Постанова

від 15.01.2025 по справі 910/10905/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Справа№ 910/10905/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2024

у справі №910/10905/21 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом ОСОБА_2

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113";

2. ОСОБА_3 ;

3. ОСОБА_1 ;

4. ОСОБА_4

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрист.Консалт";

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Проскурня Тетяна Олександрівна;

3. Комунальне підприємство "Правочин" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області;

4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович

про визнання недійсними договорів, рішення та актів, скасування реєстраційних дій, застосування наслідків недійсності правочину.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про:

- визнання недійсним договору від 13.08.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- застосування наслідків недійсності договору від 13.08.2018 шляхом повернення у власність ОСОБА_2 права власності на частку 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113";

- визнання недійсним рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" №2 від 13.08.2018 стосовно виходу ОСОБА_2 зі складу учасників товариства;

- визнання недійсним акта прийому-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" від 13.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Проскурнею Т.О.;

- скасування реєстраційної дії №10681070001051460 від 14.08.2018 реєстратора Комунального підприємства "Правочин" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області;

- визнання недійсним договору №15/08/18-01, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним акта прийому-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю від 15.08.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О.;

- скасування реєстраційної дії №10681050002051460 від 15.08.2018 приватного нотаріуса Осипенка Д.О.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/10905/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 21.08.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/10905/21 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 справу №910/10905/21 прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

06.11.2024 представником позивача подано заяву про заміну відповідача-3 на правонаступника, залучення співвідповідача та зміну предмету позову.

Зокрема, ОСОБА_2 просила змінити предмет позову виклавши прохальну частину позовної заяви в наступній редакції: витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 наступне майно:

1) житловий будинок, площею 456,02 кв.м., житловою площею 183,06 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1586817732224, номер запису про право власності 26820083 - Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 129132519 від 27.06.2018;.

2) земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:005:5215, площею 0,1 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1346229432224, номер запису про право власності 22229598 - договір купівлі-продажу №4-4070 від 16.10.1998, державний акт на право приватної власності на землю Серія ІІІ-КВ №064689 від 29.09.1999, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №96690555 від 08.09.2017;

3) земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:005:0049, площею 0,0813 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1346229432224, номер запису про право власності 22229358 - договір міни №3-3487 від 03.12.2005, державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯГ №228309 від 17.05.2006, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №96688888 від 08.09.2017.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у даній справі:

- задоволено заяву про зміну предмету позову;

- залучено до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_4 ;

- відмовлено у задоволенні заяви про заміну ОСОБА_1 його правонаступником - ОСОБА_5 ;

- матеріали справи №910/10905/21 передано за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено, що оскільки спір у даній справі стосується нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в силу положень ч. 3 ст. 30 ГПК України, даний спір має розглядатися за правилами виключної підсудності - Господарським судом Київської області.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та за неповного з`ясування обставин справи.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, оскільки позивач фактично подав новий позов, що не допускається згідно ч. 4 ст. 46 ГПК України. Крім того, позивачем було змінено не лише предмет, а і підстави позову.

За наведеного, ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції прийнявши до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову порушив вимоги ст. 20 та ст. 46 ГПК України, у зв`язку з чим дійшов безпідставного висновку про передачу справи до Господарського суду Київської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 апеляційну скаргу у справі №910/10905/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/10905/21, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України, встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи не скористалися правом наданим ст. 263 ГПК України та відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу положень зазначеної статті не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Як убачається з матеріалів апеляційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою Господарського суду міста Києва в частині прийняття заяви позивача про зміну предмету позову та передачу матеріалів справи №910/10905/21 за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційний суд зазначає, що в ч. 1 ст. 255 ГПК України наведено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Системне тлумачення ст. 255 ГПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова у її вчиненні.

Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 14.09.2020 у справі №910/404/20).

Оскільки ухвала суду першої інстанції про прийняття заяви про зміну предмету позову не передбачена переліком, наведеним у ст. 255 ГПК України, та не є ухвалою, що має «завершальне» значення щодо можливості судового розгляду і перешкоджає провадженню у справі, вимоги та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині прийняття заяви позивача про зміну предмету позову не підлягають розгляду судом під час апеляційного перегляду.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/10905/21 у зазначеній частині може бути оскаржена за результатами розгляду спору разом із остаточним рішенням у справі.

Таким чином предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала суду першої інстанції від 02.12.2024 в частині передачі справи на розгляд іншого суду (п. 8 ч. 1 ст. 255 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1, 2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст. ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція ( ст. ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст. ст. 27-31 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, приписи ст. 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Суд відзначає, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд у постановах від 15.05.2018 у справі №905/1566/17, від 21.04.2022 у справі №917/1212/21.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 (провадження №12-73гс20) зазначила, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Як слідує з матеріалів справи та було зазначено вище, предметом спору в даній справі були вимоги позивача, зокрема, про визнання недійсним договору від 13.08.2018 купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" та застосування наслідків недійсності такого договору.

Часткою у статутному капіталі товариства є нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (житловий будинок площею 456,02 кв.м, земельна ділянка кадастровий номер 3222485901:01:005:5215 площею 0,1 га та земельна ділянка кадастровий номер 3222485901:01:005:0049 площею 0,0813 га).

В заяві про зміну предмета позову від 06.11.2024, яка прийнята судом, ОСОБА_2 просила суд витребувати вказане нерухоме майно з незаконного володіння ОСОБА_4 .

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що предметом спору в даній справі є вимога про витребування нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що за правилами виключної підсудності вирішення даного спору відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Київської області.

Наведене свідчить про те, що доводи апеляційної скарги про порушення у справі, яка переглядається, норм процесуального права при визначенні підсудності спору є помилковими, а місцевий господарський суд вірно застосував правила про виключну юрисдикцію (підсудність), оскільки даний спір має розглядатись за місцезнаходженням нерухомого майна (житлового будинку та земельних ділянок) - Господарським судом Київської області.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ГГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про передачу справи №910/10905/21 за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/10905/21, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.

Разом з цим згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду до зазначеного переліку не відноситься, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 30, 31, 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/10905/21 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов