Ухвала

від 29.01.2025 по справі 373/1359/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 січня 2025 року

м. Київ

справа № 373/1359/24

провадження № 61-822ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Переяславської міської ради та Циблівської сільської ради на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Переяславської міської ради та Циблівської сільської ради про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Переяславської міської ради (далі - КНП «Переяславський ЦПМСД») та Циблівської сільської ради про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що має доньку ОСОБА_2 , 1995 року народження, яка є особою з інвалідністю першої групи довічно.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2013 року її доньку визнано недієздатною, а її призначено опікуном. Її доньці було розроблено Індивідуальну програму реабілітації осіб з інвалідністю, відповідно до якої вона постійно повинна бути забезпечена поглинальними прокладками та підгузками.

На її неодноразові звернення про необхідність забезпечення доньки вищезазначеними медичними гігієнічними засобами відповідач не реагував. Вважала, що адміністрація відповідача умисно порушує законні права та інтереси її доньки, як особи з інвалідністю, на реалізацію програми індивідуальної реабілітації.

Крім того, вважала, що діями відповідача їй та доньці заподіяно моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, яка полягає у позбавленні їх можливостей реалізації своїх звичок і бажань, що могли бути реалізовані без витрачання часу на підготовку заяви до судових органів з метою належного захисту порушених прав.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії відповідача щодо не забезпечення її доньки, особи з інвалідністю першої групи підгрупи А, ОСОБА_2 , виробами медичного призначення (підгузками); зобов`язати відповідача вчинити дії по забезпеченню ОСОБА_2 виробами медичного призначення (підгузками) відповідно до Індивідуальної програми реабілітації; стягнути з відповідача на її користь 5 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії (бездіяльність) КНП «Переяславський ЦПМСД» та Циблівської сільської ради щодо невиконання Індивідуальної програми реабілітації інваліда від 10 листопада 2020 року № 1919 в частині забезпечення ОСОБА_2 виробами медичного призначення, а саме підгузками.

Зобов`язано КНП «Переяславський ЦПМСД» та Циблівську сільську раду на виконання Індивідуальної програми реабілітації інваліда від 10 листопада 2020 року № 1919 забезпечувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виробами медичного призначення, а саме підгузками.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Стягнуто із КНП «Переяславський ЦПМСД» та Циблівської сільської ради на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

У січні 2025 року КНП «Переяславський ЦПМСД» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру, зокрема, про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов`язання вчинити дії, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, що у свою чергу не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Заявник у касаційній скарзі зазначає про фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовної практики, посилаючись на відсутність правового висновку Верховного Суду з питань, що стосуються реалізації прав осіб з інвалідністю на забезпечення технічними та іншими засобами.

Зазначені доводи є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 235/6366/18 (провадження № 61-13388св19), а прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано.

Наведені заявником доводи по своїй суті зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав вважати, що наведені представником заявника підстави є такими, що розгляд саме цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики, та зводяться до його незгоди з оцінкою зібраних судом у справі доказів і встановлених обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, аналіз судових рішень у справі та наведені заявником у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вказана справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для заявника (підпункт «в») пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, яке не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Переяславської міської ради та Циблівської сільської ради на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Переяславської міської ради та Циблівської сільської ради про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник