Ухвала

від 13.01.2025 по справі 754/6971/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 754/6971/24

провадження № 61-17468ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І., Пархоменка П. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Півторак Русланою Анатоліївною, на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі за позовом Обслуговуючого кооперативу «Ідея» до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Обслуговуючий кооператив «Ідея» (далі - ОК «Ідея» ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна.

Одночасно з поданням позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на нежитлові приміщення: № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8 по АДРЕСА_1 .

Заяву обґрунтована тим, що спірні приміщення підлягають передачі позивачу, оскільки підстава набуття відповідачем права власності на них відпала із розірванням кооперативних угод, відтак існує необхідність накласти арешт на спірні приміщення. Вказаний вид забезпечення позову не дасть змогу відчужити спірні приміщення до закінчення розгляду справи, що забезпечить можливість ефективного виконання такого рішення суду. Крім того відповідачем 23 січня 2024 року на підставі договору дарування № 180 відчужено приміщення третій особі. Вказані дії значно утруднюють процес відновлення порушених прав позивача, а сам факт підтверджує необхідність вжиття вказаних заходів забезпечення позову.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОК «Ідея» про забезпечення позову.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не обґрунтовано обставини, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 13,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960394780000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_2 загальною площею 31,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960384380000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_3 загальною площею 34,7 кв. м (опис: МЗК: сходи 13,7 кв. м, коридор 35,0 кв. м, вмивальник 3,1 кв. м, вбиральня 1,8 кв. м, вбиральня 1,8 кв. м; всього по МЗК: 55,4 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960381980000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_4 загальною площею 33,7 кв. м (опис: МЗК: сходи 13,7 кв. м, коридор 35,0 кв. м, вмивальник 3,1 кв. м, вбиральня 1,8 вбиральня 1,8 кв. м; всього по МЗК: 55,4 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960379680000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_5 загальною площею 33,3 кв. м (опис: МЗК: сходи 13,7 кв. м, коридор 35,0 кв. м, вмивальник 3,1 кв. м, вбиральня 1,8 и., вбиральня 1,8 кв. м; всього по МЗК: 55,4 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960377380000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_6 загальною площею 37,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960373680000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_7 загальною площею 35,9 кв. м (опис: МЗК: сходи 13,7 кв. м, коридор 35,0 кв. м, вмивальник 3,1 кв. м, вбиральня 1,8 и., вбиральня 1,8 кв. м; всього по МЗК: 55,4 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960369880000.

Накладено арешт на нежитлове приміщення № НОМЕР_8 загальною площею 59,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1960359380000.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні заяви, оскільки матеріали справи підтверджено, що між сторонами у справі виник спір щодо нерухомого майна (нежитлові приміщення АДРЕСА_2 , № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8 на АДРЕСА_1 ), які позивач просить витребувати з володіння відповідача. ОК «Ідея» вказує, що відповідач на підставі корпоративних угод набув право власності на спірні приміщення, проте умов вказаних угод не виконав, пайових внесків не сплатив, у зв`язку з чим позивачем в односторонньому порядку було розірвано корпоративні угоди, а нерухоме майно підлягає поверненню позивачу.

ОСОБА_1 є власником спірного нерухомого майна, обраний спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно є співмірним із позовними вимогами. Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника спірного майна, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та у користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. Разом із тим, невжиття заходу забезпечення позову може призвести до здійснення відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.

26 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не обґрунтована, суперечить висновкам Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18, обраний спосіб забезпечення позову не є співмірним із пред`явленими позовними вимогами. Заявником не обґрунтовано, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до здійснення відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист. Безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав відповідача.

Разом з тим, пред`явлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідач не був обізнаний про розірвання корпоративних угод за ініціативою кооперативу. Позивач був обізнаний, що відповідач має намір внести пайовий внесок одним платежем до 21 лютого 2050 року та не мав до відповідача жодних майнових претензій. Відповідач не порушував умови корпоративних угод, позивач не мав підстав для їх розірвання в односторонньому порядку. Відчужені відповідачем нежитлові приміщення не мають відношення до цієї справи, оскільки не входять до предмету позовних вимог. Посилання на те, що відповідач відчужив нежитлові приміщення на користь третіх осіб є необґрунтованими. Підстава набуття права власності відповідачем не відпала, між сторонами існують договірні відносини.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

Апеляційний суд встановив, що між сторонами у справі виник спір щодо нерухомого майна (нежитлові приміщення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8 на вул. Братиславська, 52-Б у м. Києві), які позивач просить витребувати з володіння відповідача. ОСОБА_1 є власником спірного нерухомого майна. Обраний спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно є співмірним із позовними вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки спірні приміщення залишаються в його володінні та користуванні.

Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позовушляхом накладення арешту на спірні приміщення, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви ОК «Ідея».

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги, що у позивача не було підстав для пред`явлення позову, відповідно, забезпечення позову, оскільки питання щодо обґрунтованості позову не вирішується під час вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що відчужені відповідачем нежитлові приміщення не мають відношення до цієї справи та не входять до предмету позовних вимог, оскільки відповідні доводи позивача стосувались обґрунтування загрози відчуження і приміщень, які входять до предмету позовних вимог, як підстави для забезпечення позову.

Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 та від 12 травня 2021 року у справі № 201/3916/19 необґрунтовані, оскільки, з урахуванням змісту заяви та обставин цієї справи, оскаржена постанова апеляційного суду їм не суперечить.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У частині четвертій статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 754/6971/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

П. І. Пархоменко