Ухвала

від 13.01.2025 по справі 361/8771/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 361/8771/24

провадження № 61-17523ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2024 року та на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «МОНА» до ОСОБА_1 , третя особа - державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андрусенко Тетяна Андріївна, про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2024 року ОСББ «МОНА» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна, у якій просило витребувати у відповідача на свою користь земельну ділянку, кадастровий номер: 3210600000:01:063:0172, площею 0,0154 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно від ОСББ «МОНА» до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій останнє просило забезпечити позов шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , та заборонити земельним кадастровим реєстраторам вносити відомості до Державного земельного кадастру будь-які відомості, які стосуються спірної земельної ділянки, в тому числі реєстрації (перереєстрації), пов`язані з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників.

В обґрунтування заяви зазначило, що колишній забудовник будинків ОСОБА_2 на земельних ділянках, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , збудував житлові будинки, квартири, які в подальшому продав. На вказаних земельних ділянках розташовані 5 окремих житлових будинків, в яких знаходиться 36 квартир. 18 грудня 2020 року на установчих зборах співвласників квартир житлових будинків прийнято рішення про створення ОСББ «МОНА». На даний час вчиняються дії із земельними ділянками, що суперечать правам та інтересам співвласників багатоквартирного будинку, від імені яких діє позивач, а саме здійснюється відчуження земельних ділянок на користь третіх осіб. Спірну земельну ділянку реалізовано на публічних торгах та придбано ОСОБА_1 .

Відповідач при купівлі даної земельної ділянки був обізнаний щодо режиму використання вказаної ділянки, а саме, що на вказаній земельній ділянці розташований багатоквартирний житловий будинок, заселений мешканцями, а також щодо особливостей здійснення права власності на оспорюваній земельній ділянці. З огляду на це, наявні підстави вважати, що спірна земельна ділянка придбана недобросовісним набувачем. Вказана земельна ділянка призначена та використовується для потреб власників квартир у будинках, розташованих у її межах.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, заяву ОСББ «МОНА» про застосування заходів забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3210600000:01:063:0172, площею 0,0154 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що між сторонами існує спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. У даному випадку застосування обраного заявником заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача. Невжиття таких заходів унеможливить ефективний захист та поновлення прав позивача, у разі, якщо під час розгляду спору у даній справі будуть встановлені факти порушення таких прав, оскільки на даний час відповідач може розпорядитись спірною земельною ділянкою, що є предметом спору. При цьому, дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку, що застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним на період до вирішенні вказаного спору судом та ухвалення рішення по суті позовних вимог. З урахуванням підстав та змісту позову, враховуючи доводи заявника викладені в заяві про забезпечення позову і те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін та співмірності заходу забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає за необхідне застосувати передбачений пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку.

27 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення не відповідають нормам процесуального права, є необґрунтованими, винесеними судами внаслідок неповного встановлення фактичних обставин правовідносин, що склались між сторонами по справі, без врахування правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах. Суд першої інстанції не звернули увагу, що заява позивача про забезпечення позову не відповідала вимогам процесуального закону щодо її змісту. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив категорію та цільове призначення земельної ділянки, а лише вказав її площу, кадастровий номер і адресу, хоча категорія і цільове призначення земельної ділянки «02.01» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» ОСББ створюється в багатоквартирному будинку, який не може бути збудованим на присадибній ділянці, а лише на земельній ділянці з цільовим призначенням «02.03» - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Суди прийняли до уваги написану заявником, але не доведену належними доказами інформацію, що земельна ділянка ОСОБА_1 є забудованою, не звернули уваги, що ОСББ розташоване за іншими адресами, ніж земельна ділянка відповідача. Органами управління об`єднання є загальні збори об`єднання, правління, ревізійна комісія об`єднання, вищим органом управління об`єднання є загальні збори, а позивач такого рішення не надав.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».

Суди встановили, що між ОСББ «МОНА» та ОСОБА_1 існує спір, предметом позову є вимога про витребування майна - спірної земельної ділянки. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 22 серпня 2024 року, ОСОБА_1 є власником цієї земельної ділянки. Вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спору та належить відповідачу, не позбавляє права власності відповідача на належне йому майно, а по своїй суті є тимчасовим обмеженням у праві розпорядження таким майном, у той же час забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позовушляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви ОСББ «МОНА».

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що земельна ділянка ОСОБА_1 не є забудованою, а ОСББ розташоване за іншими адресами, оскільки питання щодо обґрунтованості позову не вирішується під час вжиття заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У частині четвертій статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2024 року та на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 361/8771/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

П. І. Пархоменко