Окрема думка

від 13.01.2025 по справі 638/8603/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/8603/24 Номер провадження 11-кп/814/998/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

ОКРЕМА ДУМКА

судді ОСОБА_3

13 січня 2025 року м. Полтава

26 листопада 2024 року Дзержинським районним судом м. Харків у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2023 року за №22023220000000179, задоволено клопотання прокурора та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 24 січняя 2025 року, обвинуваченим: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Вирішено питання про запобіжний захід ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , судове рішення щодо яких не оскаржено.

13 січня 2025 року Полтавським апеляційним судом апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , у інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 , залишено без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харків від 26 листопада 2024 року щодо ОСОБА_4 - без зміни.

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , і захисника ОСОБА_11 , у інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 , задоволено частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харків від 26 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_5 скасовано, постановлено в цій частині нову ухвалу, якою продовжено їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено кожній із них заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, із покладенням на них обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, в разі внесення застави.

Погоджуючись із наведеним вище рішенням про залишення апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 без задоволення, а ухвали місцевого суду щодо ОСОБА_4 - без зміни, необхідності продовження ОСОБА_6 і ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважаю безпідставним висновок більшості колегії суддів щодо необхідності визначення ОСОБА_6 і ОСОБА_5 розміру застави з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, а розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Абзацом 8 ч.4 ст.183 КПК України унормовано, що під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177, 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

На мою думку, при визначенні розміру застави ОСОБА_6 та ОСОБА_5 більшістю колегії суддів не було враховано те, що обставини, які стали підставою для застосування та продовження цим обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави наразі не змінились, а раніше встановлені ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України (в тому числі, апеляційним судом) не зменшилися, а саме те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 можуть: переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, учинити інше кримінальне правопорушення. Ці ж обставини були встановлені в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року, постановленій у складі: головуючого судді ОСОБА_3 , суддів: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про залишення без зміни ухвали місцевого суду, за якою ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Разом з цим, в ухвалі апеляційного суду від 13 січня 2025 року більшістю колегії суддів не наведено мотивів щодо зміни раніше встановлених обставин чи зменшення заявлених ризиків.

Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 і ОСОБА_5 можуть перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що вони обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема, тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, встановленого порядку перетинання державного кордону України за попередньою змовою групою осіб та з корисливих мотивів в умовах воєнного стану, за вчинення яких у разі визнання ОСОБА_6 і ОСОБА_5 винуватими їм загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років із конфіскацією майна.

Також слід погодитись із висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченими на свідків із метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини шляхом впливу на зміст показань свідків, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.

При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні.

Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.

Водночас ризик впливу ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на свідків пов`язується незалежно від факту зайняття ними певних посад.

Окрім того, високий ступінь підготовки обвинувачених як співучасників до вчинення інкримінованих злочинних дій та їх тривалість, дає підстави стверджувати про наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.

Також в ухвалі суду апеляційної інстанції на дано оцінки тому, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період із корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб; ч.2 ст.28 ч.3 ст.332 КК України - організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприяння його вчиненню наданням засобів з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб; ч.3 ст.358 КК України - підроблення офіційних документів, що надають права, з метою їх подальшого використання підроблювачами та іншими особами з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб.

Тобто ОСОБА_6 та ОСОБА_5 інкриміновано ряд злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану,

Водночас більшістю колегії суддів не обґрунтовано, яким чином наведені ними обставини щодо ролі кожного з обвинувачених, відсутності в них судимостей, які були встановлені під час постановлення попередніх ухвал про тримання під вартою без визначення застави, свідчать про доцільність і необхідність визначення розміру застави ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та зможуть запобігти ризикам, визначеним у п.п.1, 3, 5 КПК України.

Посилання ж у судовому рішенні апеляційного суду на визнання ОСОБА_6 , ОСОБА_5 своєї винуватості як на підставу для визначення їм розміру застави є необгрунтованими й передчасними, в тому числі з урахуванням того, що остаточну процесуальну позицію обвинувачених щодо пред`явленого обвинувачення можливо визначити лише за результатами здійснення місцевим судом розгляду кримінального провадження по суті.

Тому, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_6 та ОСОБА_5 умисних кримінальних правопорушень, у тому тяжких злочинів проти основ національної безпеки, заснованого на законі порядку перетинання державного кордону України з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, що мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особи обвинувачених та їх поведінку в сукупності, то невизначення під час дії воєнного стану судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали розміру застави ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як наслідок, було правильним. Лише такий запобіжний захід як тримання під вартою без визначення розміру застави здатен запобігти наведеним вище ризикам і забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Отже, на мою думку, апеляційні скарги слід було залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - без зміни.

Суддя ОСОБА_3