Постанова

від 16.01.2025 по справі 136/1932/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/1932/23

Провадження № 22-ц/801/131/2025

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шпортун С. В.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 рокуСправа № 136/1932/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання: Луцишина О. П.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальний заклад «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області»,

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору - Турбівська селищна рада Вінницького району Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального закладу «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шпортун С. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області", за участі третьої особи без самостійних вимог Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

Ужовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом доКомунального закладу"Приборівськагімназія Турбівськоїселищної радиВінницького районуВінницької області",за участі третьої особи без самостійнихвимог Турбівськоїселищної радиВінницького районуВінницької області,про визнаннянезаконним наказупро звільнення,поновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу.Зазначав,що Комунальногозакладу "Приборівськагімназія Турбівськоїселищної радиВінницького районуВінницької області",за участітретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору Турбівськоїселищної радиВінницького районуВінницької області,про визнаннянезаконним наказупро звільнення,поновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу.Зазначав,що 05.08.1978наказом Липовецькогорайонного відділународної освіти№61від 11.07.1978його булоприйнято нароботу напосаду вчителяісторії тасуспільствознавства Козинецькоїсередньої школиЛиповецького району.У подальшому, наказом №58 від 01.11.1981 його було переведено на посаду директора Приборівської восьмирічної школи, де він також виконував викладацьку роботу, як вчитель історії в цьому закладі. Наказами по відділу освіти за 2007, 2012, 2017, 2022 роках було підтверджено його вищу кваліфікаційну категорію та педагогічне звання «Вчитель методист» та вчитель історії. Рішенням власника Приборівську восьмирічну школу було перейменовано в загальноосвітню школу 1-2 ступенів Липовецької районної ради,а в подальшому в Приборівський заклад загальної середньої освіти 1-2 ступенів Липовецької районної ради ,в комунальний заклад «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району».

18.03.2020 набрав чинності ЗУ «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020(далі - Закон), де у абзаці 2ч.2 ст. 22 було передбачено, що педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цьогоЗаконута законодавства про працю, де у абзаці 3 ч.2 вказаної статті передбачено , що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

09.09.2021 його було звільнено з роботи у Комунальному закладі «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради» з посади директора, а 10.09.2021 прийнято на роботу на посаду вчителя історії з неповним тижневим навантаженням за строковим трудовим договором до Комунального закладу «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради». Зазначив, що умова строковості при прийнятті його на роботу 10.09.2021 визначалася виконанням вимог абзацу 3 ч.2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 за № 463-ІХ, а не його волевиявленням на укладення строкового трудового договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.02.2023 року у справі №1-5/2020(118/20 визнано неконституційним абзац 3 ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 №463-ІХ та скасував дискримінаційні трудові умови для педагогів-пенсіонерів. 14.08.2023посилаючись на вказане рішення він звернувся до КЗ «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради» із заявою про відкликання своєї згоди на укладення строкового трудового договору, на виконання скасованої норми Закону № 463-ІХ, про відновлення його права на роботу на умовах безстрокового трудового договору із встановленням повного тижневого навантаження.

Директор закладу знехтував його волевиявленням на продовження безстрокових трудових відносин і недопущенням дискримінації за віковою ознакою та видав наказ №22-к від 08.09.2023 про його звільнення на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач вважає вищевказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки директор КЗ «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради» знехтував правом позивача на продовження з трудових відносин , як безстрокових і недопущення дискримінації за віковою ознакою, у зв`язку із чим звільнив його з роботи порушивши норми трудового законодавства та його право на працю. Просив визнати протиправним та скасувати наказ директора Комунального закладу "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" №22-к від 08.09.2023 «Про звільнення вчителя історії ОСОБА_1 »; поновити його на посаді вчителя історії з 09.09.2023 у Комунальному закладі "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області"; стягнути з Комунального закладу "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" на його, ОСОБА_1 , користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 09.09.2023 по дату поновлення на роботі із розрахунку 231, 03 грн. за кожен день вимушеного прогулу.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ директора Комунального закладу "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" «Про звільнення вчителя історії ОСОБА_1 » від 08.09.2023 за №22-к. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Комунальному закладі "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" на посаді вчителя історії. Стягнуто з КЗ "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.09.2023 по 10.10.2024, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку 231, 03 грн. за кожен день вимушеного прогулу, який складає в сумі 65843 ,55 грн.

У апеляційній скарзі КЗ "Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" просить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і неправильне застосування норм процесуального права ,а у справі ухвалити нове рішення ,яким у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що суд не в повній мірі встановив обставини справи ,внаслідок чого дійшов хибного висновку про те, що між позивачем та роботодавцем було укладено строковий трудовий договір за погодженням сторін; суд на власний розсуд протрактував норми ЗУ «Про повну середню освіту» від 16 січня 2020 року та рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі №1-5/2020 і дійшов необгрунтованого висновку про незаконність звільнення ,необхідність поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2024 року вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу Липовецького районного відділу народної освіти №61 від 11.07.1978 , 05.08.1978 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду вчителя історії та суспільствознавства Козинецької середньої школи Липовецького району. Наказом районного відділу народної освіти №58 від 31.08.1981 позивача переведено з посади вчителя історії Козинецької середньої школи на посаду директора Приборівської восьмирічної школи.

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 навчальний заклад, у якому він займав посаду директора, неодноразово перейменовувався, а з 15.01.2021 (а.с.15 том 1 на звороті) перейменовано на комунальний заклад «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області».

09.09.2021 ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади директора комунальнного закладу «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради» у зв`язку із закінчення строку дії контракту згідно з п.2 ст.36 КЗпП України, відповідно до наказу відділу освіти, культури, туризму молоді та спорту Турбівської селищної ради за №69-к від 09.09.2021.

Як вбачається зі змісту заяви від 09.09.2021 (а.с.66), ОСОБА_1 звернувся до директора КЗ «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради» Фурманюка О.М. із заявою про прийняття його на роботу вчителем історії з неповним тижневим навантаженням за строковим трудовим договором на два роки ( т.1 ,а.с.66 ).

Згідно записів у трудовій книжці, наказом №17-к від 10.09.2021 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду вчителя історії з неповним тижневим навантаженням за строковим трудовим договором до комунального закладу «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради». ( т.1 ,а.с.16 )

Згідно запису у трудовій книжці ( зворот а.с.16 ,т.1), Комунальний заклад «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» перейменовано на Комунальний заклад «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» .

ОСОБА_1 14.08.2023 звернувся до директора КЗ «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» із заявою, у якій, із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 у справі №1-5/202, відкликав свою згоду на укладення строкового трудового договору, який було укладено з ним 10.09.2021, просив внести зміни до наказу на умовах безстрокового трудового договору та внести відповідний запис до трудової книжки.

Листом від 08.09.2023 за №45 від КЗ «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» за підписом директора О. Фурманюка ОСОБА_1 повідомлено про те, що навчальний заклад не вбачає законних підстав для укладання з ОСОБА_1 безстрокового трудового договору шляхом внесення змін у наказ Комунального закладу від 10.09.2021 №17-к ( т.1 а.с.19 ).

Наказом комунального закладу «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» №22-к від 08.09.2023 ОСОБА_1 було звільнено з посади вчителя історії КЗ «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» 09.09.2023, у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору, відповідно до п.2 с.36 КЗпП, на підставі наказу про прийом на роботу ОСОБА_1 від 10.09.2021 №17-к ( т.1,а.с.20)

Із запису за №16 в трудовій книжці ОСОБА_1 вбачається звільнення 09.09.2023 ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору за п. 2 ч.1 ст.36 КЗпП України, згідно наказу №22 від 08.09.2023 ( т.1 , а.с.16 )

З довідки виданої КЗ «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» №51 від 15.09.2023 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 на посаді вчителя історії та правознавства даного навчального закладу за останні два місяці липень серпень 2023 року складала 3234,47 грн., середньоденна становить 231,03 грн., середньомісячна - 5082,66 грн. (а.с.21 том 1),

Задовольняючи позов , суд виходив із того, що в зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України 07.02.2023 року рішення № 1-р/2023 07.02.2023, та заяви ОСОБА_1 від 14.08.2023 року про перевід його на безстроковий трудовий договір у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 із строкового трудового договору на безстроковий.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, в КЗпП України було внесено зміни , зокрема, передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (ч.3 ст. 23 КЗпП). Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що він інформував ОСОБА_1 про вакансії, що відповідали його кваліфікації, а також можливість укладення з ним безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи при цьому, що він працює на умовах строкового трудового договору та не перевів позивача на роботу за безстроковим трудовим договором і звільнив його ,чим порушив його трудові права ,які підлягають поновленню.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не власний розсуд протрактував норми ЗУ «Про повну середню освіту» від 16 січня 2020 року та рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі №1-5/2020, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами ч.ч.1 , 3 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладення трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Липовецького районного відділу народної освіти №61 від 11.07.1978 ОСОБА_1 вперше 05.08.1978 року було прийнято на роботу на посаду вчителя історії та суспільствознавства Козинецької середньої школи Липовецького району . У подальшому, наказом відділу народної освіти №58 від 01.11.1981 його було переведено на посаду директора Приборівської восьмирічної школи, де він також виконував викладацьку роботу, як вчитель історії в цьому закладі. Педагогічний заклад ,де працював позивач неодноразово за рішенням власника (уповноваженого органу)змінював свою назву на загальноосвітню школу 1-2 ступенів Липовецької районної ради, Приборівський заклад загальної середньої освіти 1-2 ступенів Липовецької районної ради , і в даний час на комунальний заклад «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району».

08 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, яким визначено правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти.

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону України "Про повну загальну середню освіту" (в редакції чинній, на момент укладення з позивачем строкового трудового договору), педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Підпунктом 2 п. 3 розділу X "Прикінцевих та перехідних положень" ЗУ "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 року №463-ІХ (в редакції на момент укладення з позивачем строкового трудового договору) передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані були припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно п. 9 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 22 цього Закону.

Крім того, ЗУ №463-ІХ у тій же редакції містив імперативну норму про те, що безстроковий трудовий договір припиняється безумовно, а працівнику гарантується продовження роботи на певний строк, подання заяви працівником не вимагається, та після створення адміністрацією нових умов роботи такий працівник може відмовитися працювати на нових умовах. Для того, щоб працівник виявив свою незгоду з новими умовами роботи, адміністрація створює умови роботи (видає наказ про припинення безстрокового трудового договору і укладення строкового трудового договору) і лише після цього з`ясовує, чи бажає працівник продовжувати роботу, чи ні.

На виконання вимог абзацу 3 ч. 2 ст. 22 вказаного ЗУ №463-ІХ і наказу №17-к 10.09.2021 року із позивачем було укладено строковий договір про роботу на посаді вчителя історії з неповним тижневим навантаженням у КЗ «Приборівський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Турбівської селищної ради».

14.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до директора вказаного комунального закладу із письмовою заявою у якій, із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 у справі №1-5/202, відкликав свою згоду на укладення строкового трудового договору, який було укладено з ним 10.09.2021, просив внести зміни до наказу про роботу на умовах безстрокового трудового договору та внести відповідний запис до трудової книжки, тобто ,про роботу його за безстроковим трудовим договором (а.с.18)

Між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір в період дії абзацу 3 ч. 2 ст. 22 ЗУ №463-ІХ, яким було передбачено ,що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Отже, укладаючи в строковий трудовий договір, сторони визнавали обставину неможливості укладення з педагогом ОСОБА_1 ,який досяг пенсійного віку , безстрокового трудового договору в зв`язку з набранням чинності 18 березня 2020 року Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац 3 ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» №463-ІХ від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

У вказаному рішення Конституційний Суду України зазначив, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.

Згідно із ч. 2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення судом цього рішення.

За загальним правилом, ухвалення рішення Конституційного Суду України не призводить до автоматичного відновлення попереднього стану оформлення трудових відносин (відновлення безстрокових трудових договорів замість строкових або поновлення на посадах звільнених), проте надає додаткові можливості/механізми захисту порушених прав працівників залежно від фактичних обставин, документального оформлення та актуального стану справи.

Судом встановлено, що на час укладання з ОСОБА_1 строкового трудового договору абзац 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.

Разом з тим, після ухвалення рішення Конституційного Суду України 07.02.2023 року , у позивача виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, зокрема, трудовий договір перевести за його заявою від 14.08.2023 року у безстроковий.

Статтею 9 КЗпП України встановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.

Таким чином, законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтак стаття 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними.

Отже, починаючи з 07.02.2023 у відповідача виник обов`язок перевести ОСОБА_1 з строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023.

Крім того колегія суддів зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, в Кодекс законів про працю України внесено зміни і, зокрема, передбачено, що роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третя статті 23 КЗпП)

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що він інформував ОСОБА_1 про вакансії, що відповідає його кваліфікації, а також можливість укладення з ним безстрокового трудового договору, що забезпечувало б рівні можливості у співвідношенні з іншими працівниками, знаючи при цьому, що вона працює на умовах строкового трудового договору.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що невизнанням відповідачем після звернення ОСОБА_1 його права на укладення з останнім безстрокового трудового договору та його послідуюче звільнення оскаржуваним наказом з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, порушено його трудові права ,які підлягають поновленню, є обгрунтованим .

Отже, правильним є висновок суду про те, що наказ від 08.09.2023 за №22-к підлягає скасуванню, а позивач поновленню в КЗ «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» на посаді вчителя історії.

Доводи апеляційної скарги відповідача про наявність підстав для відмови у позові з причини того, що позивач не заявив вимоги визнати строковий договір таким, що укладений на невизначений строк, не заслуговують на увагу, оскільки пред`явлення окремо такої вимоги не здатне забезпечити захист прав позивача у даній категорії справ, а лише, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, суд дійшов вірного висновку про незаконність оскаржуваного наказу про його звільнення, а тому він підлягає поновленню на роботіу КЗ «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області».

За правилами ч.2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробітокпрацівника визначаєтьсявідповідно достатті 27Закону України«Про оплатупраці» заправилами,передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати ,затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд вірно керувався доказами середнього заробітку, виходячи із середньоденної заробітної плати, яка становила 231,03 грн.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів, не є підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків судунеспростовують, на законність оскаржуваного судового рішенняневпливають, а в основному зводяться до невірного тлумачення норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Колегія судді ввважає, що у справі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі , правильних висновків суду не спростовують і не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, останнє скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі не підлягає ,а тому підлягає залишенню без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргуКомунального закладу «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області» залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11жовтня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, залишитиза Комунальним закладом «Приборівська гімназія Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: С. К. Медвецький

В. П. Рибчинський