Ухвала від 31.03.2025 по справі 400/4465/21

УХВАЛА

31 березня 2025 року

м. Київ

справа №400/4465/21

адміністративне провадження №Зі/990/64/25

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І. розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Жука А.В. (суддя-доповідач), Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. від розгляду справи № 400/4465/21 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції, треті особи: Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України, Рада адвокатів Миколаївської області, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Миколаївської області, про визнання дій протиправними та

у с т а н о в и в:

17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила: (1) визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) щодо визначення (визнання) ОСОБА_1 суб`єктом декларування - особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування або прирівняною до них; (2) визнати протиправними дії НАЗК щодо покладення на ОСОБА_1 обов`язку подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в порядку визначеному частиною 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції»; (3) визнати протиправним та скасувати повідомлення НАЗК від 07 травня 2021 року № 47-02/31087/21 на ім`я ОСОБА_1 про неподання декларації за 2020 рік.

02 березня 2023 року НАЗК звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з клопотанням про закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Це клопотання арґументоване покликанням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 02 лютого 2023 року у справі № 260/3380/21.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу від 02 жовтня 2024 року, якою закрив провадження у справі № 400/4465/21. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 січня 2025 року залишив без змін зазначену ухвалу. На ці судові рішення ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.

Верховний Суд (у складі колегії: суддя-доповідач Жук А. В., судді: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.) ухвалою від 10 березня 2025 року відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі № 400/4465/21.

26 березня 2025 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі: судді-доповідача Жука А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. від розгляду справи № 400/4465/21.

Зазначена заява [про відвід] мотивована тим, що судді, що входять до складу колегії, визначеної для розгляду справи № 400/4465/21, не можуть брати участі у розгляді цієї справи через те, що згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» судді, є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону як на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Заявник зауважила, що відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб- сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

З погляду позивача, той факт, що на суддів, зокрема Верховного Суду, покладено обов`язок декларувати свої доходи, свідчить про наявність правовідносин між стороною відповідача та суддями, відповідно й наявність ризиків з неправомірного впливу на останніх зі сторони представників НАЗК та наявність в них [НАЗК] певних «важелів» впливу на суддю як декларанта у вигляді притягнення останнього до відповідальності.

На думку ОСОБА_1, за описаної ситуації є також вірогідність ухвалення рішення у цій справі з урахуванням «ієрархічності прийнятих суддями Великої Палати Верховного Суду рішень у відповідній категорії справ, що вже «застаріли», без урахування «зміни реальних обставин та суспільного резонансу». За текстом згадуваної заяви, слідування правовим позиція Великої Палати Верховного Суду та наявність певної залежності суддів від НАЗК ставить під сумнів об`єктивність та неупередженість дій суду під час розгляду справи.

Ухвалою від 27 березня 2023 року колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі: судді-доповідача Жука А. В., суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. (з-поміж іншого) визнали необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід цієї колегії від розгляду справи № 400/4465/21 і, відповідно до вимог статті 40 КАС України, передала вирішення цієї заяви [іншому] судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, у порядку, встановленому статтею 31 КАС України.

За наслідками автоматизованого розподілу згадувана заява про відвід суддів передана на розгляд судді Смоковичу М. І.

Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.

За текстом частин одинадцятої, дванадцятої статті 40 КАС України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (частина друга статті 36 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Зі змісту заяви про відвід можна зрозуміти, що позивач ( ОСОБА_1 ) бачить ознаки конфлікту інтересів суддів Верховного Суду (які визначені у складі колегії для розгляду її касаційної скарги в цій справі) з НАЗК, позаяк судді, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», є суб`єктами декларування і, відповідно до згадуваного закону, перебувають під фінансовим контролем названого органу, з чого позивач робить висновок про упередженість і необ`єктивність суду (у визначеному колегіальному складі) під час розгляду цієї справи, стороною (відповідачем) у якій є НАЗК.

Інший аргумент, яким позивач доводить існування обставин, які викликають сумнів в об`єктивності або неупередженості судді (пункт 4 частини першої статті 36 КАС України), стосується правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які, на думку автора заяви, судді Верховного Суду братимуть до уваги, зважаючи на «ієрархічність прийнятих суддями Великої Палати рішень».

З приводу доводів позивача про неупередженість суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. з уваги на покладені на них законом обов`язки як на суб`єктів декларування та участь у спорі (у справі № 400/4465/21) НАЗК як відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За частиною другою статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд: 1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; .

Відповідно до частини першої статті 327 КАС України судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

З наведеного можна виснувати, що іншого суду, встановленого законом, який компетентний розглядати касаційні скарги (справи у порядку касаційного провадження), крім як Верховного Суду, в Україні не існує. Понад те, за окресленої в цій справі ситуації, тобто коли учасником спору є НАЗК, усі судді України - тільки тому, що відповідно до закону є суб`єктами декларування - перебувають під контролем НАЗК, що, коли слідувати інтерпретації позивача, доводить їхню «підконтрольність» НАЗК, відповідно ставить під сумнів неупередженість і об`єктивність суддів (суду), з якою процесуальний закон пов`язує можливість відводу.

За схожої ситуації Рада суддів України в рішенні від 18 травня 2018 року № 24 зазначила про те, що «ані у Законі України «Про запобігання корупції», ані у процесуальному законодавстві не розглядається такий випадок, коли суддя буде «прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи» (пункт 2 частини четвертої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України), однак цю справу неможливо буде передати будь-якому іншому судді, адже усі судді матимуть той самий приватний інтерес. Проте, - згідно зі згадуваним рішенням - у статті 20 параграфу 2 «Законодавчого інструментарію щодо конфліктів інтересів» Ради Європи зроблено такий виняток: «Приватні інтереси не складають конфлікту інтересів, якщо усі інші судді у країні мали би такий самий конфлікт інтересів».

У тому самому рішенні Рада суддів України зауважила також про те, що зважаючи на наявність у міжнародній практиці усталеного підходу в оцінці ситуацій стосовно конфлікту інтересів: ситуації, які стосуються усіх, а не тільки конкретного судді, не є конфліктом інтересів, Рада суддів України ухвалила рішення від 08 червня 2017 року № 34, яким роз`яснено, що при розгляді конкретної справи не утворює конфлікту інтересів такий приватний інтерес, який мають усі інші судді.

У цьому контексті варто додати, що в пункті 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), з-поміж іншого, зазначено, що: «Суддя не може бути відсторонений від участі у розгляді справи в тому випадку, коли жодний інший суд не може бути призначений для розгляду даної справи або через терміновий характер справи, коли зволікання в її вирішенні може призвести до серйозної судової помилки».

Отже, з уваги на те, що доводи ОСОБА_1 , якими вона обґрунтовує наявність підстав для відводу суддів Верховного Суду Жука А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М. від розгляду справи № 400/4465/21, в якій відповідачем є НАЗК, однаковою мірою стосуються усіх суддів Верховного Суду, зокрема Касаційного адміністративного суду, у складі якого ці судді здійснюють правосуддя, тоді як іншого суду, який відповідно до закону може розглядати адміністративні справи як суд касаційної інстанції, в Україні не існує, то виникає ситуація, за якої буде неможливо передати справу на розгляд [іншого] суду, встановленого законом, бо усі судді Верховного Суду, позаяк є суб`єктами декларування, підлягатимуть відводу від розгляду справи (у касаційній інстанції), в якій стороною є НАЗК, з мотивів їхньої необ`єктивности і упереджености.

З огляду на наведене, пам`ятаючи також про позицію Ради суддів України, про яку згадано вище, Суд вважає, що сам факт участі НАЗК у справі № 400/4465/21 як відповідача у зіставленні зі статусом суддів Верховного Суду як суб`єктів декларування не може бути обставиною, яка, у значенні пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, ставить під сумнів неупередженість або об`єктивність суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Жука А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., які визначені у складі колегії для розгляду згаданої справи.

Щодо доводів ОСОБА_1 про «ієрархічне» значення судових рішень Великої Палати Верховного Суду та їх невідповідність, з погляду автора заяви, реаліям сьогодення, як ще однієї «обставини», яка, на думку позивача, дає підстави для відводу суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., які визначені у складі колегії для розгляду (в касаційному порядку) справи № 400/4465/21, то то ці судження теж ніяким чином не пояснюють існування обставин, які можуть cтавити під сумнів неупередженість чи об`єктивність суддів. Іншими словами, правозастосовна практика Верховного Суду (в інших справах зокрема) не може бути чинником, який можна інтерпретувати як вплив на об`єктивність судді під час виконання своїх професійних обов`язків.

У цьому зв`язку Суд звертає увагу, що за текстом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; .

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З уваги на наведене, апелювання ОСОБА_1 (позивача) до того, що колегія суддів в цій справі може брати до уваги правові висновки, зокрема, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, яка підлягатиме застосуванню під час вирішення спору у справі № 400/4465/21, не може бути обставиною, з якою приписи пункту 4 частини першої статті 36 КАС України пов`язують відвід суддів від розгляду справи.

З наведених мотивів, немає підстав для задоволення заяви про відвід суддів Жука А.В. (суддя-доповідач), Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. від розгляду справи № 400/4465/21.

Керуючись статтями 36, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у складі: судді-доповідача Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. від розгляду справи № 400/4465/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і не оскаржується.

Суддя М. І. Смокович