Постанова

від 28.01.2025 по справі 333/10301/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2025 року м. Дніпросправа № 333/10301/24 Суддя І інстанції - Варнавська Л.О.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу громадянина Грузії ОСОБА_1 (громадянина російської федерації ОСОБА_2 )

на рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом громадянина Грузії ОСОБА_1 (громадянина російської федерації ОСОБА_2 ) до Комунарського відділу у місті Запоріжжя Управління ДМС України в Запорізькій області про скасування рішення про примусове видворення з України, -

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Грузії ОСОБА_1 (громадянин російської федерації ОСОБА_2 ) звернувся із зазначеним позовом до суду в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 1 про примусове видворення з України громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не згоден з оскарженим рішенням, оскільки воно було прийнято щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 . Але він насправді не є громадянином Грузії, а є громадянином РФ. З представництва Грузії надійшла відповідь, в якій зазначено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Він надав відповідачу копію свого військового квитка та свідоцтва про народження, які він отримував в РФ, тому його не можна видворяти до Грузії як ОСОБА_1 , оскільки він має інше прізвище, ім`я та громадянство. Посилається на те, що він не був ознайомлений з оспорюваним рішенням, а відмітка про те, що він не потребує перекладача зроблена не ним. Відповідач не роз`яснював йому право на оскарження рішення про його видворення..

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Громадянин Грузії ОСОБА_1 (громадянин російської федерації ОСОБА_2 )подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі. Зазначає, що оскаржене рішення було прийняте, як щодо громадянина Грузії ОСОБА_1 , однак за останні пів року перебування у ПТАІ він повідомляв відповідача про те, що він є громадянином РФ. Вказує на помилковість висновків суду першої інстанції стосовно того, що Закон № 3773 не передбачає виварення іноземця до певної країни, оскільки іноземного громадянина не можна видворити з України до тих пір поки його не буде ідентифіковано, оскільки його не ідентифіковано то рішення про видворення є недоцільним. Вказує, що не має наміру порушувати міграційне законодавство України, має родину на території України, а саме цивільну дружину та дітей і має намір легальним чином залитись в Україні. Також просить розглянути справу без його участі.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19.03.2024 року головним спеціалістом Комунарського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області ухвалено рішення №1 про примусове видворення з України громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 . Рішення мотивоване тим, що 16.03.2024 працівниками УМП ГУНП в Запорізькій області під час проведення профілактичних заходів на території м. Запоріжжя, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Приватна, буд. 52А був виявлений громадянин Республіки Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , та запрошений до Комунарського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області для з`ясування законності його перебування в Україні.

В ході здійснення перевірки законності перебування в Україні громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , було встановлено, що він прибув в Україну 30.10.2003 через КПП «Тополі» по паспортному документу НОМЕР_5 виданому 28.11.2001, терміном дії до 28.11.2006, в особистих справах. В наявності у гр. Республіки Грузія ОСОБА_1 є паспорт громадянина Грузії НОМЕР_1 , від 28.11.2001 терміном дії до 28.11.2006. З пояснень ОСОБА_1 з`ясовано, що заходів щодо отримання паспорта громадянина Грузії для виїзду за кордон або документа, який дає право на виїзд не здійснював, до посольства Грузії в Україні з цього питання не звертався, також додав, що офіційно не працевлаштований та достатнього фінансового забезпечення в Україні не має. З метою встановлення законності перебування в Україні громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , Комунарським відділом у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області проведено перевірку за наступними обліками: - за обліками УДМС у Запорізькій області, з використанням бази даних відомчої інформаційної системи ДМС, за результатами - ОСОБА_1 не значиться, посвідками на тимчасове або постійне проживання в Україні, паспортом громадянина України не документувався; - за обліками інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), за результатами - інформація про перетинання державного кордону України громадянином ОСОБА_1 відсутня; - за обліками Державного реєстру актів цивільного стану громадян, за результатами - інформація про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, тощо відсутня.

Впродовж тимчасового перебування на території України, громадянин Республіки Грузія ОСОБА_1 , до ДМС із заявами щодо легалізації свого проживання в Україні, продовження строку перебування на території країни не звертався. Дозволений строк перебування на території України у громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 закінчився у 2004 році, з цього часу він перебуває на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні.

Громадянин ОСОБА_1 тривалий час проживає в Україні без належних на те законних підстав, не має дійсного паспортного документа, або документа, який дає право на виїзд з України, відсутні документи на право проживання в Україні. Він не може бути офіційно працевлаштований, та мати завдати істотної шкоди законного, постійного джерела доходів згідно чинного законодавства, не зможе забезпечувати власні потреби, через що, з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян.

19.03.2024 Комунарським відділом у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства громадянин Республіки Грузія ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП України.

19.03.2024 начальником Комунарського відділу у м. Запоріжжі УДМС у Запорізькій області була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у розмірі 3400 грн.

19.03.2024 за вих. №356/9/01-2024 Управління міграційної поліції ГУ НП в Запорізькій області звернулось до начальника Комунарського відділу у м. Запоріжжя УДМС в Запорізькій області із поданням про прийняття рішення про примусове видворення за межі України громадянина Грузії ОСОБА_1 .

Згідно з листа №4877.5.436-24 від 04.04.2024 ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» 04.04.2024 року громадянин Грузії ОСОБА_1 надав адміністрації Миколаївського ПТПІ копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та копію військового квитка НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до листа Посольства Грузії №60/18797 від 11.06.2024 громадянин ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 вважається померлим від 22.08.2018 року.

Відповідно до листа Посольства Грузії №60/33462 від 18.10.2024, ідентифікаційні дані громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначені в паспорті громадянина Грузії № НОМЕР_4 видані МВС Грузії 28.11.2001 ідентичні. Фотозображення на копії паспорту не відповідає даним, що містяться в базі даних.

На момент скоєння громадянином Республіки Грузія ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, правила перебування іноземних громадян на території України визначались постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 № 1074 «Про Правила в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію».

Відповідно до вимог пункту 19 ПКМУ від 29.12.1995 №1074, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами. Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування для іноземців, та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в`їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в`їзду на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами. Іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.

На даний час термін перебування громадян держав з безвізовим порядком в`їзду на території України визначено пунктом 1 Наказу МВС України від 20.07.2015 №884 «Про затвердження Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду», яким передбачено, що громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року у справі 333/2558/24 позов Комунарського відділу у місті Запоріжжі управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задоволено, затримано громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , (громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та поміщено його до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України терміном на шість місяців, тобто до 20 вересня 2024 року.

Комунарський відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області 13.09.2024 року звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з адміністративним позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про продовження строку затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на 6 місяців з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України (справа №333/8005/24). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024 позов задоволено, продовжено строк затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (громадянин РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) терміном на шість місяців, до 20 березня 2025 року. В постанові зазначено, що у відповідача по справі відсутні будь-які документи, що надавали би йому право на проживання в Україні, та отримання інформації з країни громадянської належності відповідача з метою ідентифікації та подальшого оформлення документів, необхідних для його виїзду, є неможливим. Апеляційний суд вважає факт належності відповідача до громадянства рф ймовірним, оскільки він не підтверджений належними доказами. Особа відповідача не ідентифікована позивачем, належність його до громадянства будь-якої країни не підтверджена, відповідач не має документу, що дає право на виїзд з України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки позивач не реалізував своє право на продовження строку тимчасового перебування на території України, не вжив заходів щодо продовження строку його перебування на території України, перевищив дозволений термін перебування на території України, чим порушив вимоги міграційного законодавства. У позивача відсутні документи, необхідні для його ідентифікації, та які б надали йому право на перетин кордону, а сам позивач не проявляє ініціативу та не звертається до будь-яких компетентних органів щодо повернення в країну походження.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, продовження строку їх перебування на території України регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI.

Вказаним законом передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 9 цього Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Нормою пункту 1 Наказу МВС України від 20.07.2015 № 884 «Про затвердження Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду» (далі - Наказ № 884) передбачено, що громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 8 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду

Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно зі ст. 31 Закону України № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказані обставини справи свідчать що позивач не реалізував своє право на продовження строку тимчасового перебування на території України, не вжив заходів щодо продовження строку його перебування на території України, перевищив дозволений термін перебування на території України, чим порушив вимоги міграційного законодавства.

Судом встановлено, що у позивача відсутні документи, які б давали йому право перебувати на території України. Документи про продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне проживання в Україні позивач не оформив та не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

При цьому, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення позивача не встановлено.

Відтак, вимоги про примусове видворення позивача за межі України, є обґрунтованими.

Колегія суддів зауважує, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі «Курочкін проти України» (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом. Як вже було зазначено, позивач проживав на території України не маючи на те законних підстав, відповідне порушення Закону і було зафіксовано.

При цьому колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №522/14416/18, в якій суд вказав, що чинне законодавство не передбачає виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території Україні і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

При цьому, позивач посилається на проживання на території України з цивільною дружиною та дітьми, але цих обставин жодними засобами доказування не доведено.

Колегія суддів зауважує, позивач не позбавлений можливості виїхати з території України до будь-якої третьої країни, адже рішенням відповідача його примусово видворено з України, у зв`язку з чим позивач самостійно обирає країну повернення.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним не були порушені норми міграційного законодавства України, або ж поважності причин такого порушення, у зв`язку з чим відповідач правомірно прийняв рішення щодо примусового видворення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться лише до їх переоцінки, а тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Грузії ОСОБА_1 (громадянина російської федерації ОСОБА_2 ) - залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

В повному обсязі постанова складена 28 січня 2025 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя С.М. Іванов