Постанова

від 15.01.2025 по справі 909/66/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 909/66/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

відповідача - Бакуна А. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2024

(суддя Шкіндер П. А.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024

(судді Якімець Г. Г., Бойко С. М., Бонк Т. Б.)

у справі за позовом Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська бізнес група"

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 1 885 690,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Комунальне підприємство "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська бізнес група" про стягнення 1 885 690,40 грн, з яких: 1 298 164,84 грн заборгованість за договором поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 1 від 12.03.2020; 506 557,74 грн пеня; 35 205,83 грн 3% річних та 45 761,99 грн інфляційні втрати.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року від 12.03.2020 в частині своєчасної оплати за поставлений товар. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховані до стягнення з відповідача 3% річних, інфляційні втрати, пеня.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Встановлено, що Комунальне підприємство "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська бізнес група" (покупець) уклали договір поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 1 від 12.03.2020, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити (продати) у власність покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти (придбати) та оплатити на умовах цього договору сільськогосподарську продукцію врожаю 2020 року (надалі - продукція) на умовах, що вказані в цьому договорі та додатках до договору. До цього ж договору сторони уклали низку додаткових угод.

2.2. Сторони також уклали низку інших угод, як-от: договори складського зберігання зерна, договори безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та договір надання послуг.

2.3. На підтвердження виконання договору поставки № 1 від 12.03.2020 до матеріалів справи надано видаткові накладні:

- № 28 від 23.07.2020 про поставку Ураган Форте відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 49 від 19.10.2020 про поставку Ураган Форте та Реглор Спектрум відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 4 від 30.06.2021 про поставку зерна соняшнику відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 30 від 04.08.2021 про поставку зерна соняшнику відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 14 від 12.08.2022 про поставку ріпаку озимого відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 35 від 30.11.2022 про поставку ріпаку озимого відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 19 від 16.02.2023 про поставку ріпаку озимого відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 20 від 17.02.2023 про поставку ріпаку озимого відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

- № 21 від 20.02.2023 про поставку ріпаку озимого відповідно до договору поставки с/г продукції № 1 від 12.03.2020;

2.4. За доводами позивача, відповідач не здійснив оплату товару, поставленого за видатковою накладною № 21 від 20.02.2023, що і стало підставою для звернення з цим позовом.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2024 у справі № 909/66/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

3.2. Мотивовано тим, що поставка товару за накладною № 21 від 20.02.2023 року здійснена поза межами договору поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2020 року № 1 від 12.03.2020, дія якого закінчилася 30.11.2020, та який визначено позивачем підставою позовних вимог. Разом з тим суд встановив, що доказів щодо продовження строку дії цього договору додатковою угодою суду не надано. Сторони у спірний період уклали інші договори на поставку, з огляду на що суд дійшов висновку, що спірна видаткова накладна не може підтверджувати факт поставки товару за договором № 1 від 12.03.2020.

3.3. Постановою від 30.09.2024 Західний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 25.10.2024 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

4.2. Скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі виключних випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18 (щодо застосування статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18, від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 (щодо стягнення заборгованості судами); від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22.

4.4. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 ГПК, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини сьомої статті 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), а саме стосовно того, чи вважається автоматично продовженим строк дії господарського договору у випадку часткового його виконання однією зі сторін правочину, а саме шляхом оплати за поставлений у майбутньому товар, з обов`язковим урахуванням того, що сторона, яка оплатила поставлений у майбутньому товар, підтвердила ці обставини.

4.5. Обґрунтовуючи пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), скаржник зауважує, що суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки актові звірення взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 по 24.02.2023 між позивачем та відповідачем.

4.6. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до такого:

- суди не взяли до уваги, що відповідач підписав усі видаткові накладні без зауважень, в тому числі, видаткову накладну № 21 від 20.02.2023;

- під час дослідження фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції не надав оцінку долученій первинній документації, яка й без акта звірки підтверджує реальний рух товару; вказаний суд не оцінив надані на обґрунтування позовних вимог докази в їх сукупності; акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а тому акцентування виключно на наявних в матеріалах актів звірки свідчить про неповноту судового розгляду;

- апеляційний суд не встановив, чи існували між сторонами до укладення спірного договору правовідносини з аналогічним предметом і якщо так, то чи існувала заборгованість у відповідача за ними; чи здійснювалося при проведенні оплат зарахування у погашення раніше наявного боргу;

- апеляційний суд не співставив первинну бухгалтерську документацію між сторонами, не визначив відповідність/невідповідність/часткову відповідність обсягів поставленого та оплаченого товару. Зауважуємо, що в матеріалах справи наявна велика кількість первинної документації, підтвердження того, що перераховані суми коштів підлягали оподаткування відповідно до закону.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, в судовому засіданні представник відповідача просив судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, який, за доводами позивача, не був оплачений відповідачем у повному обсязі.

6.3. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

6.4. За приписами статті 173 ГК України господарським зобов`язанням визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).

6.5. Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (стаття 181 ГК України).

6.6. Згідно із частинами першою та другою статті 712 ЦК України договір, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, є за договором поставки.

6.7. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

6.8. Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

6.9. За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

6.10. Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

6.11. За обставинами справи, що розглядається, позивач наполягає на тому, що здійснив поставку товару відповідачу за видатковою накладною № 21 від 20.02.2023 на виконання умов договору від 12.03.2020, що зумовило виникнення у відповідача обов`язку оплатити придбаний товар.

6.12. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову лише з тих підстав, що строк дії договору від 12.03.2020 закінчився 30.11.2020 (пункт 10.2 договору) і докази щодо продовження дії договору на новий строк у матеріалах справи відсутні, тобто поставка товару відповідачу за видатковою накладною № 21 від 20.02.2023 здійснена не на виконання умов договору від 12.03.2020.

6.13. Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

6.14. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

6.15. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.16. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 537/4905/15-ц).

6.17. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивач неодноразово звертав увагу судів на те, що відповідач не сплатив кошти за поставлений товар.

6.18. На підтвердження своїх доводів позивач надав, зокрема, видаткові накладі № 4 від 30.06.2021, № 30 від 04.08.2021, № 14 від 12.08.2022, № 35 від 30.11.2022, № 19 від 16.02.2023; № 20 від 17.02.2023, а також № 21 від 20.02.2023, які підписані відповідачем та скріплені його печаткою.

6.19. Тобто за змістом доводів сторін спірним у цій справі є питання щодо наявності між сторонами господарських зобов`язань стверджуваною позивачем та не спростованою відповідачем поставкою продукції як підставою для виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату поставки.

6.20. Проте, ухвалюючи рішення, обмежившись посиланням на закінчення строку дії договору, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили з урахуванням специфіки триваючих правовідносин сторін та підстав виникнення господарських зобов`язань фактичні обставини справи, необхідні для ухвалення обґрунтованого та справедливого рішення, а саме: чи виникло за встановлених ними обставин у відповідача грошове зобов`язання щодо оплати товару, одержаного за видатковою накладною № 21 від 20.02.2023, які умови та порядок виконання такого зобов`язання у разі його виникнення.

6.21. У зазначених скаржником постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 міститься правовий висновок, згідно з яким визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам при розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

6.22. У постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18, від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 викладено позицію, згідно з якою важливо пам`ятати, що у справах про стягнення заборгованості судам слід встановлювати, в який період та в якому обсязі здійснена поставка товару з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; чи було сплачено кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини, і якщо так, то за які саме періоди; чи існували між сторонами до укладення спірного договору правовідносини з аналогічним предметом, і якщо так, то чи існувала заборгованість у відповідача за ними; чи здійснювалося при проведенні оплат зарахування у погашення раніше наявного боргу тощо.

6.23. Утім, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, окрім наведених вище процесуальних порушень, не надали оцінки усім наданим учасниками справи доказам та доводам, викладеним ними під час розгляду цієї справи.

6.24. Судами попередніх інстанцій не наведено доводів та обставин, відповідно до яких відповідач звільняється від оплати поставленого йому товару; не враховано й того, що позивач посилався на підтвердження позовних вимог на обставини поставки товару позивачу, доказом чого назвав відповідну видаткову накладну, оцінки якій в контексті виникнення на її підставі господарського зобов`язання суди не надали.

6.25. Колегія суддів враховує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

6.26. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

6.27. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

6.28. У пунктах 1- 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.29. Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

6.30. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

6.31. Втім надані позивачем докази і наведені доводи не були належним чином досліджені та відхилені судами попередніх інстанцій, які, зосередившись на закінченні строку дії договору, залишили поза увагою те, що за наявності між сторонами спору з приводу виконання зобов`язання, суд, задля забезпечення дотримання всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи зобов`язаний дослідити та встановити обставини, на які посилаються сторони на підтвердження своїх вимог та заперечень.

6.32. Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.33. Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

6.34. Беручи до уваги те, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.35. Отже, доводи касаційної скарги знайшли підтвердження.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, а також скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

7.2. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

7.3. З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався відповідач у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК.

7.4. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 310, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Роздрібна торгово-закупівельна база громадського харчування" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі № 909/66/24 скасувати.

3. Справу № 909/66/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

С. Могил