Постанова

від 16.01.2025 по справі 296/4704/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/4704/24 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/4704/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Управління державної казначейської служби України у м. Житомирі, третя особа - Житомирський відділ поліції ГУНП в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути відшкодування моральної шкоди у сумі 15 000,00 грн з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу.

В обґрунтування позову зазначав, що 29.09.2015 ним було повідомлено Житомирський відділ поліції в Житомирській області про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190, ч.1 ст.382 КК України, оскільки вважав себе постраждалою особою. Вказує, що було розпочато досудове розслідування за вказаною заявою. Проте зазначає, що йому довелося звернутися до суду зі скаргою на бездіяльність працівників РВ УМВС щодо невнесення відомостей до ЄРДР. Вказує, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25.05.2016 було зобов`язано уповноважених осіб Житомирського ВП внести відомості за його заявою до ЄРДР. Зазначає, що 24.09.2016 справа була закрита без допиту державного виконавця та проведення інших необхідних слідчих дій. Проте вказує, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22.11.2016 постанова про закриття провадження була скасована, а справа передана до слідчого відділу для подальшого розслідування.

Зазначає, що 07.08.2017 державний виконавець самостійно направив подання до поліції щодо притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Вказує, що 28.11.2018 кримінальне провадження №12016060170000753 було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Зазначає, що 25.01.2018 ним подано заяву щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , яку знову не внесено до ЄРДР, що стало підставою для задоволення скарги Богунським районним судом м. Житомира. Стверджує, що 12.02.2021 Житомирською місцевою прокуратурою було ще раз скасовано постанову про закриття кримінального провадження. Крім того вказує, що 15.02.2023 Житомирською окружною прокуратурою також було скасовано постанову про закриття кримінального провадження.

Зазначає, що з моменту подання ним першої заяви про вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_2 , тобто з вересня 2015 року, пройшло майже 9 років, проте слідчими так і не допитано в якості свідка державного виконавця, навіть попри звернення виконавця щодо притягнення ОСОБА_2 за ст. 382 КК України, що свідчить про небажання слідчими встановити всі події та обставини по справі для прийняття рішення. Вважає, що п`ять скасованих постанов про закриття кримінального провадження, дві ухвали суду про необхідність внесення даних до ЄРДР, пошуки начебто загубленої кримінальної справи, нестиковки та нісенітниці в листах від слідчих органів, свідчить про системність. Наголошує на тому, що йому внаслідок неправомірних дій уповноваженого державного органу завдано душевних страждань через неспроможність передбачених законом процедур забезпечити захист законних прав на етапі проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, що породжує недовіру до Держави в цілому та призводить до відчуття безсилля, приниження гідності у боротьбі з процедурами, що наповнені лише формальним змістом, а також через необхідність витрачати додаткові зусилля для подолання штучно створених перешкод, оскільки доводилося неодноразово звертатися до прокуратури та витрачати час на написання скарг, поїздки до м. Житомира, відвідування судових засідань, керівництва слідчого управління, виконавчої служби. У зв`язку з вищевикладеним просив задовольнити позов в повному обсязі та стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 12 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ГУ Національної поліції в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що приписами частини другої статті 256 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. При цьому, звертає увагу, що відповідачами під час судового розгляду наголошувалось суду першої інстанції, що позивач вже звертався до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав ще у 2019 році у справі №296/5351/19, однак судом в оскаржуваному рішенні вказаним обставинам не надано жодних обґрунтувань. Зазначає, що у даній справі - №296/4704/24 та у справі - №296/5351/19, в якій закрито провадження, суб`єктний склад, предмет і підстави позову є тотожними.

Вказує, що для настання відповідальності, обов`язковою умовою є визнання наведених рішень незаконними та їх подальше скасування, а також визнання дій або бездіяльності таких органів (посадових осіб) протиправними, відтак, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчих, які були у подальшому скасовані слідчими суддями та органами прокуратури, не свідчить про протиправність дій слідчих та завдання позивачу моральної шкоди. Зазначає, що рішення та ухвали, винесені особами органу прокуратури та слідчими суддями за результатами скарг позивача, не тягне за собою наслідків цивільно-правового характеру та не є доказом того, що дії чи бездіяльність органу державної влади порушили законні права та інтереси позивача. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів неправомірності дій працівників поліції, не встановлено факту вчинення неправомірних дій працівниками поліції і постановами прокуратури та суду, на які, як на підставу своїх вимог та доказ неправомірності дій поліцейських, посилався позивач у позовній заяві. Вважає, що позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди, не підтверджено належними та допустимими доказами розмір зазначеної ним моральної шкоди, що є обов`язком позивача, не зазначено, з чого виходив позивач, оцінюючи моральну шкоду у розмірі 15 000 грн. Звертає увагу на те, що вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України. Вважає, що відсутні підстави цивільно-правової відповідальності: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв`язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

08 січня 2025 року від Управління Державної казначейської служби України у місті Житомирі Житомирської області надійшли пояснення на апеляційну скаргу, у яких просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 16 січня 2025 року пояснення Управління Державної казначейської служби України у місті Житомирі Житомирської області щодо незгоди з рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2024 року, його скасування залишено без розгляду.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 30 червня 2011 року у справі №2-645/11 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4500 грн боргу за договором позики, 1000 грн неустойки, 107,70 грн судових витрат.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 06 червня 2012 року у справі №2-811/12 також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3600 грн боргу за розпискою від 27.01.2008 та 214,60 грн судового збору.

Листом від 05.08.2015 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив ОСОБА_1 про хід виконавчого провадження по виконавчому листу Житомирського районного суду Житомирської області від 30.05.2013 №2-811 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 3 814,60 грн.

Листом від 20.10.2015 Управління МВС України в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 , що заява від 05.10.2015 з приводу неповернення боргу громадянином ОСОБА_2 розглянута та встановлено, що по даному факту відсутнє кримінальне правопорушення, про що також складено висновок від 20.10.2015.

25 травня 2016 року ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано уповноважених осіб Житомирського районного відділення поліції Житомирського відділу поліції ГУНП в Житомирській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості по заяві ОСОБА_1 від 29.09.2015.

Як вбачається зі змісту вказаної вище ухвали слідчий суддя дійшов висновку, що працівниками Житомирського районного відділення поліції Житомирського відділу поліції ГУНП в Житомирській області не дотримані вимоги ст. 214 КПК України та допущено неправомірну бездіяльність.

24 вересня 2016 року слідчим Житомирського районного відділення поліції Житомирського відділу поліції ГУ НП в Житомирській області Рутківською А.А. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12016060170000753 від 09.06.2016 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

22 листопада 2016 року ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову старшого слідчого СВ Житомирського РВП Житомирського ВП ГУ НП в Житомирській області Рутківської А.А. від 24.09.2016 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016060170000753 від 09.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, скасовано.

Як вбачається зі змісту вказаної вище ухвали слідчий суддя дійшов висновку щодо непроведення слідчим необхідних слідчий дій та передчасності прийнятого нею рішення.

Листом від 08.08.2017 Житомирське РВП Житомирського ВП ГУНП у Житомирській області повідомило ОСОБА_1 , що кримінальне провадження №12016060170000753 від 09.06.2016 закрито 24.09.2016 у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст.284 КПК України.

17 серпня 2017 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив ОСОБА_1 стосовно виконання рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05.06.2013 у справі №2-645/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 5 607,70 грн. У вказаному листі також зазначено, що 07.08.2017 державний виконавець направив до Богунського районного суду м. Житомира подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Того ж дня державним виконавцем до Житомирського РВП Житомирського ВП ГУНП у Житомирській області направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України.

08 грудня 2017 року листом заступника начальника відділу Головного слідчого управління Національної поліції України, ОСОБА_1 повідомлено, що ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 22.11.2016 про скасування постанови про закриття кримінального провадження до Житомирського РВП ГУНП в Житомирській області не надходила.

29 січня 2018 року листом Богунського районного суду м. Житомира за вих. №295/14302/16-к ОСОБА_1 повідомлено, що ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 22.11.2016 направлена до СВ Житомирського РВП Житомирського ВП ГУ НП в Житомирській області 28.11.2016 за вих. №19828 та отримана 01.12.2016.

Листом від 07.02.2018 Житомирське РВП Житомирського ВП ГУНП у Житомирській області повідомило ОСОБА_1 , що його повідомлення від 25.01.2018 щодо неправомірних дій ОСОБА_2 було зареєстровано в Журналі Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Житомирського РВП за №640, також дане звернення було зареєстроване в канцелярії Житомирського РВП за №Д-56 від 24.01.2018.

Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 09 лютого 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано Житомирське ВП Головного управління Національної поліції в Житомирській області зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 від 24.01.2018 щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_2 , за ст.382 КК України.

Листом Житомирської місцевої прокуратури за вих. №НП-753/16 від 15.03.2018 повідомлено ОСОБА_1 про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016060170000753 від 09.06.2016.

Листом заступника начальника слідчого управління ГУ НП в Житомирській області за вих. №Д-1470124-201812 від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що 28.11.2018 за результатами досудового розслідування кримінальне провадження №12016060170000753 від 09.06.2016 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

03 квітня 2019 року листом заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури за вих. №М-753/16 ОСОБА_1 повідомлено, що 02.04.2019 постанову заступника СВ Житомирського РВП Житомирського ВПГУНП в Житомирській області Кащука Д.Б. про закриття кримінального провадження №120160060170000753 скасовано. Також повідомлено про те, що перевіркою встановлено проведення досудового розслідування не в повному обсязі та невиконання слідчих дій, які мають значення для швидкого, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження.

16 жовтня 2019 року слідчим Житомирського районного відділення поліції Житомирського відділу поліції ГУ НП в Житомирській області Миколаєнко О.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12016060170000753 від 08.06.2019 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

06 листопада 2020 року постановою державного виконавця Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Коцюрубою Я.Ю. відкрито виконавче провадження по виконавчому листу №278/1815/19 виданого 16.10.2020 Житомирським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 10 397,91 грн.

12 березня 2021 року листом прокурора Житомирської місцевої прокуратури за вих. №м-753-16 ОСОБА_1 повідомлено, що 19.10.2019 слідчим без з`ясування всіх обставин вчинення кримінального правопорушення прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12016060170000753 від 09.06.2016, у зв`язку з чим рішення слідчого про закриття кримінального провадження 12.03.2021 Житомирською місцевою прокуратурою скасовано.

Листом прокурора Житомирської окружної прокуратури за вих. №м-7647-21 від 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 повідомлено, що 21.01.2023 слідчим без з`ясування всіх обставин вчинення кримінального правопорушення прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12016060170000753 від 08.06.2016, у зв`язку з чим рішення слідчого про закриття кримінального провадження Житомирською окружною прокуратурою скасовано.

Листом від 04.04.2023 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області повідомило ОСОБА_1 стосовно ходу виконання рішень Житомирського районного суду Житомирської області від 05.06.2013 у справі №2-645/11, від 16.10.2020 у справі №278/1815/19 та від 30.05.2013 у справі №2-811/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів.

01 лютого 2024 року Житомирський відділ державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив ОСОБА_1 про хід зведеного виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів.

Листом від 16.07.2024 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області повідомило ОСОБА_1 стосовно виконання рішень Житомирського районного суду Житомирської області від 05.06.2013 у справі №2-645/11, від 16.10.2020 у справі №278/1815/19 та від 30.05.2013 у справі №2-811/12 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на надмірну та неефективну тривалість досудового розслідування кримінального провадження №12016060170000753 від 09.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.382 КК України. Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. Також суд першої інстанції виходив з того, що факт неефективності та довготривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені в ЄРДР 09.06.2016 за ухвалою слідчого судді, в якому позивач є потерпілим, встановлені ухвалами слідчих суддів, бездіяльності органу досудового розслідування, скасуванням постанов про закриття кримінального провадження, непроведення жодних інших слідчих дій, відсутності результатів досудового розслідування понад 8 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження (за наявності для цього підстав), або звернутися до суду з обвинувальним актом. Крім того, у кримінальному провадженні на теперішній час триває слідство. Зазначене поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача, завдаючи йому моральної шкоди.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року, заява №68490/01).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі №197/1330/14-ц (провадження №61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував позов не лише окремими фактами бездіяльності органів досудового розслідування, а й посилався на тривалість та неефективність їхньої роботи в цілому, оскільки починаючи з 2016 року досудове розслідування триває, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності. На підтвердження заявлених вимог надав відповідні докази.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» (Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства); від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» (Аксой проти Туреччини). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» (Пелісьє і Сассі проти Франції); рішення від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» (Філіс проти Греції)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) зазначала, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладені також у постановах Верховного Суду: від 27 травня 2020 року у справі №585/724/19 (провадження №61-18673св19), від 23 вересня 2020 року у справі №638/14007/17 (провадження №61-3288св19), від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17 (провадження №К/9901/17533/18), від 03 листопада 2021 року у справі №335/12338/19 (провадження №61-18525св20), та інших.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції надавши належну правову оцінку доводам позивача та наданим ним доказам, врахувавши обставини тривалого здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016060170000753, в якому позивач визнаний потерпілим, бездіяльності посадових осіб, яка полягає у невиконанні своїх обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначив із урахуванням обсягу заподіяної шкоди, характеру та тривалості моральних страждань, а також загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності.

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі №193/1132/22 (провадження №61-10406св 23).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач вже звертався до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у 2019 році у справі №296/5351/19 є безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Так, встановлено, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Управління державної казначейської служби у м. Житомирі Житомирської області, третя особа - Головне управління Національної поліції в Житомирській області, у якому просив стягнути відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн із державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2021 року було стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційні скарги Житомирської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Житомирській області було задоволено. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Управління державної казначейської служби у м. Житомирі про відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2021 року та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються ст. ст. 1173, 1174, частиною шостою ст. 1176 ЦК України, а тому орган державної влади, посадовими особами якого спричинено шкоду, має бути залучений до участі у справі не третьою особою, а відповідачем.

Саме незалучення належного відповідача стало підставою для відмови в задоволенні позову. У свою чергу, ОСОБА_1 не позбавлений права на подання позову до суду, визначивши коло належних відповідачів у справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді