Ухвала

від 25.02.2025 по справі 922/230/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 922/230/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 (колегія суддів у складі: Білоусова Я. О. - головуючий, Здоровко Л. М., Лакіза В. В.) та рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2022 (суддя Пономаренко Т. О.)

за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави

до: 1. Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області

2. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

3. Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області

4. Приватного підприємства "НК Плюс"

5. Приватного підприємства "Світлана"

6. Товариства з обмеженою відповідальністю ?ЗАРІУС-2007?

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1. Інституту овочівництва та баштанництва НААН України

2. Державного підприємства ?Дослідне господарство ?Пархомівське? Інституту овочівництва і баштанництва НААН України?

3. Національної академії аграрних наук України

про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок, зобов`язання повернути земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, Приватного підприємства "НК Плюс", Приватного підприємства "Світлана", Товариства з обмеженою відповідальністю ?ЗАРІУС-2007?, у якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, визнати незаконним та скасувати рішення Краснокутської селищної ради, зобов`язати Краснокутську ОТГ Богодухівського району та Приватне підприємство "НК Плюс", Приватне підприємство "Світлана", Товариство з обмеженою відповідальністю ?ЗАРІУС-2007? повернути у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки, кадастрові номери та площа яких, зазначена у позовній заяві.

Позов мотивовано тим, що Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області не мала повноважень щодо вилучення з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України на території Пархомівської сільської ради спірних земельних ділянок та припинення їх правового режиму, як дослідних полів, які використовуються у діяльності галузевої академії наук як особливо цінні землі. Прокурор твердив, що такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України, тому внаслідок прийняття Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, Краснокутською селищною радою Богодухівського району Харківської області оспорюваних рішень (розпоряджень, наказів та рішення), а також укладення незаконних, на думку прокурора, правочинів порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання особливо цінних сільськогосподарських земель, їх відтворення, оскільки такі землі не лише вилучено з державної власності, а й позбавлено їх правового режиму особливо цінних земель.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.12.2022, відмовлено у задоволені позову повністю.

Рішення мотивоване тими обставинами, що відсутні докази оскарження та визнання недійсною постанови Президії Української академії аграрних наук від 20.09.2017 № 14 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства Дослідне господарство ?Пархомівське? Інституту картоплярства УААН", якою надано згоду на вилучення із землекористування Державного підприємства ?Дослідне господарство ?"Пархомівське? Інституту картоплярства УААН? земельних ділянок і передачу їх Пархомівській сільській раді Краснокутського району Харківської області, що виключає правові підстави для задоволення позову. При цьому суд вказав на те, що прокурор підтвердив підстави представництва та він не пропустив строк позовної давності. Суд визнав необґрунтованими заяви Приватного підприємства "Світлана" та Товариства з обмеженою відповідальністю ?ЗАРІУС-2007? про застосування строків позовної давності, оскільки такі заяви не застосовуються до позовних вимог у цій справі.

Останньою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2025, вказане рішення залишено без змін, але з підстав викладених у цій постанові.

Свій висновок апеляційний суд, спираючись на постанови Великої Палати Верховного Суду, мотивував тим, що прокурор обрав неефективний спосіб для захисту права, яке він вважав порушеним, оскільки прокурору слід заявити вимоги про витребування земельних ділянок із незаконного володіння Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, за якою зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки.

10.02.2025 до Верховного Суду через електронні засоби зв`язку ?Електронний суд? заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає не урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 391 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

У пунктах 7.6 - 7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10 - р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.

За висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168), за змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами). Подібна правова позиція викладена у пунктах 143 - 151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, яка враховується судом в силу частини четвертої статті 236 ГПК України при розгляді даної справи.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.2).

Також, є неефективним способом захисту прав особи і позовна вимога про визнання недійсним рішення (наказу) органу державної влади, яке виконано на час звернення з позовом до суду, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням. Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 та постановах Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Таким чином у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Натомість за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема шляхом його повернення (подібні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Крім виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, скаржник у своїй скарзі також наводить такі підстави касаційного оскарження, як те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має дня нього виняткове значення.

Разом з тим суд зазначає, що згідно з частиною 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених і підпунктах "а - г" цієї частини.

Оскільки у даній справі судове рішення, що оскаржується, не підлягає перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом, справа не є малозначною та не відноситься до тих, у яких ціна позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведена скаржником підстава касаційного оскарження про те, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення не дає правових підстав для відкриття касаційного провадження у справі.

Крім того слід зазначити, що Верховний Суд у своїй постанові від 10.09.2024 у цій справі також зазначав, що оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неодноразово посилався на те, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності та з постійного користування державного підприємства, то, згідно висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі у справі №359/3373/16-ц, чи є вимоги прокурора про повернення спірних земельних ділянок державі в особі ГУ Держгеокадастру належним та ефективним способом захисту та чи призведе задоволення цих вимог до відновлення прав держави за встановлених судом обставин проведення державної реєстрації спірних земельних ділянок за територіальною громадою сіл, селищ в особі Краснокутської селищної ради.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справі № 922/230/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов