Постанова

від 28.01.2025 по справі 420/21753/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21753/24

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г. В., Федусик А.Г.

секретар Афанасенко Ю.М.,

за участю: представника позивача адвоката Дабіжи О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 420/21753/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження №99 ОС від 10.06.2024 року Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про звільнення його - ОСОБА_1 , з посади головного спеціаліста юриста;

-зобов`язати відповідача поновити його - ОСОБА_1 , на посаді, що відповідає його кваліфікації;

- стягнути з відповідача середній заробіток на його - ОСОБА_1 , користь за час вимушеного прогулу в період з 10.06.2024 до моменту поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 12.08.2022 позивач проходив службу на посаді головного спеціаліста юриста Великомихайлівської селищної ради. Розпорядженням №57-ОС від 09.04.2024 його попереджене про подальше звільнення з посади, у зв`язку з скороченням його посади згідно з ст.49-2 КЗпП України та розпорядженням №99-ОС від 10.06.2024 звільнено з посади.

Позивач вважає, що його звільнено з порушенням вимог закону, оскільки на роботодавця при звільненні працівника, у зв`язку з скороченням чисельності штату, покладений обов`язок щодо запропонування працівнику вакантних посад, які відповідають його кваліфікації.

В розпорядженні №57-ОС від 09.04.2024 про попередження про подальше звільнення наявний пункт щодо запропонування переведення на наявні вакантні посади, що відповідають його кваліфікації та спеціальності. Проте у розпорядженні відсутній безпосередньо перелік таких посад.

Таким чином, у роботодавця були наявні вакантні посади, але відповідачем фактично не було запропоновано жодної.

Окремою підставою для скасування оскаржуваного розпорядження являється те, що скорочення штату також мало суто формальний характер, оскільки Великомихайлівська селищна рада не може повноцінно функціонувати без посади головного спеціаліста юриста.

Позивач вважає звільнення незаконним, а також, що має право на поновлення на посаді, що відповідає його кваліфікації, та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що розпорядженням №99-ОС від 10.06.2024 відповідно до п.1 ст.40 КЗпП позивача звільнено з посади, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату.

За два місяці до звільнення розпорядженням №57-ОС від 09.04.2024 позивача повідомлено про подальше вивільнення з посади, у зв`язку зі скороченням його посади та зобов`язано головного спеціаліста з кадрової роботи селищної ради запропонувати ОСОБА_1 переведення на наявні вакантні посади, які відповідають його кваліфікації та спеціальності.

На момент звільнення позивача у Великомихайлівській селищній раді були наявні три вакантні вакансії: - Керуючий справами (секретар) виконавчого комітету; - Заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів; - Головний спеціаліст відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища селищної ради.

Проте перші дві посади є виборними, а третя потребує кваліфікаційної вимоги - повну вищу освіту відповідного професійного напрямку за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста (в даному випадку землевпорядник, геодезист тощо).

Таким чином, у Великомихайлівській селищній раді не було рівнозначної посади з відповідними кваліфікаційними вимогами, яку можливо було запропонувати ОСОБА_1 відповідно до його професійної кваліфікації.

Представник відповідача вважає, що наявний на розпорядженні №57-ОС від 09.04.2024 підпис позивача про ознайомлення свідчить про його обізнаність з переліком вакантних посад.

Отже Великомихайлівською селищною радою повністю дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог КЗпП України.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові, додатково зазначивши, що відповідач у відзиві вказує, що вакантні посади були наявні на момент звільнення, однак відповідно до чинного законодавства запропонування наявних вакантних посад повинно відбутися на стадії попередження про звільнення, а не в день звільнення особи, що свідчить про порушення процедури звільнення.

Також, зазначає, що у відзиві на позовну заяву вбачаються протиріччя доводів відповідача, так як першочергово зазначалось, що він був ознайомлений з вакантними посадами, що засвідчується підписом, а згодом зазначається, що вакантних посад, які відповідають його кваліфікації взагалі не було. Вказане свідчить про недостовірність доводів щодо незаконного звільнення.

Крім того, відповідачем пропущене строк на подання відзиву по справі - його подано лише 21 серпня 2023 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 16.09.2024 у справі № 420/21753/24 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що в розпорядженні №57-ОС від 09.04.2024 стосовно попередження про подальше звільнення відсутній вичерпний перелік наявних вакантних посад, на які ОСОБА_1 дійсно мав можливість бути переведеним, що свідчить про формальність цього пункту та пропозиції на переведення;

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що скорочення штату також мало суто формальний характер, оскільки Великомихайлівська селищна рада не може повноцінно функціонувати без посади головного спеціаліста юриста;

- Великомихайлівській селищній раді було достеменно відомо про кваліфікацію, яка наявна у ОСОБА_1 , а саме повну вищу освіту за спеціальністю «Агрономія» та здобуту кваліфікацію вченого агронома. При цьому, відповідно до Розпоряджень №10-АГ від 15.03.2024, №14-АГ від 18.04.2024 року, №22-АГ від 03.06.2024, створено тимчасову комісію щодо обстеження спірної межі земельних ділянок … в складі члена комісії Бережного Валерія Олександровича юриста селищної ради.

- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з штатним розписом Великомихайлівської селищної ради на 2022 рік, затвердженої рішенням №2283-VIII від 24.06.2022, до апарату управління на 2022 рік включено штатну посаду головного спеціаліста-юриста (1 штатна одиниця).

Розпорядженням Великомихайлівської селищної ради №179-ОС від 11.08.2022 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено на посаду головного спеціаліста-юриста з 12 серпня 2022 року на 1,0 ставки.

Рішенням 56 сесії XVIII скликання Великомихайлівської селищної ради прийнято рішення №2958-VIII від 09.04.2024, яким вирішено вивести з 10 червня 2024 року зі структури апарату управління посаду головного спеціаліста-юриста та затвердити структуру виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату Великомихайлівської селищної ради та її виконавчих органів на 2024 рік у новій редакції.

Згідно з штатним розписом на 2024 рік у новій редакції, затвердженої рішенням №2958-VIII від 09.04.2024, посада головного спеціаліста-юриста не передбачена.

Розпорядженням Великомихайлівської селищної ради №57-ОС від 09.04.2024 попереджено головного спеціаліста-юриста ОСОБА_1 про наступне звільнення з роботи з 10.06.2024, у зв`язку з скороченням його посади (ст.49-2 КЗпП України).

Також розпорядженням зобов`язано головного спеціаліста з кадрової роботи селищної ради запропонувати ОСОБА_1 переведення на наявні вакантні посади, які відповідають його кваліфікації та спеціальності.

10.06.2024 Великомихайлівською селищною радою прийнято розпорядження № 99-ОС від 10.06.2024, яким ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста-юриста, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП.

Позивач, вважаючи розпорядження №99-ОС від 10.06.2024 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що повноваження селищної ради щодо затвердження штатної чисельності є дискреційними, а тому суд не має права втручатися у внутрішню компетенцію органу місцевого самоврядування і не може надавати оцінки мотивам ради, з яких вона виходила, приймаючи відповідне рішення.

Так, рішення 56 сесії XVIII скликання Великомихайлівської селищної ради №2958-VIII від 09.04.2024 Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів на 2024 рік у новій редакції є чинним, його правомірність не є предметом розгляду в цій справі, отже на думку суду першої інстанції відсутні підстави для його неврахування.

Разом з тим, дослідивши обставини по справі щодо дотримання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників при прийнятті оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про відсутність порушень законодавства відповідачем.

Суд вказав, що оскільки єдина штатна одиниця за спеціальністю ОСОБА_1 (посада головного спеціаліста-юриста) виведена з апарату селищної ради, а також те, що позивач не надав жодних доказів, які б спростували аргументи відповідача щодо відсутності вакантних посад за його кваліфікацією, суд дійшов висновку, що відповідач не мав можливості запропонувати позивачу посаду, яка відповідала його кваліфікаційним вимогам.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач виконав усі вимоги щодо процедури вивільнення та запропонування альтернативних посад, передбачені чинним законодавством для звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, визначає Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 №2493-III (далі Закон №2493-III).

Стаття 1 Закону №2493-III визначає, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з ст.3 Закону №2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Питання підстав припинення служби в органах місцевого самоврядування врегульоване статтею 20 Закону №2493-III, згідно з якою служба в органах місцевого самоврядування припиняється на загальних підставах, встановлених Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України), а також на підставі і в порядку, визначених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР), цим та іншими законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2020 у справі №761/25605/17, від 28.09.2023 по справі №487/7770/21, від 23.11.2023 у справі №540/7633/21 та від 14.08.2024 по справі №300/2818/23 зазначив, що чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися.

Також Верховний Суд неодноразово підтримував позицію стосовно того, що при розгляді спорів про звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (постанови від 31.01.2018 у справі №824/3229/14-а, від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 07.04.2021 у справі №444/2600/19, від 22.07.2021 у справі №161/7272/20, від 22.07.2021 у справі №456/57/20, від 23.07.2021 у справі №766/12805/19, від 27.08.2021 у справі №712/10548/19, від 07.09.2021 у справі №306/2434/18, від 09.12.2021 у справі №646/2661/20, від 16.06.2022 у справі №183/7292/20, від 21.12.2023 у справі №140/8173/22, від 14.08.2024 у справі №300/2818/23).

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням 56 сесії XVIII скликання Великомихайлівської селищної ради прийнято рішення №2958-VIII від 09.04.2024, яким вирішено вивести з 10 червня 2024 року зі структури апарату управління посаду головного спеціаліста-юриста (1 штатна одиниця). Внесено відповідні зміни до штатного розпису.

Таким чином, відповідачем проведено зміну в організації виробництва і праці Великомихайлівської селищної ради через скорочення штату працівників.

Стосовно доводів представника апелянта про формальне скорочення штату, оскільки Великомихайлівська селищна рада не може повноцінно функціонувати без посади головного спеціаліста юриста колегія суддів зазначає про таке.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок роботодавця працевлаштувати працівника. Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2024 по справі № 336/2849/23.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №580/2623/19 дійшла висновку, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації.

Верховний Суд у постанові від 23.07.2021 у справі №766/12805/19 зазначив, що суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) роботодавцем певних посад та визначення ним штатної структури, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства, установи не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Разом з тим, затвердження штатної чисельності виконавчих органів ради відноситься до виключної компетенції селищної ради (п.5 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

В канві аргументації представника позивача міститься твердження про те, що на момент звільнення у Великомихайлівській селищній раді були наявні посади, що відповідають кваліфікації ОСОБА_1 , а саме посада головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Надаючи оцінку означеним доводам колегія суддів виходить з таких міркувань.

При звільненні за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України необхідним є додержання порядку вивільнення працівників, встановлених, статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстави за п.1 ч.1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1-2 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже у випадку скорочення штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці роботодавець вправі проводити звільнення працівників за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, однак такому звільненню повинно передувати попередження працівника не пізніше ніж за два місяці.

За таких обставин звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України вважається можливим лише за випадку відсутності можливості запропонувати працівнику відповідну посаду, або у разі відмови працівника від переведення на запропоновану посаду.

Відповідач, обґрунтовуючи свою позицію у даній справі, посилається, зокрема, на те, що станом на момент попередження про звільнення у Великомихайлівській селищній раді Роздільнянського району Одеської області були наявні три вакантні вакансії: - Керуючий справами (секретар) виконавчого комітету; - Заступник селищного голови з питань діяльності виконавчих органів; - Головний спеціаліст відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища селищної ради.

Проте перші дві посади є виборними, а третя потребує кваліфікаційної вимоги - повну вищу освіту відповідного професійного напрямку за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста (в даному випадку землевпорядник, геодезист тощо).

Таким чином, на думку відповідача, у Великомихайлівській селищній раді не було рівнозначної посади з відповідними кваліфікаційними вимогами, яку можливо було запропонувати ОСОБА_1 відповідно до його професійної кваліфікації.

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10.12.2024 витребував у відповідача пояснення стосовно того, чи освітній рівень ОСОБА_1 у вигляді повної вищої освіти за спеціальністю « 201 Агрономія» відповідає кваліфікаційним вимогам на посаду головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

На виконання вищезазначеної ухвали від 10.12.2024 відповідач надав до апеляційного суду заяву в якій зазначив, що до посади головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища селищної ради існують кваліфікаційні вимоги, а саме головний спеціаліст цього відділу має мати повну вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста (наприклад землевпорядник, геодезист.) Перелік посад є вичерпним.

При цьому, відповідач наголосив, що повна вища освіта за спеціальністю « 201 Агрономія» не відповідає кваліфікаційним вимогам на посаду головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища селищної ради.

На противагу вищеокресленим твердженням відповідача, представник апелянта подала додаткові пояснення по змісту яких наголошує, що відповідно до Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування, які затверджені Наказом НАДС від 07 листопада 2019 року № 203 посада головного спеціаліста юриста та головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища є рівнозначними, позаяк відносно них встановлені одні й ті ж самі професійно-кваліфікаційні вимоги.

При цьому, посада головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища відноситься до сьомої категорії посад, рівнозначно як і посада головного спеціаліста юриста, яку займав ОСОБА_1 до звільнення.

Означені аргументи представник позивача підтримала також в судовому засіданні 24.12.2024.

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.12.2024 з метою вжиття заходів щодо з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, для встановлення рівнозначності посад головного спеціаліста юриста та головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища, для здійснення порівняння професійно-кваліфікаційних вимог і посадових інструкцій відносно посади головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища та посади головного спеціаліста юриста витребував у відповідача копії документів, що встановлюють професійно-кваліфікаційні вимоги до посади головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, копію посадової інструкції головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, копії документів, що встановлюють професійно - кваліфікаційні вимоги до посади головного спеціаліста - юриста Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, копію посадової інструкції головного спеціаліста юриста Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області.

На виконання вищезазначеної ухвали від 24.12.2024 до суду надійшли витребувані документи.

Так, зі змісту наданих відповідачем посадових інструкцій головного спеціаліста юриста та головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища вбачається, що освітній рівень ОСОБА_1 у вигляді повної вищої освіти за спеціальністю « 201 Агрономія» не відповідає кваліфікаційним вимогам на посаду головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

До посади головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища селищної ради існують кваліфікаційні вимоги, а саме повна вища освіта відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.

Професійне спрямування - це організація навчання, яка забезпечує осягнення базових теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних фахівцю для ефективного засвоєння дисциплін професійної підготовки (предметів спеціалізації). Тобто у земельному відділі спеціалізація фахівця є землевпорядник, геодезист.

Апеляційний суд зазначає, що посадова інструкція головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища, зокрема розділ обов`язків та повноважень, містить окремі завдання та обов`язки, які мають особливості, в межах спеціальності « 193 Геодезія та землеустрій».

Таким чином, освітній рівень ОСОБА_1 у вигляді повної вищої освіти за спеціальністю « 201 Агрономія» не відповідає кваліфікаційним вимогам на посаду головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Верховний Суд у постановах від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, від 09.07.2020 у справі № 809/2894/13-а наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав наведені вимоги КЗпП України, якщо працівнику запропоновано наявну на підприємстві роботу (посаду), тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.

Верховний Суд України у постанові від 9 серпня 2017р. у справі № 6-1264цс17 вказав на те, що якщо на момент скорочення працівника немає вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації, то роботодавець НЕ зобов`язаний пропонувати йому іншу роботу та звільняє. В (день звільнення позивача) в штаті відповідача були наявні вакантні посади, проте позивач не відповідав жодній з них за кваліфікаційними вимогами (освіта, досвід роботи, спеціальні знання та вміння).

Враховуючи те, що єдина штатна одиниця за спеціальністю ОСОБА_1 (посада головного спеціаліста-юриста) виведена з апарату селищної ради, а також те, що освітній рівень ОСОБА_1 у вигляді повної вищої освіти за спеціальністю « 201 Агрономія» не відповідає кваліфікаційним вимогам на посаду головного спеціаліста відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач не мав можливості запропонувати позивачу посаду, яка відповідала його кваліфікаційним вимогам.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач виконав усі вимоги щодо процедури вивільнення передбачені чинним законодавством для звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відтак, враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 420/21753/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Дата складення і підписання повного тексту судового рішення 28.01.2025.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик