Постанова

від 15.01.2025 по справі 910/6515/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Справа № 910/6515/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 (повний текст рішення складено та підписано 16.08.2024) (суддя Турчин С.О.)

у справі № 910/6515/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп"

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про стягнення 123 703,79 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення 123 703,79 грн, з яких: основний борг - 107 040,79 грн, 3 % річних - 7 145,68 грн, інфляційні втрати - 9 517,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 978/з від 27.10.2021 (далі - Договір) в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 у справі № 910/6515/24 позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" заборгованість у сумі 107 040,79 грн, 3 % річних у сумі 7 145,68 грн, інфляційні втрати в сумі 9 517,32 грн та судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що невиконане зобов`язання за Договором у сумі 107 040,79 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості за Договором з оплати за поставлений товар у сумі 107 040,79 грн відповідачем не надано. Також, судом враховано, що відповідачем не надано передбачених законом та Договором доказів настання форс-мажорних обставин, як і доказів повідомлення позивача про настання форс-мажору для відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 у справі № 910/6515/24, Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 551, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та відмовити в позові повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що надані позивачем копії видаткових накладних не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість. Доказів несплати за товар позивачем також не надано. Прострочення оплати сталося з незалежних від відповідача причин, обставин непереборної сили (форс-мажор).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 у справі № 910/6515/24; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 09.12.2024.

Позиції учасників справи

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що поставлений товар було прийнято відповідачем без застережень, відповідні податкові накладні зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до умов договору поставки № 978/з від 27.10.2021, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" як постачальником (Договір), останнє взяло на себе зобов`язання в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, протягом 2021-2022 років поставити та передати у власність замовника вироби та системи порошкового, водяного та пінного пожежогасіння для об`єктів замовника, далі за текстом - товар, а замовник - прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору кількість товару, його характеристики, обумовлюються у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору (додаток № 1 до Договору).

У п. 3.1, 3.2 Договору визначено, що загальна ціна цього Договору становить 4 000 000,00 грн. Ціна за одиницю товару обумовлена у Специфікації на поставку товару (додаток № 1 до Договору) та відображається у видаткових накладних постачальника.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії товару на умовах, передбачених в п. 5.4 Договору.

Відповідно до п. 5.4 Договору датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна, сертифікат (паспорт) якості виробника, видаткова накладна, гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

Цей Договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і до 31.12.2022, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе за цим Договором зобов`язань.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 107 040,79 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 83 від 20.01.2022 на суму 16 667,89 грн, № 153 від 27.01.2022 на суму 2 126,28 грн, № 163 від 28.01.2022 на суму 1 318,80 грн, № 236 від 08.02.2022 на суму 1 359,84 грн, № 237 від 08.02.2022 на суму 2 240,40 грн, № 238 від 08.02.2022 на суму 5 631,12 грн, № 239 від 08.02.2022 на суму 8 918,52 грн, № 240 від 08.02.2022 на суму 8 918,52 грн, № 241 від 08.02.2022 на суму 8 918,52 грн, № 242 від 08.02.2022 на суму 2 573,82 грн, № 351 від 21.02.2022 на суму 21 251,88 грн, № 358 від 22.02.2022 на суму 27 115,20 грн, а також товарно-транспортними накладними: № Р83 від 20.01.2022, № Р153 від 27.01.2022, № Р163 від 28.01.2022, № Р236 від 08.02.2022, № Р237 від 08.02.2022, № Р238 від 08.02.2022, № Р239 від 08.02.2022, № Р240 від 08.02.2022, № Р241 від 08.02.2022, № Р242 від 08.02.2022, № Р351 від 21.02.2022, № Р358 від 22.02.2022.

Товар за зазначеними вище видатковими накладними отримано уповноваженою особою відповідача згідно з довіреностями для отримання товарно-матеріальних цінностей № 8894 від 01.01.2022 та № 8997 від 01.02.2022.

Відповідач, у свою чергу, свої зобов`язання з оплати поставленого товару не виконав, що і стало підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" із позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону (в редакції, чинній до 10.08.2022) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим, указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (в тому числі в постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Апеляційний господарський суд вважає, що матеріалами справи підтверджено факт поставки відповідачу товару на загальну суму 107 040,79 грн, а саме: копіями видаткових накладних із підписами представників обох сторін, скріпленими їх печатками, довіреностями, виданими відповідачем на отримання товару від позивача, а також копіями товарно-транспортних накладних, на підставі яких здійснювалась поставка.

Окрім того, позивачем було надано відповідні податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України унормовано, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Натомість, доказів оплати відповідачем поставленого товару не надано, а відтак, з огляду на викладене вище, судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача суму основної заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

У частині посилання скаржника на повномасштабну військову агресію російської федерації проти України як обставини нездоланної сили щодо неналежного виконання ним своїх зобов`язань з оплати поставленого товару, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Відповідно до п. 9.1, 9.3 Договору сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим Договором у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме: стихійного лиха, військових дій, терористичних актів, блокад і страйків тощо за умови, що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання зобов`язань за цим Договором. Якщо виконання зобов`язань за цим Договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їхньої дії. У цьому випадку строк виконання зобов`язань за цим Договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Разом із тим, як зазначено в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

За наведеною правовою позицією лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який у силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно із ч. 1 ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставини форс-мажору мають оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Такі висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.

Суд апеляційної інстанції в даному випадку зважає на те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами неможливість виконання зобов`язання саме у зв`язку з обставинами непереборної сили, а також негайне повідомлення про це контрагента за Договором.

Стосовно посилання скаржника на норму ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Зменшення неустойки є протидією необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 та від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зазначити, що проценти та інфляційні нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а є складовими основного боргу.

Разом із тим, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/6515/24, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3 %, і порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21 та від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" повністю.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 у справі № 910/6515/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко