Постанова

від 11.12.2024 по справі 369/11128/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/11128/22 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.

Провадження №22-ц/824/16143/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури - Ткаленка Олега на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Міністерства розвитку громад та територій України, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування вимог зазначав, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області прийняті незаконні накази про відведення у власність спірних земельних ділянок за рахунок земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, на якій розташовані належні Міністерству розвитку громад та територій України нежитлові будівлі загальною площею 5294,1 кв.м.

Позивачем встановлено, що на підставі виданого 07 жовтня 2008 Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району свідоцтва на нерухоме майно № 229558 Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (правонаступником якого на даний час є Міністерство розвитку громад та територій України) являється власником нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Право державної власності в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з правом господарського відання ДП «Український карантинний розсадник» на вказані об`єкти нерухомості також зареєстровано 11 лютого 2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 20216221.

Поряд із цим, за рішенням державного реєстратора КП «Реєстрація плюс» Грачової І.В. від 13 травня 2019 року всупереч вимогам ст. ст. 3, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 75 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 №1314, припинено право державної власності на вищезазначені об`єкти нерухомості загальною площею 5 294,1 кв.м. за вищевказаною адресою, які розташовані на земельній ділянці площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства. Також, державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Грачовою І.В. 13 травня 2019 року прийнято рішення про закриття розділу щодо права державної власності вищевказаних об`єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому, за результатами розгляду скарги Київської обласної прокуратури, на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 09.08.2021 Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 26.08.2021 №3017/5 «Про задоволення скарги», яким скасовано рішення державного реєстратора від 13.05.2019 за індексними номерами 46836208, 46836196 про припинення права державної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації Міністерства розвитку громад та територій України, нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства передано на баланс ДП ДП «Український карантинний розсадник».

Однак, обласною прокуратурою встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області за рахунок земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, 29.05.2019 року відведено у приватну власність громадян ряд земельних ділянок.

Після відведення спірних земельних ділянок у приватну власність, первинні набувачі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , здійснили їх відчуження на користь відповідачів.

Позивач зазначав, що відповідачі по справі набули право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття, на думку прокурора, незаконних наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області. Як наслідок, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484405:03:005:5069, 3222484405:03:005:5071, 3222484405:03:005:5072, 222484405:03:005:5064, 3222484405:03:005:5067, 3222484405:03:005:5065, 3222484405:03:005:5066, 3222484405:03:005:5068, всупереч положенням п. «е» ч. 4 ст. 84 та ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, відведено у приватну власність за рахунок земельної ділянки площею 12,39 з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, яка використовується для потреб центрального органу виконавчої влади та на якій розташовані об`єкти нерухомості державної форми власності.

У зв`язку з цим позивач просив суд витребувати з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельні ділянки: площею 0,7072 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069, площею 0,2411 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5071, які належать ОСОБА_1 ; площею 0,9 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, яка належить ОСОБА_2 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067, які належать ОСОБА_3 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068, які належать ОСОБА_4 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що починаючи з 07 жовтня 2008 року держава є власником нежитлових будівель площею 5294,1кв.м за адресою : АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, що підтверджується державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно.

Однак, як було з`ясовано обласною прокуратурою, Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області за рахунок вищезазначеної земельної ділянки площею 12,39 га, на якій розташовані належні Фонду державного майна України нежитлові будівлі загальною площею 5291, кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , 29 травня 2019 року було відведено у приватну власність громадян спірні земельні ділянки, які на даний час мають кадастрові номери: 3222484405:03:005:5072, 3222484405:03:005:5064, 3222484405:03:005:5067, 3222484405:03:005:5065, 3222484405:03:005:5066, 3222484405:03:005:5068, 3222484405:03:005:5069, 3222484405:03:005:5071, 3222484405:03:005:5072, які повністю накладаються на 3222484405:03:005:5011.

Позивач вважає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на спірних земельних ділянках відсутні жодні об'єкти нерухомості. Такі висновки не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки згідно функціоналу програмного забезпечення Google Earth Pro «Показати зображення в часі» відслідковується спірна територія у проміжку часу з 2005 року по 2019 рік, де видно, що дана територія повністю забудована та лише після відведення у приватну власність спірних земельних ділянок відслідковується часткове руйнування будівель.

Вважає, що місцевий суд безпідставно послався на висновки експертів про відсутність об`єктів нерухомості на спірних земельних ділянках, оскільки такі висновки не містять відомостей про наявність об`єктів нерухомості на земельних ділянках безпосередньо станом на момент їх відведення у приватну власність та чи накладаються останні на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069.

Відведені у приватну власність спірні земельні ділянки повністю накладаються на вищезазначену земельну ділянку державної власності, що було відображено у відомостях Публічної кадастрової карти України, які були загальнодоступними на момент відчуження первинними власниками ділянок на користь відповідачів у справі. На переконання апелянта, вказані вище обставини в сукупності свідчать про те, що як первинні, так і кінцеві власники земельних ділянок не є добросовісними набувачами.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ковриженко Олексій Олександрович, зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 надав висновок судової земельно-технічної експертизи, яким встановлено, що станом на дату проведення візуально-інструментального обстеження в межах поверхні земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, площею 0,9000 га за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Мила, розташованих будівель та споруд не виявлено. Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_11 надав пояснення щодо висновків виконаної земельно-технічної експертизи, та вказав на відсутність будівель та споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072.

Окрім того, висновком з технічного обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, проведеним станом на 04 березня 2024р., виконаного ФОП ОСОБА_12 згідно Порядку проведення технічної інвентаризації», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №488., встановлено, що на земельній ділянці площею 0,9 га (кадастровий номер 3222484405:03:005:5072) за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, будь-які будівлі та споруди відсутні.

Прокурором вказані докази не були спростовані, а тому можна зробити висновок про їх достовірність.

Також у справі відсутні докази на підтвердження того, що земельна ділянка, з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 площею 12,39 га була відведена для будівництва та обслуговування об`єкта нерухомого майна, а також, що саме на спірних земельних ділянках, розташовані об`єкти нерухомості ДП «Український карантинний розсадник».

Крім того, згідно відомостей картографічних даних безкоштовного картографічного веб-сервісу від компанії Google (Earth Pro), територія де розташовані спірні земельні ділянка за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Мила, станом з 08 вересня 2005 по 15 квітня 2022, відсутні від забудови. Картографічний веб-сервіс від компанії Google можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших ресурсів, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність.

Представник відповідача вказує, що в Реєстрі речових прав відсутні зареєстровані обтяження та права третіх осіб по відношенню до вищевказаних земельних ділянок, а договір купівлі - продажу, яким підтверджується право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, укладений відповідно до чинного законодавства. На момент укладення договору купівлі- продажу жодних обтяжень, будь-яких заборон на відчуження земельної ділянки в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна не було.

Відповідно до листа Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) від 08.03.2023 № 1552/04/13-23, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «кадастровий номер земельної ділянки - 3222484405:03:005:5072, 3222484405:03:005:5011», «адреса об`єкта будівництва - АДРЕСА_1 » інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.

З вище зазначеного вбачається, що жодних будівель на спірній земельній ділянці немає. Під час набуття права власності відповідач ОСОБА_2 згідно із договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки, останній як сторона правочину, діяв добросовісно та на власний ризик, проявивши розумну обачність, до того ж він переконався, що відносно спірної земельної ділянки був відсутній будь-який спір, про що свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, а відтак є добросовісним набувачем.

Погоджуючись з апеляційною скаргою, представник Фонду державного майна України (далі - Фонд) - Олександр Григораш подав відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що Фондом отримано до сфери управління єдиний майновий комплекс державного підприємства «Український карантинний розсадник» відповідно до акту приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Український карантинний розсадник» із сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до сфери управління Фонду на виконання розпорядження КМУ від 14 жовтня 2022 року №910-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» затвердженого 13 лютого 2024. Відповідно, на сьогодні саме Фонд є уповноваженим органом управління ДП «Український карантинний розсадник».

З наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що на підставі виданого Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2008 року Міністерство з питань житлово-комунального господарства України являлось власником нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 .

Право власності в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з правом господарського відання ДП «Український карантинний розсадник» на вказані об`єкти нерухомості також зареєстровано 11 лютого 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 20216221.

Однак, рішенням державного реєстратора Грачової І.В. від 13 травня 2019 року було всупереч вимогам закону припинено право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

Так, як дії реєстратора були незаконними та не було підстав для прийняття таких рішень, Київською обласною прокуратурою було подано скаргу на рішення реєстратора до Міністерства юстиції України.

В подальшому наказом Міністерства юстиції України було скасовано рішення реєстратора та забезпечено виконання вказаного наказу шляхом відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 2441442232224 на виробничий комплекс загальною площею 5294,1 кв.м. розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, з 07 жовтня 2008 року держава в особі Міністерства розвитку громад та територій України (правонаступником якого на сьогоднішній день є Фонд державного майна України) являється власником нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 .

Крім того, дані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, право власності на яку зареєстровано 14 травня 2019 року за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Згідно інформації доданої до позовної заяви, за рахунок земельної ділянки 12,39 га , на якій розташовані належні Міністерству розвитку громад та територій України нежитлові будівлі відведено у приватну власність громадян ряд земельних ділянок, які в подальшому було відчужено іншим власникам.

Факт накладання спірних земельних ділянок із земельною ділянкою 3222484405:03:005:5011 підтверджується інформацією наданою сертифікованим землевпорядником ОСОБА_13 .

У зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки було відведено у приватну власність за рахунок земельної ділянки, що перебувала у державній власності, спірні земельні ділянки підлягають витребуванню з власності незаконних володільців.

У зв`язку з цим, вважає, що як кінцеві, так і первинні набувачі не є добросовісними набувачами, а тому спірні земельні ділянки підлягають витребування з власності незаконних володільців.

У судовому засіданні прокурор Батюк І.В. та представник Фонду державного майна України - Матіюк Д.В. підтримали апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, просили ї задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ковриженко О.О. та представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Д'яков Д.Ю. просили залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.

Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Білінський О.М. у судове засідання не з`явився, направив на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю взяти участь у судовому засіданні ні безпосередньо, ні у режимі відеоконференцзв'язку за сімейними обставинами.

Третя особа ОСОБА_5 також не з`явилась у судове засідання, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Колегія суддів апеляційного суду, з`ясувавши думку учасників справи, які з`явилися у судове засідання, з приводу заявленого адвокатом Білінським О.М. клопотання про відкладення розгляду справи, керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на відсутність доказів, підтверджуючих поважність причин неявки представника відповідачів у судове засідання, та вважала за можливе розглянути справу за такої явки учасників.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини справи.

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2019 № 10-3243/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 1,8483 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5063.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2019 № 10-3242/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2019 № 10-3245/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_14 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2019 № 10-3240/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2019 № 10-3244/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_9 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2019 № 10-3241/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068.

ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі - продажу від 11.09.2019 № 1724 відчужив вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_15 , яка в подальшу здійснила поділ земельної ділянки. Право власності ОСОБА_5 було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.11.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2229635232224, номер запису про право власності: 39337900.

28 вересня 2021 року ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу земельної ділянки у ОСОБА_5 земельну ділянку, загальною площею 0,9000 га, кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бучанський район, Дмитрівська сільська рада, с. Мила.

Вищевказаний договір укладений з дотриманням норм законодавства, посвідчений посвідченим Мединською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28.09.2021р. за реєстровим номером 684 (даний договір є дійсним та не оспорюється третіми особами), а відомості щодо права власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.09.2021р. (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60634658 від 28.09.2021р.).

На момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мединська Н.В. відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, перевірила документи продавця ОСОБА_5 та підстави належності їй вищевказаної земельної ділянки, зокрема те, що право власності на земельну ділянку належить продавцю ОСОБА_5 та зареєстровано за нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 листопада 2020року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2222963523224, номер запису про право власності: 39337900, яке на момент укладення договору в спорі, в іпотеці та в інших обтяженнях земельна ділянка з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072 не перебувала, будь-яких заборон на відчуження земельної ділянки в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна не було. Про факт повного розрахунку за нерухоме майно, зазначено у пункті 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Встановлено також, що між ОСОБА_2 та ТОВ «Теслапроектбуд» укладено договір підряду № 23/01-22 від 22 січня 2022 року. Предметом вказаного Договору є виконання ТОВ «Теслапроектбуд» електромонтажних робіт по будівництву трансформаторної підстанції потужністю 400кВА, кабельної лінії 10 кВ та іншого обладнання для електропостачання виробничої будівлі за адресою: с. Мила кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, Києво - Святошинського району, Київської області.

На підставі оплатних договорів, укладених з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 набувачами та власниками спірних ділянок на даний час є: з кадастровими номерами 3222484405:03:005:5069 та 3222484405:03:005:5071 - ОСОБА_1 , 3222484405:03:005:5072 - ОСОБА_2 , 3222484405:03:005:5064 та 3222484405:03:005:5067 - ОСОБА_3 , 3222484405:03:005:5065, 3222484405:03:005:5066 та 3222484405:03:005:5068 - ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду із даним позовом, заступник керівника Київської обласної прокуратури посилався на те, що земельні ділянки, власниками яких на дату подання позову є відповідачі, вибули із власності держави (в особі Міністерства розвитку громад та території України) поза її волею, оскільки були відведені у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, на якій розташовані нежитлові будівлі загальною площею 5294,1 кв.м., належні Міністерству розвитку громад та території України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при розгляді справи прокурором не спростована презумпція добросовісності набуття відповідачами земельних ділянок та не доведено, що спірні земельні ділянки на момент їх передачі громадянам на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області не відносилися до земель, які використовувалися для потреб центрального органу виконавчої влади. У справі відсутні докази на підтвердження того, що земельна ділянка, з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 площею 12,39 га була відведена для будівництва та обслуговування об`єкта нерухомого майна, а також, що саме на спірних земельних ділянках розташовані об`єкти нерухомості ДП «Український карантинний розсадник». Крім того, суд вказав на те, що витребування земельних ділянок призведе до непропорційноговтручання у майнові права власників спірних земельних ділянок та до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном, а отже порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами осіб, які зазнають такого втручання, що є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції. За висновками суду, у осіб, які придбавали відповідні земельні ділянки у ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 та у подальших набувачів - відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були відсутні будь-які підстави сумніватись у достовірності та законності володіння ним відповідною власністю. Зі змісту договорів купівлі-продажу, за якими співвідповідачі придбавали відповідні земельні ділянки, вбачається, що наведені договори були оплатними. Отже, з огляду на те, що такі співвідповідачі покладались на офіційну інформацію, внесену до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, достовірність та об`єктивність якої була гарантована державою, такі співвідповідачі понесли майнові витрати на придбання відповідних земельних ділянок, то витребування у таких співвідповідачів, які добросовісно набули відповідне нерухоме майно, придбаних земельних ділянок суперечитиме засадам справедливості, добросовісності і розумності цивільного закону, принципу належного урядування та принципу пропорційності втручання держави у право мирного володіння майном.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтями 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 369/1843/18 (провадження № 61-11087св22).

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України, в редакції 2019 року, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, який уповноважений здійснювати передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Зокрема, до таких повноважень входить затвердження проектів землеустрою.

Згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 ЗК України.

Частинами першою - п`ятою статті 79-1 ЗК України передбачено що, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з частинами третьою - п`ятою, восьмою та дев`ятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» особа, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноважена нею особа з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подає: заяву; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства, за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр речових прав) щодо земельних ділянок:площею 0,7072 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069, площею 0,2411 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5071, які належать ОСОБА_1 ; площею 0,9 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, яка належить ОСОБА_2 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067, які належать ОСОБА_3 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068, які належать ОСОБА_4 в Реєстрі речових прав відсутні зареєстровані обтяження та права третіх осіб по відношенню до вищевказаних земельних ділянок.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.10.2008 року, виданого на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської ради від 26.06.2008 року № 135, нежитлові будівлі, які в цілому складаються з основної будівлі літ. «А» пл. 868,2 кв.м., лабораторного корпуса літ. «Б» пл. 868,4 кв.м., теплиці літ. «В» пл. 1080,4 в.м., теплиці літ. «Г» пл. 13687,4 кв.м., побутового корпусу з підвалом пл. 1098,3 кв.м., теплиць літ. «Е» - «Є» пл. 11926,8 кв.м., оранжереї літ. «Ж» пл. 1079,2 кв.м., будинку охорони літ. «З» пл. 10,0 кв.м., солесховища літ. «И» пл. 12,6 кв.м., складу міндобрив літ. «Й» пл. 1702,9 кв.м., котельні літ. «К» пл. 896,2 кв.м., складу-майданчика літ. «Л» пл. 340,6 кв.м., гаража літ. «М» пл. 454,7 кв.м., складу добрив літ. «Н» пл. 191,5 кв.м., майстерні (столірного цеху) літ. «О» пл. 213,5 кв.м., складу літ. «П» пл. 135,6 кв.м., складу літ. «Т» пл. 33,6 кв.м., ГРП літ. «У» пл. 52,5 кв.м., насосної (хлораторної) літ. «С» пл. 4,7 кв.м., прохідної літ. «Х» пл. 9,0 кв.м., ТП-3 літ. «Ю» пл. 42,9 кв.м., ТП-2 літ. «Щ» пл. 60,3 кв.м., ТП-1 літ. «Я» пл. 39,5 кв.м., орогожі № 1, №2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві державної власності належать державі в особі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України на праві повного господарського відання державного підприємства «Український карантинний розсадник». (а.с. 21 том 1)

Право державної власності в особі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України з правом господарського відання ДП «Український карантинний розсадник» на вказані об`єкти нерухомості (виробничий комплекс), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2015 року.

Рішеннями державного реєстратора КП «Реєстрація плюс» Грачової І.В. від 13 травня 2019 року №46836208, №46836196 зареєстровано припинення права державної власності на вищезазначені об`єкти нерухомості (виробничий комплекс) за вищевказаною адресою, із закриттям розділу щодо права державної власності (права господарського відання) на вищевказані об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (підстава: знищення об'єкта нерухомого майна) (а.с. 25-26 том 1).

За результатами розгляду скарги Київської обласної прокуратури, на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 09.08.2021 Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 26.08.2021 №3017/5 «Про задоволення скарги», яким скасовано рішення державного реєстратора від 13.05.2019 за індексними номерами 46836208, 46836196 про припинення права державної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .(а.с. 37 том 1)

З матеріалів справи також вбачається, що 14.05.2019 року зареєстровано право власності Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку площею 12,39 га, кадастровий номер 3222484405:03:005:5011 за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 25 том 1)

З листа Міністерства розвитку громад та території України № 7/8.5/5878-21 від 20.04.2021 року вбачається, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання управління Міністерством розвитку громад та території України об'єктами державної власності» від 09.11.2011 №1114-р державне підприємство «Український карантинний розсадник» (код ЄДРПОУ) 35411469 належить до сфери управління Мінрегіону.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2014 у справі №Б8/132-12 ДП «Український карантинний розсадник» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Пилипенка В.В.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №911/248/19 провадження у справі №Б8/132-12 про банкрутство закрито та наказом Мінрегіону від 15.07.2019 №254/К покладено виконання обов`язків ліквідатора ДП «Український карантинний розсадник» на ОСОБА_16 .

Згідно інформації наданої в.о. директора ДП «Український карантинний розсадник» ОСОБА_16 листом від 23.10.2019 №23/10/19-01, арбітражним керуючим Пилипенком В.В. передано печатку, установчі документи та інші документи ДП «Український карантинний розсадник», згідно акту приймання-передачі від 22.10.2019 документації щодо ДП «Український карантинний розсадник».

Наказом Фонду державного майна України від 01.08.2018 №1019 «Про прийняття рішення про приватизацію державного підприємства «Український карантинний розсадник» прийнято рішення про приватизацію ДП «Український карантинний розсадник» шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні з умовами.

Станом на сьогодні Мінрегіоном не передавалося до Фонду державного майна України ДП «Український карантинний розсадник» з метою приватизації.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 05.11.2007 №167 «Про передачу нерухомого майна з балансу Державної агрофірми «Квіти України» на баланс Державного підприємства «Український карантинний розсадник» передано з балансу Державної агрофірми «Квіти України» на баланс ДП «Український карантинний розсадник» з правом постійного господарського відання об`єкти нерухомого майна, що розташовані по АДРЕСА_1 .

На вказані об`єкти нерухомого майна оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.03.2015 року інвентарний номер:35339340, де власником майна визначено Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

11.06.2015 року Держгеокадастром був погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування ДП «Український карантинний розсадник» для ведення підсобного сільського господарства площею 12,3900 га в межах АДРЕСА_1 та видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.06.2015 за номером НВ_3204557272015 про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011. (а.с. 44-46 том 1)

Поряд із цим, судом першої інстанції встановлено на підставі листа №05-06/220 від 03.04.2023р. Архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації, що розпорядження Києво - Святошинської районної державної адміністрації про відведення у постійне користування земельної ділянки Державному підприємству «Український карантинний розсадник» (адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Дмитрівська сільська рада, с. Мила) за період з 2008 по 2020 роки, не виявлено.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем не було надано суду доказів, підтверджуючих відведення у постійне користування Державному підприємству «Український карантинний розсадник» земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011.

Крім того, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих фактичне розташування на спірних земельних ділянках, станом на час передання їх у приватну власність громадян для ведення особистого селянського господарства, об`єктів нерухомого майна, зокрема виробничого комплексу закріпленого на праві господарського відання за ДП «Український карантинний розсадник». Такими доказами можуть бути: технічна документація (технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна), схеми-плани розташування об`єктів нерухомого майна, документи про інвентаризацію державного майна, висновки експертиз.

Інформація (повідомлення) ФОП ОСОБА_13 , який має кваліфікацію інженера землевпорядника, від 09.09.2022 із доданими викопіюванням з кадастрової карти, схеми розподілу, об`єднання земельних ділянок та кадастровими планами земельних ділянок, яка надана прокурором на підтвердження факту накладення меж спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222484405:03:005:5069, 3222484405:03:005:5071, 3222484405:03:005:5072, 3222484405:03:005:5064, 3222484405:03:005:5067, 3222484405:03:005:5065, 3222484405:03:005:5066, 3222484405:03:005:5068 на межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, обґрунтовано не взята до уваги судом першої інстанції, оскільки також не є належним доказом, підтверджуючим факт розташування спірних земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, переданих ДП «Український карантинний розсадник».

Окрім того судом першої інстанції в ході розгляду справи досліджено висновок технічного обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, проведеного станом на 04 березня 2024р., виконаний ФОП ОСОБА_12 згідно Порядку проведення технічної інвентаризації», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №488. Так, ФОП ОСОБА_12 виконано комплекс робіт (надано послуг) по проведенню обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, розташованої за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, яка належить ОСОБА_2 та встановлено, що на земельній ділянці площею 0,9 га (кадастровий номер 3222484405:03:005:5072) за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, будь-які будівлі та споруди відсутні.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизивід 17.11.2023 №1659/11-2023, поданого представником відповідача ОСОБА_2 , станом на дату проведення візуально-інструментального обстеження в межах поверхні земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, площею 0,9000 га за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Мила, розташованих будівель та споруд, чи залишків будівель не виявлено.

Відповідно до листа Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) від 08.03.2023 № 1552/04/13-23, шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «кадастровий номер земельної ділянки - 3222484405:03:005:5072, 3222484405:03:005:5011», «адреса об`єкта будівництва - АДРЕСА_1 » інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.

Фотоматеріали Звіту про грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер - 3222484405:03:005:5072), проведеної суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Укрспецексперт», дата оцінки 14.04.2023, підтверджують відсутність будівель розташованих на вказаній земельній ділянці.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відтак, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» (Stretch v. Uпіted Кіngdom, 44277/98) визнання недійсним правового акту органу влади згідно якого особа набула права власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон є неприпустимим. У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» (посилання на дане рішення Європейського суду з прав людини містяться у судових рішеннях у аналогічних справах, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Окрім того, у цій справі ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 13 Конституції Українидержава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Окрім норм прямої дії Основного закону, суд виходить з того, що чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею. Тобто фактично у разі задоволення позову обов`язки органу влади з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються на фізичну особу.

Крім цього, на фізичну особу покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Отже, набувач земельної ділянки законно презюмує, що рішення Держгеокадастру як державного органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13) суд наголосив, що позбавлення особи права власності на її земельну ділянку без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства, якщо такі були, з одного боку, та правом особи на мирне володіння своїм майном, з іншого, що становить непропорційний тягар для власника майна

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора про витребування на користь держави в особі Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, суд першої інстанції здійснив перевірку добросовісності/недобросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Місцевий суд вірно послався на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції і вказав, що у разі задоволення позову про витребування земельних ділянок відбудеться непропорційне втручання у майнові права власників спірних земельних ділянок, щопризведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном, а отже порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами осіб, які зазнають такого втручання, що є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенці.

Суд першої інстанції правильно встановив, що у осіб, які придбавали відповідні земельні ділянки у ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 та у подальших набувачів - відповідачівОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були відсутні будь-які підстави сумніватись у достовірності та законності володіння ним відповідною власністю. Зі змісту договорів купівлі-продажу, за якими співвідповідачі придбавали відповідні земельні ділянки, вбачається, що наведені договори були оплатними. Отже, з огляду на те, що такі співвідповідачі покладались на офіційну інформацію, внесену до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, достовірність та об`єктивність якої була гарантована державою, такі співвідповідачі понесли майнові витрати на придбання відповідних земельних ділянок, то витребування у таких співвідповідачів, які добросовісно набули відповідне нерухоме майно, придбаних земельних ділянок суперечитиме засадам справедливості, добросовісності і розумності цивільного закону, принципу належного урядування та принципу пропорційності втручання держави у право мирного володіння майном.

Крім того, звертаючись до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави, прокурор фактично посилався на те, що внаслідок витребування спірних земельних ділянок держава в особі Фонду державного майна України в порядку реалізації рішення про приватизацію державного підприємства «Український карантинний розсадник» здійснить продаж з аукціону розташованого на цих земельних ділянках виробничого комплексу (об`єктів нерухомого майна). Поряд із цим, відсутність в матеріалах справи доказів фактичного існування об`єктів нерухомого майна, які складають єдиний майновий комплекс, переданий в управління ДП «Український карантинний розсадник», та доказів розташування цих об`єктів нерухомості на спірних земельних ділянках, належних відповідачам у справі, свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог та ставить під сумнів наявність переваги державних інтересів перед приватними інтересами відповідачів у збереженні права на земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - Ткаленка Олегазалишити без задоволення.

РішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 січня 2025 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар