Постанова

від 16.01.2025 по справі 904/1297/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1297/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Натяжко Віктора Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 (суддя - Манько Г.В.)

у справі № 904/1297/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Натяжко Віктора Миколайовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопотяг"

про стягнення 144 245,41 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Натяжко Віктор Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Автопотяг" про стягнення 144 245,41 грн, з яких: 125 472,00 грн боргу, 2 080,11 грн інфляційних втрат та 16 693,30 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати отриманих послуг за договором № 29-09/2023 від 29.09.2023.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Автопотяг" на користь ФОП Натяжко В.М. 123 552,00 грн боргу та 2 074,85 грн судового збору за подання позову. В решті вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором у встановленій сумі та про відсутність прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки рахунки на оплату відповідач отримав разом з позовною заявою, у зв`язку з чим обов`язок здійснення оплати вартості отриманих послуг виник у нього лише під час розгляду даної справи.

Частково не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ФОП Натяжко В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та пені, прийняти нове рішення, яким задовольнити ці вимоги.

Наводячи підстави скасування судового рішення апелянт стверджував, що умовами договору передбачена оплата послуг протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт, водночас хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється за умови отримання замовником від виконавця рахунку-фактури, однак така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується з дати підписання сторонами акту. Скаржник зазначав, що рахунок на оплату послуг не є первинним документом, а є документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер, тож ненадання позивачем рахунку не є відкладальною умовою та не звільняє відповідача від обов`язку з оплати отриманих послуг.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.08.2024 поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 29.09.2023 між ФОП Натяжко В.М. (виконавець) та ТОВ "Автопотяг" (замовник) укладено договір про надання послуг № 29-09/2023 (далі - договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги автомийки, шиномонтажа та з технічного обслуговування, поточного та непередбачуваного ремонту (дрібний ремонт, діагностика, розвал сходження, заміна мастила, заміна фільтрів, заміна гальмівних колодок, очистка-промивка інжекторних систем транспортних засобів і так далі) (далі - послуги), на станції технічного обслуговування (далі - СТО) виконавця за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, територія Сурсько-Литовської сільської ради комплекс будівель та споруд № 1, а також в тому числі при необхідності постачання запасних частин та матеріалів на ДТЗ на замовлення замовника автотранспорту замовника, а замовник, в свою чергу, зобов`язався своєчасно приймати та оплачувати виконані роботи, використані запасні частини та матеріали на умовах, які визначені договором та деталізовані у наряді-замовленні (п. 1.1 договору).

Згідно пунктів 1.2, 1.3 договору результати наданих послуг за договором підтверджуються актом виконаних робіт встановленого чинним законодавством зразку. Роботи по договору виконуються відповідно до Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів з вимогами до чинного законодавства України та умов цього договору.

Зі змісту пунктів 2.7.1, 2.9.1 випливає, що замовник зобов`язався здійснювати своєчасну оплату наданих послуг на умовах договору, а виконавець надавати послуги належним чином згідно стандартів та діючих норм, а також в строк та на умовах, передбачених договором та додатками до нього.

Виконавець має право надавати послуги як самостійно, так і з залученням третіх осіб. При цьому виконавець несе повну відповідальність за дії залучених ним третіх осіб як за свої власні (п. 2.10.1 договору).

Згідно пунктів 4.1-4.3 договору платником є ТОВ "Автопотяг". Випуск автомобіля (причепа) з території СТО, після зарахування коштів за виконані роботи на розрахунковий рахунок виконавця. Всі суми, що підлягають сплаті за договором, сплачуються в безготівковій формі на рахунки. Ціна договору складається з суми усіх актів виконаних за цим договором робіт та рахунків фактур на запасні частини.

Зі змісту пункту 4.4 договору випливає, що оплата послуг здійснюється на протязі 3-ох робочих днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт, за умови отримання від виконавця відповідного рахунку-фактури.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2025. Якщо жодна із сторін не заявила письмово про припинення договору - він вважається продовженим на 1 рік (п. 8.1 договору).

На виконання умов договору виконавцем виконано за дорученням замовника послуги на загальну суму 125 472,00 грн, згідно підписаних сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) послуг, а саме:

№ ОУ-0000465 від 05.10.2023 на суму 8 220,00 грн;

№ ОУ-0000502 від 20.10.2023 на суму 35 574,00 грн;

№ ОУ-0000511 від 24.10.2023 на суму 1 680,00 грн;

№ ОУ-0000507 від 24.10.2023 на суму 3 600,00 грн;

№ ОУ-0000559 від 14.11.2023 на суму 27 114,00 грн;

№ ОУ-0000563 від 17.11.2023 на суму 28 710,00 грн;

№ ОУ-0000567 від 21.11.2023 на суму 8 700,00 грн;

№ ОУ-0000572 від 23.11.2023 на суму 1 920 грн;

№ ОУ-0000574 від 24.11.2023 на суму 2 340,00 грн;

№ ОУ-0000575 від 24.11.2023 на суму 1 896,00 грн;

№ ОУ-0000576 від 24.11.2023 на суму 738,00 грн;

№ ОУ-0000580 від 27.11.2023 на суму 2 400,00 грн;

№ ОУ-0000582 від 28.11.2023 на суму 2 580,00 грн.

Позивачем також виставлено відповідачу відповідні рахунки на оплату послуг, однак не додано доказів їх отримання відповідачем.

Позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою № 29/01 від 29.01.2024 про сплату заборгованості за договором, проте відповідачем заборгованість не була оплачена, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором у сумі 123 552,00 грн, однак зазначив, що рахунки на оплату відповідач отримав разом з позовною заявою, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат та пені, за відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання за заявлений позивачем загальний період нарахування з 10.10.2023 до дати складання позову - 21.03.2024.

Колегія суддів переглядаючи спір, зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтями 193, 202 Господарського кодексу України та 525, 526, 599 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 зазначено, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України.

Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).

Таким чином, хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється за умови отримання від виконавця рахунку, однак за змістом ст. 901, 903 ЦК України та п. 4.4 договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обчислюється з моменту підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та відповідно прийняття наданих послуг замовником.

Виконавцем за договором № 29-09/2023 від 29.09.2023 виконано послуги на загальну суму 125 472,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), проте відповідачем доказів оплати вказаної заборгованості до матеріалів справи не надано, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 125 472,00 грн боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 2 080,11 грн інфляційних втрат та 16 693,30 грн пені за загальний період прострочення з 10.10.2023 по 21.03.2024, за кожним актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) окремо, з урахуванням положень пункту 4.4 договору.

За приписами статті 610 та 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В разі несвоєчасної сплати виконаних робіт та встановлених запчастин замовник сплачує неустойку в розмірі 0,1 % від ціни вказаної в акті за кожний день такого прострочення (п. 4.4.1 договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним та відповідає законодавчим вимогам, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 080,11 грн інфляційних втрат та 16 693,30 грн пені за загальний період прострочення з 10.10.2023 по 21.03.2024.

Враховуючи встановлені обставини справи позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і прийшов до хибних висновків, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі зміні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Нормами ч. 4 ст. 277 ГПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зі змісту статті 129 ГПК України вбачається, що судові витрати підлягають відшкодуванню за умови надання стороною належних доказів, що їх підтверджують.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу надано:

-договір № 01/15 про надання послуг адвоката від 15.01.2024, укладений між ФОП Натяжко В.М., як клієнтом, і Стрюк Н.О., як адвокатом, предметом договору є надання клієнту правових послуг по захисту його прав і інтересів;

-звіт № 1/03 від 21.03.2024 про види та кількість послуг, які надані згідно договору № 01/15 від 15.01.2024, а саме: претензія про сплату заборгованості 1,5 год. - 1 500,00 грн; позовна заява 3 год. - 3 000,00 грн; розрахунок штрафних санкцій 3 год. - 3 000,00 грн. Всього на суму 7 500,00 грн.

-рахунок-фактура № СФ-0000011 від 21.03.2024 на суму 7 500,00 грн;

-свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1975 від 16.02.2009;

-ордер АЕ № 1166646 від 21.03.2024.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, якими підтверджується надання позивачу професійної правничої допомоги, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката, у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, є непропорційним та необґрунтованим.

Так, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції зазначає, що спір у даній справі не є складним та не потребує значного часу для складання претензії та позовної заяви, тож з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг, обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині заява щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 282 ГПК України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Натяжко Віктора Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1297/24 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1297/24 змінити.

Викласти резолютивну частину Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 у справі № 904/1297/24 в наступній редакції:

"Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Натяжко Віктора Миколайовича задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопотяг" (49000, м. Дніпро, проспект Слобожанський, буд. 89, кв. 2; ідентифікаційний код 38361437) на користь Фізичної особи-підприємця Натяжко Віктора Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 125 472 грн 00 коп. заборгованості, 2 080 грн 11 коп. інфляційних втрат та 16 693 грн 30 коп. пені, 7 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу, 3 028 грн 00 коп. судового збору за подання позову та 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги".

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддяВ.Ф.Мороз

СуддяА.Є.Чередко

СуддяТ.А.Верхогляд