Постанова

від 21.01.2025 по справі 600/2918/22-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2918/22-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

21 січня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,

представника позивача: Рудніцької І.В.,

представника відповідача: Король С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади парафії на честь святителя Николая Чернівецько - Буковинської єпархії Української православної церкви села Коритне Вижницького району Чернівецької області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом керівника Вижницької окружної прокуратури Мельничука Олександра Івановича в інтересах держави в особі Управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації до Релігійна громада парафії на честь святителя Николая Чернівецько - Буковинської єпархії Української православної церкви села Коритне Вижницького району Чернівецької області про зобов`язання укласти охоронний договір,

В С Т А Н О В И В :

в серпні 2022 року позивач, керівник Вижницької окружної прокуратури Мельничук Олександр Іванович в інтересах держави в особі Управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зобов`язати Релігійну громаду парафії на честь святителя Николая Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви села Коритне Вижницького району Чернівецької області (далі - відповідач) (код ЄДРПОУ 36753327) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Управлінням культури Чернівецької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37240220) охоронний договір на об`єкт культурної спадщини - пам`ятку культури місцевого значення "Миколаївська церква (мур.) 1902 р. с. Коритне, Банилівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області ( на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів У країни від 28.12.2001 року).

Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 23.09.2024 позов задовольнив. Судове рішення мотивоване тим, що укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму. В даному випадку відповідач, як власник пам`ятки культурної спадщини, протягом 1 місяця з моменту набуття права власності на частину пам`ятки культурної спадщини за адресою: вул. Церковна, с. Коритне, Банилівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області зобов`язаний був укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким у даному випадку є Управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що релігійна організація станом на 1991 рік була зареєстрована як юридична особа у якої виникли певні права та обов`язки та у відповідності до такої реєстрації у законний спосіб користувалася вищевказаним храмом. Згодом, на підставі рішення виконкому Чернівецької обласної ради було надано дозвіл на передачу у власність за даною юридичною особою на вищевказаний храм. Отже, така передача відбулась без жодних зауважень чи повідомлень, що такий храм є пам`яткою архітектури.

Після оформлення у належний спосіб правовстановлюючих документів станом на 2014 рік. а саме свідоцтва на дану культову будівлю нам не було відомо, що це є пам`ятка архітектури місцевого значення, і жодного доказу з приводу того, що нас ставили до відома про це немає. Храм Святого Николая визнано пам`яткою архітектури зовсім іншого, тобто зовсім не тієї конфігурації, площі, тощо. Останні зміни, які вносились до технічного паспорту були здійснені ще у 2012 році.

Вважає, що враховуючи проведені зміни храм не зберіг свою автентичність станом на час занесення його як пам`ятки культури до Реєстру, внесення Миколаївської церкви до реєстру відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства у сфері охорони пам`яток у культурної спадщини.

Звертає увагу, щодо даного об`єкту відсутній експертний висновок охорони пам`яток історії та культури щодо історико-культурної цінності та відсутнє твердження про те. що дана будівля, як об`єкт культурної спадщини за видом історія, повинна давати уявлення про характер історичних подій, що відбувалися в с. Коритне поч. XX ст., а також відображати державний, соціально-політичний, економічний, науковий та культурний розвиток місцевості в зазначений період. Втім, даний об`єкт рядової історичної забудови, будівля не відображає вищезазначеної інформації.

Окрім того, звертає увагу суду на те, що перед власниками не було виконано вимоги ст.14 вищевказаного Закону, а саме:

1.Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу, а тому такий орган зобов`язаний був повідомити нас, власників письмово про це, цього зроблено не було. Такі дані відсутні.

2.Відповідний орган приймає з даного питання рішення, однак такого рішення також немає.

3.Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Наразі жодної пам`ятки нам передано не було.

4.Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним виконавчим органам сільської, селищної, міської ради витяги з Реєстру щодо пам`яток, які розташовані на їхніх територіях.

Наразі таких витягів не існує і нам про них невідомо. Тому що такі витяги відсутні.

3.Також слід звернути увагу на те, що попередню оцінку відповідності об`єкта культурної спадщини ознакам, визначеним у пунктах 3 і 4 цього вищевказаного Порядку, проводить розробник облікової документації, що складається відповідно до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, який затверджується Мінкультури.

Наразі позивачем такої облікової документації надано до суду не було.

Вважає, що оскільки, що орган державної влади повинен спочатку викопати всі вище перелічені вимоги Закону, а згодом подавати всі необхідні документи до міністерства та просити внести у єдиний реєстр пам`яток культурної спадщини.

Разом із тим, вказує, що наразі жодного комісією не було встановлено, що наш храм відноситься у тому вигляді, в якому він був станом на день внесення його до Реєстру та зберіг свого автентичність (пам`ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування) та мати одну або більше з таких ознак:

- чи наш храм мав вплив на розвиток культури певного населеного пункту чи регіону;

- чи наш храм пов`язаний з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток культури певного населеного пункту чи регіону;

- є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

Отже, такі висновки можуть дати тільки експерти етнографи та інші фахівці у галузі культури. Наразі жодного доказу із перелічених, які мають бути з`ясовані обов`язково, не додано до позовної вимоги.

Також зазначає, про порушення норм процесуального права. Так, 23 вересня 2024 року було призначено розгляд даної справи. Однак, представник Король С.В., у належний спосіб подала до суду заяву та просила розгляд справи у її відсутності не розглядати. Надала до суду документи, що підтверджували її зайнятість у іншому судовому процесі, а також вказала, що дата судового засідання була з нею погоджена заздалегідь. Слід звернути увагу що при розгляді даної справи попередня дата була 18.09.2024, яка була погоджена з представником. Однак суд не відбувся, а при призначенні слухання справи на 23.09.2024 дата з представником погоджена не була. Отже, суд безпідставно позбавив відповідача права здійснювати свої права у суді через представника, визнав її неявку не поважною, що потягнуло за собою грубе порушення процесуального права сторони бути присутнім при розгляді справи, давати свої пояснення, заперечення, тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазанчає, що обов`язок укладання охоронного договору покладається саме на власників пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від власників повинна виходити ініціатива укладення охоронних договорів. Вказано, що саме охоронний договір є першочерговим документом, який встановлює гарантії збереження окремої пам`ятки культурної спадщини, з урахуванням її особливостей, стану, цінності та встановлює конкретні обов`язки власника щодо її збереження.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Згідно з положеннями ч. 3ст. 308 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Миколаївська церква, 1902 р. (1913 р.) - пам`ятка архітектури місцевого значення, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді і спорту від 18.02.2020 №851, охоронний номер 2996-Чв.

Церква збудована замість дерев`яної церкви, датованої 1825 роком. Опоряджувальні та оздоблювальні роботи завершені в 1920-х рр. Посвячена 1923 р. У 1990 р. відремонтовано дах, ззовні і всередині на стінах й склепіннях частково поновлено тиньк, розписано інтер`єр сюжетними і орнаментальними композиціями, який раніше був лише пофарбований і скупо декорований орнаментами. Пам`ятка є характерним зразком мурованого монументального будівництва культової споруди поч. XX ст., яке наслідує будівельні традиції буковинської архітектурної школи минулих епох.

Листами від 01.10.2021 № 50-1366вих-21 та від 27.10.2021 № 50-1532вих-21 Вижницька окружна прокуратура звернулась до Управління з запитом щодо вжитих заходів, спрямованих на збереження пам`ятки культури "Миколаївська церква (мур.) 1902" в с. Коритне, Банилівської сільської ради Вижницького району. З відповідей Управління встановлено, що дієві та належні заходи, які б у повній мірі забезпечили виконання вимог чинного законодавства України, збереження та відновлення пам`ятки місцевого значення, зокрема шляхом пред`явлення позову зобов`язального характеру, не вживалися. Так, Управління обмежилось лише листами до Банилівської сільської ради про зобов`язання невідкладного укладення охоронних договорів на об`єкти культурної спадщини, при цьому самостійно не вжило заходів спрямованих на проведення претензійно-позовної роботи з відповідачем.

Враховуючи виявлене порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, а саме, не укладення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини, - прокуратура звернулась до адміністративного суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з частинами чотири та п`ять статті 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Так, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь регулюються Законом України від 08 червня 2000 року №1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-III), з моменту набрання чинності якого, тобто з 12 липня 2000 року, втратив чинність Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».

Об`єкт культурної спадщини, відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону №1805-III, - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

При цьому, пам`ятка культурної спадщини визначається цим Законом як об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Аналогічно, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №1805-III передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Відповідно до положень частини третьої статті 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», перелік пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Як встановлено судом першої інстанції, зокрема додатку №1 розпорядження представника Президента України від 23.03.1994 № 161 переліку пам`яток архітектури місцевого значення Чернівецької області Миколаївська церква 1902 вказана в переліку за №250. Вказане також підтверджується історичною довідкою.

Отже, будівля за адресою: вул. Церковна, с. Коритне, Банилівської сільської ради Вижницького району, має статус пам`ятки культурної спадщини та є об`єктом правового регулювання Закону №1805-III у відповідному статусі.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Таким чином, законодавством передбачено обов`язкове укладення власником або уповноваженим ним органом, користувачем пам`ятки чи її частини, охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини після переходу права власності.

Відтак, охоронний договір, укладений на підставі статті 23 Закону №1805-III, є адміністративним договором.

Згідно пункту 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону: а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб`єктами владних повноважень; б) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для перерозподілу або об`єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість видання індивідуального акта; ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 23.12.2019 у справі №806/1536/18.

При цьому, як вірно зазначає суд першої інстанції, відсутність охоронного договору, згідно з імперативом частини четвертої статі 23 Закону №1805-III, не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Частиною 3 статті 23 Закону №1805-III передбачено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» Кабінет Міністрів України 28 грудня 2001 року постановою №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №1768, охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно пункту 5 Порядку №1768, в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Отже, укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

В даному випадку відповідач, як власник пам`ятки культурної спадщини, протягом 1 місяця з моменту набуття права власності на частину пам`ятки культурної спадщини за адресою: вул. Церковна, с. Коритне, Банилівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області зобов`язаний був укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким у даному випадку є Управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації.

Колегія суддів наголошує, що в силу вимог законодавства саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 13.12.2018 у справі N 826/4605/16.

За таких обставин, беручи до уваги, що станом на час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів укладення (або доказів щодо реального наміру укласти) охоронного договору з Управління культури Чернівецької обласної військової адміністрації , колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позов підлягав задоволенню.

На доводи апеляційної скарги, що враховуючи проведені зміни храм не зберіг свою автентичність станом на час занесення його як пам`ятки культури до Реєстру, внесення Миколаївської церкви до реєстру відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства у сфері охорони пам`яток у культурної спадщини, перед власниками не було виконано вимоги ст.14 Закону №1805-III, колегія суддів зазначає, що зазначені доводи не є предметом розгляду в зазначеному вище позові. При цьому, Миколаївська церква, 1902 р. (1913 р.) - взята на державний облік і під охорону пам`яток архітектури місцевого значення згідно з розпорядженням представника Президента України від 23.03.1994 № 161 додаток №1 переліку пам`яток архітектури місцевого значення за №250 також занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури, молоді і спорту від 18.02.2020 №851, охоронний номер 2996-Чв. Зазначені розпорядчі документи є чинними і надавати оцінку правомірності їх прийняття в даному судовому засіданні у суду немає повноважень.

Також, колегія суддів враховує, що уповноваженим органом який здійснює функції у сфері реалізації охорони об`єктів культурної спадщини Управління культури Чернівецької ОДА не вживалось дієвих заходів на захист інтересів держави, та враховуючи численні звернення прокуратури про те, що починаючи з 2014 року не укладено охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення Миколаївську церкву 1902 року, на час звернення з позовом керівника прокуратури, управління культури та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації тривалий час не реалізовувало свої повноваження, встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини», тому прокурором дотримано визначений Законом порядок щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі управління культури Чернівецької обласної державної адміністрації.

При цьому, доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно позбавив відповідача права здійснювати свої права у суді через представника, визнав її неявку не поважною, що потягнуло за собою грубе порушення процесуального права сторони бути присутнім при розгляді справи, давати свої пояснення, заперечення, тощо, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зважаючи на визначені процесуальним законодавством терміни розгляду адміністративних справ за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема 20.02.2023, 05.04.2023, 09.08.2023, 23.08.2023, 30.10.2023, 11.12.2023, 29.05.2024, 10.07.2024 та 23.09.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку з клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи, тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав неповажними причини неявки представника відповідача в судове засідання 23.09.2024 та попередив можливість затягування розгляду справи, також зазначене не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції.

Суд також не приймає доводи апеляційної скарги щодо строків звернення позивача до суду, оскільки добровільне та вчасне не укладання охоронного договору на об`єкт культурної спадщини відповідачем є тривалим порушенням і саме з метою припинення існуючого порушення прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Релігійної громади парафії на честь святителя Николая Чернівецько - Буковинської єпархії Української православної церкви села Коритне Вижницького району Чернівецької області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 29 січня 2025 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.