Ухвала

від 24.01.2025 по справі 400/7162/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2025 року

м. Київ

справа №400/7162/24

адміністративне провадження №К/990/1411/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Загороднюка А.Г., Желєзного І.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мозжерін Юрій Сергійович, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року у справі №400/7162/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12.07.2024 № 586 о/с в частині та поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про:

- визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 12 липня 2024 року №586 о/с в частині переміщення позивача на рівнозначну посаду старшого інспектора відділення проведення спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) відповідача, звільнення з посади інспектора-чергового чергової частини ВП № 1 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області;

- поновити позивача на посаді посади інспектора-чергового чергової частини ВП № 1 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області з 15 липня 2024 року;

- допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді посади інспектора-чергового чергової частини ВП № 1 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 12 липня 2024 року № 586 о/с «По особовому складу» в частині переміщення капітана поліції ОСОБА_1 (№ 0074691) на рівнозначну посаду старшого інспектора відділення проведення спеціальних операцій батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Миколаївській області, звільнення з посади старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції № 1 Вознесенського районного управління поліції.

Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 (№ 0074691) на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції № 1 Вознесенського районного управління поліції з 15 липня 2024 року.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задоволено.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі №400/7162/24 скасовано.

Прийнято у справі нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12 липня 2024 року №586 о/с в частині та поновлення на посаді відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 10 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року та залишити в силі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року.

Під час перевірки зазначених матеріалів встановлено, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підстави звернення до Суду посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанції не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 9 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 26 лютого 2021 року у справі №264/4512/18 та від 21 листопада 2024 року у справі №200/5091/21. Так, на думку касатора до спірних правовідносин мали б бути застосовані положення частини другої статті 19 Конституції України, частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» та положення пункту 3 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.

Однак, у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, які, на думку заявника, не було застосовано судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення, взагалі при вирішенні спору не застосовувались положення частини другої статті 19 Конституції України, частини першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» та положення пункту 3 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, тому лише посилання на правові позицію Верховного Суду у справах №826/10404/16, №264/4512/18 та №200/5091/21 щодо указаних норм є формальним.

Заявник наводить приклад справ, розглянутих Верховним Судом, проте лише викладає загальні правові позиції Суду, висловлені ним, виходячи з обставин, установлених судами саме у тих справах, без належного обґрунтування та взаємозв`язку з обставинами цієї справи .

Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Окрім того, скаржник покликаєтсья на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що у правовідносинах, що склалися на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, тобто стосовно поліцейських, які наказом були звільнені з посади та переміщені на інші посади без ознайомлення з посадовими/функціональними обов`язками та відсутністю положення про підрозділ, в який такі поліцейські були переміщені.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Натомість по тексту касаційної скарги, скаржник лише цитує норми законодавства, проте чітко не вказує норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.

З огляду на викладене, скаржником не обґрунтовано посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Таким чином, скаржнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції в частині посилання на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мозжерін Юрій Сергійович, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року у справі №400/7162/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12.07.2024 № 586 о/с в частині та поновлення на посаді, - залишити без руху.

Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

..........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

І.В. Желєзний,

Судді Верховного Суду