Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/21871/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/21871/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - Компанія, позивач, скаржник) - Яковченко Р.Г. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» (далі - Товариство, відповідач) - Бова О.Ю. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 (головуюча - суддя Джарти В.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (головуюча - суддя Кропивна Л.В., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

у справі за позовом Компанії

до Товариства

про стягнення 1 088 346 920,48 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення пені та 3 % річних.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення 1 005 767 711,71 грн пені та 82 579 208,77 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зі сторони відповідача обов`язків за договором про надання послуг з передачі електричної енергії.

2. Короткий зміст рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.04.2023, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 02.10.2024 у справі №910/21871/21, у задоволенні позову відмовив повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Компанія, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Компанія у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків:

- викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20, від 13.02.2024 у справі №910/7875/22 щодо застосування статей 40, 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - Договір ЕС);

- викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.09.2024 у справі №910/11334/23, від 03.07.2024 у справі №910/7722/23, від 09.11.2022 у справі №904/5899/21, від 02.12.2020 у справі №910/14341/18, від 02.10.2020 у справі №911/19/19, від 18.09.2020 у справі №916/4693/15, від 11.02.2021 у справі №910/18996/16, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20 щодо застосування статей 79, 86, частини п`ятої статті 236, статті 237 ГПК України;

- викладених у постанові Верховного Суду від 06.06.2022 у справі №908/1133/21 щодо застосування статей 73, 86 ГПК України.

4.2. Також, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує на частину другу статті 33, пункт 7 частини другої статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» пункт 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 №309 (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень), статтю 1 Закону України «Про державний кордон», статті 41 Договору про ЕС, статті 31 Угоди про асоціацію, пункт 60 частини першої статті 1, частину першу статті 22, частин третю-п`яту статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» при стягненні плати за передачу електричної енергії з електропостачальників, а також відсутній висновок щодо застосування норм процесуального права: частин першої, другої статті 4, частин першої, другої статті 11, частини першої статті 254, пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України у подібних правовідносинах.

5. Позиція іншого учасника

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції встановлено, що 10.04.2019 Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (у подальшому реорганізовано в Приватне акціонерне товариство) [ОСП] і Товариством (користувач) укладений договір №0065-02024 (в редакції додаткової угоди від 14.08.2019) [далі - Договір], за умовами якого:

- ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов Договору (пункт 1.1);

- сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правила ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (пункт 1.2);

- ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором (НКРЕКП), та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет (пункт 1.3);

- для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальників; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. З цією метою застосовується дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС користувача (пункт 4.1);

- планова та фактична вартість послуги (грн) за Договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВт*год) за розрахунковий період на тариф, встановлений Регулятором (грн/МВт*год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України (пункт 5.1);

- розрахунковим періодом за Договором є 1 календарний місяць (пункт 6.1);

- користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги ОСП таким чином:

1 платіж - до 17.00 години другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього Договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно, або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 договору, у кожен з наступних періодів:

2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця;

3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця;

4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця;

5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.

При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не менше планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 Договору, на 5 днів наперед (пункт 6.2);

- користувач зобов`язується подавати ОСП планові обсяги електричної енергії та обсяги планової резервованої потужності за затвердженими ОСП формами у терміни та порядку, що визначені в розділах 6 та 10 Договору; здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених Договором (пункт 9.3);

- планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов`язаний подавати ОСП до 25 (двадцять п`ятого) числа місяця, що передує розрахунковому місяцю. ОСП протягом 5 (п`яти) робочих днів погоджує планові обсяги передачі і повертає їх користувачу. Умовами Договору не визначена форма та порядок погодження планових обсягів користувача. Водночас інформація про погодження ОСП наданих користувачем планових обсягів передачі електроенергії на відповідний період зазначаються в рахунках-фактурах (пункт 10.1).

6.2. Позивач стверджує, що у Договорі передбачено обов`язок здійснювати сплату планової вартості у встановлені періоди розрахункового місяця (не менше 1/5 від планової вартості послуги або щоденно). Жодного іншого порядку сплати планової вартості послуги в Договорі не визначено.

6.3. Компанія стверджує, що згідно з умовами Договору за період з липня 2019 року до грудня 2021 року відповідачу відповідно до його низки листів про планові обсяги постачання електричної енергії споживачам позивачем направлялися низка рахунків-фактур.

6.4. Відповідно до пункту 10.4 Договору рахунки повинні навправлятися однією Стороною іншій електронною поштою. Рахунки вважають отриманими стороною у день направлення електронною поштою.

6.5. Суд першої інстанції вказав, що рахунки-фактури направлені відповідачу на його електрону пошту dtrading.information@gmail.com та через систему «АСКОД Онлайн». На підтвердження вказаних обставин Компанія долучила до матеріалів справи роздруківки з електронної пошти позивача та відповідно з системи «АСКОД Онлайн».

6.6. Повідомлення про реєстрацію в системі електронного документообігу надіслана керівникам підприємств листом Компанії від 28.05.2021 №01/21909 та опубліковано на веб-сайті Компанії «Учасникам ринку» - «Реєстрація учасників ринку» - «Договори» за посиланням: https://ua.energy/uchasnikam_rinku/reyestratsiya-uchasnykiv-rynku/dogovory.

6.7. Компанія в позові зазначає, що відповідач самостійно визначає плановий обсяг послуги, має можливість розрахувати та визначити суми планових платежів, які необхідно оплатити на умовах визначених Договором. Водночас оплата вартості за плановий обсяг послуги має бути не менше 1/5 від планової вартості послуги та здійснена у строки встановлені приписами пункту 6.2 Договору.

6.8. За твердженнями позивача, Товариство своїми діями підтверджує обсяг та вартість планових платежів, а саме, направленими листами щодо планових обсягів за період з липня 2019 року до грудня 2021 року, надходженнями коштів від відповідача за наданими реєстром платежів щодо оплати планової вартості послуги за рахунками-фактурами, рахунками-фактурами, наданими позивачем, із зазначеними тієї суми планової вартості, які сплачувались відповідачем; роздруківками електронної пошти позивача про направлення відповідачу dtrading.information@gmail.com рахунків-фактур та через систему «АСКОД Онлайн». Проте відповідач не своєчасно та не в повному обсязі здійснював оплати вартості планових обсягів, що спричинило не належне виконання умов Договору, як стверджує позивач.

6.9. Згідно з пунктом 6.5 Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - Сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством.

6.10. У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей (пункт 6.6 Договору).

6.11. Згідно з пунктом 7.1 Договору ОСП має право на отримання від користувача своєчасну оплату за послугу.

6.12. Відповідно до пункту 9.3 Договору, зокрема, користувач зобов`язується повертати ОСП підписані зі свого боку акти у терміни та у порядку, що визначені в розділах 6 та 10 Договору; здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених Договором.

6.13. Пунктом 10.1 Договору передбачено, що ОСП протягом перших 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, направляє користувачу акт приймання-передачі наданої послуги. Користувач, отримавши акт приймання-передачі наданої послуги, протягом 3 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, повертає його ОСП, підписаний зі свого боку.

6.14. За змістом пункту 10.4 Договору рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунки, будь-які повідомлення зі Договором повинні направлятись однією стороною іншій електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також повинні бути обов`язково підтверджені рекомендованим листом, іншим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною в Договорі.

Рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунків, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур`єром, що підтверджуються квитанцією про вручення одержувачеві, що підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом); у день направлення за допомогою Сервісу та/або електронною поштою.

6.15. Як стверджує Компанія, позивач направив/надав відповідачу низку актів приймання-передачі за фактично надані послуги з передачі електричної енергії. Позивачем направлені/надані відповідачу низка актів-коригування (які підписані/не підписані відповідачем).

6.16. Згідно з пунктом 10.2 Договору ОСП щокварталу оформлює акт звірки розрахунків наданої послуги відповідно до форми, наведеної у додатку 3 Договору, та надсилає його користувачу. Користувач у триденний термін має повернути ОСП акт звірки розрахунків наданої послуги, підписаний зі свого боку. У разі виникнення розбіжностей за актом звірки між сторонами користувач має право у триденний термін направити свій примірник акта звірки розрахунків ОСП з вмотивованим запереченням. Цей акт звірки розрахунків має бути розглянутий ОСП у триденний термін, підписаний у разі згоди та наданий користувачу. Якщо сторони не дійшли згоди, застосовуються норми розділу 12 Договору. Компанія стверджує, що позивачем направлені/надані акти звірки розрахунків: за 1-4 квартал 2020 року, 1-2 квартал 2021 року, які підписані відповідачем.

6.17. За твердженнями позивача перелічені рахунки та акти вчасно та в повному обсязі відповідачем не оплачувалися, а тому Компанія здійснила розрахунок пені відповідно до пункту 6.7 Договору та 3 % річних за період з липня 2019 року до грудня 2021 року та заявила до стягнення в межах цього позову, зокрема, 1 005 767 711,71 грн пені та 82 579 208,77 грн 3% річних.

6.18. Суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору у період з липня 2019 року до грудня 2021 року позивач надавав послуги з передачі електричної енергії, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі послуги.

6.19. Як вбачається з матеріалів справи, акти приймання-передачі послуги за серпень 2019 року - серпень 2021 року, підписано відповідачем із зауваженнями. Незгода відповідача, як то вбачається з представлених суду копій актів, стосується обсягу електричної енергії та відповідно вартості послуги передачі.

6.20. Відповідачем здійснено оплату вартості послуг з передачі електричної енергії, однак лише в частині вартості послуг, що були спожиті Товариством для власних потреб. Адже на думку відповідача, Компанія не мала права включати обсяги імпорту/експорту електричної енергії до обсягів послуги, оскільки їх включення не передбачено умовами укладеного Договору, які є обов`язковими для виконання сторонами.

6.21. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем до суду представлено лише один акт, в якому значиться про експортовану електричну енергію до ЕС суміжних країн, а саме за липень 2019 року. Натомість акти за інші місяці протягом спірного періоду не містять вказівок щодо експортованої енергії. Водночас у відповіді на відзив Компанія визнала факт того, що в актах приймання-передачі враховує обсяги з передачі електричної енергії, щодо якої відповідач здійснив експорт.

6.22. Судом встановлено, що обов`язок сплачувати тариф на передачу виключно при експорті та не сплачувати при імпорті, не було передбачено діючими протягом спірного періоду нормативними актами, які регулюють відносини в сфері енергетики, зокрема, Законом України «Про ринок електричної енергії», Кодексом системи передачі.

6.23. Постановою НКРЕКП від 07.02.2020 №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі» внесені зміни, зокрема, до наступних положень Розділу XI Кодексу системи передачі: « 5.3. Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та:

...

трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії.

…..».

« 5.6 Оплата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.

Тариф на послуги з передачі електричної енергії оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет у триденний термін після затвердження його Регулятором.

Обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається:

…..

для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника, крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП;

.....

для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації;

для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії…»

Крім того, вказаною Постановою НКРЕКП викладено в новій редакції пункт 4.1 типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а саме:

« 4.1. Для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги Послуги:

1) плановий обсяг Послуги визначається на основі наданих Користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання Користувачем повідомлень плановим обсягом Послуги визначається фактичний обсяг наданої Послуги у попередньому розрахунковому періоді;

2) фактичний обсяг Послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі».

6.24. Суд першої інстанції виснував, що з огляду на викладене, обов`язок щодо сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії було запроваджено саме із прийняттям Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 року №360 «Про затвердження Змін до Кодексу системи передачі», яка набула чинності 08.02.2020.

6.25. Враховуючи те, що частиною предмета спору є вимоги про стягнення вартості послуг за період липень 2019 року - грудень 2021 року, тобто, за період, що передує прийняттю Постанови НКРЕКП від 07.02.2020 року №360, а також те, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, правові підстави для стягнення з відповідача відповідної частини заборгованості, на думку суду першої інстанції, відсутні.

6.26. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

6.27. Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (частина одинадцята статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

6.28. Пункт 2 частини шостої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлює, що КСП має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.

6.29. Відповідно до статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховної Радою України 15.12.2010 встановлені обмеження щодо додаткового ввізного або вивізного мита. При цьому, відповідно до статті 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики» для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

6.30. Водночас, відповідно до статті 94 Договору Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.

6.31. Так, відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, встановив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.

6.32. Крім того, щодо повноважень Секретаріату енергетичного Співтовариства суд першої інстанції зазначив, що статті 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства передбачає, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів.

6.33. Таким чином, на думку суду першої інстанції, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.

6.34. У межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

6.35. Крім того, стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що Сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію.

6.36. Таким чином, на думку суду першої інстанції, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України.

6.37. З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій позивача щодо включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, що у свою чергу створюють наслідки неможливості застосування до Товариства відповідальності за порушення строків виконання такого зобов`язання таких як стягнення пені та трьох процентів річних.

6.38. Суд першої інстанції відмітив, що позивачем не представлено суду належного розрахунку та документів для здійснення розрахунку судом без врахування передачі енергії, яка підлягала експорту.

6.39. Суд апеляційної інстанції вказав, що, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що позивач включив в розрахунок оплати обсяги з передачі електричної енергії при здійсненні відповідачем експорту електричної енергії, що порушує умови Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Угоди про Асоціацію між Україною та, відповідно, створює наслідки неможливості застосування до Товариства відповідальності за порушення строків виконання такого грошового зобов`язання як стягнення пені та трьох процентів річних. Утім уточнений розрахунок нарахованих штрафних санкцій та 3 % річних за послуги з передачі електричної енергії без врахування обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, позивач суду не надав.

6.40. Скаржник, вказуючи в апеляційній скарзі про помилковість висновків суду першої інстанції щодо включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні відповідачем експорту електричної енергії, подав до суду апеляційної інстанції нові розрахунки, в яких обсяги послуги з передачі електричної енергії на експорт були виключені із загального обсягу електроенергії.

6.41. Колегія суддів апеляційної інстанції розцінила вказані доводи скаржника як такі, що суперечать принципу добросовісності.

6.42. Суд апеляційної інстанції вказав, що під час апеляційного провадження апелянтом враховані висновки Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20, від 13.02.2024 у справі №910/7875/22, і на цій підставі позивачем подано 28.02.2024 до суду апеляційної інстанції новий розрахунок штрафних санкцій за послуги з передачі електричної енергії без врахування обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.

6.43. Суд апеляційної інстанції зазначив, що за розрахунком, поданим позивачем 28.02.2024, до стягнення з відповідача підлягали 74 386 445,71 грн пені та 6 114 969,09 грн 3% річних, а згідно з розрахунком від 09.04.2024 - 86 971 330,39 грн пені та 7 146 391,47 грн 3% річних.

6.44. Суд апеляційної інстанції встановив, що вказані розрахунки є новими доказами, заснованими на зміні позивачем власної правової позиції, тим більше, що нові розрахунки були подані лише під час апеляційного розгляду і без вмотивованого клопотання про поновлення строку на долучення їх до матеріалів справи доказів.

6.45. На думку суду апеляційної інстанції, прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

6.46. Суд апеляційної інстанції виснував, що подані позивачем нові докази апеляційний господарський суд не приймає до розгляду.

6.47. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що, володіючи інформацією щодо обсягів експорту відповідачем електричної енергії у період з липня 2019 року до жовтня 2021 року, позивач цю інформацію до суду першої інстанції разом з відповідними розрахунками не подав, тоді як до суду апеляційної інстанції подав два різних розрахунки, різниця між якими становить 13 616 307,06 грн. Крім того зміна правової позиції позивача відбулась на стадії апеляційного розгляду справи, тож суд першої інстанції не міг самостійно здійснити розрахунок штрафних санкцій та 3% річних орієнтуючись лише на розрахунках позивача і інформації відповідача.

6.48. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного апелянтом судового рішення.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 14.11.2024, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/21871/21 на підставі пунктів 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.12.2024 у зв`язку з відрядженням судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/21871/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Ємець А.А., Жайворонок Т.Є.

7.3. У судовому засіданні 10.12.2024 Судом оголошено перерву до 14.01.2025.

7.4. Від Товариства 10.01.2025 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення.

7.5. Від Компанії 10.01.2025 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення у справі.

7.6. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 14.01.2025 долучив вказані вище письмові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.7. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Скаржник, оскаржуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує на постанови Верховного Суду, що означені у пункті 4.1 цієї постанови.

8.10. Предметом розгляду у цій справі є стягнення пені та 3 % річних.

8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зі сторони відповідача обов`язків за договором про надання послуг з передачі електричної енергії.

8.10.2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався, зокрема, на приписи статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

8.11. Предметом розгляду у справі №910/14489/20 було зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, та включення нарахування таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

8.11.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч умовам договору нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та включив їх до рахунка-фактури, а також акта приймання-передачі електричної енергії.

8.11.2. Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, висловив правову позицію щодо застосування, зокрема, статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

8.12. Предметом розгляду у справі №910/19401/20 було:

- зобов`язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії;

- стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат і 3 % річних.

8.12.1. Позовні вимоги мотивовані, тим що, виходячи з умов договору, обсяг наданих послуг з передачі, який є підставою для розрахунків, повинен визначатися виключно на підставі фактичних обсягів споживання електричної енергії споживачами позивача. Водночас, умови договору не передбачають включення до обсягів послуг з передачі, обсягів експортованої електричної енергії (тобто обсягів які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача), оскільки, такі послуги не надаються. Однак, відповаідач всупереч умовам договору нараховує позивачу плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та надсилає позивачу рахунки і акти приймання-передачі послуг із включенням послуг, які фактично не надавались.

8.12.2. Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, висловив правову позицію щодо застосування, зокрема, статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

8.13. Предметом розгляду у справі №910/7875/22 було зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з електричної енергії за договором та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.

8.13.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам законодавства та умовам укладеного договору відповідач нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та включив їх до рахунків-фактур та актів приймання-передачі електричної енергії.

8.13.2. Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, висловив правову позицію щодо застосування, зокрема, статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

8.14. З огляду на викладене вище, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах №910/14489/20, №910/19401/20, №910/7875/22, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, є схожими у контексті змістовного критерію, враховуючи підстави позову, підстави виникнення спірних правовідносин (договір про надання послуг з передачі електричної енергії), нормативно-правове регулювання (зокрема, стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства), а також доводами та аргументами сторін в контексті наявності/відсутності підстав для нарахування плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту.

8.15. Що ж до справ №910/11334/23, №910/7722/23, №904/5899/21, №910/14341/18, №911/19/19, №916/4693/15, №910/18996/16, №922/3928/20, №908/1133/21, то правові висновки, які висловлені Верховним Судом у них стосувалися норм процесуального права, застосування яких є загальним, зокрема, під час вирішення питання вірогідності доказів, їх оцінки, законності і обґрунтованості судового рішення і питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

8.16. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.16.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.16.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.17. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.18. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.19. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.20. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує на частину другу статті 33, пункт 7 частини другої статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» пункт 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень), статтю 1 Закону України «Про державний кордон», статті 41 Договору про ЕС, статті 31 Угоди про асоціацію, пункт 60 частини першої статті 1, частину першу статті 22, частини третю-п`яту статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» при стягненні плати за передачу електричної енергії з електропостачальників, а також відсутній висновок щодо застосування норм процесуального права: частин першої, другої статті 4, частин першої, другої статті 11, частини першої статті 254, пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України у подібних правовідносинах.

8.21. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, означених у пункті 8.20 цієї постанови, у контексті спірних правовідносин, враховуючи предмет розгляду цієї справи, відсутні, тому з огляду на алгоритм означений у пункті 8.19 цієї постанови, беручи до уваги підстави касаційного оскарження і за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та означене у пункті 8.14 цієї постанови Верховний Суд розглядає підстави касаційного оскарження у їх взаємній і логічній послідовності.

8.22. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.23. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.24. Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого:

- у межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства;

- нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України;

- суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій позивача щодо включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, що у свою чергу створюють наслідки неможливості застосування до Товариства відповідальності за порушення строків виконання такого зобов`язання таких як стягнення пені та трьох процентів річних;

- позивачем не представлено суду належного розрахунку та документів для здійснення розрахунку судом без врахування передачі енергії, яка підлягала експорту.

8.25. У свою чергу, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначила, зокрема, таке:

- скаржник, вказуючи в апеляційній скарзі про помилковість висновків суду першої інстанції щодо включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні відповідачем експорту електричної енергії, подав до суду апеляційної інстанції нові розрахунки, в яких обсяги послуги з передачі електричної енергії на експорт були виключені із загального обсягу електроенергії;

- колегія суддів апеляційної інстанції розцінила вказані доводи скаржника як такі, що суперечать принципу добросовісності;

- під час апеляційного провадження апелянтом враховані висновки Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20, від 13.02.2024 у справі №910/7875/22, і на цій підставі позивачем подано 28.02.2024 до суду апеляційної інстанції новий розрахунок штрафних санкцій за послуги з передачі електричної енергії без врахування обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії;

- за розрахунком, поданим позивачем 28.02.2024, до стягнення з відповідача підлягали 74 386 445,71 грн пені та 6 114 969,09 грн 3% річних, а згідно з розрахунком від 09.04.2024 - 86 971 330,39 грн пені та 7 146 391,47 грн 3% річних;

- суд апеляційної інстанції встановив, що вказані розрахунки є новими доказами, заснованими на зміні позивачем власної правової позиції, тим більше, що нові розрахунки були подані лише під час апеляційного розгляду і без вмотивованого клопотання про поновлення строку на долучення їх до матеріалів справи доказів;

- на думку суду апеляційної інстанції, прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність;

- суд апеляційної інстанції виснував, що подані позивачем нові докази апеляційний господарський суд не приймає до розгляду;

- суд апеляційної інстанції звернув увагу, що, володіючи інформацією щодо обсягів експорту відповідачем електричної енергії у період з липня 2019 року до жовтня 2021 року, позивач цю інформацію до суду першої інстанції разом з відповідними розрахунками не подав, тоді як до суду апеляційної інстанції подав два різних розрахунки, різниця між якими становить 13 616 307,06 грн. Крім того зміна правової позиції позивача відбулась на стадії апеляційного розгляду справи, тож суд першої інстанції не міг самостійно здійснити розрахунок штрафних санкцій та 3% річних орієнтуючись лише на розрахунках позивача і інформації відповідача;

- таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного апелянтом судового рішення.

8.26. Отже, суд апеляційної інстанції фактично не здійснював перевірку доводів і аргументів позивача стосовно застосування статті 41 Договору ЕС судом першої інстанції та обмежився виключно питанням наявності/відсутності підстав для прийняття нових розрахунків позовних вимог - пені та 3 % річних.

8.27. Водночас, на момент прийняття оскаржуваної постанови Верховний Суд, передаючи справи на новий розгляд, сформував загальні висновки щодо застосування статті 41 Договору ЕС, а саме:

- у постанові від 31.01.2024 у справі №910/14489/20 Верховний Суд вказав таке:

« 41. У цій справі підставою виникнення спірних правовідносин є договір, за яким, на думку позивача, відповідач безпідставно нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії. Позивач не погоджується з нарахуванням такої плати з підстав, викладених у пунктах 3, 4 цієї постанови.

42. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послалися, зокрема, на статтю 41 Договору про ЕС, яка забороняє встановлення мита й кількісних обмежень імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат.

43. Суди також взяли до уваги повідомлення Секретаріату ЕС від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), який розглядав Порядок № 585 та постанову НКРЕКП від 22.04.2019 № 586 "Про затвердження Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління" у контексті положень статті 41 Договору про ЕС, і виснував, що платежі, передбачені законодавством України, за своїм змістом еквівалентні митним зборам, що не відповідає напрацьованому законодавству Енергетичного Співтовариства.

44. Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

45. Отже, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили, до якої країни чи країн здійснювався експорт. Це унеможливлює визначення законодавства, яке підлягає застосуванню у справі, що переглядається»;

- у постанові від 13.02.2024 у справі №910/19401/20 Верховний Суд зазначив таке:

« 5.3. У цій справі підставою виникнення спірних правовідносин є договір, за яким, на думку позивача, відповідач безпідставно нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії. З підстав касаційного оскарження слідує, що відповідач не погоджується із застосуванням, зокрема, статті 41 Договору про ЕС до спірних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послалися, зокрема, на статтю 41 Договору про ЕС, яка забороняє встановлення мита й кількісних обмежень імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат.

Суди також взяли до уваги повідомлення Секретаріату ЕС від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import) щодо проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ринок електричної енергії" щодо оплати послуг з передачі електричної енергії при експортних операціях та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління при здійсненні імпорту та/або експорту електричної енергії".

Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

Отже, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Однак, суди попередніх інстанцій не встановили, до якої країни чи країн здійснювався експорт у межах спірного договору.

Саме дослідження та встановлення обставин щодо здійснення позивачем експорту електроенергії на території конкретної країни (країн), впливає на визначення законодавства, яке підлягає застосуванню у справі, що переглядається. У свою чергу, розгляд інших доводів скаржника залежить від дослідження зазначених обставин, а тому Верховний Суд не вбачає за можливим розгляд їх в межах цього касаційного провадження»;

- від 13.02.2024 у справі №910/7875/22 Верховний Суд вказав таке:

« 42. Ураховуючи подібність правовідносин, які склалися в справі № 910/14489/20 та в цій справі № 910/7875/22, з урахуванням приписів частини 4 статті 300 ГПК України, Суд вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, наведені у поставі від 31.01.2024 у справі № 910/14489/20, ухваленій після подання касаційної скарги.

43. За наведеного вище мотивування, колегія суддів зазначає, що в цій справі, яка розглядається, як і у наведеній справі № 910/14489/20, суди, дійшовши висновку про те, що нарахована відповідачем в рамках виконання договору плата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту прирівнюється до мита, встановлення якого порушує міжнародні зобов`язання України, так само не дослідили, чи розповсюджується на сторін договору положення статті 41 Договору про ЕС. Звідси, висновки судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог, є передчасними.

44. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що про необхідність врахування "географічних меж" застосування Договору про ЕС (зокрема статті 41 цього Договору) наголошувала також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.11.2023 у справі № 910/14489/20.

45. Невстановлення судами обставин справи, що мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, унеможливлює перевірку Верховним Судом здійсненого судами правозастосування (Верховний Суд в силу положень статті 300 ГПК України позбавлений можливості самостійно виправити вказані недоліки). Звідси, а також ураховуючи викладене вище в пункті 42 цієї постанови, Суд наразі не надає оцінку та не аналізує інші доводи сторін».

8.28. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду цієї справи означені вище правові висновки не врахував, що мало своїм наслідком не здійснення перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

8.29. Крім того, слід зазначити, що оскаржувані судові рішення не містять оцінки аргументам відповідача, які Товариство неодноразово та послідовно зазначало у суді першої та апеляційної інстанції.

8.30. Так, Товариство вказувало, зокрема, таке:

- у позивача відсутні підстави для нарахування пені та 3 % річних за період з липня 2019 року до березня 2020 року;

- у Компанії відсутня база у вигляді простроченого грошового зобов`язання, що слугувала б підставою для нарахування пені та 3% річних за Договором в період з липня 2019 року до березня 2020 року;

- питання стягнення позивачем заборгованості з відповідача за наданні послуги з передачі електричної енергії за Договором за період з липня 2019 року до березня 2020 року було предметом судового розгляду у справі №910/8044/20;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2020, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та постановою Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №910/8044/20 Компанії повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за надані послуги за Договором за період з липня 2019 року до березня 2020 року розмірі 651 023 676,84 грн з таких підстав:

відсутності в Договорі положень, які передбачали включення до послуги з передачі обсягів експорту;

невідповідності нарахування послуг з передачі на обсяги експорту статті 41 Договору ЕС;

- відтак, на думку Товариства, судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлено відсутність заборгованості у Відповідача за надані послуги з передачі електричної енергії при експорті в період з липня 2019 року до березня 2020 року, що, в свою чергу, виключає можливість нарахування штрафних санкцій та 3% річних, оскільки, неможливо нарахувати вказані міри грошової відповідальності на нульове значення;

- також відповідач вказував на необхідність застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.

8.31. Аргументам відповідача, наведеним у пункті 8.30 цієї постанови, не надано оцінки ні судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, що є порушенням статті 236 ГПК України, ураховуючи те, що вагомим і ключовим для вирішення цього спору є, у тому числі, з`ясування наявності/відсутності підстав для стягнення 3% річних і пені, які нараховані за послуги надані з липня 2019 року до березня 2020 року, оскільки, у цій справі Компанією заявлено період з липня 2019 року до грудня 2021 року, а також, наявність/відсутність підстав для застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.

8.32. Щодо розрахунку позовних вимог, то слід зазначити таке.

8.33. Суд першої інстанції розцінив поданий позивачем розрахунок пені і 3% річних як неналежний. Водночас, суд апеляційної інстанції розцінив подані Компанією розрахунки як нові докази.

8.34. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

8.35. Отже, у розумінні вказаної норми розрахунок сум, що стягується має бути саме обґрунтованим.

8.36. Втім, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій не вказали мотивів/міркувань щодо необґрунтованості, поданих позивачем розрахунків.

8.37. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.38. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.39. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.40. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.41. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.42. Втім, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права (зокрема, статей 86, 236, 237 та 269 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, ураховуючи предмет і підстави позову, та не врахували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20, від 13.02.2024 у справі №910/7875/22 щодо застосування статті 41 Договору ЕС.

8.43. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.44. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.45. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.46. З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.47. Враховуючи те, що порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неврахування правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 8.27 цієї постанови, мало своїм наслідком не встановлення визначальних, вагомих і ключових обставин у цій справі у вирішенні цього спору, то надання правових висновків стосовно норм права, вказаних у пункті 4.2 цієї постанови, є передчасним.

8.48. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.4. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Компанії задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №910/21871/21 скасувати.

3. Справу №910/21871/21 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок