Постанова

від 09.01.2025 по справі 950/496/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року м.Суми

Справа №950/496/24

Номер провадження 22-ц/816/233/25

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - Лебединська міська рада Сумської області, ОСОБА_2 , виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луніки Тараса Ярославовича

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року, у складі судді Косолапа В.М., ухвалене у м. Лебедин,

в с т а н о в и л а:

09 лютого 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Луніку Т.Я. звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини. Заяву мотивував тим, що він є батьком неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб із матір`ю дитини - ОСОБА_2 , припинений за рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 жовтня 2016 року і на цей час вона виїхала за межі України до Польщі. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12 серпня 2020 року, справа № 950/2492/19, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 6500 грн на місяць. Рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради від 23 жовтня 2019 року № 267 місце проживання малолітньої ОСОБА_3 визначено з батьком ОСОБА_1 , з яким вона фактично проживає, що підтверджується Актом обстеження умов проживання від 23 січня 2024 року.

Заявник зазначає, що через бойові дії на території України, оточуюче середовище не дає можливості дитині нормально розвиватись та навчатись, тому для забезпечення безпеки її необхідно вивезти за кордон. Без установлення факту самостійного виховання дитини заявник не матиме можливості перетнути кордон у період дії воєнного стану. Також заявник може бути у будь-який час мобілізований, однак відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» не підлягають на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Тому встановивши факт, заявник зможе отримати право на відстрочку від призову під час мобілізації та матиме право на виїзд за кордон.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Лебединська міська рада Сумської області, ОСОБА_2 , виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Луніка Т.Я., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, встановити факт самостійного виховання та догляду ОСОБА_1 за неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджується з висновком суду про не доведення заявником факту звернення до ТЦК з документами, які дають право на відстрочку у відповідності до п. 8 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Вказує, що в обґрунтування заяви вказувалося про необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини для отримання заявником права на виїзд разом із дитиною за кордон.

Доводить, що факт, який просить встановити заявник, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на особистому вихованні та утриманні заявника потрібно для захисту прав та інтересів дитини та прав заявника як батька. Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника - адвоката Луніки Т.Я., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав заяви, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарг підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволені заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини суд першої інстанції виходив з недоведеності ОСОБА_1 існування обмежень в можливості самостійно вирішувати питання виховання дитини та реалізації ним своїх батьківських прав, а встановлення такого факту на майбутнє не передбачено. При цьому зазначено, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, сплачує аліменти, не встановлено обставин не виконання нею батьківських обов`язків, проживаючи за кордоном не позбавлена можливості вивезти дитину за межі країни з міркувань безпеки. Зазначено, що установлення факту самостійного виховання дитини не матиме значення для перетину заявником Державного кордону України, а фактично питання зводиться до отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 03 листопада 2012 року по 21 жовтня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7, 9-10).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 12.08.2020 по справі № 950/2492/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 . Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості із аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 6500 грн. на місяць, починаючи стягнення з 08.10.2019 до досягнення дитиною повноліття (а.с. 12-14).

Рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради від 23 жовтня 2019 року № 267 місце проживання малолітньої ОСОБА_3 визначено з батьком ОСОБА_1 (а.с. 17)

Згідно з довідкою ЦНАП ВК Лебединської МР від 28 грудня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані в АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 23 січня 2024 року малолітня ОСОБА_3 має окрему кімнату облаштовану місцем для сну та відпочинку. Є стіл для навчання та самопідготовки, шафа для зберігання одягу та взуття. Для дистанційного навчання є ноутбук, планшет, комп`ютер з підключеним інтернетом. Сезонним взуттям забезпечена (а.с. 20).

Згідно з довідкою Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 від 10 січня 2024 року ОСОБА_3 дійсно навчається в Лебединському ЗСО І-ІІІ ступенів № 1 з 01.09.2019 та є ученицею 5-А класу. Мати дитини відвідувала навчальний заклад за період з 01.09.2019 по сьогоднішній день декілька разів у вересні 2019 року. Батько активно опікується дитиною, постійно відвідує батьківські збори, приводить та забирає дитину зі школи, займається її вихованням та розвитком (а.с. 22).

У матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 14 листопада 2023 року № 76931 (а.с. 15).

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За приписами ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У цій справі, за рішенням виконавчого комітету Лебединської міської ради від 23 жовтня 2019 року № 267 місце проживання малолітньої ОСОБА_3 визначено з батьком ОСОБА_1 (а.с. 17)

Мати дитини проживаючи за кордоном, не позбавлена батьківських прав, сплачує аліменти, не встановлено обставин не виконання нею батьківських обов`язків.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України) .

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Разом з тим суд першої інстанцій не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Частиною 6 ст. 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини - залишенню без розгляду.

Зазначені обставини не позбавляють права ОСОБА_1 подати позовну заяву до суду на загальних підставах.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.4 ч.1 ст. 374, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луніки Тараса Ярославовича задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Лебединська міська рада Сумської області, ОСОБА_2 , виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

О. І. Собина