Постанова

від 22.01.2025 по справі 154/1978/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 154/1978/22

провадження № 61-15262св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Володимирська міська рада, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княжий двір», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 травня 2023 року у складі судді Пустовойт Т. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Володимирської (раніше - Володимир-Волинська) міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Волинській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княжий двір», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування записів в Державному земельному кадастрі та Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Цей житловий будинок є одноповерховим п`ятиквартирним житловим будинком.

Упродовж тривалого часу існує спір між співвласниками вказаного будинку щодо права користування земельною ділянкою, на якій він розташований, зокрема - між співвласниками квартир № 2 та № 3 , які мають спільний заїзд до вказаних квартир, що було неодноразовим предметом розгляду органами місцевої влади.

З метою вирішення спору щодо землекористування прибудинковою територією за рекомендацією органу місцевого самоврядування у квітні 2020 року створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 (далі - ОСББ «Княжий двір»).

Згідно з планом земельної ділянки, виготовленим у 2020 році Володимир-Волинським міськрайонним виробничим відділом Волинської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» на замовлення ОСББ «Княжий двір», площа земельної ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 становить 1 410,00 кв. м. План земельної ділянки погоджено відповідними відділами містобудування та архітектури міської ради та ГУ Держгеокадастру у Волинській області.

Рішенням сесії Володимир-Волинської міської ради від 26 січня 2021 року № 4/15 «Про надання дозволу на розроблення містобудівної документації» надано дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки на АДРЕСА_2 за рахунок коштів ОСББ «Княжий двір» для виготовлення проєкту землеустрою, визначення граничних параметрів забудови та режимів використання (для реконструкції квартир).

Їй також стало відомо, що Володимир-Волинська міська рада прийняла рішення від 28 лютого 2020 року № 37/27 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 141,00 кв. м, із земель комунальної власності на АДРЕСА_4 , яка входить до складу прибудинкової території для обслуговування будинку, з метою передання у власність для індивідуального садівництва (далі - рішення № 37/27).

ОСОБА_1 вважає, що рішення № 37/27 є незаконним, прийнято з порушенням норм земельного та містобудівного законодавства, що безпосередньо порушує її права як співвласника квартири № 2 цього багатоквартирного житлового будинку в частині користування земельною ділянкою, яка є прибудинковою та яка необхідна для безперешкодного користування власниками своїми житловими приміщеннями з господарськими будівлями та спорудами.

Зазначає, що рішенням № 37/27, на підставі якого сформовано земельну ділянку, надано їй кадастровий номер і внесено відомості до Державного земельного кадастру з метою її подальшої приватизації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , грубо порушує її права як співвласника багатоквартирного будинку, унеможливлює оформлення прибудинкової ділянки за ОСББ «Княжий двір», а також користування прибудинковою територією та заїздом до квартири № 2 і належних господарських будівель та споруд як власним транспортом, так і спеціальною технікою (пожежною, медичною, сантехнічною), що порушує норми земельного та містобудівного законодавства.

Просила суд визнати незаконним та скасувати рішення № 37/27, скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі та Поземельній книзі земельної ділянки, площею 0,0141 га, кадастровий номер 0710200000:01:001:0161, яка здійснена 08 червня 2021 року Відділом у Савранському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 травня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення № 37/27. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Волинській області скасувати державну реєстрацію в Державному кадастрі земельної ділянки площею 0,0141 га, кадастровий номер 0710200000:01:001:0161, яка здійснена 08 червня 2021 року відділом у Савранському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивачка надала докази на підтвердження спричинених їй перешкод у користуванні та розпорядженні прибудинковою земельною ділянкою діями відповідачів та третіх осіб та довела порушення її прав як співвласника квартири у багатоквартирному житловому будинку.

Також судом констатовано, що рішення № 37/27, яким ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 141,00 кв. м, із земель комунальної власності на АДРЕСА_4 , яка входить до складу прибудинкової території для обслуговування будинку, з метою передання їм у власність для індивідуального садівництва, прийнято з порушенням норм земельного, містобудівного законодавства та законодавства, що регулює діяльність ОСББ, та порушує права ОСОБА_1 як співвласника квартири АДРЕСА_1 , оскільки прибудинкова територія не може бути приватизована окремими співвласниками квартир цього багатоквартирного житлового будинку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на незаконність рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Постановою Волинського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 травня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, керувався тим, що новосформована на підставі рішення № 37/27 земельна ділянка, кадастровий номер 0710200000:01:001:0161,входить до прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , тому не може бути приватизована окремими власниками квартир у цьому ж будинку, оскільки це суперечить нормам законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року, заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а саме зазначає, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16-ц (провадження № 61-10164св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не є власником чи користувачем земельної ділянки, що входить до складу прибудинкової території.

На час розгляду справи не існувало жодного документу, що підтверджував площу та межі прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 раніше звернулася із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ніж ОСББ «Княжий двір».

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 обґрунтований тим, що рішення судів є правильними, ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу просить залишити без задоволення.

У поясненнях ГУ Держгеокадастру у Волинській області підтримує доводи касаційної скарги, вважає, що є неналежним відповідачем у справі, тому суди мали відмовити у позові до нього.

Від Володимирської міської ради надійшла заява, в якій вона просить суд проводити розгляд справи за відсутності її представника, а судові витрати покласти на заявницю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 є співвласником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 травня 1993 року, виданого Володимир-Волинським фондом комунального майна.

Будинок, в якому знаходяться квартири № 2 та № 3 , є одноповерховим п`ятиквартирним житловим будинком, у якому квартири співвласників будинку мають окремі входи.

Упродовж тривалого часу існує спір між співвласниками квартир № 2 та № 3 вказаного житлового будинку щодо користування прибудинковою земельною ділянкою, а саме щодо спільного заїзду.

Ширина заїзду до будинку орієнтовно становила 5,2 м. Після проведення співвласниками квартири № 3 добудови до квартири ширина спільного заїзду значно зменшилась і на час звернення з позовом становить 3,5 м. Заїзд до квартири № 2 є єдиним, оскільки вхід у квартиру розташований з двору житлового будинку. Крім того, у дворі будинку розташовані належні співвласникам на праві спільної сумісної власності господарські будівлі та споруди.

Згідно з Генеральним планом розвитку міста Володимира, затвердженим рішенням Володимир-Волинської міської ради від 21 грудня 2012 року № 23/26, новосформована земельна ділянка є частиною прибудинкової території, на якій розташований вказаний багатоквартирний житловий будинок № 2 , та відноситься до зони житлової садибної забудови.

Земельна ділянка, площею 1 410,00 кв. м, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок на АДРЕСА_2 з належними до нього будівлями, спорудами та прибудинковою територією, перебуває у комунальній власності Володимирської міської ради.

У проєкті детального планування території земельної ділянки на АДРЕСА_5 від 01 червня 2022 року зазначено, що «в межах території здійснення детального планування планується облаштування земельної ділянки для обслуговування існуючого багатоквартирного житлового будинку, влаштування благоустрою та інженерного забезпечення для належного функціонування об`єктів розміщених на проектованій території. Пропоноване функціональне використання території відповідає функціональному зонуванню згідно Генерального плану м. Володимира та Плану зонування території м. Володимира та переважним і єдиним видом використання проектної території планується використання в режимі забудови малої поверховості для обслуговування існуючого одноповерхового багатоквартирного житлового будинку».

Об`єднання співвласників квартир у будинку на АДРЕСА_2 створено 28 квітня 2020 року. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 квітня 2020 року зареєстровано юридичну особу ОСББ «Княжий двір» (а. с. 16).

ОСОБА_2 у судовому порядку оспорила правомірність створення ОСББ «Княжий двір»(справа № 903/435/22).

Постановою Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі № 903/435/22 залишено без змін рішення Господарського суду Волинської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2023 року, якими у позові ОСОБА_2 до ОСББ «Княжий двір» про визнання недійсними та скасування рішень установчих зборів відмовлено.

Відповідно до пункту 1.3 рішення Володимирської міської ради від 31 липня 2020 року № 39/27 ОСББ «Княжий двір» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1 410,00 кв. м, із земель комунальної власності на АДРЕСА_2 з метою передання у постійне користування для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку (а. с. 18).

Рішенням № 37/27 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 141,00 кв. м, із земель комунальної власності на АДРЕСА_4 з метою передання у власність для індивідуального садівництва.

На підставі рішення № 37/27 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 замовили розроблення земельної технічної документації на земельну ділянку площею 0,0141 га. 08 червня 2021 року її сформовано, інформацію про цю земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера 0710200000:01:001:0161 (а. с. 20).

16 червня 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до Володимирської міської ради проєкт землеустрою про відведення земельної ділянки з присвоєним кадастровим номером 0710200000:01:001:0161 для затвердження та вирішення питання про її передання у їх спільну сумісну власність для ведення садівництва.

09 липня, 06 серпня та 10 вересня 2021 року на сесії Володимирської міської ради на розгляд ставили питання про затвердження вказаного вище проєкту землеустрою, проте рішення не було прийнято через відсутність більшості голосів. Це рішення сесії було оскаржене ОСОБА_2 у судовому порядку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року визнано протиправними дії Володимирської міської ради щодо незатвердження проєкту землеустрою про відведення земельної ділянки, площею 0,0141 га, у спільну сумісну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 для ведення індивідуального садівництва у межах міста Володимир. Зобов`язано Володимирську міську раду повторно розглянути вказаний проєкт землеустрою та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм ЗК України, з урахуванням правової оцінки та висновків суду. Це рішення набрало законної сили.

Згідно з відповіддю голови Володимирської міської ради від 21 червня 2022 року № 1335/1.21/2-22 питання про зміну цільового призначення земельної ділянки або її окремої частини, яка знаходиться на АДРЕСА_2 , на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, не розглядалося.

Володимирськаміська рада надала дозволи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є співвласниками квратири АДРЕСА_6 , на розроблення проєкту землеустрою на окрему земельну ділянку для садівництва, яка входить до прибудинкової території ОСББ «Княжий двір», співвласником квартири в якому є ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Суди у справі, що переглядається, встановили, що позивачка є співвласником квартири № 2 , а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - квартири АДРЕСА_6 .

Суди також встановили, що рішенням № 37/27 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва, орієнтовною площею 141,00 кв. м, із земель комунальної власності на АДРЕСА_4 , яка входить до складу прибудинкової території для обслуговування вказаного будинку № 2 .

Згідно з матеріалами справи 08 червня 2021 року вказану земельну ділянку сформовано та присвоєно їй кадастровий номер 0710200000:01:001:0161.

28 квітня 2020 року у п`ятиквартирному будинку АДРЕСА_2 створено ОСББ «Княжий двір».

Відповідно до пункту 1.3 рішення Володимирської міської ради від 31 липня 2020 року № 39/27 ОСББ «Княжий двір» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 1 410,00 кв. м, із земель комунальної власності на АДРЕСА_2 з метою передання у постійне користування для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилалася на те, що земельна ділянка, кадастровий номер 0710200000:01:001:0161, на яку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мають намір оформити право власності, входить до прибудинкової території будинку № 2 (ОСББ «Княжий двір»), яка не може бути надана у приватну власність окремим співвласникам будинку та перешкоджає їй у користуванні квартирою, заїзд до якої частково входить до земельної ділянки, яку бажають приватизувати вказані особи.

Верховний Суд, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, урегульовано Законом України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII).

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 Закону № 417-VIII, прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт 4); спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 369 ЦК України).

Співвласники мають право, зокрема, вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників (пункт 1 частини першої статті 6 Закону № 417-VIII).

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (частина друга статті 6 Закону № 417-VIII).

Співвласники зобов`язані, зокрема, використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням (пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 417-VIII).

Відповідно до приписів статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд зазначає, що будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону, у зв`язку з чим, у разі створення ОСББ, від нього не вимагається визнання та доведення права на наведені об`єкти. При цьому багатоквартирні будинки та належні до них господарські будівлі, споруди і приміщення є нерозривно пов`язаними із земельними ділянками, на яких вони розміщені (постанова Верховного суду від 21 липня 2020 року у справі № 922/3461/17).

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц (провадження № 61-6391св20) зазначено, що земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, належить співвласникам житлового будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку.

Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону № 417-VIII, статті 382 ЦК України, статті 42 ЗК України виключне право на отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, належить усім співвласникам багатоквартирного будинку.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у cправі № 910/14564/23.

Отже, вчинення дій щодо набуття права власності окремими співвласниками багатоквартирного будинку на земельну ділянку, що входить до прибудинкової території цього будинку, порушує права інших співвласників на реалізацію їх права власності та користування прибудинковою територією відповідно до статті 382 ЦК України, статті 42 ЗК України.

З огляду на вказане, висновки судів у цій справі, що рішення № 37/27, яким окремим співвласникам багатоквартирного будинку, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на окрему земельну ділянку, площею 141,00 кв. м, для садівництва, яка входить до прибудинкової території ОСББ «Княжий двір», та державна реєстрація вказаної земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера, порушують права інших співвласників багатоквартирного будинку, зокрема ОСОБА_1 , є правильними.

Посилання заявниці у касаційній скарзі, що ОСОБА_1 не має зареєстрованого права власності чи користування на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, зокрема її квартира, тому її права не порушуються, є безпідставними з урахуванням такого.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 757/13549/16-ц (провадження № 61-12973св23) вказано, що відсутність реєстрації за власником квартири або нежитлового приміщення багатоквартирного будинку права власності на земельну ділянку сама собою не позбавляє його права на захист своїх прав на володіння та користування земельною ділянкою, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія.

Верховний Суд також відхиляє посилання ОСОБА_2 на те, що немає допустимих і належних доказів на підтвердження площі та меж прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 , тому права позивачки не порушено, оскільки це спростовується матеріалами справи (т. 1, а. с. 15, 17, 18, 23, 35).

Крім того сам собою факт того, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території, та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 766/8919/18).

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16-ц (провадження № 61-10164св18) з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) сформульовано висновок, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.

У постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16-ц (провадження № 61-10164св18) викладено висновок, що надання дозволу територіальним органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розроблення проєкту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Вказані висновки не є застосовними у справі, що переглядаються, оскільки прибудинкова територія багатоквартирного будинку не може бути приватизована (повністю чи частково) окремими співвласниками цього будинку незалежно від того коли вони звернулися із такою заявою.

Інші доводи касаційної скарги не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів у справі, що з огляду на вимоги процесуального закону не належить до повноважень Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 16 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк