Ухвала

від 27.01.2025 по справі 916/1207/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1207/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Баранець О.М., Кібенко О.Р.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 (головуючий суддя - Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В., Ярош А.І.)

у справі №916/1207/24

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 )

про витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі також АТ "Українська залізниця") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про витребування у відповідача дизельного палива в кількості 6782 кг вартістю 317 546,13 грн.

Господарський суд Одеської області рішенням від 29.07.2024 у справі №916/1207/24 позовну заяву АТ "Українська залізниця" задовольнив повністю. Витребував від Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на користь АТ "Українська залізниця" дизельне паливо в кількості 6782 кг вартістю 317 546,13 грн. Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на користь АТ "Українська залізниця" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 810,55 грн.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.12.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2024 у справі №916/1207/24 скасував. У задоволенні позову відмовив.

АТ "Українська залізниця" звернулось 26.12.2024 через систему "Електронний суд" з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №916/1207/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.01.2025 для розгляду справи №916/1207/24 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Баранець О.М., Кібенко О.Р.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову у цій справі є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про повернення АТ "Українська залізниця" дизельного палива в кількості 6782 кг вартістю 317 546,13 грн.

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище, предметом позову у справі №916/1207/24 є зобов`язання повернути Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) у власність АТ "Українська залізниця" дизельного палива в кількості 6782 кг вартістю 317 546,13 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому в розумінні ГПК судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень АТ "Українська залізниця" вказує те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зазначаючи про розгляд різними інстанціями аналогічних справ (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).

Також скаржник вказує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки позивач, в ситуації прямої загрози подальшої окупації території України, на всі вимоги військового командування, не відтерміновуючи час для відповідного оформлення рішень про відчудження майна, передавав необхідне для оборони країни майно: металобрухт для виготовлення оборонних конструкцій, дизельне пальне тощо, що призвело до того, що зазначене майно позивача передано іншим особам без відповідної правової підстави (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).

Скаржником також зазначено про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 Цивільного кодексу України та статей 181, 184 Господарського кодексу України (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК).

Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм нормативних актів, зазначених ним у касаційній скарзі. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Фактично скаржник посилається не на різні сформовані судами правові висновки, а на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Щодо "виняткового значення" справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили, що ця справа становить значний суспільний інтерес, а також про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №916/1207/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №916/1207/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

О. Р. Кібенко