Постанова

від 22.01.2025 по справі 340/9784/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 340/9784/23 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту - 23.04.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суддівської винагороди, ухвалив рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кіровоградського окружного адміністративного суду, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградського окружного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за жовтень 2023 року;

- стягнути з Кіровоградського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за жовтень 2023 року у сумі 129 578,02 грн;

- допустити до негайного виконання рішення суду у частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у сумі 129 578,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправність невиплати суддівської винагороди за жовтень 2023 року у сумі 129 578,02 грн за час проходження військової служби під час мобілізації, вважає застосуванню належить стаття 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не стаття 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідачами подано відзиви на позов, в яких останні зазначили, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачене правове регулювання проходження суддею військової служби зі збереженням суддівської винагороди, тому застосуванню належать норми загального законодавства, зокрема Кодексу законів про працю України та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що не передбачають виплату суддівської винагороди під час призову на військову службу судді у зв`язку з мобілізацією з одночасним отриманням грошового забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що він має право на отримання суддівської винагороди за жовтень 2023 року за час проходження військової служби під час мобілізації, оскільки позивач не втратив статус судді, тому застосуванню підлягає стаття 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не стаття 119 Кодексу законів про працю України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України №322/2009 від 13.05.2009 ОСОБА_1 (позивач) призначений строком на п`ять років суддею Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Указом Президента України №297/2017 від 28.09.2017 ОСОБА_1 призначений безстроково на посаду судді Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Наказом голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 №53/к позивач увільнений від роботи з 30.03.2022 у зв`язку із перебуванням на військовій службі із збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати на період проходження військової служби під час мобілізації.

Наказом голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к «Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 » позивачеві припинена виплата середнього заробітку з 19.07.2022.

01.09.2022 позивач звернувся до відповідача з листом про виплату суддівської винагороди під проходження ним військової служби на час мобілізації.

Відповідач листом №19142/22 від 05.09.2022 повідомив позивача, що після призову на військову службу під час мобілізації у період з 30.03.2022 до 18.07.2022 здійснювалась виплата середнього заробітку відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України, проте з 19.07.2022 із врахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, виплата середнього заробітку позивачу, починаючи з 19.07.2022 припинена.

Вважаючи бездіяльність відповідача у невиплаті суддівської винагороди за жовтень 2023 року у сумі 129 578,02 грн такою, що суперечить вимогам щодо нарахування згідно статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що урахувавши преюдиційні факти щодо неоскарженого позивачем індивідуального акту - наказу від 19.07.2022 №161/к, зважаючи на ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.5 ст.242 КАС України, відповідач довів відсутність протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року№ 11-р/2018.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Конституційний Суд у своїх рішеннях також послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

У спірному періоді про який йдеться у цій справі, позивач увільнений від виконання функцій судді у зв`язку з проходженням військової служби за призовом під час мобілізації.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди. Натомість ці питання урегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої, четвертої, чотирнадцятої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Частина третя статті 119 КЗпП України (в редакції до внесених змін Законом № 2352-ІХ) визначала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до наказу голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 № 53/к позивач увільнений від роботи з 30.03.2022 у зв`язку із перебуванням на військовій службі із збереженням місця роботи, займаної посади та середньої заробітної плати на період проходження військової служби під час мобілізації, керуючись ч.3 ст. 119 КЗпП України.

Водночас, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, у частину третю статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто з 19 липня 2022 року законодавцем не передбачена виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-ІХ, наказом голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к «Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 » позивачу припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації - з 19.07.2022.

Предметом цього спору, переданого на вирішення суду, позивач визначив бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому суддівської винагороди у період перебування на військовій службі (жовтень 2023 року).

У цьому аспекті необхідно зазначити, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

У постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Суд, своєю чергою, при вирішенні спору у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень відповідно до приписів статті 2 КАС України має, зокрема, перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

За встановлених обставин цієї справи відповідачем, на підставі наказу голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к «Про припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 » припинено нарахування позивачу середнього заробітку на час його увільнення у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації з 19 липня 2022 року.

У той час, законність означеного наказу позивачем не ставиться під сумнів та ним не оскаржується, з огляду на що відсутні правові підстави стверджувати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді.

Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 23 листопада 2023 року у справі № 340/5033/22, від 30 листопада 2023 року у справі №340/5054/22, від 20 березня 2024 року у справі №340/5692/22, від 22 березня 2024 року у справі №280/1011/23, від 08 листопада 2024 року у справі №400/8159/23.

Колегія суддів звертає увагу, що оспорюване ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за жовтень 2023 року відповідачем здійснено на підставі відповідного наказу, цей наказ позивачем не оскаржено, він був чинним на момент розгляду даної справи.

У зв`язку із зазначеним та виходячи з визначених позивачем предмету і підстав позову, в цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові через неоскарження наказу, який був підставою для вчинення оспорених дій (бездіяльності) відповідача.

Чинність підстави для ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за жовтень 2023 року - наказу голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к, свідчить про відсутність у цьому спорі протиправної бездіяльності відповідача, що зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції залишено без уваги положення статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є помилковими, оскільки суд врахував указані положення, зазначивши при цьому, що доводи про їх застосування є недостатніми без оскарження позивачем єдиної підстави для вчинення відповідачем спірної бездіяльності (ненарахування та невиплату суддівської винагороди) - наказу голови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 №161/к.

Обрання позивачем невірного (неефективного) способу захисту свого права, яке він вважає порушеним, що за наслідками розгляду справи не призвело до бажаного для позивача результату, не свідчить про незабезпечення такому позивачу права на доступ до правосуддя, оскільки лише учасник справи, який ініціює спір несе ризик наслідків помилкового визначення ним предмета і підстав його позову.

Позивач не позбавлений права ініціювати захист свого права, яке він вважає порушеним, у належний спосіб.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 22.01.2025.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна