Постанова

від 22.01.2025 по справі 260/4780/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4780/24 пров. № А/857/26096/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддяГлушко І.В.,

суддяЗапотічний І.І.

секретар судового засіданняВасилюк В.Б.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року про залишення позовної заяви в частині вимог без розгляду у справі № 260/4780/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючийсуддя Баб`юк П.М., письмове провадження),

В С Т А Н О В И В:

23.07.2024 ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Закарпатського окружного адміністративного суду щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 01.06.2024, обчисленої з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати Закарпатський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 01.06.2024, у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого становив: на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Закарпатського окружного адміністративного суду в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 01.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2270 грн, з 01.01.2022 в розмірі 2481 грн, з 01.01.2023 в розмірі 2684 грн, з 01.01.2024 - 3028 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Закарпатського окружного адміністративного суду коштами для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди з 01.01.2021 по 01.06.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено: з 01.01.2021 - 2270 грн, з 01.01.2022 - 2481 грн, з 01.01.2023 - 2684 грн, з 01.01.2024 - 3028 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що в 2021 - 2024 роках суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, позивачу нараховано та виплачено, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Разом з тим, згідно норми пункту 1 частини 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (поточного).

При цьому Законами України про Державний бюджет на відповідний рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено: з 1 січня 2021 року - у розмірі 2270,00 грн, з 1 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн, з 1 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн, з 1 січня 2024 року - у розмірі 3028,00 грн.

Тому, на переконання позивача, внаслідок протиправних дій відповідачів, розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, у зв`язку з чим порушено право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду від 27.09.2024. Позовну заяву ОСОБА_2 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в частині позовних вимог, що стосується спірних правовідносин, що виникли з 19 липня 2022 року по 01 квітня 2024 року залишено без розгляду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

Так, суд першої інстанції констатував, що шляхом внесенням змін до ст.233 КЗпП України, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Тому, до спірних правовідносини, що виникли з 19 липня 2022 року, у даному випадку з 19 липня 2022 року по 01 квітня 2024 року, підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду. Що стосується періоду з 19.07.2022 по 01.09.2023 то суд першої інстанції щодо зазначив, що до вказаних правовідносин за період з 19.07.2022 строк на звернення до суду становив три місяці, хоч і продовжувався на період дії карантину - до 30.06.2023. Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати за період з 19.07.2022 продовжувався до 30.06.2023 та закінчився після спливу трьохмісячного строку з дня припинення дії карантину, тобто 01.09.2023.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та в частині вимог залишених без розгляду направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 покликається на доводи тотожні зазначеним у заяві про поновлення строку на звернення до суду та які загалом зводяться до наступних тверджень.

Так, скаржник зазначає - період з 01.09.2023 року по 01.04.2024 року щодо бездіяльності відповідачів стосовно позивача триває на момент звернення до суду з позовом, а тому легалізація такого триваючого порушення не може бути обрана для відмови у захисті порушеного права з боку держави.

Також позивач стверджує, що відповідач в 2022-2024 не надавав йому жодних довідок чи інформацію, з яких би було видно складові його заробітної плати та нормативну базу для такого нарахування.

Що ж стосується періоду з 19.07.2022 по 01.09.2023 то позивач зазначає про те, що ним не пропущено строк звернення до суду у зв`язку з продовженням таких строків на період дії карантину, який діяв до 30.06.2023.

В судовому засіданні представник Закарпатського окружного адміністративного суду проти вимог апеляційної скарги заперечує, наголошує на тому, що позивач пропустив строк на звернення до суду в частині вимог, поважність причин пропуску такого строку жодним чином не обґрунтував.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, участь повноважних представників не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Закарпатського окружного адміністративного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно із статтею 122 частиною 1 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до статті 122 частини 2 абзацу 1 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином КАС України передбачає можливість застосування щодо строків звернення до адміністративного суду з позовом інших стоків такого звернення, що встановлені цим Кодексом та іншими законами, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 122 частиною 5 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому, як вбачається з аналізу наведених вище приписів статті 122 КАС України, строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим, у зазначених вище положеннях статті 122 частини 5 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, до 19 липня 2022 року стаття 233 частина 1 Кодексу законів про працю України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, статтею 233 частиною 2 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях статті 122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у статті 233 частині 2 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19 липня 2022 року) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми статті 233 частини 2 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року), тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (стаття 233 частина 1 КЗпП України).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (стаття 233 частина 2 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Відтак, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівникові трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30 червня 2023 року.

Суд зауважує, що статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року (наступний день після закінчення дії (відміни) карантину) і сплинув 02 жовтня 2023 року (останній день строку 01 жовтня 2023 року припадав на неділю неробочий день).

Отже, до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 01 січня 2021 року до 19 липня 2022 року, належить застосовувати норму статті 233 частини 2 КЗпП України, в редакції до внесення змін, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

До позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року, з врахуванням існування до гострої респіраторної хвороби COVID-19 строк звернення до суду продовжений до 30 червня 2023 року, а з 01 липня 2023 року належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду, відповідно до статті 233 частини 2 КЗпП України в редакції Закону України №2352.

За такого підходу визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року (наступний день після закінчення дії (відміни) карантину) і сплинув 02 жовтня 2023 року (останній день строку 01 жовтня 2023 року припадав на неділю неробочий день).

Водночас, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою 23 липня 2024 року, тобто з порушенням встановленого статтею 233 частиною 2 КЗпП України трьохмісячного строку звернення до суду, з урахуванням пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» цього Кодексу за період, з 19 липня 2022 року по 01 квітня 2024 року включно.

Надаючи оцінку доводам про триваюче порушення, вказаним позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, суд зазначає що моментом, з яким Кодекс адміністративного судочинства України пов`язує початок відліку процесуальних строків на звернення до суду є момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Суд зауважує, що заробітна плата є періодичним щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.

При цьому, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї

Враховуючи те, що причини пропуску строку, які наведені позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду - визнано неповажними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог з 19 липня 2022 року по 01 квітня 2024 року включно.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача

До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

За правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 260/4780/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 22.01.25