Ухвала

від 06.03.2025 по справі 175/3635/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

06 березня 2025 року

м. Київ

справа №175/3635/22

провадження № 61-2423ск24

Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду від 24 квітня

2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня

2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулися до Верховного Судуз касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року.

У касаційній скарзі заявники просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

У статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладені вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає, зокрема пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявники у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовують необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та не вказують конкретну норму (норми) матеріального права щодо яких відсутній такий висновок.

Тому, заявникам необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявники посилаються, як на підставу касаційне оскарження судових рішень.

За частиною другою статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Ігнатенко