Рішення

від 16.01.2025 по справі 638/2826/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/2826/21

Провадження № 2/638/1990/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 січня 2025 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,

учасники справи:

позивач Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року в.о. керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 звернувся в інтересах держави в особі Харківської міської ради до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, в обґрунтування якого зазначив, що місцевою прокуратурою встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно нежитлова будівля літ, «Б-1» загальною площею 39,5 кв.м. по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 05 травня 2014 року. Пунктом 35 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 14.09.2016 за №342/16 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,0206 га для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1» (торгівельне) по АДРЕСА_1 . Водночас, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та публічної кадастрової карти України, речові права щодо вказаної земельної ділянки до теперішнього часу не зареєстровано.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 площею 0,0189 га сформована 14.08.2017. Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата. Таким чином, ОСОБА_1 з 05 травня 2014 року використовує земельну ділянку по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1» без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі, внаслідок чого бюджет міста недоотримав орендної плати за землю у розмірі 89256,31 грн за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року.

Позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Харківської міської ради (майдан Конституції, 7 місто Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243, отримувач УК м. Харкові, банк отримувача казначейство України (ЕАП), код отримувача (ЄДРПОУ) 37999649, код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN) UA958999980314080611000020002) кошти у розмірі 89 256,31 гривень (вісімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень тридцять одна копійка); судовий збір на користь Харківської обласної прокуратури у розмірі 2270,00 грн.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088, площа якої складає 0,0189 га, як об`єкт цивільних правовідносин несформована, оскільки право власності на вказану земельну ділянку за територіальною громадою міста Харкова не зареєстровано. Твердження прокуратури, що відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку також помилкове, оскільки відповідач сплачує земельний податок за користування земельною ділянкою під своїм нежитловим приміщенням, розташованим в літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 . Станом на день подання відзиву на позовну заяву у відповідача відсутня заборгованість по земельному податку. Відповідач наголошує, що спірна земельна ділянка, згідно позовних вимог це земельна ділянка, з наданим їй кадастровим номером 6310136300:06:005:0088, а не «земельна ділянка під вказаним нерухомим майном». Відповідач зазначає, що до затвердження документації із землеустрою Харківською міською радою та прийняття рішення про надання ділянки в оренду, відповідач не мала ні права, ні обов`язку зі сплати орендної плати, оскільки земельна ділянка знаходилась лише в процесі оформлення та право власності на цю земельну ділянку не було зареєстровано за територіальною громадою м. Харкова. Відповідач зазначає, що є власником нежитлової будівлі по АДРЕСА_3 , площею 39,5 кв.м у м. Харків, однак доказів, що в період з 01.01.2020 по 31.12.2020 вона фактично користувалася земельною ділянкою площею 0,0189 га суду не надано, як і не надано доказів, що право власності на цю ділянку зареєстровано за територіальною громадою м. Харкова. Окрім того, відповідач, посилаючись на положення абзацу третього частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України, вважає, що з 14.08.2018 року земельна ділянка припинила своє існування як об`єкт майнових прав.

Також відповідач звернула увагу на неналежність листа від 26.01.2021 за №131/0/226-21 як доказу у справі, оскільки відомості про розрахунок безпідставно збережених коштів стосуються іншої особи - ФОП ОСОБА_2 . До цього листа додано розрахунок безпідставно збережених коштів, однак у ньому відсутня технічна документація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відомості з якої є необхідними при визначенні суми грошових коштів. Також відповідач вважає неналежним доказом лист ГУ ДПС в Харківській області №252/5/20-40-24-13-26 від 16.01.2021, оскільки за адресою, вказаною у цьому листі, знаходиться зовсім інша двадцятиповерхова будівля з іншою земельною ділянкою, яка ніколи не належала відповідачу. Крім того, наданий прокуратурою Акт обстеження земельної ділянки б/н від 28.09.2020 не підтверджує факт фактичного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 по АДРЕСА_1 у періоді з 01.01.2020 по 31.12.2020, оскільки: по-перше, площа земельної ділянки, якій 14.08.2017 року було присвоєно кадастровий номер 6310136300:06:005:0088 складає 0,0189 га, а не 0,0206 га; по-друге, даний акт був складений 28.09.2020 та не може бути підтвердженням використання вказаної земельної ділянки у вересні, жовтні, листопаді та грудні місяці 2000 року.

У відповіді на відзив на позовну заяву Харківська міська рада зазначила, що є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Харкова, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї. Такий висновок, на переконання позивача, відповідає положенням Конституції України, Земельного кодексу України, пунктам 3, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення». Позивач наголошує, що державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. У даному випадку право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 загальною площею 0,0189 га по АДРЕСА_1 підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Харкові. Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться у власності інших осіб. Звертає увагу суду, що відповідачкою з власної ініціативи вчинялися дії щодо формування земельної ділянки площею 0,0189 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310136300:06:005:0088) для обслуговування належній їй нежитловій будівлі літ. «Б-1» (звернення на адресу Харківської міської ради із заявами, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вона є фактичним користувачем земельної ділянки без оформлення речових прав на неї, у зв`язку з чим без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки (територіальної громади міста Харкова) зберегла (заощадила) у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, відтак зобов`язана повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

У запереченні на відповідь на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 зазначила, що цільове призначення спірної земельної ділянки: 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Станом на день подання позовної заяви, а також день написання заперечення, спірна ділянка вільна від побудованих на ній інших об`єктів, окрім будівлі «Літ. Б-1». Також відсутні будь-які ознаки здійснення взагалі будівництва на цій ділянці. Відповідач зазначила, що акт обстеження земельної ділянки б/н від 28.09.2020 є недостовірним доказом, оскільки на його підставі не можна встановити дійсні обставини справи, враховуючи викладені у відзиві зауваження до цього доказу. Відповідач наголошує, що позивачем під час звернення до суду не було визначено розмір та кількість квадратних метрів, які займає вказаний об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці, тобто фактичний розмір частини земельної ділянки, якою користувався відповідач, а отже розрахунок розміру збережених грошових коштів є необґрунтованим та таким, що не базується на обставинах справи. Відповідач погоджується з тим, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності, проте звертає увагу суду, що спірна земельна ділянка є значно більшою ніж площа її нежитлової будівлі «Б-1». Тому земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 площею 0,0189 га неможливо розглядати як єдиний об`єкт права власності разом з нежитловою будівлею літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_1 площею 39,5 кв.м.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін про судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2021 року замінено позивача в.о. керівника Харківської місцевої прокурату № 1 правонаступником керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2021 року по справі № 638/2826/21 стягнуто із ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради грошові кошти у розмірі 89256 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) гривень 31 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2024 року скасовано заочне рішення, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про судове засідання.

Ухвалою суду від 16 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про виклик свідка.

В судове засідання сторони не з`явилися. Представники Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова та Харківської міської ради подали до канцелярії суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 були належним чином повідомлені про судове засідання, проте причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися.

Враховуючи положення ч. 1, 3 ст. 131, ч. 3 ст. 211, п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справи за відсутністю учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що за ОСОБА_1 на підставі дублікату договору купівлі-продажу, виданого 05 травня 2014 року, зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 39,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 лютого 2021 року № 245393605.

07 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Харківської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0189 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1».

Пунктом 35 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 14 вересня 2016 року за №342/16 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею, орієнтовно, 0,0206 га для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1» (торгівельне) по АДРЕСА_1 . Пунктом 4 цього ж рішення Харківської міської ради попереджено ОСОБА_1 , що земельну ділянку для експлуатації об`єкта буде надано у користування окремим рішенням після надання документації із землеустрою, погодженою у встановленому законом порядку.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.09.2020 № НВ-0005723432020, 14 серпня 2017 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0189 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та присвоєно їй кадастровий номер 6310136300:06:005:0088. Земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови. Вид цільового призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відсутня.

16 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Харківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0189 га по АДРЕСА_1 та продажу земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1».

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку та речові права на земельну ділянку від 22 лютого 2021 року, інформація щодо права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 площею 0,0189 в Державному земельному кадастрі відсутня.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 245392473 від 22.02.2021.

З листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради № 6552/0/226-20 від 14 квітня 2020 року вбачається, що проекти рішень Харківської міської ради щодо надання у користування (продажу) та припинення права на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , Департаментом не готувались. Договори оренди землі по вул. Космічна, 21-А, у м. Харкові Департаментом не укладалися. Звернень ОСОБА_1 щодо викупу, продажу, надання у користування або у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з 10 січня 2015 року по цей час не надходило.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1936/116-20 від 11 серпня 2020 року, станом на 29 грудня 2019 року у Відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Актом обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310136300:06:005:0088, від 28 вересня 2020 року, складеним головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Марковим Андрієм Юрійовичем, на сформованій земельній ділянці, з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 по АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля літ. «Б-1», право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 з 05 травня 2014 року. Земельна ділянка використовувалась останньою для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1».

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, наданого Головним управління Держгеокадастру у Харківській області 15 вересня 2020 року №5544, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 становить 1217132 грн.

Згідно з розрахунком безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства, року, розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2020 до 31.12.2020 складає 97370,56 грн, за одинадцять місяців 89256,31 грн. Розрахунок здійснено з урахуванням нормативної грошової оцінки (1217132 грн), ставки річної орендної плати (8%), коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов (1), розміру земельної ділянки (1), відсотку строку оренди (100,00%), визначено місячний розмір орендної плати (8114,21 грн), розмір орендної плати за рік (97370,56 грн,) та за 11 місяців (89256,31 грн).

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіжу складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки № 6310136300:06:005:0088, а тому не є платником земельного податку, таким чином єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї є орендна плата.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 39,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці № 6310136300:06:005:0088.

При цьому, ОСОБА_1 не укладала договорів оренди земельної ділянки №6310136300:06:005:0088 з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, відтак відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

За таких обставин, ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе грошові кошти, які мала заплатити за користування нею, тому зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що оскільки право власності на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому вона не є сформованою земельною ділянкою як об`єкт цивільних прав, з огляду на таке.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Судовим розглядом встановлено, що державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру 6310136300:06:005:0088 відбулося 14 серпня 2017 року, таким чином саме з цього часу земельна ділянка сформувалася як об`єкт цивільних прав.

Безпідставними є посилання відповідача на положення ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», відповідно до якої державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Державним кадастровим реєстратором приймалося рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088.

Безпідставними також є доводи відповідача про відсутність зареєстрованого за Харківською міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Згідно з п. а) ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Відповідно статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01 січня 2013 року не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 серпня 2022 у справі № 922/2060/20).

Таким чином, враховуючи відсутність зареєстрованого за будь-якою особою права власності на земельну ділянку, її розташування в межах міста Харкова, ця земельна ділянка відповідно до закону належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, представницьким органом якої є Харківська міська рада.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами користування позивачем земельною ділянкою суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, належний відповідачу на праві власності, сформована з 14.08.2017 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру. Відповідач є власником нежитлової будівлі, яка розташована на земельній ділянці, з 05 травня 2014 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Крім того, судом враховано, що ОСОБА_1 з власної ініціативи у 2016-2017 роках вчинила дії щодо формування земельної ділянки площею 0,0189 га по АДРЕСА_1 , зокрема звернулася до Харківської міської ради із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088. При цьому, у своїх заявах зазначила мету розроблення проекту землеустрою, а саме «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ».

Тобто, відповідач, усвідомлюючи, що після присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру вона буде сформована як об`єкт цивільних прав, і на неї буде поширюватися принцип платності використання землі (земельний податок у разі набуття у власність земельної ділянки, орендна плата у разі оформлення права користування земельною ділянкою), ОСОБА_1 виявила бажання та ініціювала вчинення дій на присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру та формування її як об`єкта цивільних прав. Проте, після формування за ініціативою відповідача земельної ділянки, остання не вчинила дій щодо юридичне оформлення прав на земельну ділянку, чим порушує принцип платності використання землі, закріплений у ст. 206 Земельного кодексу України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

На переконання суду, дії відповідача, яка за власною волею ініціювала формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, зазначивши мету («для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1»), проте в подальшому не вчинила дій щодо юридичного оформлення прав на земельну ділянку (користування або власність), є суперечливими та недобросовісними.

Суперечливими є також і доводи відповідача про те, що вона не використовує земельну ділянку № 6310136300:06:005:0088, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником розташованої на земельній ділянці нежитлової будівлі з 2014 року до теперішнього часу. У 2016-2017 роках ОСОБА_1 ініціювала розроблення проекту землеустрою земельної ділянки саме з метою обслуговування належної їй нежитлової будівлі (торгівельна). Позивачем доведено, що нежитлова будівля відповідача станом на вересень 2020 року розташована на земельній ділянці № 6310136300:06:005:0088. Доказів того, що нежитлова будівля була знищена чи не перебувала у власності відповідача у 2020 році матеріали справи не містять. Крім того, відповідач у заявах по суті спору визнає, що до теперішнього часу володіє та користується зазначеною нежитловою будівлею.

Помилковими є доводи відповідача про те, що вона використовує не усю земельну ділянку площею 0,0189 га, а лише частину земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля, оскільки об`єктом цивільних прав є уся сформована земельна ділянка з цільовим призначенням «для обслуговування будівель торгівлі». Доказів того, що було проведено поділ земельної ділянки відповідачем не надано. Таким чином, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, технічну характеристику земельної ділянки, презюмується використання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням для обслуговування нежитлової будівлі ОСОБА_1 .

Доводи відповідачапро недостовірністьАкту обстеженнявід 28.09.2020,враховуючи відсутністьв ньомувідомостей провикористання земельноїділянки ужовтні-грудні2020року таневідповідність площіземельної ділянки,суд відхиляє,оскільки зазначенау актіплоща земельноїділянки (0,0206га),як зазначенов акті,є орієнтовною.При цьому,відхилення відфактичної площіземельної ділянки(0,0189га)складає близько9%.Щодо відсутностідоказів використанняземельної ділянкиу жовтні-грудні2020року,суд зазначає,що цейакт міститьдостовірні відомостівикористання відповідачемземельної ділянкиу 2020році,зокрема станомна вересень2020року.Суд наголошує,що покладанняна позивачанадмірного тягарядоказування обставинбезперервного (щомісячно,щотижнево,щоденно,щогодинно тощо)використання ділянки у 2020 році відповідачем суперечить принципу змагальності. Як зазначалось вище, використання земельної ділянки відповідачем презюмується, і саме на неї покладається обов`язок підтвердження відповідними доказами невикористання або неможливості використання земельної ділянки протягом певних періодів у 2020 році. Крім того, суд зазначає, що цей Акт є лише одним із доказів, що міститься в матеріалах справи, та оцінюється у сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо реєстрації права власності відповідачем на нежитлові будівлі, реєстрації земельної ділянки комунальної форми власності як об`єкту цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України, наявності/відсутності у відповідача правових підстав для використання спірної земельної ділянки та інше. Відповідно, цей акт не містить відомостей, які б обумовлювали вирішальне значення для розгляду справи судом. За таких обставин, зазначений Акт є належним та достовірним доказом використання земельної ділянки відповідачем у 2020 році, а тому враховується судом при вирішенні спору.

Інші доводи сторони відповідача в цій частині доводів є явно необґрунтованими з огляду на законодавство та усталену судову практику.

Щодо визначення розміру безпідставно збережених ОСОБА_1 грошових коштів за 2020 рік, суд зазначає наступне.

Підпунктами 14.1.125, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, пунктом 288.5 статті 288 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Відповідно до п. 289.1 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Згідно з п. 2.5 Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради № 41/08 від 27 лютого 2008 року, зі змінами (в редакції до 31.12.2020), розмір базової ставки орендної плати встановлено на рівні 8% від нормативної грошової оцінки.

Додатком до Положення № 41/08 (в редакції до 31.12.2020) встановлено, що у випадку перевищення 50 кв.м площі земельної ділянки, застосовується коефіцієнт зі значенням 1.

Пунктом 2.4 Положення № 41/08 (в редакції до 31.12.2021) встановлено, що застосування коефіцієнтів складних інженерно-геологічних умов (К1) та обмеженого використання (К2) здійснюється за ініціативою орендаря на підставі наданих ним документів, які свідчать про наявність обставин, що дають право на використання вказаних коефіцієнтів (експертні висновки територіальної організації в галузі інженерних вишукувань для будівництва, спеціалізованих установ та організацій, довідки державних та інших уповноважених органів, висновки (довідки) підприємств, установ та організацій, які експлуатують об`єкти, навколо (уздовж) яких встановлені охоронні зони, тощо).

18 березня 2020 року набув чинності Закон України від 17 березня 2020 року № 533-1Х «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким, зокрема, внесені зміни до порядку нарахування та сплати плати за землю. А саме, підрозділ 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено новим пунктом 52 , згідно з яким за період з 01 березня року до 30 квітня 2020 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Законом України від 30.03.2020 р. № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон № 540) змінено норму пункту 52-4 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо плати за землю, а саме встановлено, що:

«Не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності».

Таким чином, не підлягає нарахування та сплаті орендна плата та земельний податок у березні 2020 року.

Враховуючи нормативну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 1217132 грн, ставку річної орендної плати (8%), розмір земельної ділянки (0,0189 га, що перевищує 50 кв.м), розмір орендної плати, яка повинна була сплачуватись за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088, загальною площею 0,0189 га по АДРЕСА_1 складає у 2020 році - 8114,21 грн в місяць. Таким чином, розмір орендної плати за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року складає 97370,56 грн., за 11 місяців (січень-лютий, квітень-грудень 2020 року) 89256,31 грн.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідач не надала доказів сплати орендної плати земельного податку або орендної плати за використання зазначеної земельної ділянки у 2020 році, не спростувала належними та допустимими доказами здійснений позивачем розрахунок, не надала доказів на підтвердження особливих умов використовуваної земельної ділянки як підстави для застосування іншого коефіцієнта при визначенні місячної орендної плати, не надала свого обґрунтованого та підтвердженого відповідними доказами контррозрахунку суми безпідставно збережених коштів.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 без достатньо правової підстави у 2020 році зберегла за рахунок Харківської міської ради грошові кошти у розмірі 89256,31 грн як несплачену орендну плату за період за січень-лютий та квітень-грудень 2020 року, оскільки користувалася земельною ділянкою комунальної власності без оформлення та реєстрації права користування нею, тому зобов`язана повернути грошові кошти у зазначеному розмірі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Суд зазначає, що відновлення порушених прав міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідачки жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які остання мала би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Щодо права керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова на пред`явлення цього позову, суд зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Зазначеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність її захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч. 4, ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, відповідно до якого сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З матеріалів справи вбачається, що ані Харківська міська рада, ані Департамент територіального контролю Харківської міської ради, незважаючи на порушення майнових прав територіальної громади на отримання коштів за використання земельної ділянки, не зверталися до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України за 2020 рік.

З огляду на викладене, керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, який діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України, у позовній заяві належним чином обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та надав докази нездійснення цим органом захисту інтересів держави.

У зв`язку з тим, що позивачем доведена, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, обґрунтованість свого звернення до суду, за наявності порушення інтересів держави, необхідністю їх захисту, визначені підстави для звернення до суду, позивач є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки у 2020 році у розмірі 89256,31 грн.

Відповідно довимог ст.141ЦПК України,з відповідачкина користьХарківської міськоїради підлягаєстягненню документальнопідтверджені витратизі сплатисудового зборуу розмірі2270грн.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273-279, 353-354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки- задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь Харківської міської ради, адреса: майдан Конституції, 7 місто Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243, безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:06:005:0088 за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 89256,31 грн (вісімдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень 31 копійка).

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108) судовий збір у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 20 січня 2025 року.

Суддя І.П. Латка