Постанова

від 13.01.2025 по справі 400/4465/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/4465/21

Перша інстанція: суддя Мельник О.М.,

повний текст судового рішення

складено 02.10.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Димерлія О.О.,

суддів: Шляхтицького О.І., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 про закриття провадження у справі №400/4465/21

У С Т А Н О В И В :

17.06.2021 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо визначення (визнання) ОСОБА_1 суб`єктом декларування - особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування або прирівняною до них;

- визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язку подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в порядку визначеному ч.1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції»;

- визнати протиправним та скасувати повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 07.05.2021 №47-02/31087/21 на ім`я ОСОБА_1 про неподання декларації за 2020 рік.

02.03.2023 Національним агентством з питань запобігання корупції до Миколаївського окружного адміністративного суду скеровано клопотання про закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Мотивуючи таке звернення відповідач з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яку викладено в постанові від 02.02.2023 у справі №260/3380/21 вказував, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 закрито провадження у справі №400/4465/21.

Приймаючи таке судове рішення окружний адміністративний суд, з посиланням на приписи п.1 ч.1 ст.238 КАС України, вказав, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 по справі №400/4465/21 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, викладено прохання скасувати спірний судовий акт, а справу направити до окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги позивачка вказує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №260/3380/21 фактично унеможливлює оскарження дій Національного агентства з питань запобігання корупції. Також, на думку скаржниці, закривши провадження у справі окружний адміністративний суд позбавив її права на судовий захист від неправомірних рішень суб`єкта владних повноважень. Як зауважує позивачка, дана справа повинна розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 вказує про протиправність відмови судом першої інстанції в задоволенні її клопотання щодо зупинення провадження у справі відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.236 КАС України до прийняття Конституційним Судом України рішення в справі №3-79/2023. До того ж, скаржниця ставить під сумнів наявність у представника Національного агентства з питань запобігання корупції повноважень на подання до Миколаївського окружного адміністративного суду клопотання про закриття провадження у справі №400/4465/21.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки - Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури із закриттям окружним адміністративним судом провадження у справі також не погодилась, оскарживши відповідний судовий акт до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу учасник справи вказує про протиправність направлення Національним агентством з питань запобігання корупції на ім`я ОСОБА_1 повідомлення від 07.05.2021 №47-02/31087/21 про неподання декларації за 2020 рік. Також, на думку Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, судом першої інстанції безпідставно відмовлено позивачці в задоволенні клопотання стосовно ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, як уважає учасник справи, клопотання про закриття провадження у справі від імені Національного агентства з питань запобігання корупції подано неуповноваженою особою. До того ж, закривши провадження у справі окружним адміністративним судом порушено право позивачки на доступ до правосуддя.

Згідно із поданими відповідачем до суду апеляційної інстанції відзивами на апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ухвалу від 02.10.2024 у справі № 400/4465/21 Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято із повним дотриманням норм матеріального та процесуального права. При цьому, на думку Національного агентства з питань запобігання корупції, наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з урахуванням наступного.

Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 09.10.2010 НОМЕР_1.

Як з`ясовано судом апеляційної інстанції, конференцією адвокатів Миколаївської області ОСОБА_1 обрано членом Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Миколаївської області.

З матеріалів справи убачається, що 07.05.2021 Національним агентством з питань запобігання корупції на ім`я ОСОБА_1 надіслано повідомлення №47-02/31087/21 про факт неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У такому повідомленні зазначено, що відповідно до частини другої статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VI за результатом контролю щодо своєчасності подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлено неподання ОСОБА_1 щорічної декларації за 2020 рік. У зв`язку з чим, звернуто увагу адресата на необхідність подання декларації в порядку, визначеному частиною першою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», протягом десяти днів з дня отримання цього повідомлення.

Уважаючи, що ОСОБА_1 не повинна подавати щорічної декларації за 2020 рік вона звернулась до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII внесено зміни у розділ VIII «Правосуддя», доповнивши Конституцію України, зокрема, статтею 131-2, за змістом якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.

Положеннями статті 50 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону.

Голова та члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п`яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п`ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд. Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури організовує і забезпечує ведення діловодства кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути достроково відкликаний з посади за рішенням конференції адвокатів регіону, яка обрала його на посаду.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев`яти членів, дисциплінарна - не більше одинадцяти членів палати. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є повноважною за умови обрання не менше двох третин від кількісного складу кожної з її палат, затвердженого конференцією адвокатів регіону. Кожна палата на своєму першому засіданні шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів палати обирає з числа членів палати голову та секретаря палати. Голова палати за посадою є заступником голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова палати, секретар палати за рішенням відповідної палати може бути достроково відкликаний з посади.

Голова, заступник голови, секретар палати, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не можуть одночасно входити до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійної комісії адвокатів регіону, Вищої ревізійної комісії адвокатури, ради адвокатів регіону, Ради адвокатів України, комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правової допомоги.

До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать:

1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів;

2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту;

3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів;

5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.

У передбачених цим Законом випадках повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури здійснює її кваліфікаційна або дисциплінарна палата.

Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймається шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів її палат. Рішення палати приймається шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості її членів, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Голова, заступник голови, секретар палати та члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури можуть отримувати винагороду за свою роботу, розмір та порядок виплати якої встановлюються конференцією адвокатів регіону.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридичною особою і діє відповідно до цього Закону, інших законів України та положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

При цьому, статтею 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно із статтею 5 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VI.

Визначення суб`єктів декларування міститься у частині першій статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» та означає осіб, зазначених у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Підпунктом «в» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особами, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є представники громадських об`єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій), Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої цієї статті.

В силу частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

За приписами статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

За правилами частини першої статті 51-1 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

Відповідно до пункту 5-1 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права, зокрема: отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону.

Частиною другою статті 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.

Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права про факт неподання декларації відповідним суб`єктом декларування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини, у даному випадку, виникли з приводу правомірності/протиправності дій Національного агентства з питань запобігання корупції стосовно визначення ОСОБА_1 суб`єктом декларування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», направлення їй повідомлення від 07.05.2021 №47-02/31087/21 про неподання щорічної декларації за 2020 рік як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і зобов`язання подати таку декларацію в порядку частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із п.п.18, 19 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк;

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є правильність рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.

Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків, чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований. До того ж, обов`язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов`язковість його приписів для відповідного суб`єкта (суб`єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Обов`язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Відтак, до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.

За наслідком дослідження змісту повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 07.05.2021 №47-02/31087/21, у системному зв`язку із вищенаведеними законодавчими приписами, колегія суддів зазначає, що воно не є рішенням суб`єкта владних повноважень, у розумінні приписів КАС України (нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії), оскільки носить лише інформаційний характер.

Колегія суддів вказує, що повідомленням від 07.05.2021 №47-02/31087/21 Національне агентств з питань запобігання корупції як орган, уповноважений на здійснення контролю за своєчасністю подання декларацій, лише повідомлено позивачку про необхідність подачі декларації та роз`яснено їй порядок її подачі. Цим повідомленням відповідач не визначав позивачку суб`єктом декларування, як вона про це помилково стверджує. Суб`єкти декларування визначені Законом України «Про запобігання корупції».

Інформація з приводу необхідності подання декларації та порядку її подання, викладена у повідомленні, не породжує обов`язкових юридичних наслідків.

Ураховуючи, що направлене позивачці повідомлення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України та саме по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для ОСОБА_1 , оскарження дій відповідача щодо його направлення не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства. У подальшому на його підставі можуть прийматися відповідні рішення уповноваженими органами, а тому його оцінка, як і оцінка дій службових осіб уповноваженого органу щодо його складання, може бути надана судом під час вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого з його урахуванням.

Отже, заявлена позивачкою позовна вимога не підлягає самостійному розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21, постановах Верховного Суду від 10.03.2024 у справі №260/2244/21, від 15.03.2023 у справі № 380/9317/21, від 21.03.2024 у справі №260/2265/21, яка, з урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, підлягає обов`язковому врахуванню судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ужите в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.

Як обумовлено частиною першою статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Між тим, у даному випадку такої потреби немає, оскільки розгляд цього спору з урахуванням його предмету та суб`єктного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду стосовно необхідності застосування передбачених п.1 ч.1 ст.238 КАС України наслідків.

В апеляційній скарзі позивачкою викладено власні заперечення стосовно зроблених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21 висновків.

При цьому, колегія суддів зазначає, що предметом дослідження в даній справі є дії Національного агентства з питань запобігання корупції щодо визначення (визнання) ОСОБА_1 суб`єктом декларування, покладення на неї обов`язку подати декларацію за 2020 рік та скасування повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 07.05.2021 №47-02/31087/21, а не правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постанові від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21.

Не є юридично спроможним також твердження скаржників про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом декларування з огляду на таке.

Переліку осіб, які в силу вимог статей 45, 49 Закону України «Про запобігання корупції» відносяться до суб`єктів декларування входять, зокрема, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій) та які не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Варто зауважити, що обов`язковою умовою для всіх, визначених вказаною нормою осіб, що віднесені до суб`єктів декларування є прирівняння їх до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є такою, що створена відповідно до статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та забезпечує допуск до адвокатської професії, а також позбавлення такого права шляхом прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 640/12325/15-ц, сформульовано правовий висновок, що знайшов своє відображення й у постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 804/11334/15 та від 17.09.2020 у справі № 1740/2484/18, згідно із яким кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, крайньою формою якої є припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

У розрізі наведеного варто зауважити, що ключовими ознаками осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за правилами підпункту «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, є те, що такі особи: 1) входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій; 2) такі комісії утворені відповідно до інших законів; 3) не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Отже, положення статті 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у поєднанні з наведеною позицією Верховного Суду щодо правового статусу кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, дають підстави стверджувати, що члени таких комісій відповідають ознакам, визначеним у підпункті «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки відповідні комісії утворюються відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто відповідно до «інших законів».

Як зазначалось вище, утворення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури здійснюється відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а спосіб її формування не має вирішального значення для віднесення членів такої комісії до осіб, що прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Крім того, той факт, що членами комісії є адвокати, які в силу підпункту «в» пункту 2 частини першої статті 3 та частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію, не суперечить положенням чинного законодавства щодо незалежності адвокатури, оскільки наділення таких осіб владно-управлінськими функціями по відношенню як до інших адвокатів так і осіб, які мають намір набути статус адвоката, зумовлює й покладення на них додаткових обов`язків, передбачених Законом, з метою забезпечення дотримання балансу між повноваженнями і зобов`язаннями, які ці повноваження породжують.

Те, що кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є органом адвокатського самоврядування, створеним з іншою метою (стаття 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), ніж органи державної влади, органи місцевого самоврядування, та нібито неуповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не означає відсутність за Законом України «Про запобігання корупції» обов`язку подавати декларації у членів такої комісії. Достатньо звернути увагу на те, що підпункт «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» не стосується осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Він передбачає перелік осіб, які для цілей саме цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 1 частини першої цієї статті).

Апеляційний адміністративним судом відхиляються доводи скаржниці про те, що закриття провадження у справі перешкоджає їй доступ до правосуддя, з урахуванням наступного.

Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Європейської конвенції з прав людини, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетятка та Шереметьєв проти України»).

У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Отже, законодавчі обмеження можливості оскарження дій Національного агентства з питань запобігання корупції щодо визначення (визнання) ОСОБА_1 суб`єктом декларування, покладення на неї обов`язку подати декларацію за 2020 рік та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 07.05.2021 №47-02/31087/21, не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки доводи щодо їх протиправності можуть бути викладені позивачкою у відповідному зверненні до суду після прийняття суб`єктом владних повноважень індивідуального акту.

Не є обґрунтованим також посилання ОСОБА_1 на те, що відкриваючи провадження у справі суд першої інстанції вказав про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, оскільки означене жодним чином не позбавляє окружний адміністративний суд процесуальної можливості застосувати приписи пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України після відкриття провадження у справі.

В контексті перевірки підстав для закриття провадження у справі колегія суддів уважає безпідставним твердження скаржниці відносно необґрунтованості відмови суду першої інстанції в задоволенні її клопотання щодо зупинення провадження у справі, адже немає об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного провадження №3-79/2023 (157/23). До того ж, зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Стосовно наявності в представника Національного агентства з питань запобігання корупції повноважень на подання до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження колегія суддів вказує про таке.

Вперше, клопотання про закриття провадження у справі Національним агентством з питань запобігання корупції до окружного адміністративного суду скеровано 02.03.2023.

Таке звернення підписано керівником юридичного управління Національного агентства з питань запобігання корупції Альбіною Смірновою.

На підтвердження наявності у керівника юридичного управління Національного агентства з питань запобігання корупції Альбіни Смірнової повноважень на підписання та подання до суду першої інстанції досліджуваного клопотання у матеріалах справи наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.ІІІ а.с.48-50).

У подальшому, 12.09.2024 Національним агентством з питань запобігання корупції через систему «Електронний суд» до окружного адміністративного суду повторно скеровано заяву про закриття провадження у справі.

Означене звернення підписано представником Національного агентства з питань запобігання корупції Дімановою Т.А.

На підтвердження наявності у вказаного представника повноважень у матеріалах справи наявні: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідного якого керівником Національного агентства з питань запобігання корупції є Новіков О.Ф.; довіреність від 22.02.2023, сформовану в системі «Електронний суд», за якою Новіков О.Ф. уповноважує в порядку передоручення Сморнову А.В. представляти інтереси Національного агентства з питань запобігання корупції в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи. Довіреність видана з правом передоручення іншій особі; довіреність від 24.03.2023, сформовану в системі «Електронний суд», за якою Смірнова А.В. уповноважує в порядку передоручення Діманову Т.А. представляти інтереси Національного агентства з питань запобігання корупції в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи (т.ІІІ а.с.202-204).

Аналогічне звернення Національним агентством з питань запобігання корупції через систему «Електронний суд» до окружного адміністративного суду також було скеровано повторно 12.09.2024.

Перелік документів, що підтверджують повноваження представників наведено у статті 59 КАС України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю юридичної особи.

Згідно із частинами 3, 7 статті 59 КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

За наслідком дослідження наявних у матеріалах справи документів, колегією суддів установлено, що як в Смірнової А.В., так і в Діманової Т.А. наявні повноваження на подання від імені Національного агентства з питань запобігання корупції до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі.

Установлені в межах даного апеляційного розгляду фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційних скаргах доводи позивачки та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а викладені позивачкою та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки в апеляційних скаргах доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення спірного питання.

Отже, при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для її скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.238, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 про закриття провадження у справі №400/4465/21 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді О.І. Шляхтицький Ю.В. Осіпов