коли і ким побудовано спірний будинок, наявність для цього відповідних правових підстав, надано оцінку відповідному технічному паспорту та іншим доказам, на які посилаються сторонни. Вказане має вирішальне правове значення при вирішенні спору у цій частині.

Не заслуговують на уваги доводи апеляційної скарги щодо не залучення до участі у справі в якості співвідповідача нотаріальну контору і державного нотаріуса, які оформляли спадщину, видавали свідоцтва про право на спадщину і вносили відповідні відомості до єдиного реєстру нерухомого майна, оскільки є необґрунтованими та суперечать вимогам закону, оскільки згідно сталої судової практики Веховного Суду у даних правовідносинах нотаріальна контора та нотаріус не є належними відповідачами.

Звертаючись до суду із адним позовом ОСОБА_1 вірно визначила суб`єктний склад осіб, які є учасниками справи.

За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував та їм надана належна оцінка. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги у тому, що суд першої інстанції безпідставно визнав заОСОБА_4 його право у спільній сумісній власності на майно, а саме: спірну земельну ділянку та садовий будинок, з огляду на наступне.

Так, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Вказана норма кореспондується зі статтею 368 ЦК України, відповідно до положень якої майно, набуте подружжя за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що спірний садовий будинок, збудовано ще у 1985 році на земельній ділянці, що належала позивачеві, однак він не був введений в експлуатацію, а тому спірний житловий будинок є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК Україниздатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Таким чином, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.

У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18, від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц , від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 , від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18.

Зазначене свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

У порушення вищевказаних положень закону та всупереч релевантної практики Верховного Суду, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_4 помер, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення за померлим права спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку та садовий будинок.

Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зокрема про це наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року по справі № 523/14489/15-ц.

Таким чином, суд не врахував положень закону про те, що дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, у результаті чого дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вказаних заявлених вимог, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення в частині вирішення питання про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майна, що набуте подружжям за час шлюбу.

В іншій частині рішення як законне і обґрунтоване підлягає залишенню без змін.

Питання щодо розподілу судових витрат по сплат судового збору суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняючи апеляційну скаргу відповідача, відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю майна, що набуте подружжям за час шлюбу, проте в іншій частині рішення суду залишає без змін, тому судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшокдуванню позивачем.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Горбовим Володимиром Анатолійовичем, задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майна, що набуте подружжям за час шлюбу скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 13 січня 2025 року.

Суддя-доповідач: О. І. Шкоріна

Судді: Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус