Постанова

від 23.01.2025 по справі 679/299/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 679/299/22

Провадження № 22-ц/820/184/25

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Козлюка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний центр енерготехнологій «Центренерго», до Нетішинської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, Державного підприємства Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третя особа - Хмельницька обласна державна адміністрація, про визнання недійсними рішень міської ради, скасування акту на право постійного користування земельною ділянкою та припинення права постійного користування за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 3 вересня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний центр енерготехнологій «Центренерго» (далі - ТОВ «НДЦЕ «Центренерго»), до Нетішинської міської ради Шепетівського району Хмельницької області (далі - Рада), Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом»), третя особа на стороні відповідача - Хмельницька обласна державна адміністрація (далі - Облдержадміністрація), про визнання недійсними рішень міської ради, скасування акту на право постійного користування земельною ділянкою та припинення права постійного користування.

ОСОБА_2 зазначив, що за договором купівлі-продажу майна, яке знаходиться в податковій заставі, від 27 березня 2003 року ТОВ «НДЦЕ «Центренерго» придбало будівлю будинку постачання АДРЕСА_1 (далі - будинок СФРЮ). 7 червня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ТОВ «НДЦЕ «Центренерго» на цей будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 942454668105).

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «НДЦЕ «Центренерго» від 19 вересня 2016 року №2/2016 про вихід зі складу учасників товариства позивачу передано у приватну власність 0,589 частки будинку СФРЮ. Цей будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 6810500000:02:006:0207, яка перебуває в постійному користуванні АТ «НАЕК «Енергоатом» згідно державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №334954 від 11 січня 2007 року, виданого на підставі рішення Ради від 25 липня 2006 року №14, до якого рішенням Ради від 28 листопада 2006 року №18 внесено зміни щодо площі земельної ділянки.

Таким чином, Рада та ДП «НАЕК «Енергоатом» порушили право позивача на земельну ділянку, на якій розташований належний йому на праві приватної власності будинок СФРЮ. Облдержадміністрація як власник земельної ділянки відмовила позивачу у вилученні частини земельної ділянки з постійного користування ДП «НАЕК «Енергоатом» через відсутність згоди землекористувача. Водночас таке вилучення земельної ділянки у ДП «НАЕК «Енергоатом» надасть можливість позивачу оформити речове право на земельну ділянку для обслуговування об`єкта нерухомості.

За таких обставин ОСОБА_2 просив суд:

визнати недійсним рішення Ради від 25 липня 2006 року №14 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу ДП «НАЕК «Енергоатом» земельних ділянок у постійне користування;

визнати недійсним рішення Ради від 28 листопада 2006 року №18 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та вилучення її з користування ДП «НАЕК «Енергоатом»;

скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №334954 від 11 січня 2007 року, виданий Ннтішинським міським управлінням земельних ресурсів;

припинити право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6810500000:02:006:0207 площею 2,2997 га за ДП «НАЕК «Енергоатом».

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд ухвалою від 11 березня 2024 року залучив до участі у справі Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом») як правонаступника ДП «НАЕК «Енергоатом».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 3 вересня 2024 року в позові відмовлено.

Суд керувався тим, що внаслідок набуття ОСОБА_2 права власності на 0,589 частки будинку СФРЮ у нього виникло право на земельну ділянку, необхідну для обслуговування вказаного об`єкта нерухомого майна. Разом із тим, на час прийняття Радою оскаржуваних рішень і отримання ДП «НАЕК «Енергоатом» державного акту на право постійного користування земельною ділянкою права позивача не були порушені. Заявивши вимоги про визнання недійсним рішень Ради та скасувати державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, ОСОБА_2 обрав неналежний і неефективний спосіб захисту цивільного права. Крім того, припинення права користування АТ «НАЕК «Енергоатом» всією земельною ділянкою призведе до надмірного втручання у його права.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при набутті ОСОБА_2 права власності на 0,589 частки будинку СФРЮ до нього автоматично перейшло право користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій ця будівля розташована. Позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, внаслідок чого його вимоги підлягають задоволенню. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

ТОВ «НДЦЕ «Центренерго», Рада та Облдержадміністрація не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

На підставі державного акта на право користування землею серії Б №041600 за 1978 рік Виконавчий комітет Славутської районної ради народних депутатів Хмельницької області передав Хмельницькій атомній електростанції в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 66,35 га для будівництва об`єктів підготовчого періоду Хмельницької атомної електростанції.

У період до 1984 року Хмельницька атомна електростанція збудувала на цій ділянці дев`ять тимчасових легкозбірних щитових одноповерхових будинків СФРЮ.

За договором купівлі-продажу майна, яке знаходиться в податковій заставі, від 27 березня 2003 року Хмельницька філія «Центренерго» придбала з аукціону будинок СФРЮ, корисна площа приміщення - 396,5 кв.м, будівельний об`єм приміщення 1390,0 куб.м.

Рішенням Ради від 25 липня 2006 року №14 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ДП «НАЕК «Енергоатом» у постійне користування земельну ділянку площею 2,4771 га, кадастровий номер 6810500000:02:006:0037, для обслуговування будинків СФРЮ.

На підставі цього рішення Рада видала ДП «НАЕК «Енергоатом» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №334954 від 11 січня 2007 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №0307744500042.

Рішенням Ради від 28 листопада 2006 року №18 припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1774 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , вилучено із користування ДП «НАЕК «Енергоатом» указану земельну ділянку та переведено її у землі запасу міської ради житлової та громадської забудови.

Решта земельної ділянки площею 2,2997 га, кадастровий номер 6810500000:02:006:0207, яка належить державі в особі Облдержадміністрації, залишилася в постійному користуванні ДП «НАЕК «Енергоатом».

7 червня 2016 року Комунальне підприємство «Шепетівське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало право власності ТОВ «НДЦЕ «Центренерго» на будинок СФРЮ загальною площею 518,3 кв.м у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 942454668105).

Згідно рішення загальних зборів учасників ТОВ «НДЦЕ «Центренерго» від 19 вересня 2016 року №2/2016 про вихід зі складу учасників товариства ОСОБА_2 передано у приватну власність 0,589 частки будинку СФРЮ. 21 вересня 2016 року. Комунальне підприємство «Шепетівське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на цю частку (номер запису про право власності 16506919).

Інші 0,411 частки будинку СФРЮ залишилися у власності ТОВ «НДЦЕ «Центренерго».

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 92 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

За змістом частини першої статті 123 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

В силу статей 125, 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із норм частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право власності на будівлі та споруди, а також їх окремі частини.

Статтею 120 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналогічним чином перехід права на земельну ділянку при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, унормовано у статі 377 Цивільного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

В силу статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права та припинення дії, яка порушує право (пункти 1, 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом указаних правових норм державні підприємства, установи та організації вправі набути у постійне користування земельні ділянки із земель державної власності. Передача земельних ділянок державної власності у постійне користування здійснюється на підставі відповідних рішень органів влади. При цьому на час існування спірних правовідносин право постійного користування земельними ділянками виникало після одержання землекористувачами державних актів та їх реєстрації.

Підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником. Право власності на нерухоме майно, в тому числі на нежитлові приміщення підлягає державній реєстрації.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташоване на ній нерухоме майно, зокрема, житлові приміщення, будівлі або споруди визначаються законом.

За загальним правилом, особа, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду, стає власником або користувачем земельної ділянки на тих саме умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у підпункті ґ пункту 18 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 року №997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 року №1702-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року (справа №689/26/17) зазначила, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати те, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Отже, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим житловим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється. При цьому перехід права на цю земельні ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

В постанові від 4 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо переходу до набувача нерухомого майна права на земельну ділянку, яка належала попередньому власнику на праві постійного користування.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, адже закон обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, не визначає відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.

Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23 листопада 2023 року (справа №916/3030/22) зазначено, що за результатом аналізу зазначених норм законодавства щодо формування земельних ділянок Верховний Суд у постанові від 15червня 2022 року у справі №924/482/21 у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що одночасно з наданням і оформленням земельної ділянки для обслуговування нерухомості власнику нерухомості, орган місцевого самоврядування зобов`язаний оформити і земельну ділянку постійного землекористувача, що потребує виготовлення і затвердження нової технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

За таких обставин висновок Верховного Суду у справі №924/482/21 щодо необхідності одночасного оформлення земельних ділянок власника нерухомості та постійного землекористувача виключно шляхом виготовлення і затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки потребує уточнення шляхом зазначення про те, що оформлення власником нерухомості прав на землю шляхом виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не суперечить положенням земельного законодавства і таке оформлення не має відбуватись виключно шляхом поділу земельної ділянки.

Також у справі №920/842/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 грудня 2021 року дійшов висновку, що вимоги АТ КБ «Приватбанк» про припинення права власності відповідача на земельну ділянку та визнання права власності банку на цю ділянку у зв`язку з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно (будівлю АЗС), є неефективним способом захисту, який не призведе до поновлення його права.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_2 та ТОВ «НДЦЕ «Центренерго» є співвласниками будинку СФРЮ, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як об`єкт нерухомого майна.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що внаслідок набуття ОСОБА_2 права власності на 0,589 частки будинку СФРЮ у нього виникло право на земельну ділянку, необхідну для обслуговування вказаного об`єкта нерухомого майна.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявляючи вимоги до Ради (яка розпорядилася земельною ділянкою) та АТ «НАЕК «Енергоатом» (яке користується земельною ділянкою), позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення цих вимог не призведе до відновлення його порушеного права.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що належним способом захисту права ОСОБА_2 на землю є його звернення до власника земельної ділянки з вимогою про виділення частини земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, а також оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості.

Отже, висновок суду про необґрунтованість позову ОСОБА_2 є правильним.

Твердження ОСОБА_2 про обрання ним належного та ефективного способу захисту порушеного права не ґрунтується на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які ОСОБА_2 вказує в апеляційній скарзі.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 3 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 січня 2025 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Стасюк Р.М.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47