Постанова

від 15.01.2025 по справі 175/3635/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/294/25 Справа № 175/3635/22 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2022 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, змінивши у грудні 2022 року предмет позову на визнання за нею права власності на спадкове майно після смерті сина ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з: домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; житловою площею 100,6 кв.м.; 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1221486200:01:021:0016, з розташованим на ній житловим будинком, загальною площею 296,5 кв.м; автомобіля марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, шасі (кузов) VIN № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; мотоцикла марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, шасі (кузов) № НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 ; частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотезкомплект» у розмірі 97,8219 відсотків статутного капіталу; частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу та грошових коштів, що знаходяться на зберіганні АТ КБ «Приватбанк».

В процесі розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_6 померла.

Після закриття підготовчого провадження у справі, за неодноразовими заявами ОСОБА_3 , остаточною ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , який у липні 2023 року подав позов до тих же відповідачів від свого імені про визнання в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на: 1/4 частину домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 100,6 кв.м; 1/4 частину 1/2 частини (тобто 1/8 частину) земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016, з розташованим на ній житловим будинком загальною площею 296,5 кв.м., право власності на який після смерті ОСОБА_4 було зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; 1/4 частину автомобіля марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 ; 1/4 частину мотоцикла марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 192 807,00 грн.; 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 10 250,00 грн.; 1/4 частину грошових коштів, що знаходяться на зберіганні АТ КБ «Приватбанк» та належали ОСОБА_4 за життя на момент смерті.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_6 - ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від зазначеного шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 100,6 кв.м.; 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016 з розташованим на ній житловим будинком загальною площею 296,5 кв.м.; автомобіль марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; мотоцикл марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 192 807,00 грн.; частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 10 250 грн. 00 коп., та грошових коштів, що знаходяться на зберіганні АТ КБ «Приватбанк».

25 червня 2018 року та 19 вересня 2018 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського округу Аршави І.О звернулися відповідачі з відповідними заявами про прийняття спадщини після смерті батька та чоловіка ОСОБА_4 .

19 вересня 2018 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір про поділ спадкового майна, за умовами якого у приватну власність ОСОБА_2 перешило: домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою плошею 100,6 кв.м.; автомобіль марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; мотоцикл марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; 1/2 частка частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» та частка у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу. У приватну власність ОСОБА_7 перешло: 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016. У приватну власність ОСОБА_4 перешло: 1/2 частка частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект».

На підставі вищевказаного договору, ОСОБА_4 щодо визначеної за ним частини майна отримав свідоцтво на право на спадщину від 19 вересня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №5064, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу; Моісеєнко О.В., щодо визначеної за нею частиною майна отримала свідоцтва на право на спадщину від 19 вересня 2018 року, зареєстрованих в реєстрі за №5066, №5073, №5074, та від 20 вересня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №5090, №5096, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу; Степанська (Моісеєнко) М.В., щодо визначеної за нею частиною майна отримала свідоцтво на право на спадщину від 15 листопада 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №6393, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу.

Моісеєнко Л.С., будучи матір`ю померлого сина ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги за законом, також звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлого сина ОСОБА_4 , однак постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. від 24 червня 2020 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за законом з підстав пропуску нею встановленого шестимісячного строку на звернення з відповідною заявою до нотаріуса.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року (справа №175/3199/21 провадження №2/175/974/21) ОСОБА_6 визначено додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подачі до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини. Вказане рішення набрало законної сили 26 жовтня 2022 року.

01 грудня 2022 року ОСОБА_6 в межах визначеного судом додаткового строку подала приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Аршаві І.О. заяву про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 , проте, 27 грудня 2022 року за її заявою про видачу відповідних свідоцтв про право на спадщину, отримала постанову нотаріуса №9660 якою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що державна реєстрація права власності на все майно ОСОБА_4 як спадкодавця вже здійснена за ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

Через відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії унеможливлюється оформлення спадщини позивача ОСОБА_6 , а, відтак, її правонаступника ОСОБА_3 , що й стало підставою звернення до суду за захистом порушення відповідачами спадкових прав позивача, як первісного, так і його правонаступника.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

-1/4 частину домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 100,6 кв.м;

-1/4 частину 1/2 частини (тобто 1/8 частину) земельної ділянки, площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016, з розташованим на ній житловим будинком, загальною площею 296,5 кв.м., право власності на який після смерті ОСОБА_4 було зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-1/4 частину автомобіля марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 ;

-1/4 частину мотоцикла марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ;

-1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 192 807,00 грн.;

-1/4 частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 10 250,00 грн.;

-1/4 частину грошових коштів, що знаходяться на зберіганні АТ КБ «Приватбанк», які належали ОСОБА_4 за життя на момент смерті.

Стягнуто пропорційно до задоволених вимог з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору у сумі 10 294,29 грн., тобто по 3431,43 грн. з кожного за вимоги майнового характеру.

Стягнуто пропорційно до задоволених вимог з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору несплаченого позивачем у сумі 3 125,71 грн., тобто по 1041,90 грн. з кожного за подання вимог майнового характеру (а.с.91107 Том VI).

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 був власником вказаного майна, а спадкоємець ОСОБА_6 будучи первісним позивачем у справі прийняла спадщину, а після її смерті її правонаступник всіх прав позивач ОСОБА_3 , однак, не може отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, оскільки його право власності оспорюється та не визнається іншою особою, тому це право підлягає захисту судом шляхом його визнання на підставі положень ст. 392, 1216, 1217, 1261, 1296, 1297 ЦК України.

Непогодившись зтаким рішеннямсуду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд за територіальною підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Апеляційна скарга мотивована тим, що справа розглянута судом першої інстанції з порушенням правил виключної підсудності, встановленої ст. 30 ЦПК України. При визначенні підсудності розгляду цієї справи суд першої інстанції не врахував вартість майна, визначену експертним висновком, наданим відповідачами, натомість, необґрунтовано взяв за належну ринкову вартість спірного майна, визначену експертним висновком, наданим позивачем, де експерт зробив висновок, не виїжджаючи до місцезнаходження об`єкту оцінки, що, на думку скаржника, не є належним та допустимим доказом дійсної ринкової вартості майна та що безпосередньо впливає на встановлення підсудності розгляду справи у розумінні положень ст. 30 ЦПК України. Вказує, що суд не врахував частки у майні, які є предметом позову, та їх ринкову вартість, натомість виходив із сукупної вартості всього майна, не врахувавши, що саме до часток у майні і належить застосувати виключну підсудність розгляду справи. Разом з цим, звертаючись із цим позовом до суду, позивач виходив з площі спірного майна для визначення підсудності розгляду цього позову, тоді як, на думку скаржника, положення ст. 30 ЦК України, стосуються саме величини вартості спірного майна. Вважає, що позов поданий без доказів, що обґрунтовують вибір позивачем територіальної підсудності Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області, замість вірно визначеного, на думку скаржника, Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, адже саме в цьому районі міста Дніпра знаходиться більша частина спірного майна, виходячи з ринкової вартості часток цього спірного майна. За таких обставин, скаржник вважає, що суд першої інстанції розглянув справу та ухвалив рішення по суті заявлених вимог, не вірно встановивши належним чином вартість спірного нерухомого майна, щодо якого заявлені позовні вимоги, тобто з порушення правил територіальної підсудності розгляду цієї справи, що є підставою для скасування рішення суду та направлення справи за належною територіальною підсудністю, в силу положень ст. 30 ЦПК України, до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Разом з цим, скаржник зазначає, що ухвала суду першої інстанції від 29 лютого 2024 року, якою було відмовлено у задоволенні клопотання відповідачів про застосування територіальної підсудності, постановлена з порушенням норм ст. 31, ч.9 ст. 187 ЦПК України, як і відмовлено ухвалою суду від 29 лютого 2024 року без будьяких обґрунтувань у задоволенні клопотання про призначення експертизи та витребування доказів, що призвело до неповного з`ясування обставин під час прийняття судового рішення по суті спору. Крім того, вважає, що суддя суду першої інстанції, якому заявлялось зі сторони відповідачів неодноразово відвід, визнавав такі заяви необґрунтованими, а розгляд цих заяв іншим суддею зі складу суду та ухвали за таким розглядом прийняті з порушенням норм процесуального законодавства, тоді як існувало достатньо підстав, на думку скаржника, для відводу судді суду першої інстанції. Суд першої інстанції, на думку скаржника, необґрунтовано ухвалою суду від 12 лютого 2024 року залучив ОСОБА_3 правонаступником померлої ОСОБА_6 , без будь-якого доказу прийняття ним спадщини після померлої. Також суд не врахував, що позивач ОСОБА_6 позовну заяву про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, датовану 18 листопада 2022 року, заяву про забезпечення позову, датовану 18 листопада 2022 року, додатків до заяви про забезпечення позову, як і додатків до позовної заяви не підписувала, що встановлено висновком експерта ДНДКЦ МВС України від 13 лютого 2024 року, проведеного в рамках кримінального провадження, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, що свідчить про відсутність спору у первісного позивача з відповідачами та такий позов належить залишити без розгляду, що судом першої інстанції, на думку скаржника, враховано не було. Окрім цього, суд першої інстанції неправомірно та необґрунтовано відмовив у зупиненні провадження у справі, що призвело до неповного з`ясування обставин справи при прийнятті оскаржуваного рішення суду. Ухвалюючи рішення по суті, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 , які є безпідставними, передчасними, та такими, що не ґрунтуються на законі, не врахувавши, що ОСОБА_6 відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на спірне майно з підстав того, що вона пропустила встановлений строк для звернення із заявою до нотаріуса та відповідні свідоцтва вже були видані на ім`я інших спадкоємців. При цьому нотаріусом враховано правомірно, що відсутня згода всіх спадкоємців на внесення змін до свідоцтв про право на спадщину в розумінні положень ст. 1300 ЦК України. Разом з цим, суд першої інстанції помилково вважав доведеним, що житловий будинок АДРЕСА_2 померлий син ОСОБА_6 - ОСОБА_4 збудував за життя та використовував за призначенням, лише право власності оформити не встиг, однак його дружина та донька вже після смерті спадкодавця таке право власності зареєстрували за собою. Також помилково вважав, що у ОСОБА_6 виникло право на спадщину, яке фактично було у сина на момент його смерті, в тому числі і зазначений будинок, що не підтверджується жодним доказом, адже житловий будинок був введений в експлуатацію вже після смерті ОСОБА_4 , тому цей житловий будинок не входить до спадкової маси.

Позивач ОСОБА_3 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у вересні 2024 року подав відзив на апеляційну скаргу, де просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилався на те, що відповідачами не доведено вартість домоволодіння АДРЕСА_1 , а, виходячи з фактичних обставин, розгляд даної справи правомірно здійснювався Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, у відповідності до вимог ст. 30 ЦПК України. Надаючи висновок експерта про вартість спірних домоволодінь, експерт з незрозумілих підстав вказав площу будинку по АДРЕСА_1 як 282,80 кв.м., тоді як дійсна площа будинку складає 100,6 кв.м., як це зазначено у правовстановлюючих документах, що значно знижує його вартість та безпосередньо впливає на застосування вимог ст. 30 ЦПК України з визначення територіальної підсудності розгляду цієї справи. Отже, суд першої інстанції вірно визначив підсудність розгляду цієї справи. Також зазначає, що, доводи скаржника щодо дій судді першої інстанції під час розгляду справи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції по суті спору, тим більше, що всі заяви про відвід судді розглянуті у порядку встановленої ЦПК України процедури, як це встановлено постановами Дніпровського апеляційного суду щодо оскарження ухвал про відмову у задоволенні відводу судді першої інстанції. Ухвала суду першої інстанції від 17 серпня 2023 року про відмову у забезпеченні доказів скаржник оскаржила до суду апеляційної інстанції, яка залишилась в силі. Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року про відмову у призначенні посмертної почеркознавчої експертизи відповідачами не оскаржувалась, як і не оскаржувалась ухвала суду від 29 лютого 2024 року про відмову у призначення експертизи та забезпеченні доказів за ухвалою суду від 12 лютого 2024 року, хоча відповідачі мали можливість це зробити, однак таким своїм правом не скористались. Разом з цим, ОСОБА_6 , звернувшись до суду ще з первісним позовом, провадження за яким відкрито судом першої інстанції, мала процесуальний статус позивача, а за положеннями ст. 55 ЦПК України, після смерті позивача залучено у справі її правонаступника ОСОБА_3 , який наразі захищає як права ОСОБА_6 , так і свої, як спадкоємця ОСОБА_6 , що спростовує доводи скаржника щодо неправомірності залучення ОСОБА_3 до участі у справі правонаступника ОСОБА_6 . Щодо зупинення провадження суд першої інстанції вірно зазначив, що кримінальне провадження, до розгляду якого просила сторона відповідачів зупинити дане провадження у справі, закрито за відсутності в діяннях складу кримінального правопорушення, тому зазначені відповідачем обставини у заяві про зупинення провадження не існували. Крім цього, зазначив, що відповідачами не заперечувалось того факту, що позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем своєї матері, як і не заперечували, що будівництво будинку АДРЕСА_2 був збудований ще за життя спадкодавця ОСОБА_4 , тобто, це майно вже було наявне на момент смерті ОСОБА_4 . Суд першої інстанції вірно вважав доведеним, що позивач, як спадкоємець своєї матері ОСОБА_6 , яка, в свою чергу, є спадкоємцем першої черги спадкування, після померлого сина ОСОБА_4 , має право на визнання за ним права власності на його частину у спадщині, в тому числі і зазначеного будинку.

У вересні 2024 року, в порядку ст. 363 ЦПК України, ОСОБА_2 подала заяву про приєднання до апеляційної скарги, де повністю підтримала подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 та вважає, що рішення суду першої інстанції належить скасувати, як незаконне та ухвалене з порушення правил територіальної підсудності і без з`ясування фактичних обставин справи.

Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу та заяву про приєднання до апеляційної скарги не подавали, але, в силу положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У розумінні положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заяви про приєднання до апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу та заяву про приєднання до апеляційної скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуваючи на території Словацької Республіки, про що повідомив ОСОБА_3 у своїй заяві, поданій через канцелярію суду 07 березня 2023 року, до якої долучив копію свідоцтва про смерть.

У зв`язку із смертю позивача ОСОБА_6 ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2023 року зупинено провадження у справі до залучення правонаступників позивача, на підставі положень п.1 ч. ст.251 ЦПК України.

За життя ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_3 все своє майно, що їй належало на момент смерті, а також все те, на що вона матиме право, зокрема, на частку у спадщині після смерті її молодшого сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та право вступу як її правонаступника у судових справах.

Також, у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Тропіної О.М. про закриття провадження у справі було відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтовано, просила ухвалу суду скасувати, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 - адвоката Юрченко І.О. про зупинення провадження у справі до залучення правонаступників - відмовити, а клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Тропіної О.М. про закриття провадження у справі - задовольнити.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 було залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про зупинення провадження у справі - залишено без змін.

21 липня 2023 року правонаступник позивача ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава І.О. про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі правонаступником позивача ОСОБА_6 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року зазначена ухвала суду була скасована, внаслідок того, що судом першої інстанції зроблено висновок про залучення правонаступника позивача без встановлення фактичних обставин щодо прийняття спадщини померлої ОСОБА_6 ; в оскаржуваній ухвалі відсутнє посилання на жоден доказ щодо прийняття спадщини певною особою, дотримання цією особою порядку прийняття спадщини та, зокрема, строку прийняття спадщини.

07 лютого 2024 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла нова заява ОСОБА_3 , про залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_3 із долученням відповідних доказів належного обґрунтування правомірності залучення його як правонаступника ОСОБА_6 , згідно заповіту від 16 листопада 2021 року, в якому остання заповіла йому усе своє майно. Разом з цим, надано свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 липня 2023 року, зареєстровані в реєстрі за №865, №872, №874, №876, спадкова справа №12/2023 та довідку приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Занько Е.П. від 13 лютого 2023 року, в яких зазначено, що ОСОБА_3 отримав у спадщину майно після смерті ОСОБА_6 .

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_6 на підставі положень ст. 55 ЦПК України. Вирішено розглядати справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава І.О. про визнання права власності в порядку спадкування за законом, поданого до канцелярії Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 21 липня 2023 року, в якій позивач просив визнати в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на наступне майно: 1/4 частину домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 100,6 кв.м; 1/4 частину 1/2 частини (тобто 1/8 частину) земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016, з розташованим на ній житловим будинком загальною площею 296,5 кв.м., право власності на який після смерті ОСОБА_4 було зареєстровано за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ; -1/4 частину автомобіля марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 ; 1/4 частину мотоцикла марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 192 807,00 грн.; 1/4 частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 10 250,00 грн.; 1/4 частину грошових коштів, що знаходяться на зберіганні АТ КБ «Приватбанк», які належали ОСОБА_4 за життя на момент смерті.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_6 - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 100,6 кв.м.; 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016 з розташованим на земельній ділянці житловим будинком загальною площею 296,5 кв.м.; автомобіль марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; мотоцикл марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; частку у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 192 807,00 грн.; частка у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 10 250 грн. 00 коп., та грошових коштів, що знаходяться на зберіганні АТ КБ «Приватбанк».

Після його смерті, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Аршава І.О., 16 березня 2022 року була заведена спадкова справа № 6/2018 до майна померлого ОСОБА_4 . Із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася дружина ОСОБА_2 , а в подальшому з аналогічною заявою звернулися його діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5

19 вересня 2018 року між спадкоємцями було укладено договір про поділ спадкового майна, за умовами якого: у приватну власність ОСОБА_2 переходить: домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , житловою плошею 100,6 кв.м.; автомобіль марки ЗАЗ 110558-44, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; мотоцикл марки HONDA SCV 100FE, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; 1/2 частка частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» та частка у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 відсотків статутного капіталу. У приватну власність ОСОБА_7 переходить: 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016. У приватну власність ОСОБА_4 переходить: 1/2 частка частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект».

На підставі вищевказаного договору ОСОБА_4 , щодо визначеної за ним частини майна отримав свідоцтво на право на спадщину від 19 серпня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №5064, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу; Моісеєнко О.В., щодо визначеної за нею частиною майна отримала свідоцтва на право на спадщину від 19 вересня 2018 року, зареєстрованих в реєстрі за №5066, №5073, №5074, та від 20 вересня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №5090, №5096, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу; Степанська (моісеєнко) М.В., щодо визначеної за нею частиною майна отримала свідоцтво на право на спадщину від 15 листопада 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №6393, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу.

Моісеєнко Л.С., будучи спадкоємцем першої черги за законом, також звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після померлого сина ОСОБА_4 , однак постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І.О. від 24 червня 2020 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за законом з підстав пропуску нею встановленого строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року (справа №175/3199/21 провадження №2/175/974/21) ОСОБА_6 визначено додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подачі до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини.

Вказане рішення набрало законної сили 26 жовтня 2022 року за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від тієї ж дати (справа №175/3199/21 провадження №61-7224св22).

01 грудня 2022 року ОСОБА_6 в межах визначеного судом додаткового строку подала приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Аршаві І.О. заяву про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 ..

27 грудня 2022 року ОСОБА_6 через свого представника звернулася до вказаного нотаріуса із заявою про видачу на її ім`я відповідних свідоцтв про право на спадщину, однак, того ж дня нотаріус винесла постанову №9660 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, мотивуючи своє рішення тим, що державна реєстрація права власності на все майно ОСОБА_4 як спадкодавця вже здійснена за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ..

Через відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії унеможливлюється оформлення спадщини, а отже, з метою захисту свого права на частку у спадщині, первісна позивач ОСОБА_6 та її правонаступник звернулись до суду із відповідним позовом у листопаді 2022 року та відповідно із уточненням під час розгляду справи позовом у грудні 2022 року.

17 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення доказів, в якій поставила під сумнів, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , підписувала позовну заяву, що надійшла до суду 22 листопада 2022 року та уточнену позовну заяву, що надійшла до суду 07 грудня 2022 року. Також просила витребувати у нотаріуса спадкову справу, що містить зразки почерку ОСОБА_6 та призначити почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, 12 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду, в якій ставилося питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення про задоволення заяви про забезпечення доказів, обґрунтовуючи це тим, що вона ставить під сумнів підпис ОСОБА_6 у позовній заяві від 18 листопада 2022 року та уточненій позовній заяві від 07 грудня 2022 року та з цього приводу просила призначити посмертну судово-почеркознавчу експертизу.

Також до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги, в якій також ставиться під сумніви, що підписи у позовній заяві від 18 листопада 2022 року та заяві про уточнення позову від 07 грудня 2022 року вчинені власноручно ОСОБА_6 ..

07 грудня 2022 року позивачем ОСОБА_6 до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області було подано заяву про зміну предмету позову, в якій у позовних вимогах замість внесення змін у свідоцтва про право на спадщину просила визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті її сина ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 липня 2023 року подано до суду позов від власного імені ОСОБА_3 , як правонаступника первісного позивача ОСОБА_6 .

Залучаючи до участі позивачем у справі правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 , суд першої інстанції вірно вважав, що наявність рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року (яке набрало чинності 26 жовтня 2022 року), яким надано ОСОБА_6 додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_4 , свідчить про її заінтересованість (на час коли вона була живою) у отриманні спадщини.

Також, підтвердженням зацікавленості ОСОБА_6 у спадкуванні прав є те, що вона відстоювала свої законні права та інтереси у іншому судовому процесі протягом тривалого часу, у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції за апеляційною скаргою відповідача, постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року апеляційна скарга була залишена без задоволення.

17 лютого 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про виправлення описок в ухвалах суду про забезпечення позову від 17 січня 2023 року, про закінчення підготовчого судового засідання від 17 січня 2023 року та про витребування доказів від 17 січня 2023 року, в частині, що стосується зазначення предмета позову, а саме замість «про визнання права власності в порядку спадкування за законом», вказати вірно те, що визначено у позові «про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом».

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про виправлення описок в ухвалах суду з підстав того, що зазначені ухвали не містять описок, які належить виправити.

12 лютого 2024 року відповідач ОСОБА_1 надала до суду клопотання про зупинення провадження у справі, посилаючись на оскарження нею в іншому судовому процесі заповіту ОСОБА_6 , в якому вона заповіла все своє майно ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі було відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду клопотання про призначення експертизи підпису первісного позивача ОСОБА_6 у позовній заяві від 18 листопада 2022 року, заяві про уточнення предмету позову від 07 грудня 2022 року та виклик свідків, обґрунтовуючи це тим, що свідки можуть підтвердити, що первісна позивач знала про наявність у відповідачів свідоцтв на спадщину ще у 2019 році, а внаслідок цього пропустила строк позовної давності.

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року клопотання відповідача було залишено без задоволення, з огляду на те, що 17 серпня 2023 року до суду подавалась заява за підписом ОСОБА_1 про забезпечення доказів (призначення експертизи та витребування доказів), з метою подальшого призначення почеркознавчої експертизи, у якій також було поставлено питання про призначення експертизи, оскільки у відповідача є сумнів щодо дійсності підпису ОСОБА_6 у зазначених документах.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2023 року у задоволенні заяви відповідача було відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2023 року залишити без змін.

Разом із цим, 29 вересня 2023 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи, яке за своїм змістом та поставленими питаннями є ідентичними до раніше заявленого клопотання ОСОБА_1 та по якому судом вже було вирішено питання та у задоволенні клопотання було відмовлено. Вказана ухвала суду оскаржувалась в апеляційному порядку та була залишена без змін.

Суд першої інстанції такі дії відповідачів вважав, в силу положень ст. 44 ЦПК України, зловживанням своїми процесуальними правами.

15 лютого 2024 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відвід судді Бойка О.М., яку обґрунтовувала тим, що суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойко О.М. не повинен розглядати цю справу, оскільки існують підстави стверджувати про неможливість об`єктивного вирішення цієї справи під головуванням цього судді, які викликають обґрунтований сумнів в його неупередженості та об`єктивності.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року у задоволенні заяви про відвід судді Бойка О.М. було відмовлено.

28 лютого 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Бойка О.М., яку остання обґрунтовувала тим, що суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Бойко О.М. не повинен розглядати цю справу та підлягає відводу, оскільки існують підстави стверджувати про неможливість об`єктивного вирішення цієї справи під головуванням цього судді, які викликають обґрунтований сумнів в його неупередженості та об`єктивності.

Ухвалою суду від 28 лютого 2024 року, з урахуванням того, що обставини, на які посилаються відповідачі, не є такими, що передбачені ст.ст. 36, 37 ЦПК України в якості підстав для відводу судді, а інших обставин, які б дійсно викликали сумнів в об`єктивності та неупередженості судді, не виявлено, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу та відмовив у задоволенні заяви.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду клопотання про призначення експертизи та витребування доказів.

Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання з підстав ідентичності цієї заяви до раніше заявленого клопотання ОСОБА_1 та по якому судом вже було вирішено питання та у задоволенні клопотання було відмовлено. Вказана ухвала суду оскаржувалась в апеляційному порядку та була залишена у силі.

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року клопотання відповідача про призначення по справі посмертної почеркознавчої експертизи - було залишено без задоволення.

21 лютого 2024 року до канцелярії суду повторно надійшло клопотання відповідача по справі про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи, яке за змістом фактично має ті самі підстави, з яких відповідачі просять постановити ухвалу.

Відповідач посилається на наявність кримінального провадження №12023041660001123 від 13 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 358 КК України «Підроблення документів, печаток та штампів…», проте представник позивача надав до суду копію постанови слідчого ВП №2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 13 лютого 2024 року, про закриття вказаного кримінального провадження №12023041660001123 від 13.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 358 КК України.

Отже, суд першої інстанції правомірно вважав, враховуючи наявність постанови про закриття кримінального провадження, а також ті обставини, що саме клопотання та питання поставлені представником відповідача, жодним чином не вплинуть на хід розгляду справи по спадковим правовідносинам, у яких було залучено правонаступника, що клопотання не обґрунтоване, а його подання до суду спрямоване на затягування розгляду справи стороною відповідача, що містить ознаки зловживання процесуальними правами сторони по справі.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду клопотання про направлення справи на розгляд за територіальною підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, зазначаючи, що відповідно до звіту про оцінку житлового будинку садибного типу за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа якого дорівнює 282,80 кв.м., житлова площа 100.6 кв.м., ринкова вартість об`єкта дорівнює 6 439 400, 00 грн. Вартість частини будинку складає 1 609 850, 00 грн.

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий №1221486200:01:021:0016, площею 0,12 га, за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість земельної ділянки становить 462 000, 00 грн, вартість 1/8 частини земельної ділянки складає 57 750, 00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 296,50 кв.м., житлова площа 134,90 кв.м., ринкова вартість об`єкту становить 3 946 700, 00 грн, вартість частини будинку складає 986 675, 00 грн.

Відповідач вважала, що вартість заявленої у позовній заяві частина нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 складає 1609850,00 грн, вартість 1/8 частини земельної ділянки + 1/4 частини будинку за адресою АДРЕСА_2 складає 1 044 425, 00 грн.

Тобто, вартість нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є більшою за вартість об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , тому справа за правилами виключної територіальної підсудності повинна розглядатись саме Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська.

Разом з тим, у копії спадкової справи № 6/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , початої 16 березня 2018 року, в якій містяться договір поділу спадкового майна від 19 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Аршавою І.О., зареєстрованого в реєстрі за № 506, договір дарування домоволодіння від 17 січня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О., зареєстрованого в реєстрі за № 126, свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 вересня 2018 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Аршавою І.О., зареєстрованого в реєстрі за № 5096, житлова площа вказаного будинку складає 100,6 кв.м.

Судом встановлено, що площа, яка вказана у наведеному звіті про оцінку, не відповідає фактичним обставинам справи, адже у звіті експерта зазначено основну площу 282,80 кв.м., тоді як у правовстановлюючих документах на житловий будинок зазначено площу 100,6 кв.м. При цьому, звіт не містить посилань ані на технічний паспорт (матеріали технічної інвентаризації), ані на будь-які інші належні та допустимі докази, котрі б давали визначали необхідність застосовувати площу у 282,80 кв.м. при оцінці домоволодіння. Матеріали судової справи також не містять жодних доказів саме такої площі у вказаному об`єкту нерухомості.

Суд зазначив, що обставини спору стосуються будинку по АДРЕСА_1 , площею 100,6 кв.м. Матеріали справи не визначають його площу як будь-яку іншу ніж ця. А наявність у відповідачів можливості добудувати додаткові приміщення вже після смерті ОСОБА_4 (тобто у проміжку часу з 2018 року по 2024 рік) взагалі виключає об`єктивність вказаного звіту про оцінку у розрізі питання площі домоволодіння на рівні 282,80 кв.м.

Також судом першої інстанції досліджено і надано в матеріалах справи відповідна замовлена оцінка земельної ділянки, з кадастровим номером 1221486200:01:021:0016 та житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до звіту про оцінку майна від 23 лютого 2024 року, який міститься у матеріалах справи, земельна ділянка з кадастровим номером 1221486200:01:021:0016, площею 0,12 га, за зазначеною адресою, має ринкову вартість у сумі 498 562,78 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 23 лютого 2024 року, житловий будинок, загальною площею 296,50 кв.м., за цією ж адресою, має ринкову вартість у сумі 6 657 908,72 грн.

За таких обставин, ринкова вартість 1/8 частки земельної ділянки з житловим будинком, що розташовані у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області (498 562,78 + 6 657 908,72 = 7 156 471,5 / 8 = 894 558,94 грн), є більшою ніж ринкова вартість 1/4 частки домоволодіння площею 100,6 кв.м., що розташоване у Бабушкінському (Шевченківському) районі м.Дніпро (2 290 662 / 4 = 572 665,5 грн.)

Вартість домоволодіння та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 є сукупно більшою ніж вартість домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , а отже, виходячи з положень ч. 1 ст.30 ЦПК України, суд дійшов вірного висновку, з яким повністю погоджується колегія суддів, що справа підсудна саме Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області, оскільки пов`язані між собою позовні вимоги щодо нерухомого майна, спір розглядається судом за місцезнаходженням майна вартість якого є найвищою.

Статтею 30 ЦПК України обумовлено, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що немає підстав для направлення справи за територіальною підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та вважав за необхідне продовжити розгляд справи саме Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за місцезнаходженням нерухомого майна, вартість якого є найвищою, а тому заява відповідача про направлення справи за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, задоволенню не підлягала, про що 29 лютого 2024 року була постановлена відповідна ухвала суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заяву про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення суду в кримінальному провадженні №12023041660001123.

Ухвалою суду від 29 лютого 2024 року у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено за відсутності підстав для зупинення провадження.

07 березня 2024 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про залишення позовних заяв без розгляду, де остання посилалась на те, що ОСОБА_6 не зверталась до суду з позовною заявою від 18 листопада 2022 року до відповідачів на предмет внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за законом, як і не подавала особисто заяву про зміну предмету позову від 07 грудня 2022 року, адже у кримінальному провадженні №12023041660001123 встановлено, що підпис на вказаних позовах виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Судом першої інстанції надано правову оцінку цій заяві відповідача ОСОБА_1 та зазначено, що ОСОБА_3 було залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача, після смерті ОСОБА_6 . Правонаступництво підтверджується наявними у справі доказами. ОСОБА_3 з урахуванням нових обставин після смерті своєї матері було подано самостійний позов у липні 2023 року, який було прийнято судом та він відповідає вимогам ст. 175 та 177 ЦПК України. Тому, керуючись вищевказаним, судом не встановлено підстав для залишення позовних заяв без розгляду, тому у задоволенні клопотання було відмовлено.

18 березня 2024 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про зупинення провадження у справі з обґрунтуваннями вимог цієї заяви, які є тотожними з обґрунтуванням аналогічної заяви відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 18 березня 2024 року було відмовлено у задоволенні заяви.

19 березня 2024 року до суду представником позивача було надано додаткові письмові пояснення, в яких останній наголошує на встановлених фактах у рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року, що є датою набрання рішення від 27 квітня 2022 року законної сили.

Судом першої інстанції вірно надано правову оцінку фактам, вкладеним у зазначеному рішенні, та, в силу положень ч.4 ст. 82 ЦПК України, зазначені фактичні обставини при розгляді справи не потребують доказування, з чим погоджується і колегія суддів.

Суд першої інстанції при вирішенні даної справи правомірно врахував, що ОСОБА_6 у своєму позові про визначення додаткового строку повідомляла, що за своє життя її син ОСОБА_4 збудував житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 296,5 кв.м. та використовував його за призначенням, однак право власності на нього не встиг оформити.

Разом з цим, зазначила, що відповідачі, які також є відповідачами і у цій справі, зареєстрували право власності на цей будинок за собою вже після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер інформаційної довідки №192267348 від 10 грудня 2019 року, що свідчить про те, що будинок був збудований ОСОБА_4 за його життя та існував на момент його смерті.

Також суд першої інстанції врахував встановлене під час розгляду справи №175/3635/21, що відповідачами не заперечувалися наведені факти та не були спростовані. Судом прийнято до уваги встановлені обставини у мотивувальній частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року у справі №175/3635/21, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року, де судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема, 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером №1221486200:01:021:0016 з розташованим на ній житловим будинком загальною площею 296,5 кв.м.

Суд першої інстанції правомірно врахував принцип нерозривності юридичної долі земельної ділянки та нерухомості, яка на ньому зведена, що відображено в нормах ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що не включивши до вимог права на вказаний будинок, виникне ситуація, при якій, відповідачі зможуть відчужити будинок, і в силу вказаних норм, земельна ділянка також буде підлягати відчуженню новому власнику цього будинку, що порушить права ОСОБА_6 та породить нові судові спори, як це встановлено в судовому процесі у справі №175/3635/21.

Доводи скаржника та заявника за заявою про приєднання до апеляційної скарги щодо відсутності права у ОСОБА_6 на спадкування після ОСОБА_4 всього належного йому майна на момент смерті, в тому числі зазначений будинок та земельна ділянка, спростовується вищенаведеними обставинами, які в цьому судовому процесі не потребують доказування, як про це вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

26 березня 2024 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Бойка О.М., оскільки у відповідача існують підстави стверджувати про неможливість об`єктивного вирішення цієї справи під головуванням цього судді, які викликають обґрунтований сумнів в його неупередженості та об`єктивності.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Дараган Л.В. від 03 квітня 2024 року заява про відвід була залишена без задоволення.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 , який є правонаступником первісного позивача ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив із того, що принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Суд першої інстанції вважав доведеним, що наявність рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року (набрало чинності 26 жовтня 2022 року постановою Верховного Суду), яким надано ОСОБА_6 додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_4 , свідчить про її заінтересованість за її життя в отриманні спадщини після смерті сина. Також підтвердженням зацікавленості ОСОБА_6 у спадкуванні прав є те, що вона відстоювала свої законні права та інтереси у іншому судовому процесі протягом тривалого часу, у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, що також висвітлено у постанові Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року по даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

За цих обставин спадкове право як первісного позивача ОСОБА_6 , так і її правонаступника, який правомірно залучений судом у справі позивачем, в порядку ст. 55 ЦПК України, є порушеним з боку відповідачів, при цьому строк позовної давності первісним позивачем ОСОБА_6 не пропущений, а тому позивач ОСОБА_3 має право на визнання за ним права власності на його частку у спадковому майні, які залишилось після смерті ОСОБА_4 .

Також колегія суддів наголошує, що у справі є справедливо доведеним те, що ОСОБА_6 не втрачала зацікавленості у розподілі спадкового майна між всіма спадкоємцями, однак, отримавши свідоцтва про право на спадщину у липні 2023 року, відповідачі не врахували наявного рішення суду, яке вже існувало на той момент та 26 жовтня 2022 року набрало законної сили, про визначення ОСОБА_6 додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини після сина ОСОБА_4 та встановлення її права на спадкування, враховуючи і будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 .

Колегія суддів повністю погоджується з встановленими обставинами справи та висновком суду по суті спору, враховуючи повне дотримання судом першої інстанції і процесуальних норм при відкритті провадження у справі, прийнятті до розгляду позовів ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_6 , а також при розгляді клопотань відповідачів.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів відзначає, що позивач ОСОБА_3 набув процесуального правонаступництва у розумінні положень ст. 55 ЦПК України, у справі після смерті матері ОСОБА_6 , яка у цій справі була позивачем, враховуючи, що матеріальне правонаступництво відбулось за встановленими обставинами у рішеннях суду у справі №175/3635/21 щодо визначення останній додаткового строку для звернення із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини та її право на таку спадщину, що відповідачами не спростовано ані у справі №175/3635/21, ані у справі, що переглядається.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що аналогічна думка виражена у постанові Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2023 року по даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Також колегія суддів, повністю погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає, що спадкове право на будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 виникло у ОСОБА_6 за її життя, про що відзначено у справі №175/3635/21 про визначення додаткового строку ОСОБА_6 на прийняття спадщини, а, відтак, і таке право перейшло в порядку спадкування після матері до її сина ОСОБА_3 , який правомірно залучений у справі позивачем.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Право власності на землю гарантується відповідно до положень ст.14 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частина 1 статті 120 ЗУ України зазначає, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Згідно із ч.16 ст.120 ЗК України предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї).

Стаття 377 ЦК України наголошує, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини ( ч.1 ст.1220, ч.1 ст.1270 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За змістом частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Так, надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги та заяві про приєднання до апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що всі ці доводи є аналогічними доводам відповідачів на процесуальні дії суду першої інстанції в процесі розгляду справи, а, відтак, були предметом розгляду у суді першої інстанції та їм надавалась належна правова оцінка, з якою погоджується і колегія суддів. При цьому, декільком доводам з процесуальних питань надана оцінка і судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції, що скаржником та заявником не спростовано в суді апеляційної інстанції при перегляді судового рішення, ухваленого по суті спору.

Посилання відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що судом першої інстанції порушені положення ст. 30 ЦПК України та справа розглянута з порушенням правил виключної підсудності за більшою ціною спадкового майна, зокрема, домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 та земельної ділянки за тією ж адресою, тоді як, на думку скаржників, більша вартість майна визначається у майні, що знаходиться на території Шевченківського району м. Дніпра, що передбачає розгляд справи Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, також не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів наголошує, що фабула ст. 30 ЦПК України передбачає місцезнаходження більшої основної частини спірного майна, а не його вартості, як про це зазначає скаржник, тому, такі доводи колегією суддів до уваги не приймаються.

Судом першої інстанції вірно визначено територіальну виключну підсудність розгляду цієї справи саме Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів наголошує, що скаржником та заявником за заявою про приєднання до апеляційної скарги не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Всі доводи апеляційної скарги та заяви зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника та заявника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги та заяви суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішень суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровськогорайонного судуДніпропетровської областівід 24квітня 2024року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров