Постанова

від 28.01.2025 по справі 535/271/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 535/271/22 Номер провадження 22-ц/814/359/25Головуючий у 1-й інстанції Шолудько А.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Лобов О.А., Чумак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борзовця Олександра Володимировича

на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 січня 2023 року, постановлене суддею Шолудько А.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» про розірвання договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

в с т а н о в и в:

16.05.2022 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, збільшивши його вимоги заявою від 08.08.2022, у якій просила:

- розірвати договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 12.05.2020, укладений щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5322255100:00:004:0709, загальною площею 3,7684 га, що розташована на території Котелевської селищної ради Полтавського району Полтавської області, та зареєстрований 28.07.2020 (запис про інше речове право №37546417);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.07.2020 індексний номер 53375594 (запис про інше речове право №37546417), вчинене приватним нотаріусом Лапочкою Р.О. щодо реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, кадастровий номер 5322255100:00:004:0709, загальною площею 3,7684 га, що розташована на території Котелевської селищної ради Полтавського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 29.10.2021 набула право власності на спірну земельну ділянку про, що повідомила орендаря ТОВ «Агрофірма «Маяк», однак відповідач з моменту укладення договору не сплачував орендні платежі, що є порушенням істотних умов договору.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 23.01.2023 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачка не довела обставин щодо систематичного порушення відповідачем умов договору шляхом несплати їй передбачених договором платежів за користування земельною ділянкою, тому відсутні підстави для розірвання договору з цих підстав. Також суд першої інстанції не встановив інших обставин, які були б підставою для розірвання спірного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що виключає підстави для скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Із рішенням не погодилася позивачка та її представник - адвокат Борзовець О.В., оскарживши його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з`ясування обставин просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд безпідставно взяв до уваги наданий відповідачем видатковий касовий ордер №716 від 21.05.2020, залишивши поза увагою відсутність у ньому будь-яких відомостей на підтвердження факту реальної передачі коштів землевласнику. Крім того, зі змісту ордеру неможливо установити, що саме землевласник або його представник за довіреністю отримали грошові кошти і вчинили підписи.

Звертає увагу, що між сторонами наявні договірні зобов`язання щодо користування іншою земельною ділянкою, а тому зі змісту видаткового касового ордеру неможливо достеменно встановити, що грошові кошти сплачені саме за користування спірною земельною ділянкою.

Просить врахувати, що виплата за видатковим касовим ордером №716 вчинена 21.05.2020, тобто до моменту державної реєстрації правочину (28.07.2020), що виключає підстави вважати його вчиненим на виконання умов договору емфітевзису, який не передбачає авансових платежів.

Наголошує, що видатковий касовий ордер є виключно внутрішнім документом підприємства, не містить його печатки та дати складання. Тому, позивачка припускає, що відповідач має реальну можливість записати іншу дату, що відрізнятиметься від фактичної дати складання документа.

Із підстав викладеного вважає, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт передачі та отримання нею, ОСОБА_1 , грошових коштів, тим самим допустив істотне порушення умов зобов`язання, що є підставою для розірвання договору та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04.09.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 06.09.2024.

23.09.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.

Наголошує, що умови договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб не передбачають його розірвання в односторонньому порядку.

Доводить належність виконання відповідачем умов зобов`язання, у тому числі щодо його оплатності, що підтверджується видатковим касовим ордером №716 від 21.05.2020, а також платіжним дорученням №7992 від 21.07.2022. Позивачкою такі докази не спростовані, як і не доведено систематичність таких порушень, як передумову розірвання договору.

Учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду, в судове засідання не з`явилися, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.05.2020 між ОСОБА_2 (власник земельної ділянки) та ТОВ «Агрофірма «Маяк» (землекористувач) укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); реєстрація речового права здійснена 28.07.2020 приватним нотаріусом Котелевського районного нотаріального округу Полтавської області Лапочкою Р.О.

За умов такого договору власник передає, а землекористувач одержує право користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою отримання сільськогосподарської продукції та доходів від неї (п.1.1. договору).

Право користування передано на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:004:0709, загальною площею 3,7684 га, яка розташована на території Котелевської селищної ради (за межами населеного пункту) Котелевського району Полтавської області (п.1.2. договору). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням індексації становить 123774,00 грн. (п.2.2. договору). Договір укладено на 7 років (п.3.1. договору).

Плата за користування земельною ділянкою здійснюється у розмірі 21065,59 грн., у тому числі податки і збори визначені законодавством України (на момент укладення договору ПДФО - 18% та військовий збір - 1,5%) за 1 рік користування земельною ділянкою. Плата за користування земельною ділянкою справляється у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг) формах. Плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі виплачується землевласнику через касу землекористувача або/та шляхом перерахування на рахунок землевласника в установі банку в строки, визначені пунктом 4,3 цього Договору за волевиявленням (заявою) землевласника (п.4.1. договору).

Плата за користування спірною земельною ділянкою вноситься у строк до 01 січня року, що слідує за розрахунковим роком (п.4.3. договору).

Перехід права власності на земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - землекористувача не є підставою для зміни умов або розірвання договору (п.5.4. договору); розірвання договору користування земельною ділянкою в односторонньому порядку не допускається (п.7.3. договору)./а.с.103-104,105 т.1/

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті позивачка ОСОБА_1 набула в порядку спадкування право власності на земельну ділянку, розташовану на території Котелевської селищної ради Полтавської області, площею 3,7684 га, кадастровий номер 5322255100:00:004:0709, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом виданим приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Ковпаком В.І. від 29.10.2021./а.с.36 т.1/

02.12.2021 представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Агрофірма Маяк» із заявою у якій повідомив про зміну власника земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:004:0709./а.с.14 т.1/.

26.01.2022 ТОВ «Агрофірма Маяк» повідомило представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_3 про необхідність повідомити банківські реквізити та інші необхідні дані для перерахунку плати за користування земельною ділянкою, оскільки перераховані 14.01.2022 кошти на поштову адресу: АДРЕСА_1 (наразі єдиний особистий контакт землевласника, указаний у заяві від 02.12.2021) повернулися з відміткою «неможливо відшукати одержувача». Одночасно запропоновано з`явитись за місцем знаходження каси товариства ТОВ «Агрофірма «Маяк» для отримання плати за користування земельною ділянкою у будь-який робочий день./а.с.16 т.1/.

Згідно із запитом адвоката Борзовця О.В., надісланим на адресу ТОВ «Агрофірма «Маяк» 17.01.2022, адвокатом повідомлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 5322255100:00:004:0709. Також адвокат просив в надати: копію договору оренди землі (емфітевзису), укладеного щодо вказаної земельної ділянки; підтвердження сплати платежів за користування земельною ділянкою; причину виникнення заборгованості по сплаті орендної плати, якщо така існує./а.с.17-19 т.1/.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань по виплаті плати за користування земельною ділянкою відповідачем ТОВ «Агрофірма Маяк» надано:

- видатковий касовий ордер №715 від 21.05.2020, за яким ОСОБА_2 одержала плату за користування земельною ділянкою за 2020 рік у розмірі 19904,00 грн.;

- видатковий касовий ордер №716 від 21.05.2020, за яким ОСОБА_2 одержала плату за користування земельною ділянкою за 2020 рік у розмірі 16905,00 грн.;

- видатковий касовий ордер №б/н від 19.04.2022, за яким ОСОБА_1 одержала плату за користування земельною ділянкою за 2021 рік у розмірі 16957,80 грн./а.с.106, 107, 134 т.1/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив із того, що позивачка набула право власності на спірну земельну ділянку 29.10.2021 і з цього часу у неї виникло право на отримання плати за користування такою земельною ділянкою.

Доказів, як б підтверджували належність виконання позивачкою вимог статті 148-1 ЗК України останньою не надано, як і не доведено систематичну (послідовно неодноразову) несплату відповідачем коштів за користування земельно ділянкою.

Натомість, відповідач, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати обов`язок щодо виплати новому власнику плати за користування земельною ділянкою.

Апеляційний суд із такими висновками районного суду в повній мірі погодитися не може з огляду на наступне.

Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано частиною п`ятою статті 102-1 ЗК України та Главою 33 Розділу II «Речові права на чуже майно» Книги третьої «Право власності та інші речові права» ЦК України (постанова Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №222/1733/17).

У пункті 3 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що самостійним різновидом виду речового права на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно зі статтею 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 102-1 ЗК України.

У статті 412 ЦК України закріплено, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

За змістом частини дев`ятої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою (приватної власності) для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) припиняється в разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 3-1) прийняття уповноваженим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування рішення про використання земельної ділянки державної чи комунальної власності для суспільних потреб; 4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років; 5) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів емфітевзису та суперфіцію, укладених у рамках такого партнерства); 6) за згодою сторін договору емфітевзису, суперфіцію.

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформульовано висновок у справі №390/25/22 від 20.01.2025, за яким:

- по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис є правом абсолютним, не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності. Емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений;

- тлумачення статті 412 ЦК України та частини дев`ятої статті 102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом;

- підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень статті 412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом;

- загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені у стаття 141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як права речового, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису;

- самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме;

- належним способом захисту прав особи у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованій у справах №378/596/16-ц від 29.09.2020, № 910/12525/20 від 15.09.2022.

Разом із цим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності систематичного порушення відповідачем умов договору, а не з підстави невірно обраного позивачами способу судового захисту порушеного права. Таке мотивування відмови у задоволенні позову не узгоджується з наведеними нормами права та судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка за правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковою для врахування.

Із огляду на викладене, установивши, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права доводи апеляційної скарги щодо обґрунтованості позовних вимог оцінці не підлягають

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду слід змінити у мотивувальній частині з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись ст.ст.367, 368, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борзовця Олександра Володимировича - задовольнити частково.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 січня 2023 року змінити у мотивувальній частині з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28.01.2025.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді О.А. Лобов

О.В. Чумак