Рішення

від 13.01.2025 по справі 201/9670/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9670/24

Провадження № 2/201/1249/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Демидова С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНБУСТ» про визнання недійсним кредитного договору, укладеного 08 червня 2024 року,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у серпні 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТОП 1» про визнання недійсним кредитного договору, укладеного 08 червня 2024 року, в якому позивач просить визнати недійсним вказаний договір.

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що на ім`я ОСОБА_1 08 червня 2024 року було відкрито два кредити із фінансовими організаціями: ТОВ «Фінансова компанія ТОП1» на суму 6000,00 гривень; ТОВ «МАКС КРЕДИТ» на суму 10010,00 гривень; Всього загальна сума кредитів складала: 16 010,00 гривень.

На момент вчинення зазначених дій позивач перебувала на території Сполучених Штатів Америки, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду закордон.

Позивач стверджує, що до даних кредитних установ ніколи не зверталася та не надавала своїх особистих даних стороннім особам, відповідно до чого, за даним фактом була написана заява про вчинений злочин до Берегівського районного відділу ГУНП в Закарпатській області 12 червня 2024 року, в якій викладені усі обставини справи.

15червня 2024року доЄРДР буливнесені відомостіпро заяву,повідомлення провчинення кримінальногоправопорушення абовиявлення зіншого джерелаобставин,що можутьсвідчити провчинення кримінальногоправопорушення.Дане правопорушеннябуло кваліфіковане за ч. 1 статті 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно- комунікаційних систем, електронних комунікаційних мереж) (а.с. 4-9).

10 вересня 2024 року не погодившись з позовними вимогами директором ТОВ «ФК ТОП 1» було надано заперечення на позовні вимоги, в яких вказано, що договір підписано зі сторони позичальника електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором, який автоматично згенеровано в Інформаційно-телекомунікаційній системі позикодавця у вигляді алфавітно-цифрової послідовності (коду) або надіслано позичальнику шляхом смс-повідомлення на номер телефону, зазначений позичальником при реєстрації особистого кабінету.

Отже, з огляду на положення вищевказаного законодавства та пункту 1.2. Договору позика надавалась особисто позивачу за допомогою сайту ТОВ «ФК «ТОП1», а саме за умови ідентифікації та верифікації позичальника та використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, для отримання позики позивач самостійно здійснив реєстрацію на сайті компанії, за наслідком чого отримав облікові дані (логін та пароль) до особистого кабінету клієнта, де подав електрону заявку на отримання кредиту.

Також, позивач надав згоду на укладення Договору шляхом направлення повідомлення Компанії, яке підписується шляхом введення у спеціальному полі під акцептом, який містить усі істотні умови Договору одноразового ідентифікатора та натиснення кнопки підписання Договору. Вказана кнопка є активною після введення коректного одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор генерується СМС- повідомленням, укладення Договору без зазначення коректного СМС-ідентифікатора, отриманого Позичальником, є неможливим. Введення одноразового ідентифікатора вважається проставленням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором в Договорі його сторонами.

Отже, 08 червня 2024 року між відповідачем та позивачем був укладений договір позики «Стабільний» №3761104404-130856, який був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації позичальника на Інтернет сайті і виконання ним певних дій, які свідчать про укладення Договору, зокрема СМС-повідомлення із кодом, що зазначений у тексті договору у розділі "Реквізити та підписи сторін".

Укладення договору позики без прийняття пропозиції з боку позивача було б неможливим. Позивач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті відповідача, підписавши договір з використанням аналогового підпису.

Відповідач зазначає, що позивач вводе суд в оману своїми твердженнями, що начебто жодного разу не зверталась до Компанії з метою отримання позики, однак у квітні 2024 року позивачем було отримано позику у ТОВ «ФК ТОП1», а в травні 2024 року по даному договору всі зобов`язання позивачем було виконано.

Позивач не повідомляла відповідача та не надавала документи про відкриття кримінального провадження, та про те, що вона стала жертвою шахраїв. Також не було і звернень, щодо отримання копії договору позики.

Наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання (а.с. 38-41).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 серпня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Ткаченко Н.В. (а.с.1).

Суддею 08 серпня 2024 року зроблено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з метою встановлення юридичної адреси відповідача. (а.с.22-23).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 09 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху визначено недоліки та надано строк на їх усунення. (а.с.24).

21 серпня 2024 року позивачем подано заяву, якою усунуто недоліки визначені ухвалою суду. (а.с.29). Одночасно з заявою подано клопотання про витребування доказів. (а.с.30-31).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 22 серпня 2024 року відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТОП1» про визнання недійсним кредитного договору, укладеного 08 червня 2024 року та витребувано докази. (а.с.33).

14 листопада 2024 року представником відповідача подано клопотання про залучення до розгляду справи правонаступника. (а.с.66-68).

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 25 листопада 2024 року, клопотання представника відповідача задоволено, залучено до участі у справі правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТОП1» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНБУСТ» (а.с.80).

Розпорядженням №21 від 09 грудня 2024 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, а саме на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 03 грудня 2024 року про звільнення у відставку судді ОСОБА_2 , необхідно здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебувають в провадженні у судді, судову справу №201/9670/24 передано на повторний авторозподіл. (а.с.87-88).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2024 року зазначену вище цивільну справу розподіллено судді Демидовій С.О. (а.с.89).

Ухвалою судді Демидової С.О. від 10 грудня 2024 року справу прийнято до провадження судді. (а.с.90).

У відповідності до частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з вимог частини п`ятоїстатті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступного.

Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що відповідачем надано копію договору позики «Стабільний» №3761104404-130856 від 08 червня 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 підписала даний договір за допомогою електронного підпису, за допомогою смс коду. (а.с.42-55).

Позивачем для підтвердження існування боргових зобов`язань надано скрін - шоти з сайту з назвою «secure.ubki.ua», на яких зображено перелік кредитних договорів укладених в різні періоди та на різні суми. (а.с.12-15).

Для підтвердження свого перебування за кордоном позивачем надано копію сторінок закордонного паспорту, проте неможливо встановити, що дана копія закордонного паспорту належить саме позивачу, оскільки, останньою не надано суду першої сторінки такого паспорту. (а.с.17-18).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 липня 2024 року, 14 червня 2024 року до органу досудового розслідування надійшло повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 361 КК України. Заявниця ОСОБА_1 просила прийняти міри до невідомих осіб, які незаконно втрутились в роботу електронних комунікаційних мереж та використали дані заявниці для отримання кредиту, без її відомау кредиторів «Фінансова компанія ТОП1» та «МаксКредит». (а.с.19).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем та відповідачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до пункту 1 частини другої ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із частинами першою-другою ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою ст. 626 ЦК України, підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

За частиною першою ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до частини першої - третьої ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з частиною першою ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У пунктах 14.1., 14.8 та 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу. Банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу, ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Аналогічні інформація та порядок укладення та форма договору про надання послуг передбаченні ст. 28 Закону України «Про платіжні послуги». Загальні вимоги Національного банку до емісії/еквайрингу платіжних інструментів, що емітуються (уключаючи електронні платіжні засоби, передплачені платіжні інструменти), та здійснення розрахунків з їх використанням визначенні Положенням «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», затвердженим Постановою Правління Національного банку України 29 липня 2022 року № 164.

Частиною першою пункту 136 розділу VII. Положення № 164 Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками, встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватись ним.

Пунктом 140 Положення № 164 встановлено, що користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача.

Аналогічна диспозиція норми права зазначена в пункті 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги», а саме, до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

Пунктом 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

За частиною четвертою ст. 42 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання.

Позивач стверджує, що укладення кредитного договору, не було здійснено безпосередньо нею, тобто здійснено поза її волею. В той же час доказів своїх тверджень позивачем не надано суду - не надано судового рішення, яке набрало законної сили, постановленого у кримінальному провадженні, у якому судом встановлено факт отримання кредитних коштів, з протиправним використанням персональної інформації відносно неї, шахраями, власне факт подання заяви про вчинення кримінального правопорушення і внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є актом фіксування звернення у порядку, передбаченого КПК України, однак не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи. А твердження позивача про перебування закордоном не може бути належним обґрунтуванням, оскільки копія сторінок закордонного паспорту, не підтверджує належність останнього саме позивачу, адже такі копії подано без першої сторінки паспорту, а також враховуючи, що кредитний договір було укладено в електронній формі за допомогою електронного підпису, шляхом направлення коду на номер телефону, то перебування позивача на території України не обов`язкове для укладання такого договору.

Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини першої ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, на противагу доводам позивача про неукладення договору, відповідач надав копію договору, з якої вбачається, що договір містить підтвердження укладання договору за допомогою направлення ОТР пароль на фінансовий номер телефону позивача.

Таким чином, банком належним чином було доведено, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персональної інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, досліджених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставівстановлених судомобставин,що маютьюридичне значенняу справі,керуючись ст.ст.3,8,21,22,24,55,61,129,129-1Конституції України,ст.ст.1-16,22,203,215,233,626-628,641,644,1054Цивільного кодексуУкраїни,ст.ст.1-23,76-81,89,95,141,258-259,263-265,274-279,352,354,355Цивільного процесуальногокодексу України,суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНБУСТ» про визнання недійсним кредитного договору, укладеного 08 червня 2024 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.О. Демидова