Ухвала

від 17.01.2025 по справі 296/10308/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 296/10308/23

провадження № 61-738ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченко 43» про відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченка 43» (далі - ОСББ «Шевченка 43»), у якому просила зобов`язати ОСББ «Шевченка 43» відновити становище, яке існувало до порушення шляхом здійснення зовнішнього утеплення її квартири АДРЕСА_1 за рахунок відповідача, та стягнути 30 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Шевченко 43» витрати на правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн. Відмовлено у задоволенні решти вимог.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2024 року залишено без змін.

12 грудня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року, додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року.

Додатковою Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року заяву ОСББ «Шевченка 43» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Шевченка 43» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000,00 грн. У задоволенні решти відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року (провадження № 61-16937ск24) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 липня 2024 року, додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

08 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру, зокрема, про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом здійснення зовнішнього утеплення її квартири АДРЕСА_1 за рахунок відповідача, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики, та майнова вимога про відшкодування шкоди у розмірі 30 000,00 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 80 = 242 240,00).

Відтак, справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, справа визнана малозначною ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року (провадження № 61-16937ск24).

Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.

Посилання заявниці на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах, підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи наведене, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шевченко 43» про відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник