Постанова

від 22.01.2025 по справі 260/4780/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4780/24 пров. № А/857/31116/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддяГлушко І.В.,

суддяЗапотічний І.І.

секретар судового засіданняВасилюк В.Б.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського окружного адміністративного суду на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 260/4780/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючийсуддя Баб`юк П.М., письмове провадження), -

В С Т А Н О В И В:

23.07.2024 ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Закарпатського окружного адміністративного суду щодо нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 01.06.2024, обчисленої з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати Закарпатський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 01.06.2024, у відповідності до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого становив: на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Закарпатського окружного адміністративного суду в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 01.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2270 грн, з 01.01.2022 в розмірі 2481 грн, з 01.01.2023 в розмірі 2684 грн, з 01.01.2024 - 3028 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Закарпатського окружного адміністративного суду коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди з 01.01.2021 по 01.06.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено: з 01.01.2021 - 2270 грн, з 01.01.2022 - 2481 грн, з 01.01.2023 - 2684 грн, з 01.01.2024 - 3028 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що в 2021 - 2024 роках суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, позивачу нараховано та виплачено, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Разом з тим, згідно норми пункту 1 частини 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (поточного).

При цьому Законами України про Державний бюджет на відповідний рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено: з 1 січня 2021 року - у розмірі 2270,00 грн, з 1 січня 2022 року - у розмірі 2481,00 грн, з 1 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн, з 1 січня 2024 року - у розмірі 3028,00 грн.

Тому, на переконання позивача, внаслідок протиправних дій відповідачів, розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, у зв`язку з чим порушено право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду від 27.09.2024. Позовну заяву ОСОБА_2 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в частині позовних вимог, що стосується спірних правовідносин, що виникли з 19 липня 2022 року по 01 квітня 2024 року залишено без розгляду.

Продовжено розгляд справи №260/4780/24 в частині позовних вимог за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 01.04.2024 по 01.06.2024.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року позов задоволено:

-визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Закарпатського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 01.04.2024 по 01.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2021 в розмірі 2270 грн, з 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн, та з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн;

-зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Закарпатський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 01.04.2024 по 01.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2021 в розмірі 2270 грн, з 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн, та з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн;

-визнано протиправними дії Закарпатського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 01.04.2024 по 01.06.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

-зобов`язано Закарпатський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 та з 01.04.2024 по 01.06.2024, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2021 в розмірі 2270 грн, з 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн, та з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), 01 січня 2022 року (2481,00 грн), 01 січня 2023 року (2684,00 грн), 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у спірному періоді, на підставі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Закарпатський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Закарпатський окружний адміністративний суд покликається на доводи тотожні зазначеним у відзиві на позовну заяву та загалом зводяться до наступних тверджень.

Так, скаржник зазначає, що розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. При цьому Закон України «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) визначає лише кількість прожиткових мінімумів.

Вказує, що позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, установлених Законом № 1402-VIII. При цьому відповідні положення законів про Державний бюджет України на 2021-2024 роки в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

Вказує, що Законом України № 1402-VІІІ чітко визначено порядок затвердження штатного розпису, а тому Закарпатський окружний адміністративний суд є останнім несамостійним суб`єктом у прийнятті рішення нарахування посадового окладу судді, а відтак не вправі нараховувати і виплачувати позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з посадового окладу відмінного від того, що закріплений у штатних розписах суду та обчислений на підставі розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2102 гривень.

Отже, на переконання скаржника, Закарпатський окружний адміністративний суд діяв на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушив права та законні інтереси позивача.

В судовому засіданні представник Закарпатського окружного адміністративного суду вимоги апеляційної скарги підтримує з мотивів, викладених у ній.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, участь повноважних представників не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_2 , згідно Указу Президента України від 28.12.20210 №1290/2010 призначений на посаду судді Хустського районного суду Закарпатської області та наказом від 28.03.2011 №18-к зарахований до штату цього суду.

Указом Президента України від 13.03.2013 №133/13 «Про переведення суддів» ОСОБА_2 переведено на посаду судді Закарпатського окружного адміністративного суду в межах п`ятирічного терміну та наказом від 03.04.2013 №42/04-05 зараховано до його штату.

Згідно рішення ВККС України від 23 вересня 2016р. №355/ко-16, за результатами первинного кваліфікаційного оцінювання підтверджено можливість здійснення ОСОБА_2 правосуддя у Закарпатському окружному адміністративному суді.

Указом Президента України №350/2017 від 02.11.2017 ОСОБА_2 призначений суддею Закарпатського окружного адміністративного суду безстроково.

Наказом №239/К від 06.11.2017 голови Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 зарахований до штату суду. Також п.2 даного наказу визначено, що нарахування суддівської винагороди здійснюється відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Надалі, наказом №179/к від 23.09.2019 ОСОБА_2 призначений на адміністративну посаду заступника голови Закарпатського окружного адміністративного суду, як такого, що обраний зборами суддів.

Наказом №25/К від 18.02.2022 ОСОБА_2 встановлено з 01.02.2022 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% до посадового окладу.

Наказом 112/к від 02.07.2024 ОСОБА_2 з 02.07.2024 встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% до посадового окладу.

З урахуванням того, що впродовж спірного періоду (з 01.01.2021 по 18.07.2022, з 01.04.2024 по 01.06.2024) суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивача відповідачем нараховувалася та виплачувалася виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, що не заперечується відповідачем 1, ОСОБА_2 звернувся до суду із цим позовом.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд враховує наступне.

Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст. 4 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. За ч. 2 цієї правової норми Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином, Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Зміни до Закону № 1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.

У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» закріплено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривень, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судці: з 1 січня - 2102 гривні.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум встановлено на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

В силу ст.46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р (далі - Закон№966-XIV).

За визначенням, наведеним у ст.1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної вище норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами ст.4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

У Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», як вже зазначалося, у ст.7, разом із встановленням на 01.01.2021р. прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був також введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022р. і 2023р. (абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).

Таким чином, вказаними нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена у ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.

Натомість, положеннями Закону №966-XIV взагалі не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Більш того, до 2021р. апелянтом для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст.135 Закону №1402-VIII.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу також Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007р. №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008р. №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, оскільки зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та ст.135 Закону №1402-VIII викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021р. у справі №400/2031/21, від 30.11.2021р. у справі №360/503/21, від 22.06.2023р. у справі №400/4904/21, від 12.07.2023р. у справі №140/5481/22, від 24.07.2023р. у справі №280/9563/21, від 13.09.2023р. у справі №240/44080/21 та від 21.03.2024р. у справі №620/4971/23.

Поряд з цим, ст.130 Конституції України дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, згідно з її ст.8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (ч.4 ст.7 КАС України).

Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, у зв`язку із чим, при складанні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідач мав керуватися виключно цим Законом, при цьому застосування абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прямо суперечить положенням ст.130 Конституції України.

Розглядаючи вказаний спір, суд звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, що стосується спірних правовідносин, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), 01 січня 2022 року (2481,00 грн), 01 січня 2023 року (2684,00 грн), 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у спірному періоді, на підставі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у цій категорії спорів від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21; а також від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22 та від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, при вирішенні цього спору суд враховує висновки Верховного Суду у цій категорії справ, наведені у зазначених вище судових рішеннях.

Обмежуючи розмір суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, відповідачами вчинено дії, що порушують права та гарантії позивача як судді.

Тому, вчинення таких дій як розпорядниками бюджетних коштів, які розглядаються, як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Суд зазначає, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України (співвідповідача у справі) як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі щодо розміру суддівської винагороди, яким зобов`язано Державної судової адміністрації України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, який, враховуючи положення ч.3 ст.135 цього Закону, повинен обчислюватись виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.

До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

За правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Закарпатського окружного адміністративного суду залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 260/4780/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 22.01.25