Ухвала від 10.09.2025 по справі 910/21871/21

УХВАЛА

10 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/21871/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - Яковченко Р.Г.

відповідача - Грибик Р.Г., Бова О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (у складі колегії суддів: Іоннікової І.А. (головуюча), Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг"

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 088 346 920,48 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та підстави позовних вимог

30.12.2021 Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "Укренерго, Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" (далі - ТОВ "Д.Трейдінг", Відповідач) про стягнення штрафних санкцій за послуги з передачі електричної енергії у розмірі 1 088 346 920,48 грн, у тому числі: 1 005 767 711,71 грн пені та 82 579 208,77 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0065-02024 від 10.04.2019 (далі - Договір) в частині оплати вартості наданих Позивачем послуг з передачі електричної енергії у період з липня 2019 року по грудень 2021 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 14.01.2025 частково задоволено касаційну скаргу Позивача, вищевказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.

При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем належними та допустимими доказами тих обставини, на які він посилався як на підстави позову. Зокрема нарахування Позивачем плати за послугу з передачі електричної енергії, яка експортувалось Відповідачем до країн, які є сторонами договору про заснування Енергетичного Співтовариства або договірними країнами (Угорська Республіка, Республіка Молдова, Республіка Польща, Республіка Румунія, Словацька Республіка), є неправомірним, оскільки суперечить статті 41 Договору про ЕС.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 02.07.2025 частково задовольнив апеляційну скаргу ПрАТ "Укренерго", вищевказане рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково, а саме стягнув з ТОВ "Д.Трейдінг" 65 267,43 грн пені, 5 357,36 грн 3 % річних.

При цьому суд апеляційної інстанції за наявними у справі матеріалами встановив, що у період з липня 2019 по січень 2020 Відповідач здійснював експорт електричної енергії також в республіку білорусь, на яку не поширюється дія договору про ЕС. Так у вказаний період до вказаної республіки було експортовано електричної енергії загальним обсягом 721 265 КВт*год (721,265 МВт*год).

При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що у Позивача були відсутні законні підстави включати в розрахунок пеню та 3 % річних, нараховані на послугу з передачі згідно Договору, в обсягах експорту до країн, на які поширюється дія договору про ЕС за спірний період, за винятком обсягів експорту в напрямку республіки білорусь, та частково задовольнив позовну заяву.

Позивач не погодився з такими рішенням та постановою (в частині відмови у задоволенні позову) та скористався правом на їх касаційне оскарження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

Касаційне провадження у справі відкрито 18.08.2025 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У своїй касаційній скарзі Позивач просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 в частині рішення про відмову у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводами касаційної скарги ПрАТ "Укренерго" визначило:

- неврахування висновків щодо застосування статей 79, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 910/11334/23, від 03.07.2024 у справі № 910/7722/23, від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 02.10.2020 у справі № 911/19/19, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, згідно яких господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 частини другої статті 57, частини другої статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункту 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодексу СП) (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень) стосовно того, що договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту;

- не застосування судами наведених норм матеріального права за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування;

- неправильне застосування статі 1 Закону України "Про державний кордон", статті 41 Договору про ЕС, статті 31 Угоди про асоціацію, що не підлягали застосуванню;

- не застосування судами пункту 60 частини першої статті 1, частини першої статті 22, частин третьої-п`ятої статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм при стягненні плати за передачу електричної енергії з електропостачальників за аналогічних обставин;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 14, 79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Д.Трейдінг" просить Суд залишити її без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 - без змін.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

10.04.2019 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (у подальшому реорганізоване у Приватне акціонерне товариство) як оператором системи передачі (далі-ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" (далі-користувач) укладено договір № 0065-02024 (в редакції додаткової угоди від 14.08.2019), за умовами якого:

- ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов договору (п. 1.1);

- сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правила ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (п. 1.2);

- ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором (НКРЕКП), та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет (п. 1.3);

- для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальників; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. З цією метою застосовується дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС користувача (п. 4.1);

- планова та фактична вартість послуги (грн) за договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВт*год) за розрахунковий період на тариф, встановлений Регулятором (грн/МВт*год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України (п. 5.1);

- розрахунковим періодом за договором є 1 календарний місяць (п. 6.1);

- користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги ОСП таким чином:

1-й платіж - до 17.00 години другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно, або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 договору, у кожен з наступних періодів:

2-й платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця;

3-й платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця;

4-й платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця;

5-й платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця. При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не менше планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5 Договору, на 5 днів наперед (п. 6.2);

- користувач зобов`язується подавати ОСП планові обсяги електричної енергії та обсяги планової резервованої потужності за затвердженими ОСП формами у терміни та порядку, що визначені в розділах 6 та 10 договору; здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених договором (пункт 9.3);

- планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов`язаний подавати ОСП до 25-го) числа місяця, що передує розрахунковому місяцю. ОСП протягом 5 робочих днів погоджує планові обсяги передачі і повертає їх користувачу. Умовами договору не визначена форма та порядок погодження планових обсягів користувача. Водночас інформація про погодження ОСП наданих користувачем планових обсягів передачі електроенергії на відповідний період зазначаються в рахунках-фактурах (пункт 10.1).

За доводами Позивача, у Договорі передбачено обов`язок здійснювати сплату планової вартості у встановлені періоди розрахункового місяця (не менше 1/5 від планової вартості послуги або щоденно). Жодного іншого порядку сплати планової вартості послуги в договорі не визначено.

Поряд з цим, за твердженнями Позивача, згідно з умовами Договору за період з липня 2019 року до грудня 2021 року Відповідачу відповідно до його листів про планові обсяги постачання електричної енергії направлялися рахунки-фактури.

Відповідно до пункту 10.4 Договору рахунки повинні навправлятися однією стороною іншій електронною поштою. Рахунки вважають отриманими стороною у день направлення електронною поштою.

Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, рахунки-фактури направлені Відповідачу на його електрону пошту та через систему "АСКОД Онлайн".

Повідомлення про реєстрацію в системі електронного документообігу надіслана керівникам підприємств листом Позивача від 28.05.2021 та опубліковано на веб-сайті компанії.

Позивач доводить судам, що Відповідач самостійно визначає плановий обсяг послуги, має можливість розрахувати та визначити суми планових платежів, які необхідно оплатити на умовах визначених договором. Водночас оплата вартості за плановий обсяг послуги має бути не менше 1/5 від планової вартості послуги та здійснена у строки, встановлені пунктом 6.2 Договору.

За твердженнями Позивача, Відповідач своїми діями підтверджує обсяг та вартість планових платежів, а саме направленими листами щодо планових обсягів за період з липня 2019 року до грудня 2021 року, надходженнями коштів від відповідача за наданими реєстром платежів щодо оплати планової вартості послуги за рахунками-фактурами, рахунками-фактурами, наданими позивачем, із зазначеними тієї суми планової вартості, які сплачувались відповідачем; роздруківками електронної пошти Позивача про направлення Відповідачу та через систему "АСКОД Онлайн". Проте Відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював оплати вартості планових обсягів, що спричинило неналежне виконання умов Договору та, як наслідок, звернення до суду з позовом у цій справі.

Згідно з пунктом 6.5 Договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством.

У разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей (пункт 6.6 Договору).

Згідно з пунктом 7.1 Договору ОСП має право на отримання від користувача своєчасної оплати за послугу.

Відповідно до пункту 9.3 Договору користувач зобов`язується повертати ОСП підписані зі свого боку акти у терміни та у порядку, що визначені в розділах 6 та 10 Договору; здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених договором.

Пунктом 10.1 Договору передбачено, що ОСП протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, направляє користувачу акт приймання-передачі наданої послуги. Користувач, отримавши акт приймання-передачі наданої послуги, протягом 3 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, повертає його ОСП, підписаний зі свого боку.

За змістом пункту 10.4 Договору рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунки, будь-які повідомлення зі договором повинні направлятись однією стороною іншій електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також повинні бути обов`язково підтверджені рекомендованим листом, іншим поштовим відправленням або доставлені кур`єром під розписку за адресою, зазначеною в договорі.

Рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунків, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур`єром, що підтверджуються квитанцією про вручення одержувачеві, що підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом); у день направлення за допомогою сервісу та/або електронною поштою.

Як стверджував Позивач, він направив/надав Відповідачу низку актів приймання-передачі за фактично надані послуги з передачі електричної енергії, а також акти-коригування (які підписані/не підписані Відповідачем).

Згідно з пунктом 10.2 Договору ОСП щокварталу оформлює акт звірки розрахунків наданої послуги відповідно до форми, наведеної у додатку 3 договору, та надсилає його користувачу. Користувач у триденний термін має повернути ОСП акт звірки розрахунків наданої послуги, підписаний зі свого боку. У разі виникнення розбіжностей за актом звірки між сторонами користувач має право у триденний термін направити свій примірник акта звірки розрахунків ОСП з вмотивованим запереченням. Цей акт звірки розрахунків має бути розглянутий ОСП у триденний термін, підписаний у разі згоди та наданий користувачу. Якщо сторони не дійшли згоди, застосовуються норми розділу 12 договору. Позивач стверджував, що ним направлені/надані акти звірки розрахунків: за 1-4 квартал 2020 року, 1-2 квартал 2021 року, які підписані Відповідачем.

За доводами Позивача, перелічені рахунки та акти вчасно та в повному обсязі Відповідачем не сплачені, тому Позивач здійснив розрахунок пені відповідно до пункту 6.7 Договору та 3 % річних за період з липня 2019 року по грудень 2021 року та заявив до стягнення 1 005 767 711,71 грн пені та 82 579 208,77 грн 3% річних.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Позивача з рішеннями у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Отже, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій виключно в частині відмови у позові. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України в касаційному порядку не переглядаються.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Позивача про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 1 088 346 920,48 грн.

Підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ПрАТ "Укренерго" визначає неврахування судами при ухваленні оскаржуваної постанови висновків Верховного Суду у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 910/11334/23, від 03.07.2024 у справі № 910/7722/23, від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 02.10.2020 у справі № 911/19/19, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.

У той же час підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник визначив відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 частини другої статті 57, частини другої статті 33 Закону та пункту 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу СП стосовно того, що договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту; а також відсутність висновку щодо застосування норм процесуального права: частин першої, другої статті 4, частин першої, другої статті 11, частини першої статті 254, пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наведені доводи Позивача Верховний Суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. У цій постанові визначено наступні критерії подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі №910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15, від 31.10.2018 у справі №372/1988/15, від 05.12.2018 у справах №522/2202/15 і №522/2110/15, від 30.01.2019 у справі №706/1272/14). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної Позивачем постанови, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у зазначених Скаржником постановах. Колегія суддів додатково звертає увагу, що Позивач зазначає про неврахування висновків щодо застосування загальних норм процесуального права, які є зрозумілими та не потребують додаткового розширеного тлумачення. Як наслідок, такі посилання Скаржника зводяться виключно до незгоди з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 14.01.2025 у цій справі № 910/21871/21 вже надавалася оцінка доводам Скаржника, які є аналогічними наведеним у касаційній скарзі, що розглядається. Так у пунктах 8.22-8.28 вказаної постанови зазначено наступне.

З огляду на відсутність висновків Верховного Суду про зазначене Скаржником правозастосування, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту судових рішень у цій справі вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з такого:

- у межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства;

- нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України;

- суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій позивача щодо включення позивачем обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, що у свою чергу створюють наслідки неможливості застосування до Товариства відповідальності за порушення строків виконання такого зобов`язання таких як стягнення пені та трьох процентів річних;

- позивачем не представлено суду належного розрахунку та документів для здійснення розрахунку судом без врахування передачі енергії, яка підлягала експорту;

Водночас Верховний Суд вже формував загальні висновки щодо застосування статті 41 Договору ЕС, а саме:

1. У постанові від 31.01.2024 у справі №910/14489/20 Верховний Суд вказав таке:

"41. У цій справі підставою виникнення спірних правовідносин є договір, за яким, на думку позивача, відповідач безпідставно нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії. Позивач не погоджується з нарахуванням такої плати з підстав, викладених у пунктах 3, 4 цієї постанови.

42. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послалися, зокрема, на статтю 41 Договору про ЕС, яка забороняє встановлення мита й кількісних обмежень імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат.

43. Суди також взяли до уваги повідомлення Секретаріату ЕС від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), який розглядав Порядок № 585 та постанову НКРЕКП від 22.04.2019 № 586 "Про затвердження Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління" у контексті положень статті 41 Договору про ЕС, і виснував, що платежі, передбачені законодавством України, за своїм змістом еквівалентні митним зборам, що не відповідає напрацьованому законодавству Енергетичного Співтовариства.

44. Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

45. Отже, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили, до якої країни чи країн здійснювався експорт. Це унеможливлює визначення законодавства, яке підлягає застосуванню у справі, що переглядається".

2. У постанові від 13.02.2024 у справі №910/19401/20 Верховний Суд зазначив:

"5.3.У цій справі підставою виникнення спірних правовідносин є договір, за яким, на думку позивача, відповідач безпідставно нараховує плату за послуги з передачі електричної енергії. З підстав касаційного оскарження слідує, що відповідач не погоджується із застосуванням, зокрема, статті 41 Договору про ЕС до спірних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій послалися, зокрема, на статтю 41 Договору про ЕС, яка забороняє встановлення мита й кількісних обмежень імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат.

Суди також взяли до уваги повідомлення Секретаріату ЕС від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import) щодо проєкту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ринок електричної енергії" щодо оплати послуг з передачі електричної енергії при експортних операціях та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління при здійсненні імпорту та/або експорту електричної енергії".

Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.

Отже, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Однак, суди попередніх інстанцій не встановили, до якої країни чи країн здійснювався експорт у межах спірного договору.

Саме дослідження та встановлення обставин щодо здійснення позивачем експорту електроенергії на території конкретної країни (країн), впливає на визначення законодавства, яке підлягає застосуванню у справі, що переглядається. У свою чергу, розгляд інших доводів скаржника залежить від дослідження зазначених обставин, а тому Верховний Суд не вбачає за можливим розгляд їх в межах цього касаційного провадження".

Наведене спростовує доводи Скаржника про відсутність висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах та свідчить про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в означеній частині.

Зважаючи на викладене, наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки Верховного Суду

Згідно пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на вказане та беручи до уваги висновки Верховного Суду у цій справі № 910/21871/21 (постанова від 14.01.2025), суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Укренерго" на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 910/21871/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко