Постанова

від 20.01.2025 по справі 380/11749/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11749/23 пров. № А/857/21965/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі за його позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанціїКедик М.В.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 06 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

визнати неправомірними дії Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи (далі ЛОЦ МСЕ) щодо відмови йому у видачі довідки медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) про встановлення відсотка втрати працездатності;

зобов`язати відповідача видати позивачу довідку МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності у зв`язку із настанням III групи інвалідності, пов`язаної з пораненням та захворюванням під час виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 року у справі №380/11749/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що на момент первинного огляду позивача Обласна МСЕК № 3 не визначила відсотки втрати професійної працездатності та встановила ІІІ групу інвалідності.

Вирішення питань щодо визначення міри втрати здоров`я та ступеня обмеження життєдіяльності особи є дискреційним повноваженням відповідних МСЕК та вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки.

Визначення конкретного ступеню розладу функцій органів і систем організму та обмеження життєдіяльності людини, як критеріїв встановлення інвалідності, є дискреційними повноваженнями МСЕК, а тому суд не вправі втручатися у такі повноваження відповідача. Позивач не зазначає про порушення процедури прийняття рішення МСЕК, факту порушення відповідачем цієї процедури в межах справи, що розглядається, не встановлено.

На момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності у травні 2007 року постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» № 499 від 28.05.2008 ще не була прийнята.

Окрім того, на час звернення до суду відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 AAA № 360743 від 24.01.2023 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов протиправного висновку про те, що він не має права на отримання довідки про відсоток втрати працездатності. Наполягає на тому, що видача такої довідки є обов`язком МСЕК і встановлення інвалідності III групи передбачає наявність втрати працездатності у межах від 30 до 65 відсотків.

Твердження відповідача про те, що така довідка видається лише для встановлення розміру соціальної виплати для застрахованих осіб, є зловживанням наданими йому правами.

Водночас звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно обґрунтував свої висновки положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», оскільки первинна інвалідність III групи позивачу встановлена згідно з актом огляду № 413/13 від 13.03.2007 відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83 «Про затвердження Положення про медико- соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда» (далі Положення № 83).

При цьому приписи Положення №83 пов`язують між собою ступінь втрати працездатності з групою інвалідності та потребу інвалідів у соціальній допомозі і передбачають при огляді МСЕК в обов`язковому порядку разом з групою інвалідності встановлення ступеня втрати працездатності у відсотках.

Ненадання спірної довідки свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Додатково акцентує увагу на тому, що предметом спору є не критерії встановлення інвалідності і не процедура прийняття оскаржуваного рішення МСЕК, а невидача відповідачем довідки про відсоток втрати інвалідності.

Незазначення у акті огляду МСЕК серії ЛВА-1 №350685 відсотку втрати працездатності не означає, що його не мали встановити при встановлені первинної інвалідності позивача і надходженні документів до МСЕК з цього приводу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у період з 10.12.1981 по 24.06.1983 у військовій частині (польова пошта НОМЕР_1 ), яка входила до складу обмеженого контингенту радянських військ у Демократичній республіці Афганістан та під час виконання обов`язків військової служби отримав поранення.

Згідно з актом огляду № 413/13 від 13.03.2007 у пункті 31 Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлена не була.

Згодом у відповідності до акту огляду МСЕК серії ЛВА-І №350685 ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності.

У подальшому відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 AAA №360743 від 24.01.2023 позивачу присвоєно ІІ групу інвалідності у зв`язку із пораненням, отриманим при виконанні обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку.

ОСОБА_1 звернувся до ЛОЦ МСЕ із заявою від 22.03.2023 щодо видачі довідки про відсоток втрати працездатності на час встановлення ІІІ групи інвалідності (30.05.2007).

У відповідь на вказане звернення ЛОЦ МСЕ листом від 05.04.2023 № 135 повідомив, що відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Обласна МСЕК № 3 не визначала відсотки втрати професійної працездатності для отримання страхових виплат за державним обов`язковим особистим страхуванням військовослужбовцю ОСОБА_1 , оскільки той під час строкової служби в армії СРСР та участі в бойових дій в Афганістані не підлягав державному обов`язковому особистому страхуванню і не був застрахований. Визначення відсотків втрати працездатності для учасників бойових дій в Афганістані, які мають статус інваліда війни по наслідках поранення в Афганістані, не передбачено чинним законодавством.

Не погоджуючись із такими діями (рішенням) ЛОЦ МСЕ, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки наявності у відповідача передбаченого законодавством обов`язку надати на вимогу позивача довідку МСЕК про встановлення відсотка втрати працездатності у зв`язку із настанням III групи інвалідності, пов`язаної з пораненням та захворюванням під час виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує приписами:

постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83 "Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда;

постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.1994 № 221 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності";

постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Питання медико- соціальної експертизи»;

Порядку встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності в рамках проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 05.06.2012 № 420, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 за № 1387/21699.

Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що вказані правові норми свідчать про те, що процес встановлення групи інвалідності особи містить в собі і визначення відсотка втрати працездатності за наслідками проведення медичного обстеження особи.

Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що у акті огляду позивача № 413/13 від 13.03.2007 у пункті 31 Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлена не була, як і при встановленні йому ІІІ групи інвалідності.

Вказані обставини ОСОБА_1 не заперечуються.

При цьому матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем дій відповідних медичних комісій, які не забезпечили відображення у його медичній документації відомостей про ступінь втрати професійної працездатності у відсотках на час встановлення ІІІ групи інвалідності.

У подальшому у зв`язку із зміною стану здоров`я ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності відповідно до акту огляду МСЕК серії 12 AAA №360743 від 24.01.2023.

Водночас позивач висуває вимогу про видачу йому ЛОЦ МСЕ довідки, яка б містила відомості про встановлення відсотка втрати працездатності у зв`язку з настанням III групи інвалідності, пов`язаної з пораненням та захворюванням під час виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії, які відповідна медична документація не містить, а отже такі відомості у розпорядження відповідача відсутні.

Питання про проведення додаткового медичного обстеження з метою можливості встановлення відсотка втрати працездатності у зв`язку з настанням III групи інвалідності ОСОБА_1 не ставив.

В силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційний суд вважає за доречне врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 по справі №342/158/17, відповідно до яких як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

На переконання апеляційного суду, наведені критерії слід застосувати і до оспорюваних позивачем дій відповідача щодо відмови у наданні йому довідки з бажаною інформацією, яку відповідач реально не міг надати з урахуванням наведених вище фактичних обставин.

При цьому варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово зазначав, зокрема, у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги не спростування висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі №380/11749/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк