Постанова
від 09.01.2025 по справі 922/230/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/230/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Лакіза В.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2445 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 у справі № 922/230/22 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Пономаренко Т.О., повний текст складено та підписано 16.01.2023)

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області, м.Богодухів, Харківська область, в інтересах держави,

до 1) Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, смт.Краснокутськ, Харківська область,

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

3) Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, смт.Краснокутськ, Харківська область,

4) Приватного підприємства "НК ПЛЮС", с. Павлівка, Краснокутський район, Харківська область,

5) Приватного підприємства "Світлана", с. Мурафа, Краснокутський район, Харківська область,

6) Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007, с. Пархомівка, Краснокутський район, Харківська область,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Інституту овочівництва та баштанництва НААН України, с. Селекційне, Харківська область,

2) Державного підприємства Дослідне господарство Пархомівське Інституту овочівництва і баштанництва НААН України, с. Пархомівка, Краснокутський район, Харківська область,

3) Національної академії аграрних наук України, м. Київ,

про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації від 11.10.2007 № 380 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ Пархомівське на території Пархомівської сільської ради;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 445 від 17.12.2008 Про надання в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007 земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 417 від 18.11.2008 Про надання в оренду ПП НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 284 від 09.10.2009 Про надання в оренду ПП Світлана земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №22/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №21/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №20/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №19/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №18/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №17/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №16/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №15/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №14/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №13/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №12/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №11/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 12.05.2010, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП Світлана (83,9475 га);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №07/08 від 27.11.2008, укладеного між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП НК ПЛЮС;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №08/08 від 27.11.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП НК ПЛЮС;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 27.11.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП НК ПЛЮС;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 №13-ОТГ в частині передачі Краснокутській селищній раді земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 1091,9 га, які розташовані на території Краснокутської ОТГ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 №45-VII Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області в частині прийняття вищевказаних спірних земельних ділянок;

- зобов`язати Краснокутську ОТГ Богодухівського району та ТОВ ЗАРІУС-2007 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га;

- зобов`язати Краснокутську ОТГ Богодухівського району та ПП Світлана повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га;

- зобов`язати Краснокутську ОТГ Богодухівського району та ПП НК ПЛЮС повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0481 площею 85,9519 га;

-зобов`язати Краснокутську ОТГ Богодухівського району та ПП НК ПЛЮС повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 15.04.2021 № 42021222070000003 (з попередньою кваліфікацію за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України) зібрано матеріали, які свідчать про незаконне виведення земель з державної власності. Прокурор зазначав, що Краснокутська РДА не мала повноважень щодо вилучення з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України на території Пархомівської сільської ради (далі ДП ДГ "Пархомівське" ) спірних земельних ділянок та припинення їх правового режиму як дослідних полів, які використовуються у діяльності галузевої академії наук як особливо цінні землі. Прокурор стверджував, що такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України. Прокурор зазначав, що внаслідок прийняття Краснокутською РДА, ГУ Держгеокадастру, Краснокутською селищною радою оспорюваних рішень (розпоряджень, наказів та рішення), а також укладення незаконних, на думку прокурора, правочинів порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання особливо цінних сільськогосподарських земель, їх відтворення, оскільки такі землі не лише вилучено з державної власності, а й позбавлено їх правового режиму особливо цінних земель.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2022 у справі №922/230/20 у задоволенні позовних вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, Приватного підприємства "НК ПЛЮС", Приватного підприємства "Світлана", Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007 про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки - відмовлено.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 у справі №922/230/22 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідача; справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування спірних розпоряджень та наказу, визнання недійсними спірних договорів оренди, а також відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про повернення спірних земельних ділянок у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Прокурор зазначав, що Постановою Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол №14) надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ Пархомівське земельних ділянок, загальною площею 1091,9 га і передачу вказаних земель Пархомівській сільській раді Краснокутського району Харківської області. Розпорядженням Краснокутської районної державної адміністрації від №380 11.10.2007 за результатами розгляду листа ДП ДГ Пархомівське № 221 від 13.08.2007 та Постанови Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол №14) припинено право постійного користування ДП ДГ Пархомівське земельними ділянками загальною площею 1091,4 га. за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради.

Разом з цим, земельні ділянки, які перебували у користуванні ДП ДГ Пархомівське відповідно до статей 84, 150 Земельного кодексу України та статуту ДП ДГ Пархомівське відносились до особливо цінних земель та законодавцем установлено особливий порядок їх вилучення із постійного користування.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у ст. 149 Земельного кодексу України. Із системного аналізу норм Земельного кодексу України та Статуту Української національної академії аграрних наук вбачається, що припинення права державної власності та права постійного користування особливо цінними землями здійснюється на підставі відповідного рішення власника земельної ділянки, на момент виникнення.

Водночас, рішення про вилучення 1091,4 га земельних ділянок, які перебували у постійному користуванні ДП ДГ Пархомівське не приймалося органами державної влади (з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також категорії земель). Відповідних доказів прийняття Кабінетом Міністрів України обов`язкових до виконання постанов або розпоряджень щодо вилучення у ДП ДГ Пархомівське спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Таким чином, Постанова Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов`язує вилучення та припинення права користування ДП ДГ Пархомівське земельними ділянками у встановленому законом порядку.

В подальшому, після прийняття спірного розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації №380 від 11.10.2007, розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №445 від 17.12.2008 Про надання в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007 земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради ТОВ ЗАРІУС-2007 затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості та надано в оренду товариству терміном на 49 років земельні ділянки з частини вилучених земельних ділянок ДП ДГ Пархомівське загальною площею 722,83784 га.

17.12.2008 на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №445 від 17.12.2008, між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007 укладено договори оренди земельних ділянок №№11/08, 12/08, 13/08, 14/08, 15/08, 16/08, 17/08, 18/08, 19/08, 20/08, 21/08, 22/08.

Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №417 від 18.11.2008 Про надання в оренду ПП НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради ПП НК ПЛЮС затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості та надано в оренду товариству терміном на 49 років земельні ділянки площею 89,6198 га, 85,9519 га, 0,9933 га, 1,4889 га.

27.11.2008 на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №417 від 18.11.2008 між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП НК ПЛЮС укладено договори оренди земельних ділянок №07/08, 08/08 та б/н.

Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №284 від 09.10.2009 Про надання в оренду ПП Світлана земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради ПП Світлана затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості та надано в оренду підприємству терміном на 49 років земельні ділянки площею 83,9474 га та 36,7636 га.

12.05.2010 на підставі розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області №284 від 09.10.2009 між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ПП Світлана укладено договори оренди земельних ділянок б/н.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 №13-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність із державної у комунальну власність передано 324 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7726,6460 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області згідно з додатком до наказу за актом приймання передачі земельних ділянок.

До переданих земельних ділянок увійшли, в тому числі спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га.

Рішенням Краснокутської селищної ради ІІІ сесії VІІІ скликання від 22.11.2020 №45-VII Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області спірні земельні ділянки прийнято у комунальну власність.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на земельні ділянки з кадастровими номерами 6323585500:05:001:0440, 6323585500:05:001:0466, 6323585500:05:001:0450, 6323585500:05:001:0455, 6323585500:05:001:0447, 6323585500:05:001:0483, 6323585500:05:001:0467, 6323585500:05:001:0465, 6323585500:05:001:0454, 6323585500:05:001:0448, 6323585500:05:001:0451, 6323585500:05:001:0452, 6323585500:05:001:0480, 6323585500:05:001:0481, 6323585500:05:001:0441, 6323585500:05:001:0482, 6323585500:05:001:0453, 6323585500:05:001:0449 зареєстровано право комунальної власності територіальної громади сіл, селищ в особі Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

Отже, на момент звернення у 2022 році прокурора до суду з позовом земельні ділянки вже були передані з державної у комунальну власність.

За таких обставин, за твердженням прокурора, визнання недійсним Постанови Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 про надання згоди на вилучення земельної ділянки ДП ДГ Пархомівське ІОБ НААН не є ефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення позову не відновить право власності держави на спірні земельні ділянки, за захистом якого прокурор звернувся до суду. Водночас ефективним способом захисту у даній справі є визнання незаконним розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації №380 від 11.10.2007 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ Пархомівське, яке є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права, та яким порушено цивільне речове право держави в особі Кабінету Міністрів України на земельну ділянку, яка вибула з державної власності внаслідок прийняття такого розпорядження.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 (колегія суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.) апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 у справі №922/230/22 скасовано.

Прийнято нове рішення.

Позов керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації від 11.10.2007 № 380 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ Пархомівське на території Пархомівської сільської ради.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 445 від 17.12.2008 Про надання в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007 земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 417 від 18.11.2008 Про надання в оренду ПП НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації № 284 від 09.10.2009 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП Світлана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №22/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №21/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №20/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №19/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №18/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №17/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №16/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №15/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №14/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №13/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №12/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №11/08 від 17.12.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 12.05.2010, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Приватним підприємством Світлана (83,9475 га).

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №07/08 від 27.11.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Приватним підприємством НК ПЛЮС.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №08/08 від 27.11.2008, укладений між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та Приватним підприємством НК ПЛЮС.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 №13-ОТГ в частині передачі Краснокутській селищній раді земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Краснокутської ОТГ, з такими кадастровими номерами і площею: 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га, 6323585500:05:001:0441 площею 36,7636 га, 6323585500:05:001:0447 площею 189,2886 га, 6323585500:05:001:0448 площею 92,2158 га, 6323585500:05:001:0449 площею 80, 3112 га, 6323585500:05:001:0450 площею 45,6537 га, 6323585500:05:001:0451 площею 9,1965 га, 6323585500:05:001:0452 площею 31, 3374 га, 6323585500:05:001:0453 площею 92, 9193 га, 6323585500:05:001:0454 площею 83, 6301 га, 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га, 6323585500:05:001:0465 площею 3,5298 га, 6323585500:05:001:0466 площею 34,3274 га, 6323585500:05:001:0467 площею 32, 9727 га, 6323585500:05:001:0480 площею 89,6198 га, 6323585500:05:001:0481 площею 85, 9519 га, 6323585500:05:001:0482 площею 0,9933 га, 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га.

Визнано незаконним та скасовано рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 №45-VIII Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, в частині прийняття земельних ділянок з такими кадастровими номерами і площею: 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га, 6323585500:05:001:0441 площею 36,7636 га, 6323585500:05:001:0447 площею 189,2886 га, 6323585500:05:001:0448 площею 92,2158 га, 6323585500:05:001:0449 площею 80, 3112 га, 6323585500:05:001:0450 площею 45,6537 га, 6323585500:05:001:0451 площею 9, 1965 га, 6323585500:05:001:0452 площею 31, 3374 га, 6323585500:05:001:0453 площею 92, 9193 га, 6323585500:05:001:0454 площею 83, 6301 га, 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га, 6323585500:05:001:0465 площею 3, 5298 га, 6323585500:05:001:0466 площею 34,3274 га, 6323585500:05:001:0467 площею 32, 9727 га, 6323585500:05:001:0480 площею 89,6198 га, 6323585500:05:001:0481 площею 85, 9519 га, 6323585500:05:001:0482 площею 0,9933 га, 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га.

Зобов`язано Краснокутську об`єднану територіальну громаду Богодухівського району та Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007 повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га.

Зобов`язано Краснокутську об`єднану територіальну громаду Богодухівського району та Приватне підприємство Світлана повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га.

Зобов`язано Краснокутську об`єднану територіальну громаду Богодухівського району та Приватне підприємство НК ПЛЮС повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0481 площею 85,9519 га.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури 26050,50 грн судового збору за подання позовної заяви та 39075,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Харківської обласної прокуратури 2481,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 3721,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури 24810,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 37215,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Приватного підприємства "НК ПЛЮС" на користь Харківської обласної прокуратури 8683,50 грн судового збору за подання позовної заяви та 13025,25 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Приватного підприємства "Світлана" на користь Харківської обласної прокуратури 6202,50 грн судового збору за подання позовної заяви та 9303,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАРІУС-2007 на користь Харківської обласної прокуратури 31012,50 грн судового збору за подання позовної заяви та 46518,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Приватне підприємство "Світлана", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАРІУС-2007" та Приватне підприємство "НК ПЛЮС" оскаржили до суду касаційної інстанції постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у справі №922/230/22.

Постановою Верховного Суду від 10.09.2024 касаційні скарги Приватного підприємства "Світлана", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРІУС-2007", Приватного підприємства "НК ПЛЮС" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у справі №922/230/22 скасовано, справу №922/230/22 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2445 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 у справі № 922/230/22 та призначено справу до розгляду на 05 грудня 2024 р. о 14:00 годині. Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 06.11.2024, з доказами їх надсилання учасникам справи, встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо до 06.11.2024.

25.10.2024 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13687), в якому 2-й відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

01.11.2024 до суду від Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 14002), в якому 3-й відповідач просить прийняти відзив та долучити до апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, відмовити у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

06.11.2024 до суду від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення з окремого питання з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 10.09.2024 у справі №922/230/22 (вх.№14247).

05.12.2024 до судового засідання з`явився прокурор Харківської обласної прокуратури, вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Представник 4-го, 5-го та 6-го відповідачів у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги прокурора.

Інші учасники справи у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 21.10.2024.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 09 січня 2025 року до 12:00 години у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено сторін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2025 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/230/22 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.

В судовому засіданні 09.01.2025 прокурор підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі та відшкодувати судові витрати. Представник 2-го відповідача та представник 4-го, 5-го та 6-го відповідачів заперечували проти вимог апеляційних скарг прокурора та просили залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2024.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Згідно Державного акту про право постійного користування землею серії ХР-18- 00-000470 від 28.06.1996 Дослідному господарству Пархомівське Інституту цукрових буряків УААН відповідно до рішення Краснокутської районної Ради народних депутатів від 14.03.1996 №191 надано у постійне користування 1401,42 га землі для проведення науково-дослідних робіт, обробітку і впровадження високоефективних технологій виробництва елітного насіння цукрових буряків, зернових культур та соняшнику.

Листом №01-38/1188 від 01.08.2007 Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області звернулась до Української академії аграрних наук, в якому зазначалось, що ДП ДГ Пархомівське ІК УААН Харківської області Краснокутського району має 2479,1 га сільськогосподарських угідь, що розміщені на території трьох виробничих відділів - Пархомівське, Павлівське та Піонерське. В населеному пункті Піонер проживає всього шість працюючих осіб, і з метою виконання в повному обсязі технології виробництва сільськогосподарської продукції господарство змушене нести додаткові витрати для перевезення техніки, доставку працівників, їх облаштування та інше. У зв`язку з наведеним Краснокутська районна державна адміністрація просила розглянути питання про передачу земель загальною площею 1091,9 га, в тому числі: ріллі 960 га, перелоги 17,5 га, пасовищ 56,0 га, лісові площі 19,1 га, під водою 1,5 га, під дорогами 8,4 га, дерево-кущові насадження, що не входять до державного лісового фонду 28,9 га до земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області в підпорядкування Краснокутської районної державної адміністрації, обґрунтовуючи тим що передача земель дасть змогу залучити інвестиції в аграрний сектор економіки Краснокутського району, і як наслідок, поповнення доходної частини бюджету, створення додаткових робочих місць та більш раціональне використання земельних угідь.

Листом від 13.08.2007 Пархомівська сільська рада Краснокутського району Харківської області повідомила Українську академію аграрних наук, що не заперечує щодо вилучення із земель ДП ДГ Пархомівське ІК УААН та передачі до земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області земельних ділянок площею 1091,9 га.

Також, листом від 13.08.2007 ДП ДГ Пархомівське повідомило районну державну адміністрацію про те, що не заперечує проти вилучення із користування господарства земельної ділянки площею 1091,4 га: в т.ч. ріллі 856,6 га, перелоги 103,4 га, сіножаті - 17,5 га, пасовищ 56,0 га, лісові площі 19,1 га, під водою 1,5 га, під дорогами 8,4 га, дерево-кущові насадження, що не входять до державного лісового фонду 28,9 га і передачі їх до земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області в підпорядкування Краснокутської районної державної адміністрації.

В матеріалах справи міститься також лист Інституту картоплярства Української академії аграрних наук, адресований президенту Української академії аграрних наук від 14.08.2007, в якому зазначалось, що до ДП ДГ Пархомівське ІК УААН надійшло звернення Краснокутської РДА від 01.08.2007 про вилучення із користування господарства земельної ділянки відділення Піонер площею 1091,9 га до земель запасу Пархомівської сільської ради Харківської області в підпорядкування Краснокутської районної державної адміністрації. Відділок Піонер розташований єдиним масивом за 15 км від центральної садиби, де практично відсутнє працездатне населення, що створює відповідні труднощі у переміщенні с-г техніки та людських ресурсів та подальше використання вищезазначених земель стає недоцільним. У зв`язку з цим Інститут картоплярства УААН не заперечує проти їх вилучення із землекористування ДП ДГ Пархомівське і передачі до земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Постановою Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол №14) "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства Дослідне господарство Пархомівське Інституту картоплярства УААН на підставі звернення Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області (лист від 01.08.2007 №01-38/1188) про вилучення із землекористування Піонерського відділку ДП ДГ Пархомівське Інституту картоплярства УААН земельних ділянок загальною площею 1091,4 га в томі числі: рілля - 960 га, перелоги 17,5 га, пасовища - 56 га, лісові площі - 19,1 га, площі під водою 1,5 га, площі під господарськими шляхами - 8,4 га, дерево - кущові насадження 28,9 га і передачу вказаних земельних ділянок Пархомівській сільській раді Краснокутського району Харківської області, а також враховано згоду землекористувача ДП ДГ Пархомівське Інституту картоплярства УААН (лист від 13.08.2007 №221), Інституту картоплярства УААН (лист від 14.08.2007 №299) та Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області (лист від 13.08.2007 №02-15/656) надано згоду на вилучення із землекористування Державного підприємства Дослідне господарство Пархомівське Інституту картоплярства УААН земельних ділянок загальною площею 1091,9 га, в томі числі: рілля - 960 га, перелоги 17,5 га, пасовища - 56 га, лісові площі - 19,1 га, площі під водою 1,5 га, площі під господарськими шляхами - 8,4 га, дерево - кущові насадження 28,9 га і передачу вказаних земельних ділянок Пархомівській сільській раді Краснокутського району Харківської області.

Розпорядженням Краснокутської районної державної адміністрації від 11.10.2007 №380 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ Пархомівське на території Пархомівської сільської ради за результатами розгляду листа ДП ДГ Пархомівське від 13.08.2007 №221 та Постанови Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол №14) Про вилучення земель із користування Державного підприємства дослідного господарства Пархомівське Інституту картоплярства УААН, відповідно до статей 17, 141, 142, пунктів 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України припинено право постійного користування ДП ДГ Пархомівське земельними ділянками загальною площею 1091,4 га, в тому числі: ріллі 856,6 га, перелоги - 103,4 га, сіножаті 17,5 га, пасовища 56 га, під ставками 1,5 га, під господарськими шляхами і прогонами 8,4 га, лісові землі - 19,1 га, полезахисних лісосмуг - 28,9 га за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради, а також доручено заявнику повернути земельні ділянки загальною площею 1091,4 га в тому числі: ріллі - 856,6 га перелогів - загальною площею - 103,4 га перевести до ріллі, пасовища - 56 га, під господарськими шляхами і прогонами - 8,4 га, полезахисних лісосмуг - 28.9 га під ставками - 1,5 га, сіножатні - 17,5 га до запасу земель сільськогосподарського призначення, 19,1 га до запасу земель лісового фонду, за межами населених пунктів Пархомівської сільської ради.

Відповідно до висновку комісії з розгляду питань у галузі земельних відносин від 10.10.2007 та пояснювальної записки до розпорядження від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради метою прийняття розпорядження стала добровільна відмова від земельних ділянок, які використовувати ДП "ДГ Пархомівське" економічно недоцільно.

Розпорядженням голови Краснокутської РДА Харківської області від 17.12.2008 № 445 "Про надання в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007 земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради" затверджено ТОВ ЗАРІУС-2007 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради; надано ТОВ ЗАРІУС-2007 в оренду земельні ділянки загальною площею 722,8378 га, в тому числі 652,0079 га ріллі, 70,8299 га пасовищ, із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з додатком. У додатку до розпорядження наведено перелік земельних ділянок, що надаються в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007.

17.12.2008 відповідно до розпорядження Краснокутської РДА від 17.12.2008 №445 між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області (орендодавець) та ТОВ ЗАРІУС-2007 (орендар) укладені договори оренди землі: №22/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 3,5298 га; №21/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 27,4553 га; №20/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 92,9193 га; №19/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 80,3112 га; №18/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 9,1965 га; №17/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 92,2158 га; №16/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 189,2886 га; №15/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 34, 3274 га; №14/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 32,9727 га; №13/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 83,6301 га; №12/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 31,3374 га; №11/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 45,6537 га.

Згідно з експлікаціями про наявність земель та розподіл їх за власниками землі землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності, а також відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельні ділянки, які передані в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007 мають такі кадастрові номери: земельна ділянка загальною площею 3,5298 - 6323585500:05:001:0465, земельна ділянка загальною площею 27,4553 га - 6323585500:05:001:0455, земельна ділянка загальною площею 92,9193 га - 6323585500:05:001:0453, земельна ділянка загальною площею 80,3112 га - 6323585500:05:001:0449, земельна ділянка загальною площею 9,1965 га - 6323585500:05:001:0451, земельна ділянка загальною площею 92,2158 га - 6323585500:05:001:0448, земельній ділянці загальною площею 189,2886 га - 6323585500:05:001:0447, земельна ділянка загальною площею 34,3274 га - 6323585500:05:001:0466, земельна ділянка загальною площею 32,9727 га - 6323585500:05:001:0467, земельна ділянка загальною площею 83,6301 га - 6323585500:05:001:0454, земельна ділянка загальною площею 31,3374 га - 6323585500:05:001:0452, земельна ділянка загальною площею 45,6537 га -6323585500:05:001:0450.

В матеріалах справи відсутня експлікація за договором оренди №14/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 32,9727 га. Водночас, згідно з умовами договору та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка загальною площею 32,9727 га з кадастровим номером 6323585500:05:001:0467 є об`єктом договору оренди землі №14/08 від 17.12.2008.

Розпорядженням голови Краснокутської РДА від 18.11.2008 №417 Про надання в оренду ПП НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради" затверджено ПП НК ПЛЮС технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок (на місцевості) із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради; надано ПП "НК Плюс в оренду земельні ділянки загальною площею 178,8408 га, в т.ч. 175,5717 га ріллі, 3,2691 га полезахисних лісосмуг із запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно додатку. У додатку до розпорядження зазначено перелік земельних ділянок, що надаються в оренду ПП НК ПЛЮС.

27.11.2008 відповідно до розпорядження голови Краснокутської РДА від 18.11.2008 №417 між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області (орендодавець) та ПП НК ПЛЮС (орендар) укладено договори оренди: №08/08, об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 89,6198 га, №07/08 об`єкт оренди земельна ділянка загальною площею 85,9519 га.

Згідно з експлікаціями про наявність земель та розподіл їх за власниками землі землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності, а також відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельні ділянки, які передані в оренду ПП НК ПЛЮС мають такі кадастрові номери: земельна ділянка загальною площею 89,6198 га - 6323585500:05:001:0480, земельна ділянка загальною площею 85,9519 га -6323585500:05:001:0481.

Розпорядженням голови Краснокутської РДА від 09.10.2009 №284 "Про затвердження технічної документації та землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП Світлана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області затверджено ПП Світлана технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок на місцевості та надано в оренду ПП Світлана земельні ділянки загальною площею 120,7111 га ріллі (згідно додатку) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок запасу земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради терміном 49 років.

12.05.2010 відповідно до розпорядження Краснокутської РДА №284 від 09.10.2009 між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області (орендодавець) та ПП Світлана (орендар) укладено договори оренди землі: б/н, об`єктами оренди є земельні ділянки площею 83,9475 га та площею 36,7636 га.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-6760/0/19-21 від 18.08.2021 до Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області, в якому зазначається, зокрема те, що:

- земельні ділянки за кадастровими номерами: 6323585500:05:001:0465, 6323585500:05:001:0455, 6323585500:05:001:0453, 6323585500:05:001:0449, 6323585500:05:001:0451, 6323585500:05:001:0448, 6323585500:05:001:0447, 6323585500:05:001:0466, 6323585500:05:001:0467, 6323585500:05:001:0454, 6323585500:05:001:0452, 6323585500:05:001:0450 передані в оренду ТОВ ЗАРІУС-2007 розпорядженням Краснокутської РДА №445 від 17.12.2008;

- земельні ділянки за кадастровими номерами 6323585500:05:001:0480 та 6323585500:05:001:0481 передані в оренду ПП НК ПЛЮС розпорядженням Краснокутської РДА №417 від 18.11.2008;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6323585500:05:001:0440 передана в оренду ПП Світлана" розпорядженням Краснокутської РДА №284 від 09.10.2009.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 18.11.2020 №18-20-11.1-9088/0/19-20 Краснокутській селищній раді було повідомлено, що відповідно до ст.117 та ч.4 ст.122 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 №449/2020 Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин, постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113 Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин та підпункту 31 пункту 4, пункту 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. №15, з метою забезпечення територіальних громад земельними ресурсами Головним управлінням з 17 листопада 2020 року розпочато процес передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність.

Рішенням Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області від 01.12.2020 №22-VIІІ Про надання згоди на прийняття від ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельних ділянок у комунальну власність Краснокутської селищної ради надано згоду на прийняття від ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради та уповноважено селищного голову Карабут І.О. звернутися до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідним клопотанням.

09.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Харківській області отримано клопотання Краснокутської селищної ради Харківської області від 08.12.2020 №02-09/1308, відповідно до якого Краснокутська селищна рада Харківської області в особі Краснокутського селищного голови Карабут І. просить передати у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідно проведеної інвентаризації земель ГУ Держгеокадастру у Харківській області, які розташовані за межами населених пунктів Краснокутської селищної ради на території Богодухівського району Харківської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 №13-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Краснокутській селищній раді у комунальну власність 324 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7726,6460 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області згідно з додатком до наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок.

Рішенням Краснокутської селищної ради ІІІ сесії VIII скликання від 22.12.2020 №45-VIIІ Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області прийнято у комунальну власність 324 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 7726,6460 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, згідно з додатком до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області за актом приймання передачі земельних ділянок.

Як стверджує прокурор та підтверджується матеріалами справи, до переданих земельних ділянок увійшли в тому числі спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га, які знаходилися у постійному користуванні ДП Дослідне господарство Пархомівське та входили до загальної площі земель (1401,42 га) згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ХР 18-00-000470, виданого відповідно до рішення Краснокутської районної ради народних депутатів від 14.03.1996 №191.

Відповідно до висновку сертифікованого інженера -землевпорядника на лист прокурора від 29.12.2021 №56-3/0003, земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га, 6323585500:05:001:0441 площею 36,7636 га, 6323585500:05:001:0447 площею 189,2886 га, 6323585500:05:001:0448 площею 92,2158 га, 6323585500:05:001:0449 площею 80, 3112 га, 6323585500:05:001:0450 площею 45,6537 га, 6323585500:05:001:0451 площею 9,1965 га, 6323585500:05:001:0452 площею 31,3374 га, 6323585500:05:001:0453 площею 92,9193 га, 6323585500:05:001:0454 площею 83,6301 га, 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га, 6323585500:05:001:0465 площею 3,5298 га, 6323585500:05:001:0466 площею 34,3274 га, 6323585500:05:001:0467 площею 32,9727 га, 6323585500:05:001:0480 площею 89,6198 га, 6323585500:05:001:0481 площею 85,9519 га, 6323585500:05:001:0482 площею 0,9933 га, 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га розташовані на землях, що раніше перебували у постійному користуванні ДП ДГ Пархомівське відповідно до державного акту на право постійного користування серії ХР-18-00-000470 від 14.03.1996 №191; площа перетину 100%.

Отже, земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 1091,9 га, які розташовані на території Краснокутської ОТГ та про незаконність передачі яких стверджується в позовній заяві прокурора, є такими, що вибули з права постійного користування ДП ДГ Пархомівське на підставі спірного розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 №380 Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ Пархомівське на території Пархомівської сільської ради, та були передані в оренду юридичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі спірних розпоряджень Краснокутської РДА №417 від 18.11.2008, №445 від 17.12.2008, №284 від 09.10.2009 та договорів оренди земельних ділянок з ТОВ ЗАРІУС-2007, ПП Світлана, ПП НК ПЛЮС.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0440 зареєстровано 04.08.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0466 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0450 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0455 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0455 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0447 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0483 30.09.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0467 01.10.2022, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0465 05.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0454 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0448 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0451 22.11.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0452 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0480 30.09.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0481 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0441 05.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0482 30.09.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0453 05.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0449 05.10.2021 за територіальною громадою сіл, селищ в особі Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04397359).

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 18.08.2021 № 10-20-14-6760/0/19-21 цільовим призначенням спірних земельних ділянок є 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, форма власності державна.

Відповідно до витягів з Публічної кадастрової карти України спірні земельні ділянки належать до особливо цінних земель з урахуванням того, що вони розташовані на землях, які належать до агровиробничої групи ґрунтів 53л чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані легко глинисті, які відповідно до Переліку особливо цінних груп ґрунтів, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06.10.2003 № 245, належать до особливо цінних груп ґрунтів.

На Публічній кадастровій карті 01.02.2022 оприлюднено новий інформаційний шар Агровиробничі групи ґрунтів, який містить відомості Державного земельного кадастру щодо меж агровиробничих груп ґрунтів в межах населених пунктів та поза їх межами.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13.10.2021 № 33006/0/2-21 Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із постійного користування земельних ділянок ДП "ДГ Пархомівське Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України не приймалось.

Прокурор стверджує, що з метою усунення порушення права власності держави на відповідні земельні ділянки, необхідно оскаржити відповідні розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації, наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області, рішення Краснокутської селищної ради, які були прийняті з порушеннями вимог статей 6, 20, 122, 149, 150 ЗК України, визнати недійсними всі подальші правочини, вчинені із земельними ділянками, та зобов`язати відповідачів повернути їх до державної власності в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області та в користування ДП ДГ Пархомівське.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ПП Світлана та ТОВ ЗАРІУС-2007 заявлені клопотання про застосування строків позовної давності до вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області щодо визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки.

В обґрунтування клопотання про застосування строків позовної давності ПП Світлана зазначало, що оскаржуване розпорядження було прийнято в 2009 році, за його наслідками у 2010 році ПП Світлана були укладені договори оренди земельних ділянок, які були зареєстровані в державному реєстрі речових прав, Державному публічному кадастрі. Інформація із зазначених джерел є відкритою, офіційною та загальнодоступною, а органи прокуратури мають цілодобовий постійний та безкоштовний доступ до роботи цих джерел. Тому, позивач мав всі підстави та можливості дізнатися про факти, які ним оскаржуються, перевіривши інформацію в офіційних публічних ресурсах.

ТОВ ЗАРІУС-2007 в обґрунтування клопотання посилалось на те, що строк позовної давності у три роки щодо вимог про скасування розпоряджень, визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки сплив 18.12.2011. Позивач, звертаючись з позовом у 2022 році пропустив строк позовної давності та не зазначив поважних причин, які вплинули на пропуск ним позовної давності.

28.12.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову в позові повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності і розташовані на території Пархомівської сільської ради Богодухівського (колишнього Краснокутського) району Харківської області. ДП ДГ Пархомівське було надано на праві постійного користування земельні ділянки державної форми власності загальною площею 1401,42 га, про що було видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ХР-18-00-000470 на підставі рішення Краснокутської селищної ради від 14.03.1996 №191; до вказаних земельних ділянок входять спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га за межами населених пунктів на території Пархомівської сільської ради.

Суд першої інстанції зазначив, що у 2007 році ДП ДГ Пархомівське та Краснокутська РДА ініціювали перед Українською академією аграрних наук (Національна академія аграрних наук України) питання щодо вилучення із землекористування частини земельних ділянок ДП ДГ Пархомівське загальною площею 1091,9 га; Постановою Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол № 14) "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства Дослідне господарство Пархомівське Інституту картоплярства УААН" надано згоду на вилучення із землекористування ДП ДГ Пархомівське земельних ділянок загальною площею 1091,9 га, і передачу вказаних земельних ділянок Пархомівській сільській раді Краснокутського району Харківської області; листом від 13.08.2007 № 221 ДП "ДГ Пархомівське" звернулося до голови районної державної адміністрації щодо передачі земельних ділянок загальною площею 1091,9 га Пархомівській сільській раді Краснокутського району Харківської області.

Суд першої інстанції, враховуючи положення пунктів "а", "б" частини 1 статті 141, частини 3 статті 142 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що прийняття Краснокутською РДА розпорядження від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради" є одним із етапів реалізації Постанови Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол №14) "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства Дослідне господарство Пархомівське Інституту картоплярства УААН" .

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені у цій справі вимоги прокурора є передчасними, оскільки вчинення дій стосовно прийняття спірних розпоряджень, укладання спірних договорів оренди та прийняття спірного наказу є похідними від прийнятої Постанови Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2007 (протокол № 14) "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське Інституту картоплярства УААН", яка на сьогоднішній день є чинною. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування спірних розпоряджень та наказу, а також для визнання недійсними спірних договорів оренди. Відтак суд першої інстанції зазначив, що відсутні і правові підстави для задоволення позовних вимог Прокурора про повернення спірних земельних ділянок у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Щодо заяв ПП "Світлана" та ТОВ "ЗАРІУС-2007" про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що заявлені ПП "Світлана" та ТОВ "ЗАРІУС-2007" вимоги про застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора щодо визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки, окрім позовних вимог, які звернуті саме до ПП "Світлана" та ТОВ "ЗАРІУС-2007", є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог прокурора до ПП "Світлана" та ТОВ "ЗАРІУС-2007" про повернення у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області відповідних земельних ділянок, то суд першої інстанції зазначив, що ці вимоги за своєю процесуально-правовою природою є негаторним позовом, тому прокурор не пропустив строк позовної давності. При цьому за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, як зазначив суд першої інстанції, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

При цьому, з`ясовуючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, суд першої інстанції встановив, що на момент виникнення спірних правовідносин і до 01.01.2013 відповідно то статей 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій належало вирішення питань про використання земель державної власності. Відповідно до статті 17 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Краснокутська РДА була наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями, розташованими за межами населених пунктів. Суд першої інстанції зазначив, що спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності і розташовані на території Пархомівської сільської ради Богодухівського (колишнього Краснокутського) району Харківської області.

Суд першої інстанції також зазначив, що згідно з положеннями частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, пункту 7 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, реалізацію повноважень Держгеокадастру на території Харківської області здійснює ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що уповноваженим державою органом на здійснення захисту інтересів держави у спірних земельних правовідносинах є виключно ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Суд першої інстанції зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем, оскільки оскаржується його наказ. Визначення позивачем та відповідачем однієї і тієї ж особи створить парадоксальну ситуацію, а тому, як зазначив суд першої інстанції, прокурор у такому випадку звернувся до суду як самостійний позивач.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач, оскільки у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його наказу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив про таке:

- спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП "ДГ Пархомівське;

- пунктом 1.3 Статуту ДП "ДГ Пархомівське" Інституту картоплярства УААН (в редакції 2005 року) ДП "ДГ Пархомівське підпорядковано Українській академії аграрних наук як органу управління державним майном, закріпленим за господарством;

- відповідно до пункту 73 Статуту Української академії аграрних наук (в редакції 2006 року) вилучення земельних ділянок Академії може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України. Земельні ділянки, віднесені до особливо цінних земель, які знаходяться в постійному користуванні установ, підприємств та організацій, що перебувають у віданні Академії, вилученню не підлягають, крім випадків, передбачених земельним законодавством;

- відповідно до положень Статуту ДП "ДГ "Пархомівське" земля, надана у постійне користування ДП "ДГ Пархомівське" для проведення науково-дослідних робіт, обробітку і впровадження високоефективних технологій виробництва елітного насіння цукрових буряків, зернових культур та соняшника, належить до особливо цінних земель державної власності та має спеціальний правовий режим, встановлений нормами Земельного кодексу України, Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність, Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу, постановою Президії Верховної Ради Української РСР Про статус Української академії аграрних наук, положеннями Статутів Української академії аграрних наук та ДП "ДГ Пархомівське", якими передбачений, зокрема, особливий порядок припинення права користування нею;

- вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні ДП "ДГ "Пархомівське", зокрема, ріллі, та особливо цінних земель, могло відбуватися лише в порядку, встановленому статтями 149 та 150 Земельного кодексу України на підставі відповідного рішення власника земельної ділянки (у цьому випадку держави в особі його уповноваженого органу Кабінету Міністрів України);

- Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення із постійного користування земельних ділянок ДП "ДГ Пархомівське не приймалося.

За наведених обставин апеляційний господарський суд, враховуючи положення статті 149 Земельного кодексу України, зазначив, що ДП "ДГ Пархомівське та Президія Української академії аграрних наук не мали права через " економічну недоцільність" ні відмовлятися від права постійного користування, ні погоджувати вилучення земель, які були передані дослідному господарству в постійне користування для проведення науково-дослідних робіт, обробітку і впровадження високоефективних технологій виробництва елітного насіння цукрових буряків, зернових культур та соняшника. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Краснокутська РДА прийняла розпорядження від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради" поза межами власних повноважень. Суд апеляційної інстанції зауважив, що прийняття Президією Української академії аграрних наук постанови від 20.09.2007 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту картоплярства УААН" безпосередньо не тягне за собою припинення права постійного користування на землю у встановленому законом порядку, та не легітимізує прийняте Краснокутською РДА рішення про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП "ДГ Пархомівське, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що спірні земельні ділянки перебувають у ДП "ДГ Пархомівське на праві постійного користування, яке є безстроковим і може бути припинене лише з вичерпних підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України; дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами вказаних підстав є незаконними. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги Прокурора про визнання незаконними та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради" на території Пархомівської сільської ради, від 17.12.2008 № 445 "Про надання в оренду ТОВ "ЗАРІУС-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради"; від 18.11.2008 № 417 "Про надання в оренду ПП "НК ПЛЮС" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради"; від 09.10.2009 № 284 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП "Світлана" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області" .

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених Краснокутською РДА з ТОВ "ЗАРІУС-2007", ПП "Світлана" та ПП "НК ПЛЮС", суд апеляційної інстанції зазначив, що укладення цих договорів відбулося з порушенням прав ДП "ДГ Пархомівське" як безпосереднього землекористувача, а також Української академії аграрних наук, яка наділена правом господарського відання щодо земельних ділянок, а також всупереч положенням Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі, Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 № 1488 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 №175), Статуту ДП "ДГ Пархомівське (в редакції 2005 року). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що правовою підставою для виникнення права оренди у ТОВ ЗАРІУС-2007, ПП Світлана та ПП НК ПЛЮС на земельні ділянки є розпорядження Краснокутської РДА від 18.11.2008 № 417, від 17.12.2008 № 445, від 09.10.2009 № 284, які визнані апеляційним господарським судом незаконними та такими, що підлягають скасуванню. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні договори оренди землі, укладені Краснокутською РДА з ТОВ ЗАРІУС-2007, ПП Світлана та ПП НК ПЛЮС, підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що право постійного користування земельними ділянками ДП "ДГ Пархомівське", які мають режим особливо цінних земель, не припинено у встановленому законом порядку, ГУ Держгеокадастру у Харківській області не мало права передавати Краснокутській селищній раді із державної у комунальну власність спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що є незаконними та підлягають скасуванню наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 № 13-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, а також рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 № 45-VIII Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області в частині передачі Краснокутській селищній раді земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення, розташованих на території Краснокутської ОТГ, з такими кадастровими номерами і площею: 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га, 6323585500:05:001:0441 площею 36,7636 га, 6323585500:05:001:0447 площею 189,2886 га, 6323585500:05:001:0448 площею 92,2158 га, 6323585500:05:001:0449 площею 80,3112 га, 6323585500:05:001:0450 площею 45,6537 га, 6323585500:05:001:0451 площею 9, 1965 га, 6323585500:05:001:0452 площею 31,3374 га, 6323585500:05:001:0453 площею 92, 9193 га, 6323585500:05:001:0454 площею 83, 6301 га, 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га, 6323585500:05:001:0465 площею 3,5298 га, 6323585500:05:001:0466 площею 34,3274 га, 6323585500:05:001:0467 площею 32, 9727 га, 6323585500:05:001:0480 площею 89,6198 га, 6323585500:05:001:0481 площею 85,9519 га, 6323585500:05:001:0482 площею 0,9933 га, 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га.

Щодо вимог про зобов`язання Краснокутської ОТГ Богодухівського району та ТОВ ЗАРІУС-2007, ПП Світлана, ПП НК ПЛЮС повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірні земельні ділянки, суд апеляційної інстанції встановив, що власником цих земельних ділянок зазначена територіальна громада сіл, селищ в особі Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи скасування судом апеляційної інстанції наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 № 13-ОТГ та рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 № 45-VIII в частині передачі Краснокутській селищній раді спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Краснокутської ОТГ, які стали підставою для реєстрації права комунальної власності, колегія суддів дійшла висновку, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га, 6323585500:05:001:0441 площею 36,7636 га, 6323585500:05:001:0447 площею 189,2886 га, 6323585500:05:001:0448 площею 92,2158 га, 6323585500:05:001:0449 площею 80, 3112 га, 6323585500:05:001:0450 площею 45,6537 га, 6323585500:05:001:0451 площею 9,1965 га, 6323585500:05:001:0452 площею 31,3374 га, 6323585500:05:001:0453 площею 92,9193 га, 6323585500:05:001:0454 площею 83,6301 га, 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га, 6323585500:05:001:0465 площею 3,5298 га, 6323585500:05:001:0466 площею 34,3274 га, 6323585500:05:001:0467 площею 32,9727 га, 6323585500:05:001:0480 площею 89,6198 га, 6323585500:05:001:0481 площею 85,9519 га, 6323585500:05:001:0482 площею 0,9933 га, 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га підлягають поверненню у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Суд апеляційної інстанції зауважив, що задоволення позовних вимог Прокурора про визнання незаконними, недійсними та скасування розпоряджень районної державної адміністрації, договорів та інших актів щодо розпорядження спірними земельними ділянками зумовлює автоматичне відновлення правового режиму вказаних земельних ділянок.

Розглянувши клопотання ПП Світлана та ТОВ ЗАРІУС-2007 про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначив, що вони можуть стосуватися лише позовних вимог Прокурора щодо визнання незаконним та скасування розпоряджень Краснокутської РДА від 17.12.2008 № 445, від 09.10.2009 № 284 (про надання в оренду ПП Світлана та ТОВ ЗАРІУС-2007 земельних ділянок), визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, укладених між Краснокутською РДА та ПП Світлана, Краснокутською РДА та ТОВ ЗАРІУС-2007, зобов`язання Краснокутської ОТГ Богодухівського району та ТОВ ЗАРІУС-2007, Краснокутської ОТГ Богодухівського району та ПП "Світлана" повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірні земельні ділянки. Суд апеляційної інстанції, враховуючи правову природу спірних правовідносин, зазначив, що оскільки рішення, накази та договори щодо об`єктів державної власності продовжують діяти і загроза порушення прав законних володільців на реалізацію усіх правомочностей власника триває з огляду на триваючий характер правопорушення, позовна давність не пропущена.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що повернення спірних земельних ділянок, які незаконно вибули з державної власності, спрямоване на досягнення легітимної мети захисту "суспільного інтересу", який полягає у відновленні законності та поверненні у власність держави землі, яка відповідно до Конституції України належить народу, що не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, та не покладає на відповідачів надмірний індивідуальний тягар. Тому втручання у право володіння майном переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 10.09.2024 у даній справі вказав на те, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову прокурора є передчасними, зазначивши, зокрема, про таке:

- у справі № 922/230/22, яка розглядається, суд апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду у справі № 922/1796/19 не встановив та не з`ясував, чи призведуть вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради, розпорядження Краснокутської РДА від 17.12.2008 № 445 "Про надання в оренду ТОВ "ЗАРІУС-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради", розпорядження Краснокутської РДА від 18.11.2008 № 417 "Про надання в оренду ПП "НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради"; розпорядження Краснокутської РДА від 09.10.2009 № 284 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП "Світлана" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області", а також вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2020 № 13-ОТГ в частині передачі Краснокутській селищній раді земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 1091,9 га, які розташовані на території Краснокутської ОТГ, визнання незаконним та скасування рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 № 45-VII "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області" (в частині прийняття вказаних земельних ділянок) до відновлення прав держави, в інтересах якої заявлено цей позов, а також чи є ці вимоги ефективним способом захисту з огляду на те, що зазначені розпорядження та накази вже реалізовані та вичерпали свою дію (п.5.21);

- суд апеляційної інстанції всупереч висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, не врахував, що у справі, яка розглядається, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області, тому в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої. При цьому суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи є така вимога ефективним способом захисту та чи призведе її задоволення до поновлення прав держави (п. 5.22-5.24);

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неодноразово посилався на те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності та з постійного користування державного підприємства. Проте суд апеляційної інстанції, всупереч висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі у справі № 359/3373/16-ц, не з`ясував, чи є вимоги прокурора про повернення спірних земельних ділянок державі в особі ГУ Держгеокадастру належним та ефективним способом захисту та чи призведе задоволення цих вимог до відновлення прав держави за встановлених судом обставин проведення державної реєстрації спірних земельних ділянок за територіальною громадою сіл, селищ в особі Краснокутської селищної ради. Крім того, апеляційний господарський суд не врахував того, що належним позивачем у справах за вимогами про повернення чи витребування майна є власник чи титульний володілець цього майна. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не з`ясував, чи призведе задоволення позовних вимог Прокурора до захисту прав чи інтересів держави, а також, чи відповідає позовна вимога Прокурора критеріям належного та ефективного способу захисту прав (п. 5.40-5.42, 5.54);

- суд апеляційної інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував висновки, наведені у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі № 11/163/2011/5003, від 13.04.2016 у справі № 907/238/15, від 23.08.2017 у справі № 3-566гс17, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц. Зокрема, апеляційний господарський суд, помилково вважаючи, що до всіх позовних вимог прокурора, в тому числі і до вимог про визнання недійсними правочинів, позовна давність не застосовується, фактично не дослідив усіх фактичних обставин справи, пов`язаних із наявністю або відсутністю правових підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, зокрема, не з`ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення при зверненні за захистом порушеного права, наявності поважних причин для її пропуску, як того вимагають положення статті 267 Цивільного кодексу України (п.5.33);

- суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 11.04.2023 у справі № 915/1912/19 та від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20, оскільки не встановив наявності всіх трьох критеріїв для оцінки відповідності втручання держави у право відповідачів, зокрема, ТОВ "ЗАРІУС-2007", на користування (оренду) спірними земельними ділянками. Зокрема, суд не врахував принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме не встановив, чи є таке втручання законним, чи відповідає суспільним інтересам та чи є пропорційним переслідуваним цілям одночасно (п.5.39);

- принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 922/2219/19). Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції не встановив, чи могли і повинні були знати відповідачі, зокрема, скаржник про те, що передача земельних ділянок в оренду є незаконною, а тому передана в користування з порушенням вимог закону (п.5.52).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи обов`язковість вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконними та скасування розпоряджень Краснокутської РДА, визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру в Харківській області та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання Краснокутської ОТГ Богодухівського району та ТОВ ЗАРІУС-2007, ПП "Світлана" та ПП "НК ПЛЮС" повернути земельні ділянки ГУ Держгеокадастру в Харківській області.

Позовні вимоги Прокурора мотивовані порушеннями чинного законодавства під час прийняття розпоряджень Краснокутської РДА, наказів ГУ Держгеокадастру в Харківській області та рішення Краснокутської селищної ради. Тому Прокурор стверджував, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування всупереч своїм повноваженням розпорядилися спірними земельними ділянками і внаслідок оспорюваних рішень земельні ділянки вибули із власності держави.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ("Afanasyev v. Ukraine" (заява № 38722/02, § 75)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland) зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (Panteleyenko v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:

"Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)) ".

Належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).

Належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб`єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Ураховуючи наведене, такі властивості (критерії) способу захисту як належність та ефективність не можуть вважатися тотожними за змістом, оскільки належність свідчить про відповідність способу захисту конкретній правовій ситуації (наявність умов до його застосування), натомість ефективність перш за все пов`язана з наслідками застосування способу захисту для позивача.

Ефективність оцінюється лише з точки зору інтересів позивача (особи, право якої порушено), адже йому з урахуванням принципу диспозитивності належить право самостійно обрати спосіб захисту, який на його думку, забезпечить відновлення порушеного права та саме він може визначити чи відповідає спосіб захисту його інтересам (меті, стратегії його захисту), в той час як належність передбачає з`ясування наявності закріплення такого способу захисту в законі, договорі, а у разі відсутності - відповідності його вимогам закону. Будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте не кожен належний спосіб захисту є ефективним.

Отже, способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

У цій справі прокурор обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді:

1) визнання незаконним та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради";

2) визнання незаконним та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 17.12.2008 № 445 "Про надання в оренду ТОВ "ЗАРІУС-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради";

3) визнання незаконним та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 18.11.2008 № 417 "Про надання в оренду ПП "НК ПЛЮС" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради" ;

4) визнання незаконним та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 09.10.2009 № 284 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП Світлана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

5) визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 17.12.2008 № 22/08, № 21/08, № 20/08, № 19/08, № 18/08, № 17/08, № 16/08, № 15/080, № 14/08, № 13/08, № 12/08, № 11/08, укладених між Краснокутською РДА та ТОВ "ЗАРІУС-2007" ;

6) визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки б/н від 12.05.2010, укладених між Краснокутською РДА та ПП "Світлана" (83,9475 га та 36,7636 га);

7) визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 27.11.2008 № 07/08, № 08/08 та договори оренди земельної ділянки від 27.11.2008 б/н, укладених між Краснокутською РДА та ПП "НК ПЛЮС";

8) визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2020 № 13-ОТГ в частині передачі Краснокутській селищній раді земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 1091,9 га, які розташовані на території Краснокутської об`єднаної територіальної громади;

9) визнання незаконним та скасування рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 № 45-VII "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області" в частині прийняття вказаних земельних ділянок;

10) зобов`язання Краснокутської об`єднаної територіальної громади Богодухівського району та ТОВ "ЗАРІУС-2007" повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 6323585500:05:001:0455 площею 27,4553 га; 6323585500:05:001:0465 площею 3,5298 га; 6323585500:05:001:0453 площею 92,9193 га; 6323585500:05:001:0449 площею 80,3112 га; 6323585500:05:001:0451 площею 9,1965 га; 6323585500:05:001:0448 площею 92,2158 га; 6323585500:05:001:0447 площею 189,2886 га; 6323585500:05:001:0466 площею 34,3274 га; 6323585500:05:001:0467 площею 32,9727 га; 6323585500:05:001:0454 площею 83,6301 га; 6323585500:05:001:0452 площею 31,3374 га; 6323585500:05:001:0450 площею 45,6537 га;

11) зобов`язання Краснокутської об`єднаної територіальної громади Богодухівського району та ПП "Світлана" повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 6323585500:05:001:0440 площею 83,9475 га; 6323585500:05:001:0441 площею 36,7636 га; 6323585500:05:001:0481 площею 85,9519 га; 6323585500:05:001:0480 площею 89,6198 га;

12) зобов`язання Краснокутської об`єднаної територіальної громади Богодухівського району та ПП "НК ПЛЮС" повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 6323585500:05:001:0482 площею 0,9933 га; 6323585500:05:001:0483 площею 1,4889 га.

За твердженням прокурора, спірними у цій справі розпорядженнями, рішеннями та наказами було припинено право постійного користування ДП ДГ Пархомівське на земельні ділянки, їх поділ та подальша передача з державної у комунальну власність, що порушує права та інтереси держави, оскільки її було позбавлено права власності на земельні ділянки, які мають особливий статус і є особливо цінними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор наголошував саме на тому, що в даному випадку заявлені ним вимоги про повернення земель слід розглядати як негаторний позов.

Колегія суддів зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому статтями 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов).

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц виснувала, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 зазначила, що враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74)).

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Таким чином у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Натомість за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (подібні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Прокурор у справі, що розглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що Краснокутська РДА не мала повноважень щодо вилучення з постійного користування ДП "ДГ Пархомівське" спірних земельних ділянок та припинення їх правового режиму дослідних полів як особливо цінних земель. Прокурор стверджував, що такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України. Тому, як зазначав Прокурор, унаслідок прийняття Краснокутською РДА, ГУ Держгеокадастру, Краснокутською селищною радою оспорюваних рішень (розпоряджень, наказів та рішення), а також укладення незаконних, на думку Прокурора, правочинів порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання особливо цінних сільськогосподарських земель, їх відтворення. Прокурор зазначав, що такі землі не лише вилучено з державної власності, а й позбавлено їх правового режиму особливо цінних земель.

Як було встановлено вище, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 №13-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Краснокутській селищній раді у комунальну власність 324 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7726,6460 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області згідно з додатком до наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок.

До переданих земельних ділянок увійшли в тому числі спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га.

Відповідно до рішення Краснокутської селищної ради ІІІ сесії VIII скликання від 22.12.2020 №45-VIIІ Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області прийнято у комунальну власність 324 земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 7726,6460 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради, згідно з додатком до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області за актом приймання-передачі земельних ділянок. Судом першої інстанції встановлено, що до переданих земельних ділянок увійшли в тому числі спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0440 зареєстровано 04.08.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0466 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0450 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0455 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0455 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0447 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0483 30.09.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0467 01.10.2022, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0465 05.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0454 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0448 04.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0451 22.11.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0452 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0480 30.09.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0481 01.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0441 05.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0482 30.09.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0453 05.10.2021, земельну ділянку з кадастровим номером 6323585500:05:001:0449 05.10.2021 як комунальну власність власність територіальної громади сіл, селищ в особі Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (код ЄДРПОУ 04397359).

Отже, на момент звернення у 2021 році прокурора до суду з позовом земельні ділянки вже були вилучені з державної до комунальної власності.

Аналіз змісту та характеру заявлених прокурором позовних вимог свідчить про те, що звертаючись до суду з даним позовом за визначеного ним предмету спору, він фактично має на меті відновлення становища, яке існувало до стверджуваного порушення прав, тобто прагне повернути у державну власність спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га та усунути перешкоди у їх користуванні.

Колегія суддів не погоджується з твердженням прокурора про те, що зайняття в даному випадку спірних земельних ділянок потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави і що в такому разі належним способом захисту є негаторний позов, з огляду на таке.

Так, питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, в пункті 72 якої Велика Палата Верховного Суду частково відступила від своїх попередніх висновків, зроблених у справі № 653/1096/16-ц, шляхом такого уточнення:

"визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння".

Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц розмежувала способи захисту в позовах стосовно земель водного та лісового фонду. Висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення в державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед їх розташуванням, що вказує на неможливість виникнення приватної власності.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 50 - 52) зазначила таке:

"50. Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

52. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження №14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).".

Тобто, у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду нагадала свої висновки про те, що вимоги про повернення земель слід розглядати як негаторний позов лише в тому випадку, коли розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. З огляду на те, що у справі № 359/3373/16-ц спірні земельні ділянки належали до земель лісогосподарського призначення, їх передача у приватну власність була цілком можливою, тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок, що в таких випадках саме вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку, передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц.

Прокурор стверджує, що в даному випадку категорія спірних земель вказує на те, що вони можуть перебувати виключно у державній власності, не можуть вилучатися з метою їх подальшої передачі у власність та користування інших юридичних чи фізичних осіб.

Судова колегія зазначає, що спір у даній справі виник з приводу земельних ділянок площею 1091,4 га, які входили до площі земель (1401,42 га), наданих у постійне користування Державному підприємству "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України" на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХР-18-00-000470 від 28.06.1996.

Так, згідно з Державним актом про право постійного користування землею серії ХР-18-00-000470 від 28.06.1996 Дослідному господарству "Пархомівське" Інституту цукрових буряків УААН відповідно до рішення Краснокутської районної Ради народних депутатів від 14.03.1996 №191 надано у постійне користування 1401,42 га землі для проведення науково-дослідних робіт, обробітку і впровадження високоефективних технологій виробництва елітного насіння цукрових буряків, зернових культур та соняшнику.

Згідно положень ст. 15 Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність держава передає академіям у безстрокове безоплатне користування без права зміни форми власності основні фонди, а також обігові кошти. Використання майна, переданого академіям, здійснюється ними відповідно до законодавства та статутів академій. Земельні ділянки надаються академіям у постійне користування або в оренду відповідно до земельного законодавства України.

Закон України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу визначає особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук - Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України, Академії мистецтв України - та особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, які перебувають у віданні Національної академії наук України та галузевих академій наук (далі - Закон №3065-III).

Відповідно до положень ст. 1 Закону №3065-III (в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 №380) галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки. Національна академія наук України, галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування.

Згідно ст. 2 Закону №3065-III майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об`єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та об`єкти майнового комплексу галузевих академій наук належать відповідно Національній академії наук України та галузевим академіям наук на праві господарського відання і передаються ними організаціям, що віднесені до відання Національної академії наук України та до відання галузевих академій наук, на праві оперативного управління з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством (ч. 1 ст. 4 Закону №3065-III).

Відповідно до положень ст. 5 Закону №3065-III об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання. Національна академія наук України, галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності. Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України. Відчуження нерухомого майна Національної академії наук України та галузевих академій наук і організацій, що віднесені до їх відання, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону (частини 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України).

Частиною 3 статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; в) землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; г) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення; ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; е) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; є) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності; ж) земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти.

Частиною 4 статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; з) земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форм власності.

З наведеного вбачається, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, належать ті земельні ділянки, які забезпечують діяльність, зокрема, державних галузевих академій наук.

Пунктом 1.3. Статуту ДП ДГ Пархомівське IK УААН (в редакції 2005 року) Державне підприємство дослідне господарство Пархомівське Інституту картоплярства УААН (далі - господарство) підпорядковано Український академії аграрних наук (далі - Академія) як органу по управлінню державним майном, закріпленим за господарством.

Господарство створено з метою організаційно-господарського забезпечення науково-дослідним установам Академії умов для проведення наукових досліджень, апробації результатів наукових досліджень, проведення виробничої перевірки та впровадження наукових розробок у виробництво та іншої господарської діяльності (п. 2.1 Статуту).

Господарство є державним сільськогосподарським статутним суб`єктом підприємницької діяльності, що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку (п.2.2. Статуту ДП ДГ Пархомівське).

Пунктом 3.1. Статуту ДП ДГ Пархомівське визначено, що господарство є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності як самостійний суб`єкт господарювання.

Відповідно до пункту 3.5 Статуту ДП ДГ Пархомівське економічною основою діяльності господарства є державна власність України на основні фонди, інше майно, закріплене Академією за господарством, а також землі Академії, надані господарству згідно з державним актом на право постійного користування землею.

За твердженням прокурора, метою створення ДП ДГ Пархомівське є здійснення науково-дослідної діяльності у сфері сільського господарства, а земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні господарства, використовуються для забезпечення наукової діяльності Національної академії аграрних наук України. До того ж, на момент вилучення з постійного користування ДП ДГ Пархомівське земельні ділянки загальною площею 1091,9 га, яким в подальшому були присвоєні кадастрові номери, відносились до особливо цінних земель як відповідно до їх правового статусу (були дослідним полем), так і відповідно до їх якісних характеристик (агровиробнича група ґрунтів 53е).

З цих підстав, прокурор наголошував на тому, що земельні ділянки державних галузевих академій, до яких відносяться і земельні ділянки, які перебувають у користуванні ДП ДГ Пархомівське згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ХР-18-00-000470, можуть перебувати виключно у державній власності. Водночас, для вилучення таких земельних ділянок, наданих у постійне користування, із земель державної власності законодавцем установлено особливий порядок, який закріплений у ст. 149, 150 Земельного кодексу України.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку на підставі оскаржуваного розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380 припинено право постійного користування ДП ДГ Пархомівське спірними земельними ділянками загальною площею 1091,4 га та зобов`язано повернути земельні ділянки загальною площею 1091,4 га до запасу земель сільськогосподарського призначення та до запасу земель лісового фонду, за межами населених пунктів Пархомівської сільської ради.

При цьому, на підставі цього розпорядження спірні земельні ділянки не вибували з державної власності.

В подальшому, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 №13-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Краснокутській селищній раді у комунальну власність передано 324 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7726,6460 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області. До переданих земельних ділянок увійшли в тому числі спірні земельні ділянки загальною площею 1091,9 га.

Отже, в даному випадку спірні земельні ділянки були вилучені із землекористування Державного підприємства Дослідне господарство Пархомівське Інституту картоплярства УААН загальною площею 1091,9 га та станом на дату передання їх у комунальну власність не відносились до земельних ділянок, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, що спростовує твердження прокурора про неможливість передачі вищевказаної земельної ділянки до земель комунальної власності.

Прокурор неодноразово посилався на те, що спірні земельні ділянки вибули з постійного користування державного підприємства з порушенням встановленого порядку для вилучення таких земельних ділянок, а в подальшому такі земельні ділянки вибули з державної власності.

У матеріалах справи наявна інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, згідно з якою спірні земельні ділянки зареєстровані на праві комунальної власності за Краснокутською селищною радою.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що в разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала право в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому в даному випадку саме задоволення вимоги про витребування земель сільськогосподарського призначення із незаконного володіння Краснокутської селищної ради, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Таким чином, зважаючи на обставини щодо вибуття спірних земельних ділянок із власності держави на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 09.12.2020 № 13-ОТГ та реєстрації права комунальної власності на такі землі за Краснокутською селищною радою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор обрав спосіб захисту прав, який є неналежним та не може призвести до поновлення прав держави, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у володінні Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області, що виключає задоволення у спірних правовідносинах негаторного позову.

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (пункт 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

У справі, що розглядається, з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, про що зазначено вище, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею, тому в такому випадку захист цього порушеного права має відбуватися шляхом подачі позову про витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача.

Відтак, оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння держави, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірних земельних ділянок на користь держави. До того ж, належним позивачем у справах за вимогами про повернення чи витребування майна є власник чи титульний володілець цього майна.

Що стосується наявності чи відсутності правових підстав для визнання незаконними та скасування розпоряджень Краснокутської РДА, визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру в Харківській області та договорів оренди земельних ділянок.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у поставові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням. Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та постанові Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9).

Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на яке воно спрямоване. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 Цивільного кодексу України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19, від 02.07.2024 у справі № 906/283/22, від 01.08.2024 у справі № 910/5740/21, від 13.08.2024 у справі № 675/401/20, в яких зокрема зазначено, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Судова колегія зазначає, що оскільки оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту права власника, то наведене є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради.

До того ж, розпорядження Краснокутської РДА від 17.12.2008 № 445"Про надання в оренду ТОВ "ЗАРІУС-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради", розпорядження Краснокутської РДА від 18.11.2008 № 417 "Про надання в оренду ПП "НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради"; розпорядження Краснокутської РДА від 09.10.2009 № 284 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП "Світлана" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області" були реалізовані та вичерпали свою дію шляхом укладення договорів оренди, а наказ ГУ Держгеокадастру від 09.12.2020 № 13-ОТГ та рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 № 45-VII "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області" (в частині передання з державної власності спірних земельних ділянок та їх прийняття до комунальної власності) шляхом укладення акта приймання-передачі та реєстрації права власності.

Отже, в даному випадку оспорювання рішень (розпоряджень, наказів та рішення) не є ефективним способом захисту права власника та заявлені в цій частині вимоги не призведуть до відновлення прав держави, в інтересах якої заявлено цей позов, що є підставою для відмови у задоволенні вимог прокурора про визнання незаконними та скасування розпорядження Краснокутської РДА від 11.10.2007 № 380 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП ДГ "Пархомівське" на території Пархомівської сільської ради, розпорядження Краснокутської РДА від 17.12.2008 № 445 "Про надання в оренду ТОВ "ЗАРІУС-2007" земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради", розпорядження Краснокутської РДА від 18.11.2008 № 417 "Про надання в оренду ПП "НК ПЛЮС земельних ділянок на території Пархомівської сільської ради"; розпорядження Краснокутської РДА від 09.10.2009 № 284 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого надання в оренду ПП "Світлана" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області", а також вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2020 № 13-ОТГ в частині передачі Краснокутській селищній раді земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 1091,9 га, які розташовані на території Краснокутської ОТГ, визнання незаконним та скасування рішення Краснокутської селищної ради від 22.12.2020 № 45-VII "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області" (в частині прийняття вказаних земельних ділянок).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

За змістом статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке:

"…у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18)".

Колегія суддів враховує, що у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області про надання земельної ділянки в оренду поза конкурсом, визначивши ГУ Держземагентства у Харківській області відповідачем. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, вирішувала питання щодо наявності / відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним із відповідачів, чим обґрунтував відсутність такого органу. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо можливості органів Держгеокадастру звертатись із позовом до суду для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, та, зокрема, звертатися з позовами про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 сформулювала такі висновки:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 138 139 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 також виснувала, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився). Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за обставин справи № 925/1133/18 органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятися прокурор. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це міську раду та/або Держгеокадастр.

Суд першої інстанції, з`ясовуючи наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави у справі № 922/230/22, що розглядається, встановив, що на момент виникнення спірних правовідносин і до 01.01.2013 відповідно то статей 13, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій належало вирішення питань щодо використання земель державної власності. Відповідно до статті 17 та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Краснокутська РДА була наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями, розташованими за межами населених пунктів. Суд першої інстанції зазначив, що спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення державної власності і розташовані на території Пархомівської сільської ради Богодухівського (колишнього Краснокутського) району Харківської області.

Суд першої інстанції також зазначив, що згідно з положеннями частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, пункту 7 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, реалізацію повноважень Держгеокадастру на території Харківської області здійснює ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що уповноваженим державою органом на здійснення захисту її інтересів у спірних земельних правовідносинах є виключно ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Суд першої інстанції зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем, оскільки оскаржується виданий ним наказ. Визначення позивачем та відповідачем однієї і тієї ж особи створить парадоксальну ситуацію, а тому, як зазначив суд першої інстанції, прокурор у такому випадку звернувся до суду як самостійний позивач.

Водночас, враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, колегія суддів констатує, що у справі, яка розглядається, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області, тому в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні позову в зазначеній частині також слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до себе самої.

В частині позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди щодо спірних земельних ділянок, укладених між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ТОВ ЗАРІУС-2007, ПП Світлана і ПП НК ПЛЮС, та зобов`язання орендарів повернути їх у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України) спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень) та не є стороною цього договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частиною п`ятою статті 216 ЦК України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі №905/77/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 виснувала, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Водночас, з огляду на пред`явлений прокурором позов з вимогами про визнання недійсним договору, необхідно зауважити, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Тобто у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину особою сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише, якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154).

За обставинами справи, що розглядається, предметом позову є договір оренди земельної ділянки. При цьому відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо договорів оренди (найму) підстави недійсності правочину визначаються на момент укладення правочину, однак застосування наслідків недійсності такого правочину (з урахуванням специфіки правовідносин) можливе лише на майбутнє, та, як правило, має наслідком повернення об`єкта оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 зазначено, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України) (пункт 8.38. постанови).

Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості (пункт 8.47 постанови).

В даному випадку прокурор фактично пред`явив позов про визнання недійсними договорів оренди в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру, яка не є стороною оспорюваних договорів.

При цьому, враховуючи наведені вище в цій постанові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про повернення спірних земельних ділянок у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру через неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушеного права, наявність зареєстрованого права комунальної власності на ці землі, колегія суддів зазначає про те, що визнання договорів оренди недійсними не відновить становища, яке існувало до стверджуваного прокурором порушеного права держави, оскільки повернення у державну власність спірних земельних ділянок та постійне користування ДП ДГ Пархомівське (те, чого фактично прагне досягти прокурор, звертаючись з даним позовом), не є наслідком визнання таких договорів недійсними за відсутності спростування правомірності набуття права власності територіальної громади на ці земельні ділянки та витребування (повернення) їх у державну власність.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

У постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Враховуючи наведені прокурором доводи про наявність порушень щодо підстав набуття прав оренди на спірні земельні ділянки та, як наслідок, відсутність підстав для перебування цих земельних ділянок в користуванні у відповідачів (5-го, 6-го, 7-го), колегія суддів зазначає, що в даному випадку визнання спірних договорів недійсними без обов`язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки не призведе до поновлення прав держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, а тому є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Судова колегія враховує, що касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20, керуючись послідовно сформованою практикою, зауважив, що відповідно до норм статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23 звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки аналіз доказів має здійснюватися у контексті належного та ефективного способу захисту порушених прав.

Таким чином, у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним (неефективним) способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, доказів, якими вони обґрунтовані та їх оцінка має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами.

У пункті 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання судоми оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав позовних вимог.

Зважаючи на вказані висновки, оскільки внаслідок висновку щодо відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту, інші аргументи щодо суті спору (зокрема, щодо застосування спливу позовної давності, щодо застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та надання оцінки відповідності втручання держави у право відповідачів на користування (оренду) спірними земельними ділянками) не можуть бути предметом оцінки в межах цього провадження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судове рішення у цій справі про відмову в задоволенні позову слід залишити без змін з підстав, викладених в цій постанові.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, враховуючи викладені у цій постанові висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 у справі №922/230/22 без змін, однак із мотивів, наведених у цій постанові.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 у справі №922/230/22 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.01.2025.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	09.01.2025
Оприлюднено	21.01.2025
Номер документу	124515351
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них щодо припинення права оренди

Багай Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 09.01.2025 по справі 922/230/22СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/230/22

Постанова від 09.01.2025

Постанова
від 09.01.2025 по справі 922/230/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД