Ухвала

від 20.01.2025 по справі 308/18724/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/18724/24

1-кс/308/311/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2025 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

підозрюваного ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку домашнього арешту відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Тересва, Тячівського району, Закарпатської області, громадянина України, українця, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, тимчасово не працюючого, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 3 ст. 332 КК України

ВСТАНОВИВ:

на розгляд слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло вищевказане клопотання про продовження дії домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_4 .

Клопотання обґрунтоване тим, що встановлені під час досудового розслідування обставини та зібрані докази, свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень. Крім того, сторона обвинувачення вважає наявними ризики, визначені слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу, та стверджує про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення заявленого клопотання по суті, слідчий суддя встановив таке.

У провадженні Головного управління Національної поліції в Закарпатській області знаходяться матеріали досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024070000000343 від 04.07.2024 року.

20.11.2024 року о 21 год. 33 хв. ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України на відстані близько 100 метрів від лінії державного кордону, за координатами 48?0019.7?N 23?3824.8?Е, що на території с. Бедевля, Тячівського району, Закарпатської області.

21.11.2024 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

22.11.2024 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відносно підозрюваного обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

20.01.2025 постановою керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону строк досудового розслідування продовжено до 21.02.2025.

Слідчий суддя, вирішуючи подане клопотання сторони обвинувачення, дійшов до такого висновку.

Відповідно до приписів ст. 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична особа.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Відповідно до ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

За змістом ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Частиною 2 ст. 182 КПК України передбачено, що домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

За правилами ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.ч. 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Згідно з ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу, суд повинен, серед іншого, з`ясувати те, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики.

У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

При цьому обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

За таких обставин слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування відносно такої особи запобіжного заходу.

За обставин цього клопотання слідчий суддя поділяє позицію сторони обвинувачення про обґрунтованість підозри, що підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поряд із цим, слідчий суддя звертає увагу на те, що обґрунтованість підозри вже аналізувалася слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу.

Резюмуючи дослідження обґрунтованості поданого клопотання, слідчий суддя зазначає про необхідність здійснення аналізу наявності ризиків, які персоніфіковані стороною обвинувачення у поданому клопотанні.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження, як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Слідчий суддя враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів».

Слідчий суддя звертає увагу на те, що санкція тяжчого кримінального правопорушення, вчинення якого інкриміновано підозрюваному, передбачає допустимість застосування покарання у виді позбавлення волі строком від семи до дев`яти років, тобто за правилами ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, детерміноване ч. 3 ст. 332 КК України, є тяжким злочином.

Наведені обставини, на переконання слідчого судді, можуть психологічно вплинути на особу підозрюваного та при цьому спонукати його до переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Підсумовуючи викладене, слідчий суддя вважає доведеним існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Слідчий суддя бере до уваги приписи ст. 178 КПК України, за якими при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1)вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2)тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3)вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4)міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5)наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6)репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7)майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8)наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9)дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10)наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11)розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12)ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

У цьому аспекті слідчий суддя враховує вік підозрюваного, наявність у нього зареєстрованого місця проживання та відсутність судимостей.

Одночасно зі встановленням обставин, що зумовлюють існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, чинне законодавство зобов`язує слідчого суддю перевірити також можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу до особи.

Слідчий суддя вважає, що крім наявної обґрунтованої підозри, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відповідає характеру та тяжкості інкримінованим підозрюваному кримінальним правопорушенням. Поряд із цим, слідчий суддя, беручи до уваги зміст встановленого ризику, доходить до висновку про те, що продовження дії запобіжного заходу та продовження дії додаткових обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, забезпечать належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України підставою для завершення досудового розслідування є визнання зібраних під час досудового розслідування доказів достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про що прокурор або слідчий, за погодженням прокурора, повідомляє сторону захисту та надає їй доступ до матеріалів досудового розслідування.

Поряд із цим, на переконання слідчого судді, заслуговують на увагу доводи клопотання про неможливість завершення досудового розслідування з огляду на наявність потреби розсекреченні ряду матеріалів та отримання висновків призначених експертиз.

Із урахуванням вказаного строк дії ухвали слід визначити до 2 місяців, а саме до 20.02.2025. При цьому вимоги про покладення додаткових обов`язків на строк, що перевищує строк досудового розслідування, слід залишити без задоволення.

Отже, клопотання підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 176-179, 181, 194, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити дію застосовного до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 у період з 23 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. ранку наступної доби.

Продовжити строк дії обов`язків, покладених ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.11.2024 по справі №308/18724/24 на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а саме:

-прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу, кожного разу у визначений ними час;

-не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

-повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-утримуватися від спілкування з свідками у кримінальному провадженні №12024070000000343 від 04.07.2024 року щодо обставин вказаного кримінального провадження;

-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну

Строк дії ухвали та додаткових обов`язків визначити до 2 місяців у межах строку досудового розслідування, тобто до 20.02.2025.

У задоволенні решти клопотання відмовити повністю.

Ухвалу про продовження строку дії домашнього арешту передати для виконання органу поліції за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_4 .

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1